1 Далі за текстом — ЦК.
Фабула справи
Господарський суд Харківської області постановою від 11.10.2012 у справі № 5023/4388/12 визнав банкрутом КП «Комбінат комунальних підприємств», призначив ліквідатором арбітражного керуючого Ч. С. А., якого зобов’язав у строк до 11.04.2013 виконати ліквідаційну процедуру та надати суду ліквідаційний звіт, ліквідаційний баланс та інші докази, що свідчать про виконання ліквідаційної процедури.
Ухвалою від 30.06.2016 Господарський суд Харківської області задовольнив клопотання ліквідатора про перехід до загальної процедури ліквідації; припинив ліквідаційну процедуру КП «Комбінат комунальних підприємств», передбачену ст. 52 Закону України від 14.05.1992 № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»2; ввів загальну процедуру ліквідації, передбачену ст. 22 — 34 цього Закону.
2 Далі за текстом — Закон № 2343.
Ухвалою від 29.09.2016 Господарський суд Харківської області затвердив реєстр вимог кредиторів КП «Лозівський комбінат комунальних послуг» на суму 242 169,30 грн. у такому складі:
1. Виконавча дирекція Харківського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на загальну суму 435,98 грн. — 2-га черга задоволення вимог кредиторів.
2. Лозівська ОДПІ Харківської області на загальну суму 61 289,45 грн., з яких 24 453 грн. — 3-тя черга задоволення вимог кредиторів та 36 836,46 грн. — 6-та черга задоволення вимог кредиторів.
3. Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області на загальну суму 80 281,33 грн., з яких 54 956,64 грн. — 2-га черга задоволення вимог кредиторів та 25 324,69 грн. — 6-та черга задоволення вимог кредиторів.
4. Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Лозівського міськрайонного центру зайнятості на загальну суму 4 978,96 грн. — 2-га черга задоволення вимог кредиторів.
5. Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Лозівському районі Харківської області на загальну суму 95 183,57 грн. — 2-га черга задоволення вимог кредиторів.
24.11.2016 до Господарського суду Харківської області надійшла заява ліквідатора про стягнення з Лозівської міської ради Харківської області заборгованості за грошовими зобов’язаннями банкрута, в якій ліквідатор просив суд стягнути з Лозівської міської ради Харківської області заборгованість за грошовими зобов’язаннями (кредиторську заборгованість) КП «Комбінат комунальних підприємств» згідно з реєстром, затвердженим ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.09.2016 у справі № 5023/4388/12 у сумі 242 169,30 грн.
Заяву обґрунтовано тим, що на підставі рішення XXXII сесії IV скликання Лозівської міської ради Харківської області від 28.04.2005 № 1045 було вилучено 94 % усього майна КП «Комбінат комунальних підприємств», яке перебувало в оперативному управлінні та використовувалось для здійснення підприємством його статутної діяльності, а саме: будівлі, споруди, устаткування, транспортні засоби (АС-машини, сміттєвози, вантажні автомобілі, екскаватор, причіп, трактор, автобуси). Таким чином, на кінець 2005 року на балансі підприємства обліковувались лише залишки основних засобів зі стовідсотковим зносом, що унеможливлювало подальше здійснення статутної діяльності. На думку заявника, вказані обставини фактично позбавили банкрута майна, за рахунок якого мала здійснюватися статутна господарська діяльність, що унеможливило її здійснення, стало причиною зростання заборгованості перед бюджетом та державними цільовими фондами і призвело до банкрутства КП «Комбінат комунальних підприємств» з вини його засновника — Лозівської міської ради Харківської області. У заяві також зазначено, що положення статуту боржника стосуються некомерційного комунального підприємства та кореспондуються з нормами ст. 77, 78 Господарського кодексу України3, якими визначено субсидіарну відповідальність органу, до сфери управління якого входить підприємство-банкрут, за зобов’язаннями казенного підприємства у разі недостатності коштів, що перебувають у його розпорядженні.
3 Далі за текстом — ГК.
Заперечення обґрунтовані тим, що ані чинним законодавством, ані установчими документами відповідача не передбачено відповідальності засновника за зобов’язаннями комунальних підприємств, тому територіальна громада в особі Лозівської міської ради Харківської області не відповідає за зобов’язаннями створених нею комунальних підприємств.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Господарський суд Харківської області ухвалою від 13.07.2017 заяву ліквідатора (з урахуванням поданих доповнень та уточнень) про стягнення з Лозівської міської ради Харківської області 242 169,30 грн. задовольнив у повному обсязі. Стягнув з Лозівської міської ради Харківської області на користь КП «Комбінат комунальних підприємств» 242 169,30 грн., що складає різницю між сумою вимог кредиторів банкрута, яка затверджена господарським судом, і ліквідаційною масою, що становить 0,00 грн.
Ухвалу мотивовано тим, що Лозівська міська рада Харківської області прийняла завідомо нераціональне рішення щодо вилучення активів підприємства відповідача та передала ці активи третім особам; результатом цього вилучення активів стало різке погіршення фінансового стану комунального підприємства та неспроможність здійснювати статутну діяльність, що призвело до виникнення наведеної вище заборгованості; постійне зростання питомої ваги дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги (до 95,5 %) свідчить про те, що жодних заходів для її стягнення за період діяльності підприємства не вживалося. За таких обставин місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що засновник підприємства-боржника — Лозівська міська рада Харківської області відповідно до ч. 5 ст. 25 Закону № 2343 (в редакції, чинній на момент визнання комунального підприємства банкрутом), норм ЦК та ч. 7 ст. 77 ГК несе повну субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника, оскільки у підприємства відсутні грошові кошти для проведення розрахунків, а виявлене ліквідатором майно перебувало в оперативному управлінні та не може бути включене до складу ліквідаційної маси банкрута.
У свою чергу, Харківський апеляційний господарський суд постановою від 12.10.2017 задовольнив апеляційну скаргу Лозівської міської ради Харківської області, ухвалу господарського суду Харківської області від 13.07.2017 скасував, відмовив у задоволенні заяви ліквідатора про стягнення з Лозівської міської ради Харківської області 242 169,30 грн.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що норми ГК безпосередньо не встановлюють положень про субсидіарну відповідальність територіальних громад за зобов’язаннями некомерційних (непідприємницьких) комунальних підприємств, створених публічно-правовими утвореннями; ч. 7 ст. 77 ГК про відповідальність держави (як власника) за зобов’язаннями казенного підприємства не поширюється на некомерційні підприємства, створені територіальними громадами; рішення XXXII сесії IV скликання Лозівської міської ради Харківської області від 28.04.2005 № 1045, про неправомірність якого стверджує ліквідатор, не було оскаржене та скасоване в установленому законом порядку, отже, є чинним.
Зміст вимоги касаційної скарги
Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Лозівського міськрайонного центру зайнятості звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.10.2017, в якій просив скасувати зазначену постанову, натомість залишити в силі ухвалу господарського суду Харківської області від 13.07.2017.
Скаржник зазначає, що до КП «Комбінат комунальних підприємств» слід застосовувати положення ст. 77 ГК, які стосуються особливостей господарської діяльності казенних підприємств. Крім того, на думку скаржника, під час розгляду справи ліквідатор надав належні та допустимі докази доведення міською радою комунального підприємства до банкрутства, що є підставою для застосування субсидіарної відповідальності згідно із ч. 5 ст. 25 Закону № 2343 (в редакції, чинній на момент визнання комунального підприємства банкрутом).
03.04.2018 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу № 5023/4388/12 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 5 ст. 302 Господарського процесуального кодексу України4, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
4 Далі за текстом — ГПК.
Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
Відповідно до ч. 1 — 4 ст. 78 ГК комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним ОМС у розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника — відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою.
Згідно зі статутом КП «Комбінат комунальних підприємств» є комунальним підприємством, яке утворене Лозівською міською радою Харківської області. Підприємство входить до сфери управління Лозівської міської ради, яка є представником власника — територіальної громади м. Лозова і виконує його функції у межах, визначених ГК та іншими законодавчими актами України. Відповідно до пп. 1.4, 1.5, 1.6 статуту підприємство було створене для здійснення некомерційної господарської діяльності, а його майно перебувало в комунальній власності та було закріплене за ним на праві оперативного управління. Отже, підприємство здійснювало свою виробничу діяльність, передбачену статутом, саме за рахунок цього майна.
Відповідно до ст. 136 ГК правом оперативного управління в ГК визнається речове право суб’єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених ГК та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб’єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб’єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.
За змістом ст. 26 Закону № 2343 (в редакції, чинній на момент визнання комунального підприємства банкрутом) майно, що знаходиться в оперативному управлінні, не включається до ліквідаційної маси.
Отже, право оперативного управління є найбільш обмеженим правовим титулом, похідним від права власності, який обмежується не тільки законом та статутом, але й власником майна.
З огляду на викладене вище, здійснення господарської діяльності комунальним некомерційним підприємством без мети одержання прибутку, на основі матеріальної бази, яка не є його власністю та не включається до ліквідаційної маси в разі банкрутства такого підприємства, зумовлює для законодавця необхідність регулювання спірних відносин у такий спосіб, який би дозволив захистити інтереси можливих кредиторів суб’єкта некомерційної господарської діяльності — таке регулювання здійснено через механізм, закріплений у положеннях ст. 77, 78 ГК.
Відповідно до ч. 10 ст. 78 ГК особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 76 ГК встановлено, що казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення цього підприємства. Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління.
Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГК орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна і має право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень.
Згідно з приписами ч. 7 ст. 77 ГК казенне підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями казенного підприємства
З огляду на зазначене вище, спірні відносини прямо врегульовано за допомогою відсильної норми ч. 10 ст. 78 ГК та ч. 7 ст. 77 ГК, що виключає необхідність застосування до таких відносин аналогії закону або права.
При цьому умовою покладення субсидіарної відповідальності на ОМС за змістом ч. 7 ст. 77 ГК та ч. 10 ст. 78 ГК є недостатність коштів, які є у розпорядженні комунального підприємства, що в цій справі було встановлено попередніми судовими інстанціями.
Крім того, Верховний Суд звернув увагу на низку випадків, де ЄСПЛ визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві (рішення від 30.11.2004 у справі «Михайленки та інші проти України», п. 45, рішення від 04.04.2006 у справі «Лисянський проти України», п. 19, рішення від 03.04.2007 у справі «Кооператив Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови», пп. 18 та 19, рішення від 12.04.2007 у справі «Григор’єв та Какаурова проти Російської Федерації», п. 35, рішення від 15.01.2008 у справі «Р. Качапор та інші проти Сербії». Отже, внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції.
Нормами ст. 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»5 встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) як джерело права.
5 Далі — Закон № 3477.
З огляду на наведені вище висновки ЄСПЛ, а також те, що нормами ГК визначено регулювання діяльності комунальних некомерційних підприємств аналогічно до діяльності державних казенних підприємств, без наділення вказаних суб’єктів повною самостійною відповідальністю у відносинах з третіми особами, Велика Палата Верховного Суду врахувала зазначені висновки при вирішенні спору в цій справі.
Крім того, ЄСПЛ також висловив позицію і щодо субсидіарної відповідальності муніципального органу (ОМС) за зобов’язаннями муніципального підприємства. Так, у п. 62 рішення у справі «Єршова проти Російської Федерації» ЄСПЛ зазначив, що, враховуючи публічний характер діяльності підприємства, істотний ступінь контролю за його майном з боку муніципальних органів влади і рішень останніх, які мали наслідком передачу майна і подальшу ліквідацію підприємства, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що підприємство не було наділене достатньою організаційною та управлінською незалежністю від муніципальних органів влади. Отже, незалежно від статусу підприємства як самостійної юридичної особи, муніципальна влада і відповідно держава мають бути в межах Конвенції визнані відповідальними за діяльність і бездіяльність підприємства.
Отже, Велика Палата Верховного Суду постановила, що апеляційний суд помилково дійшов висновку про відсутність підстав для субсидіарної відповідальності Лозівської міської ради Харківської області за зобов’язаннями КП «Комбінат комунальних підприємств» та безпідставно скасував ухвалу суду першої інстанції, тому постанову апеляційного господарського суду слід скасувати, а ухвалу суду першої інстанції — залишити в силі.
Ключовим мотивом Великої Палати Верховного Суду було те, що нормами ГК визначено регулювання діяльності комунальних некомерційних підприємств аналогічно до діяльності державних казенних підприємств, без наділення вказаних суб’єктів повною самостійною відповідальністю у відносинах з третіми особами.
Розглянемо окрему думку судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б.
Реалізуючи своє право, відповідно до ч. 3 ст. 34 ГПК, суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку, суддя Прокопенко О. Б. не погодився із зазначеним рішенням Великої Палати Верховного Суду, зважаючи на наступне.
Відповідно до статуту КП «Комбінат комунальних підприємств» це підприємство утворене Лозівською міською радою та входить до сфери її управління; є самостійним суб’єктом господарювання, створеним для некомерційної господарської діяльності; майно підприємства перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Лозова та закріплюється за ним на праві оперативного управління.
Згідно з рішенням від 28.04.2005 № 1045 XXXII сесії Лозівської міської ради Харківської області IV скликання з оперативного управління КП «Комбінат комунальних підприємств» було вилучено частину майна, що належить на праві власності територіальній громаді м. Лозова, та передано його на баланс управління житлово-комунального господарства та будівництва міської ради.
Вказане рішення, про неправомірність якого стверджує ліквідатор КП «Комбінат комунальних підприємств», не було оскаржено та скасовано в установленому законом порядку, отже, є чинним.
Суддя вважає, що суд апеляційної інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви арбітражного керуючого про стягнення коштів з Лозівської міської ради Харківської області з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 176 ЦК держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов’язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.
Тобто, виходячи зі змісту вказаної норми, підставою для застосування субсидіарної відповідальності для засновників таких юридичних осіб має бути виключно пряма вказівка закону.
Судді Великої Палати Верховного Суду дійшли висновку, що така вказівка міститься в ст. ст. 77 та 78 ГК.
У свою чергу, суддя зазначає, що згідно з ч. 7 ст. 77 ГК казенне підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями казенного підприємства.
Зазначену норму застосували до комунального підприємства, оскільки відповідно до ч. 10 ст. 78 ГК особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.
Зміст цієї норми свідчить про те, що до комунальних підприємств застосовуються положення законодавства, яке врегульовує діяльність комерційних або казенних підприємств при визначенні особливостей здійснення господарської діяльності.
Проте ця норма ГК прямо не встановлює повну субсидіарну відповідальність територіальної громади за зобов’язаннями створеного нею комунального підприємства, оскільки нею врегульовані питання особливостей здійснення господарської діяльності, а не питання підстав та меж відповідальності комунального підприємства.
Із урахуванням відсутності в ГК прямої норми, яка б передбачала повну субсидіарну відповідальність власника за зобов’язаннями комунального підприємства, такий випадок субсидіарної відповідальності можливий лише з підстав, встановлених іншими законами. Норми закону як підстава субсидіарної відповідальності мають бути нормами прямої дії і не можуть застосовуватися за аналогією закону чи аналогією права.
ГК не передбачає норм прямої дії щодо можливості поширення положень про субсидіарну відповідальність держави за зобов’язаннями казенних підприємств на комунальні підприємства.
Чинним законодавством прямо не передбачено субсидіарної відповідальності держави чи територіальних громад за зобов’язаннями комунальних підприємств. Така відповідальність передбачена лише щодо зобов’язань казенних підприємств.
При цьому положення ГК про казенні підприємства поширюються на унітарні комунальні підприємства лише в питаннях особливостей їх господарської діяльності (а не правового становища та порядку застосування відповідальності до засновників за боргами цих підприємств).
Крім того, згідно з ч. 2 ст. 74 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування»6 підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, цим та іншими законами.
6 Далі за текстом — Закон № 280.
Таким чином, із урахуванням відсутності прямої норми, яка б передбачала повну субсидіарну відповідальність територіальної громади за зобов’язаннями створеної неї юридичної особи, заява арбітражного керуючого про стягнення боргу з Лозівської міської ради Харківської області не підлягала задоволенню.
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду, перевіряючи справу з погляду дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, на думку судді, повинна була за наслідками розгляду касаційної скарги у задоволенні касаційної скарги відмовити та залишити в силі постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.10.2017.
Наостанок
Більш детально із судовим рішенням ви можете ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за критерієм пошуку за номером справи — № 5023/4388/12.
Також хотілося б зазначити, що окрема думка судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б. є дуже цікавою та має право на життя. З часом судова практика щодо субсидіарної відповідальності ОМС буде значно ширшою. А сьогодні не слід забувати про те, що постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає, а при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
