Теми статей
Обрати теми

Звільнення з посади у зв’язку із закінченням контракту

Кравченко Тетяна, аналітик ТОВ «ФАКТОР-МЕДІА», адвокат
Бухгалтер ОМС, звільнена з посади у зв’язку із припиненням діяльності ОМС та закінченням дії контракту, вважала, що її було звільнено з порушенням вимог ст. 184 КЗпП України, оскільки на момент звільнення вона була вагітною. Чи можливо в такому випадку говорити про порушення трудових прав жінки — давайте розглянемо на прикладі з судової практики.

Фабула справи

У січні 2016 року колишній бухгалтер звернулась до суду із позовом до Сурсько-Литовської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області про визнання запису в трудовій книжці незаконним, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовну заяву мотивувала тим, що 10.08.2012 вона була прийнята на роботу до Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області на посаду бухгалтера.

30.04.2015 її звільнено з указаної посади за власним бажанням, а 05.05.2015 прийнято на посаду бухгалтера Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області за контрактом на строк до 31.12.2015.

Згідно із рішенням Сурсько-Литовської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 12.11.2015 «Про припинення діяльності Новомиколаївської сільської ради» відбулась реорганізація Новомиколаївської сільської ради. Розпорядженням голови Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області її звільнено з посади бухгалтера з 31.12.2015 у зв’язку з припиненням діяльності Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області та закінченням терміну дії контракту.

За думкою позивача, її було звільнено з порушенням вимог ст. 184 КЗпП України, оскільки на момент звільнення вона була вагітною. Внаслідок чого остання просила визнати запис у трудовій книжці недійсним; прийняти її на посаду бухгалтера (економіста) до виконавчого комітету Сурсько-Литовської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області; стягнути із Сурсько-Литовської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, як правонаступника Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішення судів

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12.05.2016 позов було задоволено частково.

Визнано розпорядження голови Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області про звільнення бухгалтера незаконним.

Поновлено її на посаді бухгалтера (економіста) у виконавчому комітеті Сурсько-Литовської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

Виплачено заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що Новомиколаївська сільська рада Дніпропетровського району Дніпропетровської області, яка згідно із Законом України від 05.02.2015 № 157-VIII «Про добровільне об’єднання територіальних громад» реорганізована у Сурсько-Литовську сільську раду Дніпропетровського району Дніпропетровської області, не мала правових підстав звільняти позивача з роботи, не запропонувавши їй перед звільненням іншої роботи відповідно до частини першої ст. 40 КЗпП України, тому розпорядження відповідача про звільнення є незаконним і суперечить вимогам ст. 184 КЗпП України щодо обмеження звільнення вагітних жінок. Також, визначивши відповідно до постанови КМУ від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середньоденну заробітну плату, суд стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу.

У задоволенні позовних вимог в частині визнання запису у трудовій книжці недійсним було відмовлено, оскільки позивач обрала не належний спосіб захисту.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 25.07.2016 абзац третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції змінено: слово в дужках (економіста) виключено, в частині виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення.

Стягнуто з Сурсько-Литовської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з відрахуванням обов’язкових платежів і зборів.

У решті рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області залишено без змін.

Ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що при поновленні колишнього бухгалтера на роботі суд першої інстанції помилково зазначив таке: вона підлягає поновленню на роботі на посаді бухгалтера (економіста), оскільки позивач працювала на посаді бухгалтера і підлягає поновленню на цю посаду.

При цьому, задовольняючи позовні вимоги в частині виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції не визначив особу, з якої підлягає стягнення, не врахував, що зазначена сума включає розрахунок лікарняного по вагітності та пологах, на отримання якого право колишнього бухгалтера не порушено, а з такими вимогами остання до суду не зверталась.

Разом із тим апеляційний суд погодився з тим, що розпорядження голови Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області про звільнення є незаконним, порушує вимоги ст. 184 КЗпП України.

Не погодившись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, Сурсько-Литовська сільська рада Дніпропетровського району Дніпропетровської області подала до Верховного суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила їх скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.

Касаційна скарга була мотивована наступни, про що ми зазначимо:

Відсутні підстави для поновлення позивача на роботі в цій установі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки між позивачем та Сурсько-Литовською сільською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області відсутні трудові правовідносини

Суд вийшов за межі позовних вимог, розглянувши вимогу про визнання розпорядження голови Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області про звільнення позивача незаконним, оскільки така вимога нею не заявлялась

Спір має вирішуватись не про поновлення на роботі, а про виконання зобов’язання з працевлаштування, оскільки ч. 3 ст. 184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме заборонено звільнення, зокрема, вагітної жінки та передбачено обов’язкове працевлаштування у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору. Разом із тим невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов’язку з працевлаштування протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до ч. 2 ст. 232 КЗпП України обов’язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не підставою для поновлення на попередній роботі

Скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанцій та відмовляючи у задоволенні позову колишнього працівника до ОМС про визнання запису в трудовій книжці незаконним, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, касаційний суд вказав наступне (справа № 175/167/16-ц).

Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У ст. 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пп. 2, 3 ст. 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Згідно з п. 10 Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою КМУ від 19.03.1994 № 170, у контракті передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання, строк дії контракту, права, обов’язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати й організації праці, підстави припинення та розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов’язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця.

Вирішуючи спір, суд встановив.

05.05.2015 позивача прийнято на посаду бухгалтера Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області за контрактом на строк до 31.12.2015.

Умовами контракту передбачено, що контракт діє з 05.05.2015 до 31.12.2015 і припиняється, зокрема, після закінчення терміну дії.

31.12.2015 позивача звільнено у зв’язку з припиненням діяльності Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області та закінченням терміну дії контракту.

Після цього позивач на роботу в Сурсько-Литовську сільську раду Дніпропетровського району Дніпропетровської області не приймалась, трудових правовідносин з останньою не мала.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що між сторонами у справі мали місце трудові правовідносини.

Згідно з ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років — ч. 6 ст. 179 КЗпП України), одиноких матерів за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.

Обов’язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців із дня закінчення строкового трудового договору.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у п. 9 постанови від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», звільнення на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, зокрема, вагітних жінок провадиться з обов’язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов’язок з працевлаштування, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров’я).

Передбачені ч. 3 ст. 184 КЗпП України гарантії поширюються і на випадки звільнення у зв’язку із закінченням строку договору зазначених працівників, коли вони були прийняті на сезонні роботи.

Таким чином, ч. 3 ст. 184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборонено звільнення, зокрема, вагітної жінки та передбачено обов’язкове працевлаштування у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору. Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов’язку з працевлаштування протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до ч. 2 ст. 232 КЗпП України обов’язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на попередній роботі. Оскільки згідно зі ст. 235 КЗпП України підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав, то у разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов’язку з працевлаштування звільненого працівника за п. 2 ст. 36 КЗпП України, зокрема вагітної жінки, за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов’язання з працевлаштування.

До речі, у цій справі позивач не пред`являв позовних вимог про виконання відповідачем зобов’язання з працевлаштування.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі