Пайова участь за межами...
Для того, щоб дати відповідь на запитання, чи підлягає сплаті пайова участь замовників у розвитку інфраструктури населеного пункту, необхідно спочатку визначитися з тим, а що взагалі являє собою пайова участь. Нагадаємо, що питання сплати пайової участі визначені в Законі України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності»1.
1 Далі за текстом — Закон № 3038.
Отже в ч. 2 та 3 ст. 40 вказаного законодавчого акта встановлено, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов’язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Слід одразу звернути увагу на те, що Закон № 3038 територіально обмежує розташування земельної ділянки, на якій замовник має намір здійснити забудову, саме територією (межами) населеного пункту.
До відома: законодавче визначення «населений пункт» відсутнє. Тож будемо виходити з того, що маємо.
Нагадаємо, що відповідно до ст. 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Але ж нас цікавить питання, що ж є населеним пунктом і яким чином визначаються його межі.
Аби «прив’язатись» до визначення «населений пункт», звернемось до Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 12.03.1981 № 1654-X «Про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою Української РСР».
Отже в ньому визначено, що населені пункти, які є на території Української РСР, поділяються на міські і сільські.
До міських населених пунктів належать міста республіканського, обласного, районного підпорядкування і селища міського типу, до сільських — села і селища незалежно від їх адміністративної підпорядкованості. Власне, це і всі згадки про населений пункт. Але і їх нам буде достатньо для того, щоб зрозуміти, що територія населеного пункту обмежується територією села, селища, міста тощо.
До слова сказати, ми знайшли єдине визначення «населений пункт» в постанові КМУ від 10.10.2001 № 1306 «Про Правила дорожнього руху», в якій закріплено, що населений пункт — це забудована територія, в’їзди на яку і виїзди з якої позначаються дорожніми знаками 5.45, 5.46, 5.47, 5.48 (знаки, які позначають початок та закінчення населеного пункту).
Також, продовжуючи тему меж, звернемо вашу увагу на ст. 173 Земельного кодексу України, яка передбачає, що межа району, села, селища, міста, району у місті — це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.
Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць.
Проекти землеустрою щодо зміни меж населених пунктів розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів.
Отже, підбиваючи все наведене вище, можемо сказати, що визначитися з межами населеного пункту все ж таки можна.
Повертаючись же до природи пайової участі, доцільно говорити про те, що вона сплачується лише у тому випадку, якщо будівництво здійснюється саме в межах (на території) населеного пункту.
Важливе про пайову участь...
Необхідно звернути увагу, що ч. 1 ст. 40 Закону № 3038 встановлено законодавчу норму прямої дії про обов’язковість встановлення ОМС порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до норм цього Закону.
Увага! Такий порядок, прийнятий та оприлюднений ОМС, відповідно до норм ч. 1 ст. 144 Конституції України, є нормативно-правовим актом, обов’язковим до виконання на відповідній території.
Слід зазначити, що Закон № 3038 не конкретизує, який саме ОМС має затвердити згаданий порядок: рада (як представницький орган) чи той же виконавчий комітет (як виконавчий орган ради). Аналіз деяких порядків показує, що на практиці вони затверджуються і рішенням сесії, і рішенням виконавчого комітету. На нашу думку, право на життя мають два варіанти. На першому не бачимо сенсу зупинятися, оскільки вже багато років в місцевому самоврядуванні укорінилася практика локальні акти, які регламентують певні порядки, механізми, процедури на місцевому рівні, затверджувати рішеннями рад.
Трохи поговоримо про другий варіант, на який не дуже насмілюються представники місцевого самоврядування.
Отже, чому ж таки дехто затверджує вже згаданий нами порядок рішенням виконавчого комітету, якими нормами вони керуються? Все просто, як правове обґрунтування зазначається пп. 5 п. «а» ч. 1 ст. 28 «Повноваження в галузі бюджету, фінансів та цін» Закону № 280 (ср. ). Нагадаємо: цим підпунктом передбачається, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об’єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.
На додаток до попередньої норми можна наводити ще й пп. 4 п. «а» ч.1 ст. 31 «Повноваження у галузі будівництва» Закону № 280, яким передбачається, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності до участі в розвитку потужностей будівельної індустрії і промисловості будівельних матеріалів, у створенні, розвитку та реконструкції об’єктів інженерного забезпечення і транспортного обслуговування.
Прийняття порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту є обов’язковим. У разі відсутності такого нормативно-правового акта замовники будівництва матимуть всі правові підстави для відмови від укладення договору про пайову участь.Пам’ятаємо, що саме таким актом встановлюються як порядок залучення коштів пайової участі (відповідно, істотні умови договорів пайової участі), так і порядок розрахунку розміру пайової участі. Без такого порядку, знову ж таки, неможливо буде ОМС довести коректність зробленого розрахунку величини пайової участі конкретного замовника будівництва, що є, знову ж таки, істотною умовою такого договору згідно з нормами абз. 6 ч. 9 ст. 40 Закону.
Наостанок...
Реформа місцевого самоврядування, яка активно впроваджується нині в життя, спрямована в тому числі на збільшення надходжень місцевого бюджету з подальшим їх оптимальним використанням на потреби населених пунктів та громад.
Слід зазначити, що не останнє місце в доходній частині бюджетів займають кошти саме пайової участі на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури, яку сплачують замовники/забудовники будівництва.
Тому дуже важливим є розуміння обов’язковості прийняття відповідного порядку, а також механізмів стягнення пайової участі у тому разі, коли забудовники намагаються уникнути цього «внеску» в місцевий бюджет.
Щодо механізмів та особливостей стягнення ми вже неодноразово писали на сторінках нашого видання з наведенням позитивної судової практики, з якою ви можете ознайомитись.
Якщо у вас залишились або виникли додаткові запитання, звертайтесь до нашої редакції, раді будемо допомогти.
