Твір на тему «Що таке місцеве самоврядування?»
Виконав учень 10 класу Іващенко Гліб
(Петрівська ЗОШ, Балаклія)
Усе частіше в наше життя входить словосполучення «місцеве самоврядування». Особливо, коли немає гарячої води, або холодно в домівці. Але чи надто часто ми замислюємося над тим, що ж це таке — місцеве самоврядування? Яке відношення має кожен із нас до його організації та здійснення?
На жаль, знайти більш-менш вичерпну відповідь на це питання досить важко, оскільки підручники про місцеве самоврядування ще рідкість, а детальну інформацію не завжди можна отримати навіть від тих, хто безпосередньо бере участь у виконанні функцій місцевого самоврядування. Адже у свідомості багатьох людей місцеве самоврядування асоціюється здебільшого з місцевими державними адміністраціями або із самими органами місцевого самоврядування.
Територія будь-якої держави для ефективного управління поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, якими керують або місцеві органи управління, тобто державні адміністрації, що призначаються центральною владою, або органи місцевого самоврядування, тобто представницькі органи, що обираються населенням.
В Європейській хартії місцевого самоврядування, яка прийнята Радою Європи 15 жовтня 1985 року, і до якої приєдналася й Україна, містяться стандарти щодо організації управління на місцях на засадах місцевого самоврядування: «Місцеве самоврядування означає право і спроможність місцевих властей, у межах закону, здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою державних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення».
В Україні це поняття визначено в Основному Законі — Конституції України, статті 140 так: «Місцеве самоврядування є правом громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів держави». Отже, саме територіальні громади, членами яких є всі громадяни України, бо так чи інакше належать до певної територіальної громади, і є місцевим самоврядуванням. На жаль, сьогодні участь в управлінні місцевими справами більшість бере епізодично (під час місцевих виборів), коли голосує за депутатів своєї місцевої ради і свого місцевого голову. Інші, яких набагато менше, намагаються брати участь в управлінні справами своєї громади через депутатство у раді, через громадську чи політичну діяльність і взаємодію з місцевою владою.
На мою думку, самоврядування є способом організації життя будь-якого колективу. Воно сприяє виробленню у людей почуття господаря свого підприємства, організації, села, міста, держави, а також розвиває вміння співробітничати на принципах гласності, демократизму, позитивно впливає на формування в особистості моральних якостей, що виробляються в процесі спільної творчої діяльності, і які неможливо виробити за допомогою лише словесних впливів.
Слід пам’ятати, що самоврядування територіальних громад відповідає глибокій історичній традиції українського народу. Територіальні громади були осередками громадського самоврядування в Київській Русі. На праві громад було засновано Магдебурзьке право в містах середньовічної України. Історичні відомості про Січ, розповідаючи про внутрішній устрій козацької республіки, зазначають: щороку на Різдво скликали козаки, за звичаєм, Велику Раду. Там обирали старшину. Коли можна було, когось залишали, ні — міняли всіх. На цій раді щорічно заново ділили землі, річки для риболовлі, луги для полювання. Світо трималося Запорожжя лицарського звичаю не тільки в бою і в поході, в також і у побуті.
Громади входили в систему місцевого самоврядування, передбачену Конституцією УНР від 29 квітня 1918 року.
Згадки про віче, Коло, Велику Раду на землях прабатьків є і в історичних романах В. Малика, Г. Колісника, С. Скляренка, П. Куліша. «... вони змогли довше, ніж подільські села, охоронити своє свобідне староруське громадське життя, яке де-інде силувалися чимраз більше підірвати горді, війнами збагачені бояри», — пише Іван Якович Франко у повісті «Захар Беркут», розповідаючи про життя і самоврядування тухольської громади, яка жила ще в ХІІІ столітті. У листі до свого однодумця М. Павлика письменник зазначав, що в цій повісті він намагається «на підставі тих немногих фактів історичних про давнє громадське життя показати самоуправне, безначальне і федеральне громад наших, боротьбу елементу вічево-федерального з деструктивним князівсько-боярським і в кінці з руйнуючою силою монголів».
Тухольська громада жила дружно. Тухольці спільно працювали і спільно споживали продукти своєї праці. Громада була для себе і суддею, і впорядником у всьому. Громадське поле і ліси не потребували сторожа, бо всі ретельно берегли своє спільне добро. Бідних у громаді не було. Громадські комори завжди були відчинені для всіх, хто потребував чого-небудь. Керував громадою мудрий і досвідчений дев’яностолітній чоловік Захар Беркут, який був правдивим образом давніх провідників народу, оспіваних у піснях та переказах. Тухольський ватажок, наділений досвідом і життєвою мудрістю, не нав’язував односельцям свою думку, а тактовно і з почуттям власної гідності радить, переконує, аргументує. Вміння вислухати, зрозуміти, висловити власну точку зору, переконати інших у доцільності якихось заходів і відрізняють сутність самоврядування від грубої диктатури. Наші пращури були мудрими людьми, будуючи своє співіснування на засадах демократичності.
Як бачимо, ідея влаштування життя людей за принципом самоврядування з’явилась давно і сьогодні поступово набуває нового значення, оскільки ми будуємо нове життя цілої країни, керуючись законами демократії і прозорості думки. Кожна людина, якій небайдужа доля України, рідного села чи міста, може активно сприяти розвитку структури самоврядування. Головне — не залишатися байдужим. Хоча отут і виникає проблема. На жаль, сьогодні в Україні мешканці села чи міста ще не усвідомлюють себе територіальною громадою, яка створює за рахунок сплачених нею податків місцевий бюджет, призначений для задоволення спільних потреб її членів. Більшість членів громади залишаються байдужими до долі спільного майна, проходячи мимо розбитих дверей власного під’їзду, попсованої лави у сквері чи занедбаних зон відпочинку. А дехто навіть цинічно спльовує на тротуар і кидає недопалки на дитячому майданчику, біля магазину, у сквері. Ніхто при цьому не замислюється, що на ремонт пошкодженого майна треба затратити ними ж зароблені кошти.
І все ж, як оптиміст, я вірю у краще. А щоб не було таких неприємних прикростей, треба виховувати людину з дитинства бути Людиною. Адже здавна думкою про спільний побут були пронизані дії селян щодо впорядкування життя. Так, наприклад, В. Супруненко описує, що на парубоцькі громади в селі накладалися такі обов’язки: допомога старим і немічним, впорядкування самітних могил, прикрашання перед святами храму. Так молодь долучалася до громадського співжиття.
Місцеве самоврядування у нашому селі сьогодні — це насамперед депутати-обранці, громадські керівники, які є носіями наших ідей і втілювачами творчих задумів. Ми всі — їх підтримка й суворий контролер. Саме органи місцевого самоврядування дбають про дотримання в селі належного порядку, сприяють вирішенню проблемних питань стосовно діяльності сільських закладів, підприємств чи організацій, допомагають з’ясувати міжособистісні стосунки окремих громадян стосовно меж городніх ділянок, нанесення збитків тощо. Активну участь бере місцеве самоврядування в організації дозвілля селян, як-от: святкування Дня села, різні урочистості, святкові концерти, відзначення ювілеїв тощо.
У нашій школі теж діє самоврядування. Шкільна республіка має свого президента, обранців-міністрів, яким учні довірили захищати свої права, слідкувати за дисципліною і порядком у школі, керувати підготовкою свят. Щороку в перші вересневі дні ми обираємо новий парламент, розподіляємо обов’язки і доручення. Кожен член учнівського колективу має право обирати і бути обраним. Ми вчимося впорядковувати своє шкільне життя, готуючись стати відповідальними й активними членами суспільства. Нехай самоврядування у школі — то лише ділова гра, але такий підхід до організації учнівського колективу сприяє, на мою думку, виробленню у дітей почуття відповідальності, вболівання за загальну справу, небайдужості до проблем ровесників.
Найбільше люблять наші школярі день учнівського самоврядування, відповідально готуючись до цієї події. Хтось після таких заходів назавжди вирішує пов’язати власну долю зі школою, ставши вчителем.
Отже, місцеве самоврядування — це багатовіковий досвід людства в організації структури влади та побудови взаємовідносин влади з людиною. Цей досвід свідчить, що влада тільки тоді буде задовольняти потреби кожної людини, громади, діяти в її інтересах, коли сама громада безпосередньо буде брати участь в прийнятті рішень разом з владою та формувати цю владу. Самоврядування — це невід’ємна частина демократичної держави.
Місцеве самоврядування — це не засіб перекладення обов’язків на когось. Це засіб розширення діапазону діяльності колективу, громади, можливостей для співдружності, творчого пошуку, ініціативи. Недарма ж народна мудрість стверджує: «Одна голова — добре, а дві — краще», адже «В діалозі, — за висловом Сократа, — народжується істина».
Врядування самостійне — дуже-дуже непросте:
Із активності усіх воно, друже мій, росте!
Надто легко говорити: «Ось поганий керівник!»
Адже сам ти від проблеми дуже швидко якось втік.
Тож не ремствуй, що погано, і добробут не росте:
Що посіяв і доглянув, те у тебе й зацвіте.
«Хата скраю», пам’ятаймо, тільки, друже, для байдужих.
Не ховайсь в «кущі життєві». Стань активним, чесним, дужим! —
вважає моя вчителька української мови. І я цілком поділяю її думку.
