Про обрання місця проживання неповнолітніми
Інститут реєстрації місця проживання тісно пов’язаний із цивільним, житловим та сімейним законодавством, тому при висвітленні цієї теми будемо виходити з норм, які визначають зміст понять «місце проживання» та «місце реєстрації», регулюють правові підстави реєстрації, права батьків на визначення місця проживання дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 29 Цивільного кодексу України1 фізична особа, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. В той же час ч. 3 ст. 29 ЦК визначено, що місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
1 Далі за текстом — ЦК.
А от місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає (ч. 4 ст. 29 ЦК). Положення ЦК щодо місця проживання дитини уточнюються Сімейним кодексом України2, норми якого передбачають обов’язок батьків виховувати та розвивати дитину, утримувати дитину до досягнення вісімнадцяти років (повноліття) і визначають, що місцем проживання дитини є не конкретна адреса, не конкретний населений пункт, а визначення особи, з якою має проживати дитина.
2 Далі за текстом — СК.
За правилами ст. 160 СК місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків. У випадках, коли дитина досягла зазначеного віку, її місце проживання визначається за спільною згодою батьків і самої дитини. Дитина, яка досягла 14 років, самостійно визначає своє місце проживання, якщо батьки проживають окремо. З огляду на наведене, місце проживання дітей, які не досягли 10 років, може бути зареєстроване за місцем проживання їх батьків (усиновлювачів), опікунів; місцем проживання одного з батьків, з ким вони проживають за згодою другого з батьків або за рішенням суду чи органу опіки та піклування, договором щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дітей, у якому буде визначено, з ким із батьків будуть проживати діти. Місце проживання неповнолітніх у віці від 10 до 14 років може бути зареєстроване за місцем проживання їх батьків (усиновлювачів), опікунів; за місцем проживання одного з батьків, з ким вони проживають за спільною згодою батьків та самих дітей або за рішенням суду чи органу опіки та піклування, договором щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дітей, у якому буде визначено, з ким з батьків будуть проживати діти. Неповнолітні у віці від 14 до 18 років можуть самостійно обирати місце проживання, але тільки з-поміж місць проживання їх батьків (усиновлювачів). Відповідно місце проживання неповнолітніх, починаючи з 14 років, може бути зареєстроване за місцем проживання їх батьків (усиновлювачів), опікунів/піклувальників; за місцем проживання одного з батьків, з ким вони проживають за вибором самих дітей.
Про проживання дитини окремо від батьків
Чи може бути місце проживання дитини зареєстроване у будинку, право власності на яке оформлено на її ім’я, але в якому батьки дитини не проживають та не зареєстровані? За загальним правилом, місцем проживання неповнолітніх дітей, за винятком неповнолітніх, поміщених у дитячі інтернатні заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є місце проживання їх батьків або одного з них. Тож, навіть якщо дитина є власником будинку, квартири, батьки зможуть зареєструвати її місце проживання за адресою місця розташування житла тільки за умови власної реєстрації у ньому. По досягненню повноліття дитина вправі самостійно зареєструвати своє місце проживання у власному житлі.
Про дитину та непридатне для проживання житло
Чи є можливість зареєструвати місце проживання дитини за адресою місця проживання батьків, якщо житлове приміщення батьків не є жилим, знаходиться в зруйнованому чи аварійному стані, або батьки там тривалий час не проживають? Почнемо з визначення житла і його видів, що слід розуміти під аварійним, зруйнованим чи знищеним житлом, який правовий режим непридатного для проживання житла.
Стаття 4 Житлового кодексу Української РСР3 до житлових приміщень відносяться: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об’єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житловобудівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення), жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об’єднанням, підприємствам і організаціям. До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру. У розумінні ст. 3 Закону України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» місце проживання — житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Тобто, правовою підставою для реєстрації місця проживання особи є її проживання чи перебування в житлі за певною адресою. Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (ст. 379 ЦК). Тож реєстрація громадян може здійснюватись тільки у житлових приміщеннях, призначених та придатних для постійного або тимчасового проживання в них.
3 Далі за текстом — ЖК.
Увага! Діюче законодавство не має єдності у визначенні видів непридатного для проживання житла та його ознак. Законодавець дає різні визначення житла, непридатного для проживання: аварійне та ветхе житло, житло, яке не відповідає санітарним та технічним вимогам, проведення капітального ремонту в якому визнане неможливим чи недоцільним, зруйноване житло.
Житлове законодавство передбачає обстеження стану жилих будинків, з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, тільки державного і громадського житлового фонду, і взагалі не регулює відносини щодо порядку визнання непридатним для проживання приватного житла (ст. 7 ЖК, Положення про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 26.04.1984 № 189). Попри ці недосконалості законодавства, посадовим особам, які здійснюють реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання, необхідно виходити з того, що навіть виключення житлового будинку з житлового фонду в зв’язку із непридатністю для проживання, не тягне за собою автоматичного позбавлення особи права власності на таке житло. Тому відмовити у реєстрації місця проживання дітей разом із батьками внаслідок визнання житла непридатним для проживання орган реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання має право тільки у тому випадку, коли житловий будинок, квартира визнані у встановленому законодавством порядку непридатними для житла і право власності особи на таке житло припинено (будинок виключений із реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень, знятий з інвентарізаційного обліку).