Зазначене судове рішення стосується господарської справи, проте, з огляду на те, що вимоги усіх процесуальних кодексів щодо поновлення строків на подання апеляційної скарги є тотожними, доречно знати про підстави визнання причин поважними/неповажними для поновлення встановлених строків для вчинення тих чи інших процесуальних дій.
У зазначеній справі апелянт участі в суді першої інстанції не брав, не отримав судове рішення вчасно, просив визнати причини пропуску поважними. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання про поновлення строків з посиланням на те, що суд рішення направляв, але воно повернулось із відміткою поштової служби про закінчення термінів зберігання.
Верховний Суд переглянув таке рішення суду апеляційної інстанції і дійшов такого.
Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках — на касаційне оскарження судового рішення (п. 8 ч. 1 цієї статті).
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід’ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, так і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі і забезпечували ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Відповідно до ч. 1 ст. 91 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.
Статтею 93 ГПК України (у зазначеній редакції) визначено, що апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду — протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу. Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.
З огляду на положення ч. 1 ст. 53 ГПК України, яка врегульовує питання відновлення та продовження процесуальних строків, за заявою сторони, прокурора чи зі своєї ініціативи, господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.
При цьому ГПК України не пов’язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Таким чином, у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Клопотання чи заява про відновлення процесуального строку повинна містити роз’яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. У клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості. Згідно з цим, виходячи зі змісту ст. 33 ат 53 ГПК України, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об’єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов’язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України передбачено, що апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен у сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строків на апеляційне оскарження та зазначити, з яких підстав подане скаржником клопотання не може бути задоволене. До таких висновків щодо поновлення строків оскарження дійшов Верховний Суд України у постанові від 17.01.2006 у справі № 39/62-12/140.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи протягом розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається зазначати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» зазначено: «право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані».
Касаційний господарський суд погодився з висновком апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні клопотання відповідача про відновлення процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 23.01.2017 у справі № 916/3188/16 та повернення апеляційної скарги на підставі п. 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України, з огляду на таке.
Звертаючись до суду з клопотанням про відновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, відповідач, як встановлено апеляційним господарським судом, зазначив, що ним пропущено строк на апеляційне оскарження рішення з поважних причин, оскільки він дізнався про оскаржуване рішення від 23.01.2017, повний текст якого підписано 26.01.2017, під час ознайомлення 09.11.2017 його представника з матеріалами справи, а тому тільки 20.11.2017 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.
Як установлено апеляційним господарським судом, на адресу відповідача, яка зазначена в матеріалах позовної заяви та у наявному в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань, Господарським судом Одеської області надсилались ухвала про порушення провадження у справі від 24.11.2016, ухвала про відкладення розгляду справи від 13.12.2016, ухвала про виправлення описки від 15.12.2016, ухвала про відкладення розгляду справи від 10.01.2017 та рішення Господарського суду Одеської області від 23.01.2017, проте зазначені процесуальні документи повернуто на адресу суду відділенням поштового зв’язку. При цьому на конвертах, в яких надіслано ухвали суду від 24.11.2016, від 13.12.2016 та від 15.12.2016 поштовим відділенням проставлено відмітку «за закінченням терміну зберігання». На конвентах, в яких надсилались ухвала суду від 10.01.2017 та рішення суду від 23.01.2017, які, як зазначалось, також не вручено адресату та повернуто до суду першої інстанції, не зазначено причини такого повернення.
Частиною 1 ст. 64 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) визначено, що ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Відповідно до ст. 87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь у судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.
Пунктами 3.9.1 та 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якою, окрім положень ГПК України, обґрунтовано керувався місцевий господарський суд при здійсненні дій з надсилання учасникам справи процесуальних документів, роз’яснено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК України. За змістом зазначеної ст. 64 ГПК України, зокрема в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації — адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення терміну зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Отже, зважаючи на зазначене вище, судом першої інстанції було дотримано всіх необхідних вимог щодо повідомлення, зокрема, відповідача про здійснення розгляду даної справи. До того ж судом своєчасно та згідно із зазначеними вище вимогами ГПК України було направлено копію рішення суду від 23.01.2017 на адресу відповідача, відомості про яку, як уже зазначалось, наявні в матеріалах справи.
Сам лише факт неотримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою та яка повернулася до суду у зв’язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на оскарження рішення суду, оскільки зумовлена не об’єктивними причинами, а суб’єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.
Таким чином, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що несвоєчасне оскарження рішення місцевого господарського суду зумовлене, з огляду на доводи, наведені відповідачем, не об’єктивними обставинами, а обставинами суб’єктивного характеру.
Посилання скаржника на те, що, оскільки він не брав участі у судових засіданнях у цій справі, поштову кореспонденцію суду не отримував, а про наявність оскаржуваного рішення від 23.01.2017 дізнався лише 09.11.2017 під час ознайомлення з матеріалами справи своїх представників, а тому це є підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження, колегією суддів не була прийнята до уваги з підстав, наведених у цій постанові суду.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що наявність вільного доступу до Єдиного реєстру судових рішень не означає обов’язок будь-якої особи регулярно ознайомлюватись з рішеннями судів, колегія суддів зазначає, що, з огляду на приписи ст. 2 та 4 Закону України від 22.12.2005 № 3262-IV «Про доступ до судових рішень», кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Отримавши позовну заяву позивача, яка була надіслана відповідачу 22.11.2016 (опис вкладення у цінний лист, який є додатком до позовної заяви у даній справі), останній не був позбавлений можливості дізнатись у суді першої інстанції про подальший перебіг питання щодо зазначеного позову та своєчасно ознайомлюватись із відповідними судовими рішеннями суду першої інстанції в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Оскаржувана ухвала апеляційного суду прийнята з дотриманням балансу суспільного та приватного інтересів, оскільки держава в особі судових органів повинна забезпечити заінтересованим особам право на використання наявних засобів правового захисту, заінтересовані особи повинні розраховувати на те, що процесуальні норми судочинства будуть застосовані, а неналежне використання своїх прав однією із сторін у судовому процесі не стане перешкодою для іншої сторони в реалізації її права на виконання судового рішення.
З огляду на наведене, Верховний Суд зазначив, що зазначені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм процесуального права.
Зазначені висновки можуть стати вам у пригоді під час підготовки заяв по суті справи щодо обґрунтування відсутності поважності причин поновлювати процесуальні строки.
