1 Далі за текстом — ВС.
Суть справи
Відразу зазначимо, що рішення ВС2, яке ми будемо аналізувати, є складним, тому нижче ми дамо посилання на рішення ВС, яке знаходиться у Єдиному державному реєстрі судових рішень, аби ви мали змогу з ним більш детально ознайомитись.
2 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72008572.
У травні 2017 року одне ТОВ (позивач у справі) звернулося до сільської ради (відповідач у справі) про визнання незаконними та скасування двох рішень відповідача:
— «Про скасування рішення «Х» сільської ради від _____ № ___ «Про скасування рішення виконкомів «Х» сільської ради» № 1983;
3 Не будемо уточнювати повну назву та реквізити рішення (це не має суттєвого значення для нашого матеріалу), далі за текстом — спірне рішення № 198.
— «Про скасування рішення «Х» сільської ради від ____ № ___ «Про оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна в с. _________, вул. _________(господарський двір)» № 1994.
4 Не будемо уточнювати повну назву та реквізити рішення (це не має суттєвого значення для нашого матеріалу), далі за текстом — спірне рішення № 199.
Забігаючи наперед, зазначимо, що позивач є правонаступником реорганізованого підприємства. Крім того, права на частину об’єктів нерухомості автоматично перейшли до позивача як правонаступника. Однак, відповідно до спірного рішення № 198, на думку позивача, була підтверджена законність оформлення права власності на майно за третьою особою, у зв’язку із чим порушено права позивача.
Таким чином, позов мотивований тим, що спірним рішенням № 198 було безпідставно скасовано законне рішення відповідача, яким, у свою чергу, скасовані рішення виконкомів про оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна за третьою особою у справі.
Що стосується спірного рішення № 199, то ним скасовано, знову ж таки на думку позивача, законне рішення відповідача про оформлення права власності позивача на три об’єкти нерухомості, які перейшли до нього як правонаступника.
Разом із тим, позивач, із посиланням на рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/20095, стверджував про відсутність у відповідача повноважень скасовувати свої ж ненормативні акти одноразового застосування, які передбачають конкретні приписи, звернені до визначених суб’єктів, та вичерпують свою дію після їх виконання.
5 Далі за текстом — рішення КСУ № 7.
Рішення суду першої інстанції
Зазначимо, що суд першої інстанції позов задовольнив частково. Визнано недійсним та скасовано рішення відповідача № 198. У задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено.
Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції встановив порядок та хронологію набуття третьою особою права власності на об’єкти нерухомості, результатом чого стало отримання відповідного свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Саме вказані рішення виконкомів про оформлення права власності на майно за третьою особою і були скасовані рішенням відповідача.
Одночасно частина об’єктів нерухомості були взяті на баланс третьою особою. Саме ці об’єкти, які перебували на балансі третьої особи, рішенням відповідача були свого часу оформлені за ТОВ.
В обґрунтування своєї позиції щодо повноважень відповідача на прийняття спірних рішень місцевий Господарський суд, керуючись рішенням КСУ № 7, зазначив, що рішення ОМС, які містять конкретні приписи щодо окремих суб’єктів господарювання, є ненормативними актами ОМС одноразового застосування, які вичерпують свою дію фактом їх виконання.
У зв’язку із цим такі акти не можуть бути в подальшому змінені чи скасовані відповідним органом після їх виконання та реалізації відповідними суб’єктами своїх прав та інтересів, які виникли внаслідок прийняття таких рішень.
Отже, при вирішенні питання про наявність в ОМС права на зміну або скасування прийнятого ним раніше ненормативного акта необхідно враховувати стан виконання такого акта, тобто обставини фактичної реалізації правовідносин, які виникли внаслідок його прийняття.
Однак суд установив, що рішення відповідача, яке є саме ненормативним актом одноразового застосування, фактично виконано не було, тобто позивач не виконав жодних дій для його виконання, зокрема шляхом оформлення у встановленому порядку правовстановчих документів на відповідні об’єкти нерухомості, а вказані об’єкти продовжують перебувати на балансі третьої особи.
Отже, правовідносини щодо реалізації прав та інтересів позивача внаслідок прийняття рішення сільради не виникли, відповідач не позбавлений права змінити або скасувати прийняте ним рішення.
У цьому випадку спірне рішення № 199 прийнято за зверненням третьої особи з підстав порушення її прав як законного власника та особи, яка правомірно користується вказаним майном.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, ухваливши спірне рішення №199, діяв на підставі, у межах повноважень і в спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Стосовно ж спірного рішення № 198, то скасоване ним рішення відповідача раніше неодноразово скасовувалося відповідними рішеннями відповідача, які, у свою чергу, скасовувались іншими його ж рішеннями, що безумовно свідчить про зловживання відповідачем своїми правами, порушення принципу відповідальності ОМС за свою діяльність перед юридичними та фізичними особами відповідно до ст. 3 Конституції, ст. 74 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні».
Більше того, при прийнятті рішення відповідач діяв з перевищенням наданих йому повноважень, оскільки третя особа на момент прийняття цього рішення вже здійснила оформлення та державну реєстрацію права власності на майно на виконання відповідних рішень виконкому сільської ради, тобто реалізувала своє право, а рішення виконкому у зв’язку із цим вичерпали свою дію з моменту державної реєстрації права власності.
Отже, спірне рішення № 198 порушує право власності третьої особи, непорушність якого гарантована Конституцією та законами України.
Відразу зазначимо, що постановою апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Мотиви прийняття постанови апеляційного господарського суду та встановлені обставини справи є тотожними з вищенаведеним обґрунтуванням та обставинами, встановленими місцевим господарським судом.
Касаційні вимоги позивача та відповідача
Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.
З касаційною скаргою на вказані судові рішення звернувся і відповідач, який просив скасувати постанову апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову (визнання недійсним та скасування рішення № 198), ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.
Аргументи учасників справи:
| Доводи позивача, який подав касаційну скаргу | Доводи відповідача, який подав касаційну скаргу |
| 1. Позивач вказував на те, що мало місце порушення процедури виділення на користь третьої особи об’єктів нерухомості, тому виконком сільради не мав права приймати рішення про оформлення права власності на майно. Отже, відповідні рішення виконкомів відповідача про реєстрацію права власності за третьою особою скасовані рішенням правомірно та в межах наданих повноважень відповідача, а тому спірне рішення № 198 про його скасування є незаконним. 2. Щодо рішення № 199, то позивач вказував на те, що він є законним правонаступником і сільрада незаконно скасувала відповідне рішення. ТОВ як суб’єкт, якого безпосередньо стосується це рішення, заперечує проти його скасування. Відповідач не мав права приймати спірне рішення № 199. При цьому перебування майна на балансі третьої особи жодним чином не свідчить про наявність у вказаної особи речового права на це майно. Інші ж правовстановчі документи на це майно у третьої особи відсутні. До того ж ні суд першої, ні апеляційної інстанції не зазначили, в чому саме полягала незаконність рішення | 1. Суд першої інстанції при задоволенні позову вийшов за межі позовних вимог, оскільки вимогу про визнання рішення недійсним позивачем не було заявлено. 2. Скасоване рішення № 198 жодним чином не стосується прав та інтересів позивача, оскільки не містить ніяких вказівок або приписів щодо особи позивача або належного йому майна |
Позиція ВС
Відповідно до рішення КСУ № 7 ОМС, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти.
Нормативні акти:
| 1 | встановлюють, змінюють чи припиняють норми права |
| 2 | мають локальний характер |
| 3 | розраховані на широке коло осіб |
| 4 | застосовуються неодноразово |
Ненормативні акти:
| 1 | передбачають конкретні приписи |
| 2 | звернені до окремого суб’єкта чи юридичної особи |
| 3 | застосовуються одноразово |
| 4 | після реєстрації вичерпують свою дію |
Отже, вказані рішення виконкомів, які є ненормативними актами ОМС, вичерпали свою дію внаслідок їх виконання третьою особою. У зв’язку з чим як їх подальше скасування рішенням відповідача, так і прийняття спірного рішення відповідача № 198 не породжують жодних правових наслідків, оскільки в такої особи (тобто третьої особи в наведеній справі) вже виникло право власності на майно й це право ґрунтується на чинних правовстановчих документах.
Відповідна правова позиція висловлена в постанові ВСУ від 11.11.2014 у справі № 21-405а14, яку ми нижче розглянемо.
Позов, предметом якого є рішення ОМС щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов’язані
з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення ОМС вичерпало свою дію шляхом виконання.
Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановчих документах.
У разі прийняття ОМС як суб’єктом владних повноважень ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення ОМС, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.
Приймаючи до уваги те, що розгляд цього позову не впливає на законність правовстановчих документів щодо права власності чи користування земельною ділянкою до розгляду спору про їх оскарження (не породжує юридичних наслідків), суд не вбачає підстав для скасування рішення ОМС.
Тепер повернемось до позиції ВС у нашій справі.
Як оскаржуване рішення відповідача № 198, так і рішення його виконкомів вичерпали свою дію внаслідок їх виконання. Скасування таких актів не породжує правових наслідків для власника майна (у даному випадку — третьої особи), оскільки захист порушеного права у разі спору про право власності на майно має вирішуватися за нормами цивільного (господарського) законодавства в окремому позовному провадженні.
Тобто обраний позивачем спосіб захисту свого права шляхом визнання незаконним і скасування рішення відповідача № 198 не забезпечує реального захисту порушеного права власника майна, а значить в будь-якому випадку не приведе до поновлення прав позивача, які він вважає порушеними внаслідок прийняття спірного рішення.
Статтею 16 Цивільного кодексу України6, положення якої кореспондують з нормами ст. 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб’єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
6 Далі за текстом — ЦК.
ВС також ураховує положення ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Однак, розглядаючи заявлені позовні вимоги про скасування рішення відповідача № 198 та приймаючи рішення по суті спору, суди не врахували характеру спірних правовідносин, не взяли до уваги того, що розгляд заявлених позовних вимог не впливає на законність правовстановчих документів щодо права власності, що, у свою чергу, унеможливлює захист права позивача, яке він уважає порушеним, саме в обраний ним спосіб.
За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог у згаданій частині є передчасними.
У зв’язку з наведенням ВС власних мотивів на спростування висновків судів першої та апеляційної інстанції, аргументи відповідача не можуть бути враховані ВС як підстави для скасування судових рішень у зазначеній частині.
Що стосується позовних вимог у частині скасування рішення відповідача № 199, то об’єкти нерухомості, право власності на які оформлено за позивачем згідно з рішенням відповідача. При цьому, як установлено судами, станом на момент звернення з даним позовом ТОВ вказане рішення відповідача не реалізувало та первинних документів про право власності на відповідне майно не зареєструвало, як цього вимагає ст. 182 ЦК. Відповідно до вказаної норми право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Суди також не встановили наявності інших доказів, які б свідчили про наявність у позивача прав на вказане майно. Посилань на існування в позивача таких документів не містить і саме рішення сільради.
Більше того, за рішенням відповідача у позивача не виникло право власності, а лише виникла правова підстава для оформлення такого права, яке повинне було вже існувати на момент звернення до позивача.
Отже, рішення відповідача саме по собі не є правовстановчим документом, а лише легітимізує наявне право власності, створює правову підставу для оформлення (державної реєстрації) речового права на майно в установленому законодавством порядку.
Таким чином, і позовна вимога про скасування спірного рішення № 199 зводиться до спору про право власності між позивачем і третьою особою, а не є спором між позивачем та відповідачем щодо повноважень останнього при прийнятті рішення про оформлення об’єктів нерухомості.
З огляду на це, рішення № 199 не порушує прав позивача, який відповідно до вимог ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України7 (у редакції, чинній до 15.12.2017) не довів належними та допустимим доказами наявності в нього будь-яких речових прав на оформлене за ним рішенням на нерухоме майно.
7 Далі за текстом — ГПК.
Отже, у цьому випадку прийняття відповідачем спірного рішення № 199 не мало наслідком порушення прав позивача. Саме ця обставина, а не посилання на наявність у позивача необхідного обсягу повноважень на скасування свого ж рішення, повинна бути підставою для відмови в позові в цій частині.
Рішення ВС за результатами розгляду касаційних скарг
Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин, а також не врахували правових позицій ВСУ.
У зв’язку з чим ВС уважає за необхідне застосувати повноваження, передбачені п. 3 ч. 1 ст. 308 ГПК, частково задовольнити касаційні скарги, скасувати оскаржувані судові рішення з ухваленням нового рішення про відмову в позові повністю.
Отже:
| 1 | Касаційні скарги ТОВ та сільської ради задовольнити частково |
| 2 | Рішення першої та апеляційної інстанції скасувати |
| 3 | Прийняти нове рішення, яким у позові відмовити |
Наостанок...
Отже, ми проаналізували всю судову справу та навели правову позицію ВС із цього питання, аби ви знали нюанси, які стосуються скасування ОМС своїх рішень. Як бачите, не завжди ненормативні правові акти одноразового застосування можуть бути скасовані. У випадку, коли рішення ОМС не породжує жодних правових наслідків, воно не буде правовстановчим документом. Такий акт лише легітимізує вже існуюче право власності, тільки створює правову підставу для здійснення юридичної дії — оформлення (державну реєстрацію) речового права на майно.
У зв’язку із цим вам потрібно бути дуже уважними щодо того, якого роду рішення ви приймаєте та чи можливо в подальшому буде його скасувати чи змінити. Бажаємо успіхів!
