Суміщення посад та виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника містять чимало спільного. Обидва механізми є видами виконання додаткових обов’язків, які оформляються в межах укладеного трудового договору в одній організації, за згодою працівника. Виконання обов’язків відсутнього працівника та суміщення посад можуть покладатися як на одного, так і на декількох працівників. Водночас при прийнятті рішення про покладання обов’язків слід враховувати статус посади в ОМС і законодавство, яке регулює трудові відносини.
Посадова особа. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 № 2493-III (далі — Закон № 2493) посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Абзацем 1 ст. 7 Закону № 2493 передбачено, що «правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», цим та іншими законами України». Відповідно до ст. 10 Закону № 2493 та з урахуванням особливостей посад прийняття на службу в ОМС здійснюється шляхом обрання або призначення. У нашому випадку ми говоримо про посаду, на яку призначення здійснюється головою селищної ради. Абзацом 5 ст. 10 Закону 2493 передбачено, зокрема, що на посади керівників відділів, управлінь та інших працівників ОМС прийняття здійснюється шляхом призначення відповідно сільським, селищним, міським головою на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України (під іншою процедурою мається на увазі стажування і кадровий резерв).
Нагадаємо: проходження стажування в ОМС здійснюється відповідно до Положення про порядок стажування у державних органах, затвердженого постановою КМУ від 01.12.1994 № 804. Стажування працівника проводиться з відривом від основної роботи. За працівником, направленим на стажування, зберігаються його посада та заробітна плата за основним місцем роботи з подальшим урахуванням змін розміру мінімальної заробітної плати відповідно до чинного законодавства. Особа (не посадова особа місцевого самоврядування), яка після успішного закінчення стажування виявила бажання працювати у цьому ОМС, проходить конкурс відповідно до положення про порядок проведення конкурсу при прийнятті осіб на роботу до органів місцевого самоврядування. При цьому їй надається перевага над особами, які беруть участь у цьому конкурсі, але не проходили стажування. Посадова особа місцевого самоврядування після успішного закінчення стажування може бути переведена на посаду за рішенням керівника відповідного органу без конкурсного відбору або зарахована до кадрового резерву. Проведення конкурсу, випробування та стажування при прийнятті на службу в ОМС здійснюється в порядку, визначеному законодавством України про державну службу (мається на увазі нечинний Закон).
У разі необхідності, за згодою сторін, посадова особа місцевого самоврядування може бути переведена на рівнозначну чи нижчу посаду або посаду радника чи консультанта без конкурсного відбору.
Увага! Абзац 9 ст. 10 Закону № 2493 визначає, що «на час відсутності (відпустки) посадових осіб ОМС (крім виборних посад) для виконання їх повноважень можуть прийматися на службу особи за строковим трудовим договором (контрактом)».
Тож Законом № 2493 іншої процедури, ніж укладання строкового трудового договору (контракту), для виконання повноважень на час відсутності (відпустки) посадової особи не передбачено! Зверніть увагу, що ця норма Закону № 2493 не передбачає укладання строкового трудового договору для виконання повноважень за вакантною посадою! Факт відсутності посадової особи, на думку редакції, у цьому випадку передбачає збереження трудових відносин. Водночас відповідно до ст. 7 Закону № 2493 на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. Дія Закону № 2493 не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал ОМС.
Суміщення. Станом на сьогодні питання суміщення професій і посад в Україні регулюються нормами ще радянського законодавства, яке застосовують у частині, що не суперечить Конституції і законам України. Тому звернемось до Постанови Ради міністрів СРСР від 4 грудня 1981 р. № 1145 «Про порядок і умови суміщення професій (посад)» та Інструкції щодо застосування цієї постанови від 14.05.1982 № 53-ВЛ, затвердженої Державним комітетом СРСР з Всесоюзної Центральної ради професійних спілок (далі — постанова № 1145). Відповідно до постанови № 1145 суміщення професій (посад) допускається на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації за згодою працівника протягом встановленої законодавством тривалості робочого дня (робочої зміни), якщо це економічно доцільно і не призведе до погіршення якості продукції, виконуваних робіт, обслуговування населення. Суміщення професій (посад) дозволяється, як правило, в межах тієї категорії персоналу, до якої належить цей працівник (робочі, інженерно-технічні працівники, службовці та інші). Визначення поняття суміщення професій (посад) можна знайти у ст. 105 Кодексу законів про працю (далі — КЗпП). Під поняттям «суміщення» розуміють виконання на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації разом з основною роботою, яка обумовлена трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою) без звільнення від основної роботи.
Міністерство праці та соціальної політики України у своєму листі від 21.06.2010 № 514/13/155-10 зазначає, що слід відрізняти умови роботи за сумісництвом та в порядку суміщення професій (посад). Передумовою як для суміщення професій (посад), так і для сумісництва є наявність у штатному розписі посади, але вона не заповнена, залишається вакантною. За відсутності вакансії суміщення або сумісництво неможливе. Ураховуючи означене вище, можна говорити, що суміщення професій (посад) допускається в тих випадках, коли працівник за своєю кваліфікацією може забезпечити якісне виконання як основної роботи, так і суміщеної (додаткової) . Існують також інші обмеження на роботу за суміщенням, встановлені, зокрема, ч. 3 ст. 22 КЗпП, де передбачено, що законодавством можуть бути встановлені вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров’я працівника. Тобто суміщення професій (посад) допускається в тих випадках, коли працівник за своєю кваліфікацією може забезпечити якісне виконання як основної роботи, так і суміщеної (додаткової). Суміщення посад може встановлюватися на певний строк або без обмеження строком. Воно може бути встановлено за заявою працівника або на підставі прийнятого роботодавцем рішення. Якщо суміщення ініційовано роботодавцем, працівник має бути повідомлений про зміни в організації виробництва та праці згідно з ч. 3 ст. 32 КЗпП не пізніше ніж за два місяці. Оформлюється суміщення професій (посад) наказом роботодавця. У наказі в обов’язковому порядку вказують назву професії (посади), за якою відбуватиметься суміщення, та розмір доплати. Встановлюється вона відповідно до ст. 105 КЗпП на умовах, передбачених колективним договором. Працівника, який суміщатиме посади, потрібно ознайомити з наказом під розписку. Також роботодавець повинен звернути увагу на те, що суміщення професій і посад можливо тільки за згодою працівника. Угода про суміщення посад укладається на певний термін або без зазначення такого строку. Скасування суміщення посад теж оформляється наказом. Унесення в трудову книжку відомостей про суміщення Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін’юсту і Мінсоцзахисту України від 29.07.1993 № 58, не передбачено, але прямо й не забороняється.
Виконання обов’язків. Згідно з трудовим законодавством виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника може бути як без звільнення працівника від своїх основних обов’язків, так і зі звільненням працівника від своїх основних обов’язків. У своєму листі від 19.04.2011 р. № 126/06/186-11 Мінсоцполітики зазначає, що «виконання обов’язку тимчасово відсутнього працівника без звільнення працівника від своїх основних обов’язків — це заміна працівника, відсутнього у зв’язку з хворобою, відпусткою (без звільнення від основних трудових обов’язків), коли працівник поряд зі своєю основною роботою виконує обов’язки тимчасово відсутнього працівника. У цьому випадку відповідно до ст. 105 КЗпП працівнику провадиться доплата за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника (розмір доплати встановлюється на умовах, передбачених колективним договором). Виконання обов’язків за посадою тимчасово відсутнього працівника (тимчасове заступництво) провадиться із звільненням від своїх основних обов’язків». Виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника допускається тільки за згодою працівника і на підставі наказу. У ньому бажано визначити перелік видів робіт, які тимчасово має виконувати працівник. Відповідно до п. 1 роз’яснення Держкомпраці та Секретаріату ВЦРПС від 29.12.1965 № 30/39 (із змінами, внесеними постановою Держкомпраці та Секретаріату ВЦРПС від 11.12.1986 № 521/30-18) працівнику виплачується різниця між його фактичним окладом та посадовим окладом працівника, якого він замінює, якщо цей працівник не є штатним заступником або помічником відсутнього працівника (за відсутності посади заступника).
Ще одним різновидом виконання обов’язків є призначення працівника виконуючим обов’язки за вакантною посадою. Таке оформлення трудових відносин нерідко трапляється на практиці, однак не завжди є правомірним. Для врегулювання цього питання, як правило, керуються положеннями роз’яснення Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29.12.1965 № 30/39 «Про порядок оплати тимчасового заступництва» (далі — Роз’яснення 30/39). Як визначено п. 2 Роз’яснення № 30/39, призначення працівника виконуючим обов’язки за вакантною посадою не допускається, але є можливим лише за посадою, призначення на яку здійснюється вищим органом управління. Згідно з Роз’ясненням № 30/39 допускається призначення виконуючими обов’язки за вакантною посадою як працівників підприємства, так і сторонніх осіб, які не є працівниками підприємства. У цьому випадку перед кадровою службою постає чимало питань, пов’язаних із внесенням запису до трудової книжки, підписанням різних документів і наказів та вирішенням проблеми, якщо вищий орган управління не надасть згоди на призначення працівника на посаду. Тому цей вид виконання обов’язків без крайньої необхідності краще не використовувати та обрати інший спосіб вирішення такої ситуації (наприклад, передбачити виконання обов’язків у посадових інструкціях інших працівників, застосувати тимчасове переведення за згодою працівника відповідно до ст. 33 КЗпП).
Підіб’ємо підсумок. Закон № 2493 визначає, що на час відсутності (відпустки) посадових осіб ОМС (крім виборних посад), тобто у ОМС та відсутньої особи трудові відносини зберігаються, для виконання їх повноважень можуть прийматися на службу особи за строковим трудовим договором (контрактом).
Виконання обов’язків, за нормами трудового законодавства, можливо у разі тимчасової відсутності працівника.
Суміщення посад чинним законодавством не передбачено, але може бути застосовано у випадках, якщо норми, яким регулюється його застосування не суперечать Конституції і законам України
