1 Далі за текстом — КЗпП.
Приклад із судової практики
Між начальником Служби автомобільних доріг у Вінницькій області та Державним агентством автомобільних доріг України виник спір щодо законності звільнення начальника за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП на підставі наказу про звільнення за систематичне порушення трудової дисципліни та службової записки.
Позивач стверджував, що його звільнення проведено з порушенням законодавства про працю, оскільки відповідач не зажадав від нього надання письмових пояснень, не повідомив, в чому саме полягає порушення трудових обов’язків, не ознайомив із службовою запискою, що зазначена як підстава для прийняття наказу про звільнення. Крім цього, йому не було видано трудову книжку із записом про його звільнення та не проведено з ним розрахунок. Також зазначив, що звільнення відбулося в період його тимчасової непрацездатності, що заборонено законом, та за умови непогодження такого звільнення органом місцевої влади.
Суди першої та апеляційної інстанцій вказали, що рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності прийнято на підставі проведеного аудиту й враховано, що начальником не було виконано своїх посадових обов’язків, встановлених у п. 4.2 Положення «Про службу автомобільних доріг у Вінницькій області», затвердженого наказом Державного агентства автомобільних доріг України від 12.09.2016 № 261. Також судами врахована правова позиція Верховного Суду України, висловлена в постанові від 19.10.2016 у справі № 6-2801цс15, відповідно до якої невиконання власником або уповноваженим ним органом обов’язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами. Крім того, було визнано необґрунтованими доводи позивача про те, що звільнення відбулося в період його тимчасової непрацездатності, оскільки позивач звернувся за медичною допомогою після закінчення робочого часу.
Переглядаючи справу у касаційному порядку, Верховний Суд не погодився із позицією судів першої та апеляційної інстанцій.
Так, судом було встановлено, що начальника Служби автомобільних доріг у Вінницькій області наказом Державного агентства автомобільних доріг України від 10.10.2016 № 520-к було звільнено з роботи на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП.
Підставами для звільнення є накази Державного агентства автомобільних доріг України від 10.12.2015 № 330, від 21.06.2016 № 176, від 18.07.2016 № 199 та службова записка від 10.10.2016.
Наказом Державного агентства автомобільних доріг України від 10.12.2015 № 330 до нього застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани за допущені грубі порушення фінансової та виробничої дисципліни при організації виконання робіт з поточного середнього ремонту автомобільних доріг загального користування у Вінницькій області, що призвело до збільшення боргових зобов’язань Укравтодору перед підрядником, поставило під загрозу підготовку до експлуатації у зимовий період мережі доріг загального користування у Вінницькій області.
Наказом Державного агентства автомобільних доріг України від 21.06.2016 № 176 за невиконання вимог плану-заходів, затвердженого наказом Укравтодору від 14.04.2015 № 100, та п. 5 вказаного наказу до начальника застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани за відсутність контролю за виконанням директивних документів Укравтодору.
Наказом Державного агентства автомобільних доріг України від 18.07.2016 № 199 за невиконання вимог пунктів 2.1, 2.2 наказу Укравтодору від 04.04.2016 № 89 «Про забезпечення координації ремонтно-будівельних робіт на автомобільних дорогах загального користування у 2016», п. 3.1 наказу Укравтодору від 17.06.2016 № 174 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», п. 2.1 Окремого доручення від 01.04.2016 № 69 щодо забезпечення належного інформування, до нього застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани.
Наказом відповідача від 10.10.2016 позивач звільнений з роботи за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Систематичним порушенням трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався по дисциплінарної відповідальності, та порушив її знову.
Обґрунтовуючи позов, позивач посилався на те, що в день звільнення 10.10.2016 він перебував на лікарняному.
Згідно з ч. 3 ст. 40 КЗпП не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом п’ятим цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Як встановлено з матеріалів справи, з 10.10.2016 позивач находився на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серії АЕУ № 709153, виданим Вінницьким обласним клінічним високоспеціалізованим ендокринологічним центром.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили із того, що згідно з листом Вінницького обласного клінічного високоспеціалізованого ендокринологічного центру № 1675 від 09.12.2016 позивач був госпіталізований 10.10.2016 о 19:15 год., доставлений до закладу машиною швидкої медичної допомоги підстанції № 2 Вінницької станції швидкої медичної допомоги; згідно з інформацією супровідного листа, виклик № 45772 було прийнято о 18:24 год., тобто позивач звернувся за медичною допомогою після закінчення робочого часу, а листи ТОВ «Медичний центр Статус» щодо його тимчасової непрацездатності саме 10.10.2016 (у день звільнення) не є документами, що засвідчують тимчасову непрацездатність. Також суди врахували, що у табелі обліку робочого часу за 10.10.2016 навпроти прізвища позивача є відмітка про відпрацьований час — 8.15.
У п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз’яснено, що правила про недопустимість звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених ст. 40, 41 КЗпП, так і інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.
Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.
Оскільки в день звільнення позивач перебував на лікарняному, що підтверджує його тимчасову непрацездатність, висновок судів про те, що оскільки відкриття лікарняного листа позивачу було здійснено хоч і у день звільнення, але після видання наказу про його звільнення, а відтак відсутні підстави й для визнання його звільнення незаконним, є помилковим.
Тому позов про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення був задоволений.
Позивача поновлено на посаді начальника Служби автомобільних доріг у Вінницькій області.
В даній справі не «фігурують» посадові особи місцевого самоврядування. Наводячи її на сторінках нашого видання, ми робили акцент на предметі спору та відповідних правових нормах. Тож візьміть собі на озброєння цей прикрий випадок і будьте обачними, коли приймаєте розпорядчий документ про звільнення.
