Правовий статус службового житла
Необхідність реформування житлового права є очевидною, адже й досі ми живемо за застарілим Житловим кодексом 80-х років. Між іншим, застарілою є також й підзаконна нормативна база, що стосується службового житла. Але для більш ефективного використання службового житла важливо розкрити його правову сутність, що досягається шляхом встановлення та аналізу характерних ознак, необхідних для визначення його поняття.
До нормативно-правових актів, що регулюють питання, пов’язані із службовим житлом, та визначають його правовий статус, належать Житловий кодекс Української РСР1 та Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР2, затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 373.
1 Далі за текстом — ЖК.
2 Далі за текстом — Положення.
3 Далі за текстом — постанова № 37.
У положеннях чинного житлового законодавства відсутнє визначення поняття «службового житла» або «службового житлового приміщення», яке б враховувало усі його істотні ознаки. У законах та підзаконних нормативно-правових актах здебільшого фрагментарно зосереджено увагу на видах службового житла або на окремих його ознаках, наприклад, на меті надання службових жилих приміщень.
Якщо проаналізувати норми зазначених нормативно-правових актів, під службовим житловим приміщенням треба розуміти житлове приміщення, що перебуває у державній чи комунальній власності, а в окремих випадках і в приватній власності (але крім житлових приміщень, що перебувають у приватній власності фізичних осіб), яке у зв’язку з характером трудових відносин призначене для проживання працівників.
Службові жилі приміщення призначені для заселення громадянами, які у зв’язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього (п. 2 розд. I «Загальні положення» Положення). Через це зазначені приміщення повинні знаходитись у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця).
Увага! Підприємства, установи, організації мають використовувати службові жилі приміщення за їх цільовим призначенням.
Важливо розуміти, що відноситься до службового житла. На жаль, це питання теж не врегульовано. Адже ч. 1. ст. 118 ЖК передбачає, що під службові приміщення виділяють, як правило, окремі квартири. У той же час п. 4 Положення уточнює, що вони розташовані здебільшого на першому поверсі. Схожу позицію під час визначення поняття службового житла обстоюють інші нормативно-правові акти для окремих категорій осіб або відомств.
Наприклад, у п. 9 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2006 № 1081, йдеться про виділення окремих квартир.
У свою чергу, Цивільний кодекс України4 дає визначення, що ж є квартирою — це ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання (ст. 382).
4 Далі за текстом — ЦК.
Як випливає із цього, службове житло має належати до одного з житлових фондів. Житловий фонд відповідно до ст. 4 ЖК утворюють жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР. Що належить до житлового фонду, визначено у цій же ст. 4 ЖК:
| 1 | жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд) |
| 2 | жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об’єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд) |
| 3 | жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів) |
| 4 | жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд) |
| 5 | квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення) |
| Примітка. До житлового фонду включають також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об’єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік до цих будинків застосовують правила, встановлені для громадського житлового фонду. | |
Тобто чинне законодавство фактично передбачає можливість виділення як службового будь-якого виду житла, віднесеного до житлового фонду.
Положення про службове житло
Як правило, своїм рішенням ОМС приймають Положення про службове житло, що належить територіальній громаді, та яке призначене для врегулювання питання щодо придбання, використання, відчуження та порядку приватизації службового житла комунальної власності. Якщо службове житло належить до державної власності, участь ОМС у процедурі обліку та надання житла зводиться до видачі ордера на житло.
Треба сказати, що наразі немає типового Положення про службове житло, яке затверджене відповідним нормативно-правовим актом. Тому ОМС його розробляє самостійно, але з дотриманням вимог чинного законодавства і, у першу чергу, вимог ЖК та Положення.
На думку редакції, прийняття ОМС Положення про службове житло дозволить раціонально використовувати житло, що належить до комунальної власності, та впорядкувати питання з надання службових жилих приміщень.
Зазвичай, Положення про службове житло має передбачати наступні розділи, про які поговоримо трохи детальніше.
Загальні положення. Надається визначення:
| 1 | жилих приміщень, які відносяться до службового житла (квартири, будинки та інші житлові приміщення тощо) відповідно до чинного законодавства |
| 2 | осіб, які мають право користуватись службовим житлом (посадові особи та працівники, які працюють на підприємствах, установах, організаціях комунальної власності) |
Надання службового житла. Прописують порядок надання службового житла з урахуванням певних особливостей. Наприклад, порядок надання службового житла у разі:
— недостатньої кількості службових жилих приміщень (зокрема, виходячи з інтересів забезпечення нормальної діяльності підприємств, установ, організацій);
— проживання працівників в іншому населеному пункті (такі приміщення, як варіант, можуть надаватись незалежно від перебування працівників на квартирному обліку, без додержання черговості та врахування відповідних пільг, якщо вони є);
— розташування жилих приміщень на такій відстані від місця роботи працівників, яке унеможливлює виконання ними службових обов’язків (надання службових жилих приміщень у цьому разі може допускатись, наприклад, у випадках, коли ці працівники забезпечені житлом).
Користування службовим житлом. Прописують умови користування службовим житлом, про які далі поговоримо.
Експлуатація, утримання та ремонт службового житла. Прописують нюанси з експлуатації, утримання та ремонту службового житла, про які далі будемо говорити.
Звільнення наданого службового житла. Прописують підстави та строк виселення зі службового приміщення, про що також зазначимо окремо.
Відповідальність за порушення правил надання жилої площі, користування службовим житлом та його утримання. Прописують відповідальність, посилаючись на норми чинного законодавства.
Нагадаємо: до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, облік громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов; розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності; вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності. Це прописано у ст. 30 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (ср. ).
Одночасно до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, здійснення контролю за станом квартирного обліку та додержанням житлового законодавства на підприємствах, в установах та організаціях, розташованих на відповідній території, незалежно від форм власності.
Особи, винні у порушенні порядку взяття громадян на квартирний облік, зняття з обліку і надання громадянам жилих приміщень, несуть кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність згідно із законодавством України. Підставами для настання відповідальності за порушення житлового законодавства є наявність вини в діях винних осіб. Конкретні види та склад відповідальності містяться в нормах цивільного, адміністративного та кримінального законодавства.
Зокрема, Кодекс України про адміністративні правопорушення5 визначає суб’єктом відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення лише фізичну особу (у тому числі службову), а не юридичну особу, якою може бути підприємство, установа або організація.
5 Далі за текстом — КпАП.
Положення КпАП передбачають відповідальність не тільки за порушення у сфері житлових прав громадян, що випливають з Житлового кодексу України (наприклад, за порушення порядку взяття на облік і строків заселення жилих будинків і жилих приміщень (ст. 149), порушення правил користування жилими будинками і жилими приміщеннями (ст. 150), самоправне зайняття жилого приміщення (ст. 151) тощо), але й у сфері житлово-комунального господарства та благоустрою (ст. 152, 153, 154).
Цивільне законодавство передбачає майнову відповідальність за переобладнання і перепланування жилого будинку і жилого приміщення (ст. 100 ЖК).
Крім того, ст. 176 ЖК говорить про цивільно-правову відповідальність за невиконання наймодавцем обов’язків щодо забезпечення схоронності житлового фонду та ремонту жилого приміщення у випадках, спричинених невідкладною необхідністю.
Що стосується кримінальної відповідальності за порушення житлового законодавства, вона наступає за цілий ряд суспільно небезпечних діянь, які містять ознаки злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України6. Наприклад, за незаконне проникнення до житла, незаконне проведення в ньому обшуку, незаконне виселення або інші дії, що порушують недоторканність житла громадян (ст. 162 КК).
6 Далі за текстом — КК.
Придбання службового житла ОМС
За практикою фонд службових жилих приміщень комунальної власності ОМС для забезпечення працівників службовим житлом формується із:
| 1 | новозбудованого житла |
| 2 | звільнених жилих приміщень або квартир, придбаних у фізичних чи юридичних осіб |
| Примітка. Стаття 379 ЦК визначає, що різновидами житла є житловий будинок, квартира та інші жилі приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. Якщо придбання службового житла здійснюється на вторинному ринку, воно має обов’язково відбуватись на конкурсних засадах. За практикою видатки, пов’язані з придбанням житла на вторинному ринку, провадять на підставі договору купівлі-продажу житла та покладають на продавця (фізичних та юридичних осіб, які запропонували своє житло для продажу на конкурсі. Учасник конкурсу під час визначення вартості житла та надання конкурсної пропозиції повинен врахувати витрати, пов’язані з оформленням права власності та сплатою передбачених законодавством податків і зборів (обов’язкових платежів). Додамо, що загальна та житлова площа житла, що придбавається, повинна відповідати нормативно-правовим актам для кожної категорії осіб та членів їх сім’ї. Переможцем визначається учасник конкурсу, який подав найвигіднішу конкурсну пропозицію, що відповідає визначеним вимогам (рівні між собою технічні, комунікаційні характеристики), за якою вартість придбання 1 м² загальної площі житла на вторинному ринку є найнижчою серед запропонованих | |
Існують випадки, коли службове житло може бути отримане при переведенні нежилого у жиле приміщення. Але у такому разі мають бути оформлені усі документи, а процедура переведення має відбуватись із дотриманням усіх вимог чинного законодавства.
Придбання службового житла за рахунок коштів місцевого бюджету проводять відповідно до ЖК, законів України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», від 25.12.2015 № 922-VIII «Про публічні закупівлі», Положення та місцевих програм (якщо такі є, до заходів яких можуть бути включені у якості «місцевих стимулів» для працівників різних галузей придбання та надання для них службового житла).
Придбання житла проводиться тільки в разі потреби забезпечення даним житлом осіб, які працюють на підприємствах, в установах чи організаціях на території, підпорядкованій ОМС, та не мають власного житла для проживання, на час виконання ними своїх службових обов’язків. Про окремі випадки, коли такі працівники мають власне житло, але їм потрібно надати службове, має говоритись (якщо ОМС вбачає у цьому потребу) та закріплюватись відповідними нормами у Положенні про службове житло, яке прийняла рада. Про це ми вже згадували.
Одночасно при вирішенні питання про придбання службового житла за рахунок коштів місцевого бюджету ОМС має виходити з того, що, у першу чергу, мають бути забезпечені першочергові видатки місцевого бюджету згідно з вимогами бюджетного законодавства, і лише потім з огляду на фінансову спроможність бюджету — капітальні, зокрема, й на придбання службового житла, але виключно у разі наявної потреби у ньому.
В разі виникнення потреби в придбанні службового житла рада має прийняти рішення про надання дозволу на придбання службового житла, в якому зазначають вид житла (квартира, будинок тощо) та граничну суму коштів, яка виділяється для придбання житла підприємству, установі, організації, що належать до комунальної власності.
Після завершення процедури придбання житла воно зараховується на баланс ОМС або за його рішенням на баланс відповідного підприємства, установи, організації комунальної власності з обов’язковим включенням його до числа службових відповідно до вимог чинного законодавства.
Набуття статусу службового житла та його облік
Якщо адміністрація підприємства, установи чи організації має житлове приміщення та бажає, аби воно набуло статусу службового, відповідний ОМС (його виконавчий комітет) на підставі клопотання адміністрації органу, закладу, установи, підприємства повинен прийняти рішення про включення житла до числа службових. На підставі прийнятого радою рішення таке приміщення буде закріплене як службове за відповідним органом, закладом, установою, підприємством.
Ще раз повторимо, що службовими жилими приміщеннями забезпечуються за місцем роботи працівники, які працюють на підприємствах, установах, організаціях, розташованих на території відповідної територіальної громади та які у зв’язку з характером трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.
І це є дуже важливим твердженням, оскільки у п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 № 2 «Про деякі питання, що виникли у практиці застосування судами Житлового кодексу України» зазначено, що:
Приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду вважаються службовими з моменту винесення рішення виконавчим органом районної, міської, районної в місті ради про включення їх до числа службових.
Відповідно, з огляду на процес об’єднання, це твердження стосується за аналогією й об’єднаних територіальних громад.
Увага! У ст. 119 ЖК зазначено, що перелік категорій працівників, яким можуть бути надані службові жилі приміщення, встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР. Перелік категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, наразі затверджено постановою № 37.
Постанова № 37 є застарілою та не відповідає сучасним реаліям. Тому затверджений нею перелік не можна вважати вичерпним.
Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Викладене дає підстави зробити висновок, що Перелік категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, затверджений постановою Ради Міністрів Української РСР від 4 лютого 1988 року, не є виключним і при вирішенні питання про приналежність особи до категорії працівників, які мають право на отримання службового житла, належить перевіряти наявність (відсутність) у працівника такого права за іншими нормативно-правовими актами СРСР та чинним законодавством України.
Отже, при вирішенні питання про приналежність особи до категорії працівників, які мають право на отримання службового житла, ОМС має керуватись вимогами чинного законодавства та переліком, який затверджує у додатку до Положення про службове житло, звичайно, в межах своїх повноважень (наприклад, Перелік категорій працівників, яким можуть бути надані службові жилі приміщення).
Облік службових жилих приміщень здійснюється відповідним ОМС (його виконавчим комітетом), який прийняв рішення про включення жилого приміщення до числа службових. Одночасно такі приміщення мають бути внесеними до Переліку об’єктів комунальної власності територіальної громади.
Оперативний облік службових жилих приміщень, що належать до комунальної власності, мають вести також відповідні підприємства, установи, організації в журналах оперативного обліку службових жилих приміщень. При цьому вони мають використовувати службові жилі приміщення за їх цільовим призначенням. Саме про це йдеться у п. 2 розд. I Положення.
Службове жиле приміщення має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.
(п. 10 Положення)
Документи, що подаються для отримання службового житла, та порядок його отримання
Службове жиле приміщення надають працівникові на всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним (а також на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від заявника в даному або в іншому населеному пункті), вказаних у п. 9 Положення.
Для одержання службового жилого приміщення відповідний працівник подає заяву адміністрації підприємства, установи, організації.
До заяви працівник має додати довідку з місця проживання про склад сім’ї і прописку (нині це реєстрація місця проживання).
Члени сім’ї заявника, які бажають оселитись у службове жиле приміщення, дають письмову згоду на проживання в зазначеному приміщенні.
Службові жилі приміщення надають за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, у віданні якої ці приміщення знаходяться.
Законодавством не встановлено вичерпного переліку документів, необхідних для отримання службового житлового приміщення.
Водночас, враховуючи наведені вище положення, документами, необхідними для отримання службового житла, є:
— заява на ім’я керівництва органу, підприємства, установи, організації про надання службового житлового приміщення. У вказаній заяві доцільно зазначити склад сім’ї, на який надаватиметься житло;
— документи, що підтверджують родинні відносини заявника з іншими членами сім’ї (зокрема, свідоцтво про шлюб, свідоцтва про народження тощо);
— копії паспортів з відбитками штампів про реєстрацію. Вказане має значення у контексті необхідності проживання членів сім’ї (крім другого з подружжя та неповнолітніх дітей) за місцем реєстрації заявника.
У рішенні зазначають інформацію про те, яку займає посаду або виконує роботу особа, якій надається службове жиле приміщення, склад її сім’ї, розмір приміщення, що надається, кількість кімнат у ньому та його адресу. І таке рішення може бути переглянуто до видачі ордера, якщо виявляться обставини, які не були раніше відомі й могли вплинути на вказане рішення.
Увага! Перед винесенням рішення про надання службового жилого приміщення адміністрація підприємства, установи, організації зобов’язана роз’яснити працівникові особливості договору найму зазначеного приміщення.
На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане жиле приміщення (ст. 122 ЖК).
Ордер дійсний протягом 30 днів, про що зазначає Положення, і він вручається громадянинові, на ім’я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред’являються паспорти (або документи, що їх замінюють) членів сім’ї, включених до ордера. На підставі цього ордера між наймодавцем (житлово-експлуатаційною організацією, а в разі її відсутності — відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем — громадянином, на ім’я якого виданий ордер, укладається договір найму службового жилого приміщення.
Громадяни, вказані в рішенні про надання службового жилого приміщення, дають письмове зобов’язання про звільнення займаного жилого приміщення з усіма особами, які з ним будуть проживати на момент виселення у разі припинення трудових відносин з наймодавцем та в інших випадках передбачених законодавцем.
Увага! Під час виселення із службового житла необхідно також враховувати вимоги ст. 125 ЖК.
При вселенні в надане службове жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності — відповідному підприємству, установі, організації.
Наймач вправі у встановленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним службове жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їхніх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
При наданні службових жилих приміщень не допускається заселення (п. 9.11 розд. II Положення):
— однієї кімнати особами різної статі, старшими за 9 років, крім подружжя, а також особами, які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв’язку з чим вони не можуть проживати в одній кімнаті з членами своєї сім’ї;
— квартири, збудованої для однієї сім’ї, двома і більше сім’ями або двома і більше одинокими особами.
Службові жилі приміщення надаються у межах 13,65 кв. м жилої площі на одну особу, але не менше рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті, визначеного в установленому порядку (п. 12 Положення).
Одночасно воно може бути надано з перевищенням указаного вище максимального розміру, якщо воно становить одну кімнату (однокімнатну квартиру), або у випадках, вказаних в абз. 1 п. 11 розд. II Положення.
В окремих випадках за наявності крайньої виробничої необхідності і відсутності відповідного службового жилого приміщення, як тимчасовий захід, за згодою працівника, йому може бути надано службове жиле приміщення, що не відповідає вимогам, передбаченим п. 10 і абз. 1 п. 11 Положення, або за розміром менше від рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті (але не нижче від рівня, встановленого для прийняття громадян на квартирний облік), із збереженням права на одержання службового жилого приміщення, що відповідає вказаним вимогам і розміру.
Проаналізувавши судову практику, зауважимо, що найпоширенішими видами порушення порядку надання службового житла ОМС є:
| 1 | видача ордера на службове житло в той час, коли житло не віднесено до числа службового в установленому законом порядку (без прийняття рішення згідно із ч. 1 ст. 118 ЖК) |
| 2 | коли житлу надається статус службового в той час, коли житло вже надане в користування особі на підставі найму |
Підстави для виключення службового житла з числа службових
Жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих (п. 6 розд. I «Загальні положення» постанови № 37). На жаль, законодавець не визначає умов, за яких може відпасти потреба у використанні житла як службового.
Зауважимо, враховуючи існуючі норми чинного законодавства, виключення жилого приміщення з числа службових можливе за ініціативою та на підставі рішення ОМС.
Якщо подивитись на судову практику, то у випадку, коли не вирішені житлові питання багатьох працівників і вони є потенційними претендентами на отримання саме того чи іншого службового житла, як правило, у таких випадках не дозволяється визнавати, що відпала потреба у використанні службового житла. Тобто коли існує велика черга на службове житло, не можна надавати погодження на виведення службових жилих приміщень з числа службових.
Окрім того, суди багатьох інстанцій звертають увагу, що виключення жилого приміщення з числа службових здійснюється на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної ради.
Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових. Про це йдеться у Положенні.
Увага! Службові жилі приміщення, що звільняються, надають особам, які мають право на їх одержання, в порядку, встановленому Положенням.
Згідно із вимогами Положення виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету ради. Про виключення жилого приміщення з числа службових у журналі обліку службових жилих приміщень робиться відповідна відмітка.
Тобто ОМС (його виконавчий комітет), в межах наданих повноважень, має право прийняти рішення про виключення певного житла із числа службового та повернути його до комунальної власності.
На підставі ст. 124 ЖК робітники та службовці, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню зі службового житлового приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого такого приміщення.
Водночас низку категорій осіб, передбачених ст. 125 ЖК, не може бути виселено зі службових житлових приміщень без надання іншого. До них належать:
— інваліди;
— особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове житлове приміщення, не менше 10 років;
— особи, яких звільнено з посади, у зв’язку з якою їм було надано це приміщення, але які не припинили трудових відносин із підприємством, установою, організацією, що надали це приміщення;
— особи, звільнені через ліквідацію підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників;
— пенсіонери;
— члени сім’ї померлого працівника, якому було надано службове житлове приміщення;
— одинокі особи з неповнолітніми дітьми, які проживають разом із ними.
Тобто йдеться про ситуацію, коли за відсутності підстави займати службове житло мешканців неможливо з нього виселити як осіб, які користуються гарантіями соціального захисту. Надаване громадянам у зв’язку з виселенням зі службового жилого приміщення інше жиле приміщення має знаходитись в межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам. На цьому наголошує п. 36 розд. IV Положення.
Наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають у службовому жилому приміщенні, можуть бути виселені в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення також у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 ЖК.
Увага! Особи, які самоправно зайняли службове жиле приміщення, виселяються без надання їм іншого жилого приміщення в адміністративному порядку з санкції прокурора.
У разі визнання ордера на службове жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Якщо громадяни, зазначені в ордері, раніше користувались жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, їм повинно бути надано жиле приміщення, яке вони раніше займали, або інше жиле приміщення.
У випадках визнання ордера на службове жиле приміщення недійсним з інших підстав, крім випадку, передбаченого абз. 1 п. 38 розд. IV Положення, громадяни, зазначені в ордері, підлягають виселенню з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке вони раніше займали.
Користування службовим житлом
Умови користування відповідним службовим житлом передбачають у договорі найму службового жилого приміщення. Наймач службового жилого приміщення і члени його сім’ї зобов’язані додержуватись умов договору найму службового жилого приміщення і правил користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і придомової території. У той же час наймодавець має виконувати усі обов’язки, які закріплені у договорі найму службового житла. При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї службове жиле приміщення має зберігатись за ними у випадках і на строк, вказані в ст. 71 ЖК.
Розглянемо обов’язки наймача службового жилого приміщення, який повинен:
| 1 | своєчасно вносити плату за комунальні послуги за затвердженими у встановленому порядку ставками і тарифами |
| 2 | бережно ставитись до наданого жилого приміщення та його обладнання, провадити на умовах і в порядку, що визначаються діючим законодавством, за свій рахунок поточний ремонт займаного приміщення, а при звільненні приміщення — здати його в належному стані |
| Примітка. Повнолітні члени сім’ї наймача несуть солідарну з ним майнову відповідальність за зобов’язаннями, що випливають з договору найму службового жилого приміщення. | |
До користування службовими жилими приміщеннями не застосовують правила про:
— бронювання жилого приміщення (ст. 73 – 76 ЖК);
— обмін жилого приміщення (ст. 79 – 83, 85 ЖК), в тому числі з наймачем іншого службового жилого приміщення;
— зміну договору найму жилого приміщення (ст. 103 – 106 ЖК).
Увага! Наймач службового жилого приміщення, який має зайву жилу площу понад установлені норми, не користується правом, передбаченим ст. 90 ЖК, але може вимагати надання меншого службового жилого приміщення. При проведенні капітального ремонту наймачеві не надається в постійне користування інше благоустроєне жиле приміщення (ч. 6 ст.101 ЖК), але може бути надане інше службове жиле приміщення.
Cлужбове житло та оренда
Упродовж багатьох років укладення договорів найму (оренди) житла викликає плутанину. Адже законодавство України чітко не розмежовує випадки укладення договору найму житла й договору оренди житла. Крім того, у ньому не завжди узгоджується використання термінів «найм житла» та «оренда житла». У зв’язку з цим постає питання про принципи їх використання, у тому числі й стосовно службового житла.
Відносини щодо користування житлом на підставі договору найму (оренди) житла, порядок (процедура) укладення та припинення цього договору регулюються нормативно-правовими актами України, зокрема Конституцією України, ЦК та ЖК.
Загальне визначення договору найму (оренди) житла міститься в ч. 1 ст. 810 ЦК. Так, за договором найму (оренди) житла одна сторона – власник житла (наймодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання в ньому на певний строк за плату. У ч. 2 цієї статті вказується, що підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об’єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом. І логічно припустити, що різниця між договором найму житла й договором оренди житла полягає в приналежності житла до форми власності: у разі укладення договору щодо житла, яке перебуває в комунальній чи державній власності, договір іменується «договором найму житла». Натомість щодо житла, яке перебуває в приватній власності, ЦК також допускає укладення договору найму, що підтверджується викладеними далі нормами, у яких ідеться лише про «договір найму» (ст. 811 – 826 ЦК).
Водночас щодо житла, яке перебуває в державній чи комунальній власності (державний чи громадський житловий фонд), передбачено укладення договору найму (ст. 61 ЖК). Інакше кажучи, ЖК серед відмінних ознак договору найму житла та договору оренди житла говорить про приналежність предмету договору саме до форми власності житлового фонду.
Тобто у зазначених договорах є спільна мета, якщо так можна сказати – передача житла в тимчасове користування для проживання. Але сама процедура передачі житла в користування є різною. У Положенні зазначено, що укладається саме договір найму житла.
Крім того, у вимогах Положення та ЖК за договором найму житла мова йде лише про внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги. Тому стягнення за службове житло орендної плати не є правомірним, тим паче у розмірі 1 грн. І для цього, на думку редакції, є такі підстави.
По-перше, службове житло надається для виконання службових обов’язків, а тому не може бути платним.
По-друге, орендна плата за майно, що належить до державної та комунальної власності, є джерелом доходу державного бюджету та місцевих бюджетів відповідно до бюджетного законодавства і такі надходження мають використовуватись у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України.
По-третє, встановлення орендної плати у розмірі 1 грн. у даному випадку не є правомірним. Оскільки це не передбачено п. 10 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорцій її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 № 786.
