Коли спадкоємці наймача квартири мають право вимагати визнання права власності

В обраному У обране
Друк
Мороз Оксана, юрист-аналітик "Видавничого будинку "Фактор"
Місцеве самоврядування Липень, 2018/№ 7/1
Безоплатна приватизація житла, що перебуває у державному житловому фонді, набула поширення у 90-х роках XX століття із прийняттям Закону України від 19.06.1992 № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду»1. Переставши бути масовим явищем, вона ще триває досі й іноді породжує непрості запитання. У судовій справі, яку ми будемо розглядати в цій статті, позивач звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету міської ради про визнання права на приватизацію квартири та визнання права власності на спадкове майно. Давайте подивимось, що з цього вийшло та яке рішення ухвалив ВС.

1 Далі за текстом — Закон № 2482.

Суть справи

У липні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету однієї ради про визнання права на приватизацію квартири та визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що після смерті його батька залишилася квартира.

Позивач зазначав, що зазначена квартира була єдиним та постійним місцем проживання його батька, яку він бажав приватизувати. Незадовго до своєї смерті батько зібрав та подав необхідні документи на розгляд до відповідних органів, однак у зв’язку зі смертю він не встиг завершити процедуру приватизації своєї квартири.

Посилаючись на те, що позивач є спадкоємцем свого батька та враховуючи відсутність правовстановлюючого документа на квартиру, він не може отримати свідоцтво на спадщину за законом, просив суд:

1) визнати право на приватизацію квартири за адресою________ за спадкодавцем його померлим батьком;

2) визнати право на продовження приватизації зазначеної квартири в порядку спадкування за законом та визнати право власності на спірну квартиру.

Рішення суду першої та апеляційної інстанції

За наслідками судових розглядів були прийняті такі рішення:

1

Рішення суду першої інстанції

У задоволенні позову позивачу відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено факт звернення спадкодавця до органу приватизації із заявою про приватизацію спірної квартири для отримання права власності на це житло, а отже, відсутні підстави для визнання за спадкоємцями права власності на цю квартиру

2

Рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права

Касаційна скарга

У касаційній скарзі, поданій до суду касаційної інстанції, позивач просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду й ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Позивач касаційну скаргу мотивував тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є необґрунтованими, незаконними, оскільки ухвалені з порушенням норм процесуального права.

Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір, не взяли до уваги, що спадкодавець мав бажання використати своє законне право щодо здійснення приватизації своєї квартири, зазначений факт підтверджується видачею батьку на його прохання дубліката ордера на цю квартиру за рішенням відповідача, довідками про місце фактичного проживання спадкодавця та показаннями свідків.

Рішення суду касаційної інстанції

Нагадаємо, що відповідно до п. 4 розд.13 Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3.10.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справа надійшла до Касаційного цивільного суду у складі ВС.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставин, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

(ч. 1, 2 ст. 400 ЦПК України)

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

ВС у своєму рішенні зазначає, що із матеріалів справи вбачається таке: оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету ____ міської ради _______ області від _____ № ___ «Про розподіл звільненого житла» померлому батьку позивача та його сім’ї в складі чотирьох осіб видано ордер № ____на квартиру за адресою______.

Батьку позивача (за його заявою) видано дублікат вищезазначеного ордера № _____ на підставі рішення виконавчого комітету від _______року №_____ «Про розгляд заяв громадян».

Згідно з довідкою відділу ведення реєстру територіальної громади члени сім’ї померлого у квартирі за адресою ______ зареєстровані не були.

Батько позивача постійно проживав у спірній квартирі, а його дружина із дітьми постійно проживали та були зареєстровані в іншому місті.

Згідно із свідоцтвом про смерть батько позивача помер.

Невдовзі позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька як єдиний спадкоємець майна померлого.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкування — це перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Стаття 345 ЦК України передбачає, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 1, 3, 8 Закону № 2482 приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина, який постійно мешкає у квартирі (будинку), стосовно якої вирішується питання про передачу у власність.

У разі непередання квартири (будинку) у власність наймачеві його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише тоді, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири наймачеві.

(ч. 5 п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»)

Позивач не надав суду доказів на підтвердження факту звернення свого батька до органу приватизації із заявою про приватизацію спірної квартири.

Суди першої та апеляційної інстанції, виходячи із зазначених положень закону, встановивши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази та надавши їм належну оцінку, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено факту звернення спадкодавця до відповідних органів у встановленому законом порядку для приватизації квартири.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що спадкодавець мав бажання використати своє законне право щодо здійснення приватизації своєї квартири, а судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що зазначений факт підтверджується видачею тепер вже померлому за його проханням дубліката ордера на цю квартиру за рішенням відповідача, довідками про місце фактичного проживання спадкодавця та показаннями свідків, оскільки ці доводи були предметом перегляду судами та їм надана належна оцінка.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді такої справи неправильно застосовані норми матеріального права чи порушені норми процесуального права, оскільки не містять у собі посилань на обставини чи докази, якими спростовуються встановлені судами обставини.

Відповідно до ч. 3 ст. 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення — без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення — без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Більш детально із цим рішенням ви можете ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень2 за критерієм пошуку за номером справи — 719/179/17.

2 Далі за текстом — ЄДРСР.

Наостанок...

Таким чином, у справі, яку ми розглядали, ВС відмовив позивачу в задоволенні касаційної скарги, оскільки у разі непередання квартири (будинку) у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав та відсутності заборон для передачі квартири наймачеві.

За висновками судів видача батькові позивача за його проханням дубліката ордера на квартиру, довідок про місце фактичного проживання та наявність відповідних показань свідків не є належними доказами вищенаведених обставин.

У зв’язку з цією справою доречно нагадати, що у справі № 638/6703/16-ц від 19.10.2017 ВССУ, щоправда, за інших обставин, виходив з такого: якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває це право, але до нього переходять майнові права, які належали спадкодавцеві.

Коротко розглянемо вищезазначене рішення ВССУ, аби зрозуміти, чому суд дійшов саме такого рішення. Отже, особа звернулась до суду з позовом до міської ради, третя особа — державна нотаріальна контора, у якому просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після померлого чоловіка на декілька нежитлових приміщень (квартири, переведені з житлового фонду в нежитловий), обґрунтовуючи ці вимоги відсутністю правовстановлюючих документів на зазначені нежитлові приміщення.

Рішенням районного суду позов був задоволений, але судом апеляційної інстанції це рішення скасоване, у задоволені позову відмовлено, з чим також погодився і суд касаційної інстанції.

При цьому ВССУ виходив з того, що умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об’єкти нерухомості, у тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку, є набуття самим спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку, адже відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

На час відкриття спадщини право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

(ст. 328 ЦК України)

Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державної реєстрації.

Проте особою не надано суду належних та допустимих доказів, які підтверджують, що її чоловік за життя оформив в установленому законом порядку право власності на спірні нежитлові приміщення.

Більш детально із цим рішенням ви можете ознайомитись у ЄДРСР за критерієм пошуку за номером справи – 638/6703/16-ц.

Таким чином, проаналізувавши два рішення суду касаційної інстанції, доходимо висновку, що спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на квартиру лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це. Як ви пам’ятаєте, позивач у касаційній скарзі вказував на те, що його батько мав бажання використати своє законне право щодо здійснення приватизації своєї квартири. Одного лише бажання недостатньо для того, щоб суд визнав право власності за спадкоємцем. Слід пам’ятати, якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває це право.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити