Суть справи
Ще в грудні 2015 року міська рада звернулася до Господарського суду Запорізької області з позовом до одного підприємства про стягнення збитків у певному розмірі (не уточнюємо ні назву підприємства, ні розміру збитків, оскільки це не має значення в нашій ситуації).
Позовні вимоги було мотивовано вимогами Закону України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності»1 та положеннями локального документа, а саме Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Запоріжжя2, затвердженого рішенням Запорізької міської ради.
1 Далі за текстом — Закон № 3038.
2 Далі за текстом — Порядок.
Згідно з наведеними документами підприємство зобов’язано було взяти участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури міста Запоріжжя шляхом укладення договору про пайову участь. Однак у порушення вимог Закону підприємство договір про пайову участь із Запорізькою міськрадою не уклало та не сплатило пайовий внесок, внаслідок чого позивачеві було завдано збитків у вигляді упущеної вигоди.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.02.2016, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.04.2016, в задоволенні позову було відмовлено.
Вищий господарський суд України постановою від 14.07.2016 залишив без змін вищевказані рішення суду першої та апеляційної інстанції.
Згодом, як розумієте, міська рада звернулася до Верховного Суду України з заявою, в якій просила переглянути постанову Вищого господарського суду України.
У своїй заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України Запорізька міськрада, посилаючись на невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах положень ст. 1, 2, 26, 40 Закону № 3038, ст. 9, 10 Закону України від 20.05.1999 № 687-XIV «Про архітектурну діяльність»3, відповідних статей Цивільного та Господарського кодексів, просила скасувати постанову Вищого господарського суду України та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
3 Далі за текстом — Закон № 687.
На обґрунтування своїх доводів Запорізька міськрада долучила до поданої заяви копію постанови Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 908/312/16 (3-1553гс16).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника та представників сторін, забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Постанова Верховного Суду України
Одразу зазначимо, що постановою Верховного Суду України заяву Запорізької міської ради було задоволено частково.
Постанову Вищого господарського суду України від 14.07.2016, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.04.2016 та рішення Господарського суду Запорізької області від 25.02.2016 було скасовано. Справу передано на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.
Не будемо повністю викладати зміст постанови Верховного Суду України, а зупинимося лише на тих нормах містобудівного законодавства, якими суд її обґрунтував.
Отже, інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області було зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт на об’єкт будівництва «Реконструкція нежитлової будівлі в окремі нежитлові приміщення з прибудовою під СТО та автосалон» від 29.07.2012, замовником будівництва якого є підприємство. Згодом цією ж інспекцією було зареєстровано декларацію про готовність об’єкта до експлуатації від 14.07.2014.
У зазначеній справі Вищий господарський суд України (під час її розгляду) погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що дії відповідача не містять елементів складу цивільного правопорушення, а тому немає і підстав для відшкодування позивачеві збитків у вигляді упущеної вигоди. При цьому Вищий господарський суд України зазначив, що дія Закону № 3038 не поширюється на підприємство, оскільки відповідач здійснював лише реконструкцію існуючої будівлі без забудови нової земельної ділянки, а отже, не є замовником будівництва у розумінні норм зазначеного Закону, в нього немає обов’язку укладати договір про пайову участь і сплачувати пайовий внесок.
Далі в постанові Верховного Суду України міститься посилання на ч. 2, 3 ст. 40 Закону № 3038, якими передбачається, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов’язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
За змістом положень ч. 1 ст. 40 Закону № 3038 порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють ОМС відповідно до цього Закону. На виконання цієї норми Запорізькою міськрадою було прийнято рішення, яким затверджено Порядок, що згадувався нами вище. Як Законом № 3038, так і Порядком установлено, що саме на замовника покладено обов’язок укладення договору про пайову участь і сплати відповідних коштів (що, власне, підприємство не здійснило).
Замовник — фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву (ст. 1 Закону).
Далі Верховний Суд України, спираючись на зміст ст. 10 Закону № 3038, ст. 4, 9 Закону № 687, зазначив, що під забудовою території слід розуміти діяльність державних органів, ОМС, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, реконструкцію існуючої забудови.
Фінансування робіт з розроблення необхідної проектної документації, планування та забудови окремих земельних ділянок, на яких їх власники або користувачі мають намір здійснити нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт об’єктів будівництва (далі — будівництво), та внесення відповідної інформації до містобудівного кадастру здійснюється за рахунок коштів таких осіб або інших джерел, не заборонених законом.
Судом було встановлено, що підприємство є замовником будівельних робіт на об’єкті будівництва «Реконструкція нежитлової будівлі в окремі нежитлові приміщення з прибудовою під СТО та автосалон».
Отже, реконструкція, здійснена відповідачем, охоплюється законодавчим визначенням забудови, а виходячи із наведених положень законодавства, відповідач є замовником.
За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій про те, що реконструкція наявної будівлі без забудови нової земельної ділянки звільняє відповідача від обов’язку укласти із Запорізькою міськрадою договір про пайову участь, а також від перерахування коштів пайової участі, є помилковим.
Аналогічну правову позицію було наведено у постановах Верховного Суду України від 01.02.2017 у справі № 3-1441гс16, від 22.03.2017 у справі № 3-1553гс16.
Отже, у справі, що розглядалася, суди дійшли помилкового висновку, що дія Закону № 3038 не поширюється на підприємство, оскільки відповідний договір про пайову участь між сторонами укладено не було. Власне такий висновок було зроблено Верховним Судом України (прим. — на сьогоднішній момент так званої «подвійної касації» більше не передбачено жодним процесуальним кодексом, але у разі, якщо суд касаційної інстанції вирішить відійти від своєї ж позиції в аналогічному рішенні — він має передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду).
