Неоднозначні висновки
З метою надання правової допомоги своєму клієнту адвокат направив запит, в якому вимагав у строк не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання цього запиту направити на його адресу належним чином посвідчену копію наказу від 14.09.12 р. № 547 «Про застосування дисциплінарного стягнення».
01.10.12 р. розпорядник такої інформації надавав відповідь № 8405/10/11-007 про розгляд запиту на інформацію, в якій відмовив у задоволенні вимог запиту з метою нерозповсюдження інформації, яка може бути оскаржена відповідно до ст. 232 та ст. 233 Кодексу законів про працю України. У відповіді також зазначено, що з наявністю запитуваної інформації адвокат може візуально ознайомитись протягом робочого дня з 9 год. до 18 год. (перерва на обід — з 13 год. до 13 год. 45 хв.) у будь-який зручний для нього час.
Не погоджуючись із такою відповіддю, адвокат подав позов до розпорядника інформації про визнання його дій протиправними.
Відповідач у своєму запереченні проти позову посилався на те, що у задоволенні вимог позивача було відмовлено з метою нерозповсюдження інформації про осіб. Запитувана інформація відноситься до службової інформації та міститься в документах суб’єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, та стосується прав та інтересів конкретної особи. Особи, щодо яких видано наказ «Про застосування дисциплінарного стягнення», не надали згоди на розголошення інформації про них з метою захисту своєї репутації.
Одразу зазначу, що вказаний позов судом першої інстанції було задоволено з огляду на таке:
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано Законом України від 13.01.11 р. № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації»1.
1 Далі за текстом — Закон № 2939.
Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону публічна інформація — це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Згідно зі ст.ст. 20, 21 Закону № 2939 запит на інформацію — це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до ч.1 ст. 22 Закону № 2939 розпорядник інформації має право відмовити у задоволенні запиту в таких випадках:
| 1 | розпорядник інформації не володіє і не зобов’язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит |
| 2 | інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом |
| 3 | особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила фактичні витрати, пов’язані з копіюванням або друком |
| 4 | не дотримано вимог до запиту на інформацію |
Суд погодився із твердженням позивача, що зазначеною статтею не передбачено права відповідача відмовити в задоволенні запиту у зв’язку з можливістю оскарження документа.
Суд першої інстанції також зазначив, що у листі від 01.10.12 р. № 8405/10/11-007 про відмову у задоволенні запиту на інформацію відповідач не обґрунтовував відмову нормами Закону України від 02.10.92 р. № 2657-XII «Про інформацію» та Закону України від 01.06.10 р. № 2297-VI «Про захист персональних даних».
Питання щодо надання згоди суб’єктами персональних даних на поширення таких даних не було предметом судового розгляду та не досліджувалося судом, оскільки відповідач не обґрунтовував відмову у задоволенні запиту на інформацію цими обставинами.
З огляду на те, що відповідь на запит на інформацію повинна бути обґрунтованою та законною, суд визнав відмову у задоволенні запиту незаконною.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції та залишив рішення без змін. А от Вищий адміністративний суд України прийшов до зовсім протилежних висновків та постановив нове рішення у справі.
Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що обов’язковими умовами, за яких інформація набуває ознаки публічної, є:
| 1 | отримання (створення) в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством |
| 2 | фактична наявність такої інформації у розпорядженні суб’єкта владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації |
| 3 | публічний інтерес |
У цьому випадку наказ, про який йшлося у запиті, не отриманий і не створений у процесі виконання розпорядником інформації своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, яким визначені повноваження відповідача, а тому запитувана інформація не є публічною у розумінні Закону № 2939.
Також судами під час розгляду справи не встановлено, а сторонами не доведено, що інформація, яку просила надати позивач, становить суспільний інтерес.
Наказ, який є предметом запиту, створений відповідачем не в процесі здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, а виданий ним у правовідносинах, пов’язаних із реалізацією громадянином України права на працю.
З огляду на зазначене, Вищий адміністративний суд України скасував рішення судів попередніх інстанцій та постановив нове, яким у задоволенні позову було відмовлено.
Окремо слід зазначити, що суддею — членом колегії висловлено у справі окрему думку, відповідно до якої суддя вказує, що у визначенні публічної інформації, наведеному у ст. 1 Закону № 2939, зазначено, що публічною інформацією є інформація, яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Запитувана інформація стосувалася проходження особою публічної служби і така інформація знаходилася у володінні суб’єкта владних повноважень, тому є публічною. Суддя вказав, що відповідачі фактично визнали це, оскільки дозволили з нею візуально ознайомитися.
Частиною 2 ст. 1 Закону № 2939 передбачено, що публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. За приписами ст. 3 Закону № 2939 право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов’язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Тому, на думку судді Вищого адміністративного суду України, підстав для скасування судових рішень не було.
Вказана судова справа є одним із прикладів, коли розпорядник інформації в судовому порядку відстояв своє право не розголошувати інформацію. Разом із тим наявність окремої думки вказує на те, що суд в іншому складі міг би прийняти й інше рішення.
Наостанок
Під час розгляду запитів слід дотримуватись законодавства, яке регулює питання доступу та охорони інформації, надавати відповіді у суворій відповідності до наявних приписів із посиланням на конкретну норму закону, щоб виключити можливість подальшої судової тяганини, яка може бути ініційована як суб’єктом, який звертався і отримав відмову у наданні інформації, так і суб’єктом, інформацію про якого було відкрито під час надання відповіді.
Окремо зазначаю, що згідно з ч. 7 ст. 6 Закону № 2939 обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
