1 Далі за текстом — ЦПК.
Судова практика
Рішенням суду з колишнього чоловіка-позивача на користь дружини було стягнуто компенсацію вартості реалізованих транспортних засобів, на підставі рішення було видано виконавчий лист.
У межах виконавчого провадження з метою задоволення вимог стягувача (позивача у справі) на квартиру боржника (відповідача у справі) було накладено арешт.
У подальшому було виявлено, що боржник зареєстрував у вказаній квартирі двох малолітніх осіб, які не є його родичами. Такі дії, на думку позивача, боржник вчинив навмисно з метою створення перешкод для реалізації квартири. Позивач звернулась до Хортицького районного суду м. Запоріжжя із позовом про визнання незаконною та скасування (зняття) реєстрації місця проживання.
Про це йдеться в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 3372535/2017.
Судом першої інстанції було відмовлено у відкритті провадження у справі про визнання незаконною та скасування реєстрації місця проживання на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК (у редакції, яка була чинною на час вчинення відповідної процесуальної дії).
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції керувався тим, що вирішення спору в цій справі належить до компетенції адміністративних судів. Зокрема, зазначив, що реєстрація місця проживання та її зняття є наслідком вчинення відповідної дії органом реєстрації — Департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради, який є суб’єктом владних повноважень. Ураховуючи характер спірних правовідносин та суб’єктивний склад, суд вважав, що справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Суд апеляційний із такою позицією погодився.
Позивач, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, звернулась до касаційного суду.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач вказала, що поданий нею позов не носить публічно-правового характеру, оскільки спірні правовідносини виникли між сторонами у зв’язку з неправомірними діями відповідачів — фізичних осіб, вимоги ж до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради пред’явлено виключно з тих підстав, що зняття з реєстрації місця проживання відповідачів — це обов’язок зазначеного органу, покладений на нього законом, тому вона вважає, що спірні правовідносини є приватноправовими та підлягають розгляду за правилами ЦПК.
Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір має приватноправовий характер та піддягає розгляду за правилами ЦПК.
На цій підставі касаційна скарга була задоволена.
При цьому Верховний Суд виходив із наступного.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, відмовляючи у відкритті провадження у справі, керувався тим, що позовні вимоги стосуються питань реалізації суб’єктом владних повноважень своїх функцій.
У ч. 3 ст. 3 ЦПК визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦПК (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Аналогічна норма закріплена й у ч. 1 ст. 19 ЦПК у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»2.
2 Далі за текстом — Закон № 2147.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України3 юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку зі здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
3 Далі за текстом — КАС.
Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (п. 1 ч. 2 цієї статті).
Аналогічна норма закріплена й у п. 1 ч. 1ст. 19 КАС в редакції Закону № 2147.
| Суб’єкт владних повноважень | це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень | п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС (у редакції до набрання чинності Законом № 2147) |
| Справа адміністративної юрисдикції | це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень | п.1 ч. 1 ст. 3 КАС (у редакції до набрання чинності Законом № 2147) |
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб’єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб’єктів владних повноважень.
Разом із тим участь суб’єкта владних повноважень є обов’язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб’єкта владних повноважень є публічно-правовим.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що спірні правовідносини стосуються права користування та розпорядження майном, а саме квартирою, що належить відповідачу. Позивачка оскаржує дії відповідача, спрямовані на надання права реєстрації місця проживання та права користування зазначеною квартирою малолітнім особам, оскільки вважає їх незаконними у зв’язку з тим, що ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 травня 2015 року на зазначену квартиру було накладено арешт з метою забезпечення виконання рішення суду у справі № 337/1025/15-ц. Отже, предметом спірних правовідносин є майнові права на квартиру, вимоги ж до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради є похідними від них.
Таким чином, спір має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами ЦПК.
