Актуальне запитання. Про надання міжбюджетного трансферту

Міжбюджетні трансферти — це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого (ст. 2 Бюджетного кодексу України, далі — БК). Вони можуть передаватись й між місцевими бюджетами різного рівня. У своєму листі Державна казначейська служба України від 16.01.2017 № 16-09/47-945 зазначала, що місцева рада може передати кошти на здійснення окремих видатків місцевих бюджетів іншій місцевій раді у вигляді міжбюджетного трансферту до відповідного місцевого бюджету (ч. 1 ст. 93 БК). Питання прийняття рішень щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету приймається виключно на пленарних засіданнях міської ради (пп. 27 п. 1 ст. 26 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», далі — Закон № 280). Тобто місцева рада добровільно приймає таке рішення. Перелік міжбюджетних трансфертів, які можуть передбачатись у місцевих бюджетах, визначено ст. 101 БК, ч. 2 якої передбачено, що умови надання субвенцій, зазначених у цій статті, визначаються договором сторін, якщо інше не встановлено БК. Міжбюджетний трансферт передається відповідно до укладеного між сторонами договору про надання міжбюджетного трансферту, в якому має визначатись предмет договору, термін дії договору, права, обов’язки та відповідальність сторін (зокрема, за невиконання умов договору). Як правило, сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов цього договору згідно з чинним законодавством. У випадку виникнення спорів між сторонами, що стосуються виконання зобов’язань цього договору, сторони вживають заходів щодо їх врегулювання шляхом консультацій та переговорів. Якщо сторони не дійшли згоди зі спірних питань шляхом переговорів, такий спір підлягає вирішенню в судовому порядку згідно з чинним законодавством України. Тобто передача коштів між місцевими бюджетами здійснюється у вигляді міжбюджетних трансфертів за наявності відповідних рішень місцевих рад та укладених договорів. Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами або з дати, зазначеної в тексті договору. Статтею 7 БК та ст. 61 Закону № 280 ОМС надано право самостійно визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України. Крім того, у ОМС завжди є право захищати свої права у судовому порядку. У той же час п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 509 ЦК, ст. 173 Господарського кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Згідно з вимогами ст. 525, 615 ЦК одностороння відмова від виконання зобов’язання та одностороння зміна умов договору не допускаються. За приписом ст. 526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.