(066) 87-010-10 Передзвоніть менi
Переводимо бухгалтерів в ОНЛАЙН!
? За допомогою цієї функції ви зможете швидко перейти до номеру, що вас цікавить
  • У обране
  • Друк
  • Шрифт
  • Колір фону
  • Коментарі 0
  • В розробці
1/2
Місцеве самоврядування
Місцеве самоврядування
Грудень , 2018/№ 12/1

Чи може воєнний стан вважатися форс-мажором?

http://tinyurl.com/y3fskwon
ОМС є активними учасниками господарських відносин. Вони укладають різноманітні договори, пов’язані з використанням об’єктів комунального майна, із закупівлею за кошти місцевого бюджету майна для потреб громади, виконанням робіт тощо. У світлі останній подій, а саме оголошення Указом Президента України воєнного стану в окремих областях України, дуже актуальним стає питання — чи можна віднести воєнний стан до форс-мажору при виконанні договірних зобов’язань. Саме про форс-мажор піде мова далі.

Спочатку про режим воєнного стану

Відповідно до ст. 1 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану»1 воєнний стан — це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та ОМС повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

1 Далі за текстом — Закон № 389.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, Закон № 389 та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

В Указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються:

1

обґрунтування необхідності введення воєнного стану

2

межі території, на якій вводиться воєнний стан, час введення і строк, на який він вводиться

3

завдання військового командування, військових адміністрацій, органів державної влади та ОМС щодо запровадження і здійснення заходів правового режиму воєнного стану

4

завдання суб’єктам забезпечення цивільного захисту щодо приведення єдиної державної системи цивільного захисту, її функціональних та територіальних підсистем у готовність до виконання завдань за призначенням в особливий період

5

вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв’язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень

6

інші питання, що випливають із цього Закону

В Указі Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженому Законом України від 26.11.2018 № 2630-VIII, зазначено, що у зв’язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст. 30 — 34, 38, 39, 41 — 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону № 389.

Отже, на сьогодні під час воєнного стану можуть вживати таких заходів:

1

встановлювати посилену охорону важливих об’єктів національної економіки та об’єктів, що забезпечують життєдіяльність населення, і вводити особливий режим їхньої роботи. Перелік об’єктів національної економіки та об’єктів, що забезпечують життєдіяльність населення, що підлягають посиленій охороні в умовах воєнного стану, затверджується Кабінетом Міністрів України

2

запроваджувати трудову повинність для працездатних осіб, не залучених до роботи в оборонній сфері та сфері забезпечення життєдіяльності населення і не заброньованих за підприємствами, установами та організаціями на період дії воєнного стану з метою виконання робіт, що мають оборонний характер, а також ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, які виникли в період дії воєнного стану, та залучати їх в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт, що виконуються для задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів і сил цивільного захисту, забезпечення функціонування національної економіки та системи забезпечення життєдіяльності населення і не потребують, як правило, спеціальної професійної підготовки осіб

3

використовувати потужності та трудові ресурси підприємств, установ і організацій усіх форм власності для потреб оборони, змінювати режим їхньої роботи, проводити інші зміни виробничої діяльності, а також умов праці відповідно до законодавства про працю

4

примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об’єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видавати про це відповідні документи встановленого зразка

5

запроваджувати комендантську годину (заборону перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень), а також встановлювати спеціальний режим світломаскування

6

встановлювати особливий режим в’їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів

7

перевіряти документи у осіб, а в разі потреби проводити огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян, за винятком обмежень, встановлених Конституцією України

8

забороняти проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій, інших масових заходів

9

порушувати у порядку, визначеному Конституцією та законами України, питання про заборону діяльності політичних партій, громадських об’єднань, якщо вона спрямована на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення

10

встановлювати заборону або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій діє воєнний стан

11

регулювати роботу підприємств телекомунікацій, поліграфічних підприємств, видавництв, телерадіоорганізацій, телерадіоцентрів та інших підприємств, установ, організацій і закладів культури та засобів масової інформації, а також використовувати місцеві радіостанції, телевізійні центри та друкарні для військових потреб і проведення роз’яснювальної роботи серед військ і населення; забороняти роботу приймально-передавальних радіостанцій особистого і колективного користування та передачу інформації через комп’ютерні мережі

12

у разі порушення вимог або невиконання заходів правового режиму воєнного стану вилучати у підприємств, установ і організацій усіх форм власності, окремих громадян телекомунікаційне обладнання, телевізійну, відео- і аудіоапаратуру, комп’ютери, а також у разі потреби інші технічні засоби зв’язку

13

забороняти торгівлю зброєю, сильнодіючими хімічними і отруйними речовинами, а також алкогольними напоями та речовинами, виробленими на спиртовій основі

14

встановлювати особливий режим у сфері виробництва та реалізації лікарських засобів, які мають у своєму складі наркотичні засоби, психотропні речовини та прекурсори, інші сильнодіючі речовини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України

15

вилучати у підприємств, установ і організацій навчальну та бойову техніку, вибухові, радіоактивні речовини і матеріали, сильнодіючі хімічні та отруйні речовини

16

забороняти громадянам, які перебувають на військовому або спеціальному обліку у Міністерстві оборони України, Службі безпеки України чи Службі зовнішньої розвідки України, змінювати місце проживання (місце перебування) без дозволу військового комісара або керівника відповідного органу Служби безпеки України чи Служби зовнішньої розвідки України; обмежувати проходження альтернативної (невійськової) служби

17

встановлювати для фізичних і юридичних осіб військово-квартирну повинність з розквартирування військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів, особового складу служби цивільного захисту, евакуйованого населення та розміщення військових частин, підрозділів і установ

18

встановлювати порядок використання фонду захисних споруд цивільного захисту

19

проводити евакуацію населення, якщо виникає загроза його життю або здоров’ю, а також матеріальних і культурних цінностей, якщо виникає загроза їх пошкодження або знищення, згідно з переліком, що затверджується Кабінетом Міністрів України

20

запроваджувати у разі необхідності нормоване забезпечення населення основними продовольчими і непродовольчими товарами, лікарськими засобами і виробами медичного призначення

21

усувати з посад керівників підприємств, установ і організацій за неналежне виконання ними визначених цим Законом обов’язків та призначати виконувачів обов’язків керівників зазначених підприємств, установ і організацій

22

вживати додаткових заходів щодо посилення охорони державної таємниці

23

інтернувати (примусово оселяти) громадян іноземної держави, яка загрожує нападом чи здійснює агресію проти України

24

здійснювати обов’язкову евакуацію затриманих осіб, що перебувають в ізоляторах тимчасового тримання; підозрюваних, обвинувачених осіб, щодо яких застосовано запобіжний захід - тримання під вартою, що перебувають в слідчих ізоляторах; етапування засуджених осіб, які відбувають такі покарання, як арешт, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічне ув’язнення, з установ виконання покарань, розташованих у місцевостях, наближених до районів, де ведуться бойові дії, до відповідних установ, які розташовані в безпечній місцевості

У місцевостях, де ведуться бойові дії, запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану покладається безпосередньо на військове командування та військові адміністрації (у разі їх утворення).

Запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану провадиться відповідно до затвердженого КМУ типового плану запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

Як бачимо, передбачені ч. 1 ст. 8 Закону № 389 заходи, так чи інакше пов’язані з введенням тимчасових обмежень на здійснення певних видів економічної діяльності, оборот майна, вільне переміщення товарів, грошових коштів, надання послуг. Але наразі такі заходи на територіях України, де введено воєнний стан, не запроваджені.

Воєнний стан як форс-мажор

За загальним правилом у договірних відносинах головним є виконання сторонами належним чином та в обумовлений строк взятих на себе зобов’язань. Адже невиконання зобов’язань тягне для винної сторони передбачену чинним законодавством відповідальність.

Виконання зобов’язань не завжди залежить від волі сторін, і може так статись, що сторона не в змозі виконати взяте на себе зобов’язання внаслідок впливу непереборної сили або ж так званих форс-мажорних обставин.

Що ж таке форс-мажорні обставини, давайте розбиратись.

Почнемо з того, що роз’яснення поняття форс-мажор міститься в міжнародному законодавстві та ряді національних нормативно-правових актів України.

Відповідно до Конвенції Організації Об’єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, від 11.04.19802, учасником якої з 01.02.1991 є Україна, сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого зі своїх зобов’язань, якщо доведе, що воно було викликано перешкодою поза її контролем і що від неї нерозумно було очікувати прийняття цієї перешкоди під час укладення договору або уникнення чи подолання цієї перешкоди, або її наслідків.

2 Далі за текстом — Конвенція ООН.

Стаття 617 ЦК України передбачає, що особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов’язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов’язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 3.1.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 № 40(3), форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) — це надзвичайні та невідворотні обставини, які об’єктивно впливають на виконання зобов’язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов’язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.

Обставинами, які кваліфікуються як форс-мажор, є:

— виняткові погодні умови і стихійні лиха (Acts of God) (епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо);

— непередбачені обставини, що відбуваються незалежно від волі і бажання заявника (загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись, ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго), дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дія суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, обмеження комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту тощо);

— умови, регламентовані відповідними рішеннями та актами державних органів влади, закриттям морських проток, ембарго, забороною (обмеженням) експорту/імпорту тощо.

Перелік обставин, за причиною яких можуть виникнути форс-мажорні ситуації, не є вичерпним.

Як бачимо, воєнний стан та пов’язані з його введенням обставини можуть виступати підставами для звільнення сторін від відповідальності за невиконання зобов’язань. Але тільки посилання сторони на те, що оголошено воєнний стан, буде замало для звільнення від відповідальності за порушення зобов’язань.

Задля визнання воєнного стану форс-мажорною обставиною сторона повинна довести:

1

наявність ознак непереборної сили стосовно обстановки, у якій відбулася подія (п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України), їх існування саме під час та на території виконання зобов’язання

2

неможливість розумно запобігти або перебороти наслідки такої обставини внаслідок знаходження непереборних обставин поза контролем сторони

3

наявність причинно-наслідкового зв’язку між обставинами непереборної сили та неналежним виконанням (неможливістю виконання) конкретних договірних зобов’язань

4

виконання обов’язку щодо повідомлення іншої сторони про перешкоди та їх вплив на її спроможність виконати зобов’язання (ст. 79 Конвенції ООН)

5

підтвердити наявність та тривалість дії непереборної сили відповідними документами, виданими компетентними органами (Сертифікатом про форс-мажорні обставини встановленої Торгово-промисловою Палатою форми)

У разі виникнення між сторонами спору відносно наявності форс-мажору вони мають право відстоювати свої інтереси в суді.

Одразу зауважу, що суд оцінюватиме ситуацію, яка слугувала причиною невиконання зобов’язань, з точки зору критеріїв «надзвичайності» та «невідворотності», за якими кваліфікується непереборна сила, перевіряти, чи є допустимими докази на підтвердження факту наявності форс-мажорних обставин, чи було належним чином повідомлено сторону зобов’язань про наявність таких обставин тощо.

Судами вироблені певні підходи до вирішення цієї категорії справ, які варто знати ОМС на випадок виникнення форс-мажорних обставин.

Приклад недоведення належними та допустимими доказами наявності форс-мажорних обставин (постанова ВС від 10.10.2018 у справі № 913/958/16).

ПАТ «Укртрансгаз» звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до ПАТ щодо газопостачання та газифікації «Луганськгаз» про стягнення заборгованості за договором транспортування природного газу.

В обґрунтування позовних вимог, посилалось на існування від’ємної різниці між обсягами природного газу, поданими замовником послуг транспортування для транспортування на точці входу, та відібраними замовником послуг транспортування з газотранспортної системи на точці виходу, що визначається за процедурою алокації, а також відсутність факту добровільного закриття місячного від’ємного балансу відповідачем як замовником послуг транспортування природного газу.

Відповідач посилався на те, що позивач фактично намагається отримати кошти від товариства за одну послугу двічі. Починаючи з квітня-2014 здійснення господарської діяльності у Луганській області стало неможливим у зв’язку із загальновідомим фактом — проведенням антитерористичної операції (АТО) на території Донецької та Луганської областей. Тому втрати природного газу в результаті АТО і є, по суті, форм-мажорними обставинами, тож ПАТ «Луганськгаз» не повинно відповідати за спірний небаланс.

Постановою ВС було залишено без змін постанову Донецького апеляційного господарського суду та рішення Господарського суду Луганської області, якими стягнуто з відповідача борг за надані послуги з балансування, пеню та інфляційні витрати.

При цьому суд погодився із висновками попередніх інстанцій про те, що належні та допустимі докази, які б свідчили про існування форс-мажорних обставин та звільнили б відповідача від оплати за надані позивачем послуги з балансування, у матеріалах справи відсутні.

Порушення відповідачем умов договору відносно неповідомлення сторони про виникнення обставин форс-мажору у встановлені договором строки, незасвідчення вказаних обставин у встановленому законом порядку та ненадання підтвердних документів позбавляє відповідача права посилатися на такі обставини як причину звільнення від виконання зобов’язання.

Приклад неправильного посвідчення факту настання форс-мажорних обставин (Рішення Господарського суду Харківської області від 26.09.2017 у справі № 922/1645/17).

Між сторонами (ПАТ «Центренерго» та ТОВ «Транс Енерго Сервіс») було укладено договір постачання вугілля імпортного виробництва.

Відповідно до умов договору постачання вугілля імпортного виробництва продавець зобов’язується продати, а покупець купити вугілля імпортного виробництва, ввезене на митну територію України за кодами, іменоване «товар», на зазначених у договорі умовах. Постачання вугілля імпортного виробництва відповідно до договору здійснюється згідно з Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів «Інкотермс», з урахуванням передбачених договором особливостей, залізничним транспортом.

Узгоджений сторонами в відповідній Специфікації обсяг товару постачається окремими партіями, завантаженими навалом в один або групу відкритих, технічно справних, очищених від залишків попередніх вантажів залізничних напіввагонів (далі «вагони») із застосуванням необхідних заходів проти замерзання вантажу. Постачання вугілля імпортного виробництва здійснюється частинами. Обсяг і строк (термін) постачання кожної частини товару, виробники товару, вантажовідправники і вантажоотримувачі, залізничні станції відправлення і призначення, інструкціях щодо заповнення залізничних накладних, інша необхідна для виконання договору інформація вказується в договорі та/або в специфікаціях, які є невід’ємною частиною договору.

Специфікацією № 1 до договору постачання вугілля імпортного виробництва сторони визначили, що постачатись буде вугілля марки Т (П) у відповідній кількості на Зміївську ТЕС ПАТ «Центренерго» на залізничну станцію, а також базову ціну товару, який поставляється за цією специфікацією, строк (термін) постачання вугілля.

Умовами договору сторони передбачили відповідальність за невиконання або несвоєчасне виконання зобов’язань за договором. Під час виконання договору з боку постачальника було допущено неналежне виконання зобов’язання, за що відповідно до умов договору передбачена відповідальність (продавцем не було поставлено 150000 тонн продукції).

Відповідач посилався на те, що в силу приписів ст. 614, 617 ЦК України, п. 11 «Форс-мажор» договору № 111/53 ТОВ «Транс Енерго Сервіс» не виконав свої зобов’язання за договором внаслідок непереборної сили, саме обмежувальних заходів Ради РНБО та Президента України у відношенні юридичної особи, яка б мала здійснити перевезення товару, зазначеного в договорі; оскільки в договорі зазначено, що сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України, є достатнім, але не єдиним свідченням настання і припинення обставин форс-мажору, вважав, що обставини форс-мажору можуть бути підтверджені також документами інших компетентних органів.

Суд оцінив критично доводи відповідача з огляду на наступне.

Стаття 14 Закону України від 02.12.1997 № 671/97-ВР «Про торгово-промислові палати в України»3 передбачає, що засвідчення обставин непереборної сили належить виключно до компетенції Торгово-промислової палати України.

3 Далі за текстом — Закон № 671.

Відповідно до п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції» будь-які подані учасниками процесу докази (у тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Наприклад, чинним законодавством, що регулює відносини за договором перевезення вантажу, встановлено перелік документів-доказів, які є підставою для покладення на перевізника відповідальності за втрату, псування, пошкодження або недостачу вантажу. Отже, ніякі інші документи не можуть підтверджувати обставини, що є підставою для покладення на перевізника відповідальності за незбереження вантажу. Так само за змістом ст. 10 Закону України від 02.09.2014 № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»4 та ст. 141 Закону № 671 єдиним належним доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов’язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України, тоді як інші документи не можуть вважатися доказами наявності таких обставин.

4 Далі за текстом — Закон № 1669.

Отже, чинне законодавство України визначає сертифікат Торгово-промислової палати України як єдиний належний та допустимий доказ, що підтверджує наявність обставин форс-мажору.

На підтвердження наявності обставин форс-мажору відповідач посилався на ряд рішень РНБО України, надавав копії листів АТ «Перша грузова компанія», ТОВ «КрУК», CHUN LI TRADE CO.LIMITED, копію контракту з CHUN LI TRADE CO.LIMITED, але всупереч умовам укладеного між сторонами договору та діючим нормам законодавства, відповідачем не надано сертифікат (чи його копію) Торгово-промислової палати України, який би засвідчив неможливість виконання умов договору постачання вугілля імпортного виробництва у зв’язку з дією форс-мажорних обставин. А відтак, надані відповідачем документи на підтвердження наявності обставин форс-мажору не є достатніми та належними доказами в розумінні ст. 34 ГПК України та не можуть свідчити про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов’язань за договором постачання вугілля.

Ось іще один приклад (Рішення Господарського суду Одеської області від 6.09.2016 р. у справі № 916/1891/16).

У 2015 році між ТОВ «ОДЕСАГАЗ-ПОСТАЧАННЯ», АТ «ОДЕСАГАЗ» та селищною радою Овідіопольського району Одеської області було укладено договір на постачання природного газу для установ та організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів, за яким постачальник постачає природний газ споживачеві в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором. Оплата за постачання природного газу здійснюється грошовими коштами шляхом поточного перерахування на розрахунковий рахунок постачальника 100% вартості запланованих обсягів газу на підставі рахунка-фактури. У разі порушення споживачем строків оплати із споживача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми прострочення платежу за кожен день прострочення.

Позивач на виконання умов договору за період з січня по березень 2016 року поставив відповідачу природний газ, що підтверджується актами приймання-передачі та виставленими рахунками-фактурами. Відповідач за поставлений природний газ не розрахувався, в результаті чого у відповідача утворилася заборгованість.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором щодо своєчасної оплати поставленого газу, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за природний газ, пеню, 3% річних, індекс інфляції.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що несвоєчасна сплата поставленого газу є форс-мажорними обставинами, оскільки бюджет на 2016 рік був прийнятий радою 24.12.2015 р., а збільшення вартості газу було затверджено постановою НКРЕКП 29.12.2015 р.

Посилання відповідача на форс-мажорну ситуацію стосовно несвоєчасної сплати за поставлений газ, а саме на прийняття бюджету та постанови НКРЕКП, суд до уваги не взяв, оскільки пп. 9.2, 9.4 договору № 020005 від 20.07.2015 сторони встановили, що під форс-мажорними обставинами розуміють обставини, які виникли внаслідок не передбачених сторонами подій надзвичайного і невідворотного характеру, включаючи вибухи на газопроводі, пожежі, землетруси, повені, оповзні, інші стихійні лиха, війну або військові дії. Такі форс-мажорні обставини, як прийняття бюджету на 2016 рік 24.12.2015, а збільшення вартості газу було затверджено постановою НКРЕКП 29.12.2015, договором не передбачені.

Оскільки настання обставин форс-мажору не підтверджено у встановленому законодавством порядку, судом було задоволено позов частково.

Приклад невстановлення причинно-наслідкового зв’язку між форс-мажором і неможливістю виконання зобов’язань (постанова Вищого Господарського Суду від 22.03.2017 у справі № 910/11401/14).

У 2014 році ТОВ «Метробудкомплект» звернулось до господарського суду з позовом до Державного територіально-галузевого об’єднання «Львівська залізниця» (надалі — ДТГО «Львівська залізниця»), правонаступником якого є ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» та Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця», про розірвання договору про надання послуг з модернізації тепловозів серії 2М62У з використанням нової силової установки та спонукання відповідача-2 видати наказ, яким зобов’язати Львівську залізницю вчинити дії щодо розірвання договору.

Посилаючись на положення ст. 651, 652 ЦК України, якими передбачено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, позивач зазначив, що у цьому випадку наявні умови, необхідні для розірвання договору, оскільки подальше виконання договору не є можливим, фактично позбавляє позивача того, на що він розраховував при укладенні вказаного правочину, та завдає значні матеріальні збитки для нього. При цьому посилався на підвищення ціни на комплектуючі вироби і матеріали для здійснення модернізації тепловозів у зв’язку із погіршенням економічної ситуації в країні, курсу долара США по відношенню до гривні, а також на те, що на території Луганської області, де знаходиться залучений виконавець підрядних робіт — ПАТ «Луганськтепловоз», проводиться антитерористична операція.

Заперечуючи проти позову, відповідач-2 звернувся із зустрічним позовом, в якому, посилаючись на порушення позивачем за первісним позовом взятих на себе зобов’язань за додатковою угодою щодо повернення тепловозів з модернізації для слідування в депо прописки протягом червня 2014 року, що відповідно до п. 6.11 договору є підставою для повернення замовнику авансового платежу з урахуванням індексу інфляції та штрафу у розмірі 5 % від суми договору, з урахуванням збільшених позовних вимог, просив суд стягнути з ТОВ «Метробудкомплект» сплачений авансовий платіж за модернізацію двох тепловозів, інфляційні втрати, вартість сплаченого платежу за роботи з розробки технічної документації модернізації рухомого складу та штраф за невиконання умов договору; зобов’язати ТОВ «Метробудкомплект» повернути залізниці тепловози, передані на модернізацію згідно з актами приймання тепловозів форми, включно з усіма вузлами і документами, найменування, стан і кількість яких зазначено у вказаних актах приймання тепловозів; зобов’язати ТОВ «Метробудкомплект» за власний рахунок привести тепловози до технічного стану, в якому вони перебували в момент передачі на модернізацію згідно з актами тепловозів.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.02.2016 судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій були скасовані, а справу повторно передано на новий розгляд.

При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що при новому розгляді справи суд має вчинити такі дії: встановити причини невиконання зобов’язань ТОВ «Метробудкомплект» за договором підряду; з’ясувати, які заходи вживалися позивачем за первісним позовом для належного виконання зобов’язання за договором та недопущення порушення, та чи міг він при належній турботливості та обачливості достроково передати результати робіт чи завчасно повідомити замовника про порушення зобов’язання; визначити, чи є проведення антитерористичної операції «ключовою» причиною невиконання зобов’язання підрядником або чи ще до початку проведення цієї операції виконання підрядником робіт у строк було явно неможливим; встановити, чи дотримало ТОВ «Метробудкомплект» визначений договором порядок повідомлення іншої сторони про виникнення форс-мажору, і у разі встановлення обставин невиконання цього обов’язку, визначити правові наслідки нездійснення цих дій; перевірити, чи існує причинно-наслідковий зв’язок між форс-мажором і неможливістю виконання стороною своїх конкретних зобов’язань (виконання робіт у визначений договором строк, повернення авансу і повернення тепловозів, переданих на модернізацію); визначити, чи є у цьому випадку підстави, визначені законом, на отримання виконавцем плати за роботу та утримання авансу, за відсутності доказів передачі замовнику результатів виконаної роботи.

Вищий господарський суд України повністю погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції, після нового розгляду справи, які встановили, що факт засвідчення сертифікатом Торгово-промислової палати України від 03.08.2015 № 4834 настання обставин непереборної сили з 01.06.2014 (наявність воєнного конфлікту на території Луганської області та здійснення у зв’язку із цим антитерористичної операції) є недостатнім для того, щоб ТОВ «Метробудкомплект» був звільнений від виконання обов’язку за договором повернути авансові платежі, а також від відповідальності за невиконання зобов’язань за цим договором, оскільки роботи за договором останній мав виконати до червня 2014 року, проте такі роботи взагалі не виконувались, починаючи з липня 2011 року.

Відповідно до ст. 617 ЦК України, ст. 218 ГК України особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, лише якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Суди обох інстанцій у цьому випадку не встановили наявність причинно-наслідкового зв’язку між форс-мажором і неможливістю виконання стороною своїх конкретних зобов’язань (виконання робіт у визначений договором строк, повернення авансу і повернення тепловозів № 2М62У, № 0293АБ, № 0294АБ, переданих на модернізацію), а ТОВ «Метробудкомплект» документально не підтвердило, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим саме внаслідок дії непереборної сили.

Крім того, суди зазначили, що за умовами договору у випадку порушення або неможливості виконання зобов’язання через обставини непереборної сили (форс-мажор), своєчасне сповіщення (не пізніше як за 5 днів до розірвання) іншої сторони про настання таких обставин є обов’язковою умовою для розірвання договору та звільнення сторони від виконання своїх зобов’язань на час дії зазначених обставин і від відповідальності за неналежне виконання своїх зобов’язань за договором, проте ТОВ «Метробудкомплект» таких повідомлень не зробило, тому згідно з абз. 2 п. 8.1 договору за домовленістю сторін позбавлено права посилатися на таку обставину як на підставу невиконання або неналежного виконання своїх зобов’язань за договором.

Доводи заявника касаційної скарги на порушення судами норм ст. 10 Закону № 1669, ст. 141 Закону № 671, ч. 2 ст. 218 ГК України касаційний суд визнав безпідставними, оскільки суди обох інстанцій правильно виходили з того, що в цьому випадку порушення ТОВ «Метробудкомплект» умов договору щодо передання результатів робіт у встановлені строк сталося не внаслідок обставин непереборної сили, настання яких засвідчено сертифікатом Торгово-промислової палати України від 03.08.2015 № 4834.

Реалії життя показують, що різноманітні, незалежні від волі сторін обставини можуть вплинути на виконання зобов’язань, але чинне законодавство саме у випадку форс-мажору дає можливість уникнути відповідальності, за умови його правильного підтвердження.

Зацікавив журнал?
Отримуйте більше статей та спеціальних пропозицій за підпискою
воєнний стан, форс-мажор, виконання договірних зобов’язань додати теги змінити теги
Додайте свої теги до статті
Розділіть мітки комами. Наприклад: бухгалтерія, форма, відсотки, ПДВ, квартальний звіт. Максимальна кількість 10.
або Закрити
Ваша оцінка врахована! Оцініть статтю :
  • Добре
  • Нормально
  • Погано
Поділитися:
Коментарі до статті