Тези про право колективної власності на землю
Як відомо, до 2002 року за ст. 5 Земельного кодексу України1 передбачалось, що суб’єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, в тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.
1 Далі за текстом — ЗК.
Інститут права колективної власності на землю був уведений для забезпечення приватизації сільськогосподарських земель колишніх колгоспів і радгоспів, але із втратою чинності від 01.01.2002 р. попередньої та ухваленням чинної редакції ЗК зазначена форма власності була ліквідована.
У ст. 143 Конституції України встановлено, що земля може перебувати також у власності територіальних громад сіл, селищ, міст і районів у містах.
За ч. 3 ст. 78 ЗК (чинна редакція) земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, а ст. 80 ЗК (чинна редакція) визначає суб’єктів права власності на землю:
а) громадяни та юридичні особи — на землі приватної власності;
б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через ОМС, — на землі комунальної власності;
в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, — на землі державної власності.
Таким чином, в Україні конституційно встановлені дві форми земельної власності, а саме: публічна (суспільна) власність, яка охоплює державну та комунальну власність, і приватна власність, яка охоплює власність фізичних осіб і недержавних юридичних осіб.
Отже, коли частина земельної ділянки, право на яку посвідчувалося державним актом на право колективної власності, була передана у власність фізичним особам, то чи залишається чинним такий документ? Якщо земельна ділянка залишилась у власності суб’єкта, то пізніше могла опинитись у складі спадщини, що спричиняє складнощі на практиці, оскільки у нотаріуса або посадової особи, яка вчиняє нотаріальні дії, виникне запитання: чи буде правовстановлюючим документом державний акт на право колективної власності на землю для власника такої землі?
За п. 7 Перехідних положень ЗК (чинна редакція) громадяни та юридичні особи, які отримали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше чинним законодавством, зберігають права на ці ділянки.
Судова практика щодо визнання права колективної власності на землю
На сьогодні державні акти на право колективної власності продовжують фігурувати у судовій практиці, оскільки деякі суб’єкти досі не переоформили своє право на землю, у зв’язку з цим на практиці виникають спори щодо наявності або відсутності права власності на землю.
Припустимо, що державні акти на право колективної власності чинні. Так, за матеріалами справи2 позивачка є спадкоємицею першої черги, яка фактично прийняла спадщину матері, але вже після її смерті дізналася, що, незважаючи на те, що мати з 1965 р. по 2000 р. була членом колгоспу ім. Дзержинського, її не внесли до списку осіб — членів КСП ім. Дзержинського, які набувають право на земельну частку (пай), відповідно вона не отримала сертифікат на земельну частку (пай).
2 Рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 30.08.2018 р., справа № 506/319/18 // URL: reyestr.court.gov.ua/Review/76173398.
На переконання позивачки її мати — ОСОБА_2 мала право на земельну частку (пай) у зв’язку з тим, що на момент отримання підприємством 25.12.1995 державного акта на право колективної власності на землю серії ОД-15 № 0013 вона була членом зазначеного КСП.
Доказом того, що ОСОБА_2 на момент отримання державного акта на право колективної власності на землю була членом КСП ім. Дзержинського, як зазначила позивачка, є копія трудової книжки, що міститься у матеріалах пенсійної справи. Але у трудовій книжці у графі «по батькові» зазначено «Леонідівна» замість «Леонтіївна», тому позивачка просила поновити строк позовної давності, оскільки про порушене право матері їй стало відомо лише нещодавно, встановити факт належності трудової книжки її матері та визнати право на отримання частки (паю) земельної ділянки розміром 6,20 умовних кадастрових гектарів із земель колишнього КСП ім. Дзержинського Чорнянської сільської ради Окнянського району Одеської області в порядку спадкування за законом після смерті її матері — ОСОБА_2.
Частина 3 ст. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 2 Закону України від 05.06.2003 № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»3 встановлено, що право особи на земельну частку (пай) може бути встановлене в судовому порядку, а документом, що посвідчує зазначене право, є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Пункт 2 Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям»4 установлює, що право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) усіх членів підприємства є рівними. А п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» визначено, що невнесення особи до списку, який додається до державного акта на право колективної власності на землю, не може позбавити її права на земельну частку.
Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не отримав сертифікат на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був уключений (був безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин ЗК 1990 р.
Згідно з п. 17 Перехідних положень ЗК (чинна редакція) сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам таких часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
3 Далі за текстом — Закон № 899.
4 Далі за текстом — Указ № 720/95.
Таким чином, позов, на переконання суду, підлягає задоволенню виходячи з того, що хоча з моменту виникнення спірних правовідносин минув тривалий час (більше 20 років), однак на момент отримання зазначеним сільгосппідприємством державного акта на право колективної власності на землю спадкодавець була його членом, про що позивачці стало відомо лише нещодавно, тому за нею слід визнати право на отримання земельної частки (паю), яке належало нині покійній матері, з поновленням строку позовної давності на звернення до суду.
Виходячи з того, що Цивільний кодекс УРСР від 18.07.19635 та ЗК від 18.12.1990, які втратили чинність, передбачали такі форми власності, як «приватна», «колективна» та «державна», а нині чинні законодавчі акти колективної форми власності не передбачають, позивачці слід виділити земельну ділянку із земель державної власності, розташованих на території Чорнянської сільської ради Окнянського району Одеської області, які перебували у колективній власності колишнього КСП ім. Дзержинського с. Чорна Красноокнянського (Окнянського) району Одеської області, відповідно до Державного акта на право колективної власності на землю, серія ОД-15 № 0013 від 25.12.1995.
5 Далі за текстом — ЦК 1963 р.
Окрім того, вимогу про встановлення факту належності трудової книжки нині покійній матері позивачки слід також задовольнити, оскільки дослідженими судом доказами зазначений факт повністю доведений, бо, на погляд суду, розбіжності в написанні по батькові спадкодавиці пов’язані зі співзвучністю імен «Леонтій» та «Леонід».
На думку суду, саме таке рішення буде відповідати ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і прецедентній практиці Європейського суду з прав людини щодо справедливого розгляду справи та захисту прав громадянина.
Крім того, суд вважає за необхідне роз’яснити позивачці про її обов’язок відповідно до ст. 182 Цивільного кодексу України6 зареєструвати право власності на зазначену спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.
6 Далі за текстом — ЦК.
Суд вирішив, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити повністю, поновивши строк позовної давності для звернення до суду.
Визнати за ОСОБА_1, 25.05.1965 року народження (ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_1), яка зареєстрована та проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, право на отримання земельної ділянки частки (паю) розміром 6,20 умовних кадастрових гектарів із земель колишнього КСП ім. Дзержинського Чорнянської сільської ради Окнянського району Одеської області в порядку спадкування за законом після смерті матері, ОСОБА_2, яка померла 07.02.2005.
Далі проаналізуємо право власності сільськогосподарських підприємств на відповідні земельні ділянки.
Перша позиція суду: суди визнають за сільськогосподарськими підприємствами право власності на відповідні земельні ділянки.
За матеріалами справи7 Колегією суддів Вищого господарського суду України визначено: судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що право власності на спірну земельну ділянку набуте КСП ім. Ілліча на підставі рішення Євгенівської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області від 05.07.1995 та посвідчене державним актом на право колективної власності на землю, виданим Євгенівською сільською радою народних депутатів Великоновосілківського району Донецької області від 28.12.95.
7 Постанова Вищого господарського суду України від 16.07.2013 р., справа № 5006/32/205пн/2012 // URL: reyestr.court.gov.ua/Review/32502183.
Здійснивши аналіз наявних матеріалів справи відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України8, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що розпорядження голови районної державної адміністрації № 203 від 07.06.2002, рішення загальних зборів власників земельних паїв колишнього КСП ім. Ілліча № 4 від 30.06.2001, на підставі яких прийняте оскаржуване рішення про вилучення із земель пайового фонду КСП ім. Ілліча, крім іншого, земельної ділянки площею 313,8 га пасовищ, не містять вказівки на те, що частка земельних ділянок, які входили до пайового фонду, має бути вилучена з нього.
8 Далі за текстом — ГПК.
Спірна земельна ділянка площею 313,8 га не розпаювалася, сертифікати на право на земельну ділянку щодо цієї ділянки не видавалися, про що також зазначено в листі відповідача № 241 від 06.11.12. З огляду на вищевикладені обставини, суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився із правильним висновком суду першої інстанції, що позивач є правонаступником КСП ім. Ілліча, в тому числі й щодо земельної ділянки, яка належала попередньому власнику на праві власності. При цьому судом апеляційної інстанції зазначено, що відсутність рішення власника або уповноваженого органу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Євгенівське» (як правонаступника) щодо частини земель пайового фонду КСП ім. Ілліча, які залишилися після розпаювання, опосередковує правоволодіння зазначеного товариства щодо земельної ділянки як на час ухвалення спірного рішення, так і на теперішній час.
Урахувавши вищевикладені обставини, приписи статей 2, 4 Закону України від 07.02.91 № 697-XII «Про власність»9 (втратив чинність), ст. 2 ЗК (чинна редакція), надавши правову оцінку оскаржуваному рішенню відповідача, суди попередніх інстанцій правильно зазначили про невизначення в ньому підстави припинення права на земельну ділянку, перелік яких передбачений ст. 140 ЗК (чинна редакція).
9 Далі за текстом — Закон № 697.
У ст. 140 ЗК (чинна редакція) встановлено перелік підстав для припинення права власності на землю:
добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;
смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;
відчуження земельної ділянки за рішенням власника;
звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;
відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
конфіскація за рішенням суду;
невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк.
До того ж судами попередніх інстанцій правильно зазначено, що ні рішення загальних зборів власників земельних паїв колишнього КСП ім. Ілліча від 30.06.01 № 4, ні розпорядження голови районної державної адміністрації від 07.06.02 № 203, які зазначені як підстави ухвалення спірного рішення, також не містять жодної з визначених у ст. 140 ЗК (чинна редакція) підстав припинення права власності на земельну ділянку.
Крім того, судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що Указ Президента України від 03.12.99 № 1529/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки», зазначений в оскаржуваному рішенні відповідача, не передбачає повноважень місцевої ради на вилучення земель пайового фонду колективних сільськогосподарських підприємств за відсутності підстав, визначених цим Указом.
Водночас посилання відповідача на приписи ст. 149 ЗК судом апеляційної інстанції визнано безпідставними, оскільки цією нормою визначено порядок вилучення земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні. Підставою такого вилучення є рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування з посиланням на визначені у ст. 141 ЗК (чинна редакція) підстави припинення права користування земельною ділянкою, тоді як у ст. 140 ЗК визначені підстави припинення права власності на земельну ділянку.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився із правильним висновком суду першої інстанції, що рішення відповідача в оскаржуваній частині ухвалене за відсутності правових підстав, не відповідає ч. 1, 5 ст. 149 ЗК (чинна редакція), Закону України від 21.05.97 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»10, Закону № 697 (втратив чинність) і задовольнив у цій частині вимогу позивача.
10 Далі за текстом — Закон № 280.
Водночас, урахувавши приписи ч. 1 ст. 16, ст. 392 ЦК, ст. 1 ГПК, суд першої інстанції визнав недійсним п. 2 рішення Євгенівської сільської ради від 27.06.2002 щодо вилучення із земель пайового фонду КСП ім. Ілліча земельної ділянки площею 313,8 га, невизнання відповідачем права власності позивача на спірну земельну ділянку, з яким обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, дійшовши правильного висновку про задоволення вимоги позивача про визнання права власності на зазначену земельну ділянку.
За матеріалами іншої справи11 Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО-САД» звернулося до Господарського суду АР Крим із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Пригородне» про визнання за собою права власності на усі земельні ділянки, отримані в порядку правонаступництва через ТОВ «Агрофірма «Пригородне» від КСП «Пригородне» та зобов’язання відповідача передати оригінал державного акта на право колективної власності на землю, серія КМ-018-СИМ від 23.12.98, виданий Колективному сільськогосподарському підприємству «Пригородне», та оригінал державного акта на право колективної власності на землю, серія КМ-019-СИМ від 23.12.1998, виданий Колективному сільськогосподарському підприємству «Пригородне».
11 Постанова Вищого господарського суду України від 30.06.2009 р., справа № 2-25/10448-2008 // URL: reyestr.court.gov.ua/Review/4119670.
Постановою Севастопольського міжобласного апеляційного господарського суду від 03.03.09 рішення місцевого господарського суду скасовано і відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-САД» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Пригородне».
Касаційні скарги вмотивовані доводами про неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме статей 5, 22 та 23 ЗК від 18.12.90 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), ч. 2 ст. 20 Закону № 697 (втратив чинність) та ч. 2 ст. 7 Закону України від 14.02.92 № 2114-XII «Про колективне сільськогосподарське підприємство»12, за яким колективне сільськогосподарське підприємство, яке є суб’єктом права власності, є підприємство як юридична особа, а його члени — у частині майна, яку вони отримують при виході з підприємства.
12 Далі за текстом — Закон № 2114.
За ст. 5 ЗК від 18.12.1990 р., чинного до 01.01.02, земля могла належати громадянам на праві колективної власності. Право власності на земельну ділянку підлягало посвідченню шляхом оформлення державного акта на право власності на землю.
Згідно зі ст. 23 ЗК (у редакції до 01.01.02) державний акт на право колективної власності на землю видавався колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства й у колективній власності громадян.
До державного акта додавався список цих громадян.
Водночас форма державного акта у спірний період визначалась постановою Верховної Ради України від 13.03.92 № 2201-ХІІ «Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею» (втратив чинність), що передбачав додаток № 1 до Державного акта на право колективної власності на землю — список членів товариства.
За п. 2.10 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації та зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельним ресурсам № 43 від 04.05.9913 (втратив чинність), до державного акта на право власності на земельну ділянку, що видавався товариствам усіх видів або співвласникам, обов’язково додавався затверджений список членів цього товариства або співвласників.
13 Далі за текстом — Наказ № 43.
Таким чином, дослідивши зміст рішень ОМС та державних актів на право колективної власності на землю, виданих у 1998 власнику — Колективному сільськогосподарському товариству «Пригородне», створеному у 1996-му, із зазначенням землі, що надається у власність товариству, та додатка до них № 1 місцевий господарський суд правомірно визначив власника земельних ділянок, переданих за зазначеними вище державними актами.
Згідно зі ст. 1 Закону № 2114 колективне сільськогосподарське підприємство є добровільним об’єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів.
Слід зазначити, що на виконання Указу Президента України від 29.01.2001 № 62 «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки» та відповідно до Закону № 2114 Міністерством аграрної політики було ухвалено наказ від 14.03.2001 № 63 «Про затвердження Порядку оформлення правонаступництва за зобов’язаннями реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств» (втратив чинність), яким визначені основні умови, порядок і способи реорганізації, надані докази на підтвердження умов, порядку і способу реорганізації Колективного сільськогосподарського підприємства «Пригородне», а також наслідків проведеної реорганізації відповідають приписам цього Закону та загальним принципам реорганізації колективного сільськогосподарського підприємства, що надалі знайшли своє відображення також у наказі № 63 від 14.03.2001.
Водночас за наслідками реорганізації колективного підприємства шляхом його приєднання воно припиняє свою діяльність як юридична особа, а його члени припиняють членство в ньому та набувають право на отримання майнового паю, реалізуючи його у самостійно визначеному порядку.
Також ст. 1 Указу № 720/95 було передбачено, що сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, підлягають паюванню. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, колективного сільськогосподарського товариства без виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості).
У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства йому за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі та видається державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.
За п. 5 Методичних рекомендацій щодо паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям, затверджених наказом Держкомзему України від 20.02.96 № 11, при розрахунку вартості земельного паю та визначенні його розміру визначається площа сільськогосподарських угідь, переданих підприємству у колективну власність, та кількість осіб, які мають право на земельну частку (пай) за списком, доданим до Державного акта на право колективної власності на землю. На підставі відповідних організаційних і підготовчих до паювання робіт, що виконуються землевпорядними організаціями та районними (міськими) відділами земельних ресурсів, складаються розрахунки вартості та розміру земельного паю.
Таким чином, для правильного вирішення спору судам слід було встановити на підставі зазначених вище документів обсяги сільськогосподарських угідь, що підлягали паюванню, площі земель, які були розпайовані в установленому порядку з отриманням відповідних документів на посвідчення права власності, а також волевиявлення колишніх членів КСП «Пригородне» щодо їх участі у товаристві — правонаступнику колективного сільськогосподарського підприємства, форму їх майнового внеску до статутного фонду ТОВ «Пригородне».
Натомість місцевий господарський суд зазначені обставини справи не з’ясував, аналізуючи норми Закону № 899 та викладених вище актів законодавства, не навів норму законодавства, що припиняє право члена колективного сільськогосподарського підприємства на отримання майнового паю в разі реорганізації підприємства та припиняє його право на земельну частку (пай) при розпаюванні.
Задовольняючи позов, місцевий господарський суд зазначив, що спірні землі не були розпайовані в установленому порядку, однак не дослідив, чи підлягали вони паюванню відповідно до затвердженої Схеми розділу земель колективної власності на земельні паї членам КСП «Пригородне» та чи завершено процедуру розпаювання земель.
Слід зазначити, що всупереч приписам статей 101 та 105 ГПК, скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд послався на порушення ним норм матеріального права, натомість не виклав у постанові жодних установлених ним обставин справи.
При цьому апеляційний господарський суд застосував до спірних правовідносин норми ЗК, що набрав чинності з 01.01.02 р., а також ЦК, не з’ясувавши обставини справи щодо моменту, з яким скаржники пов’язували набуття ними спірних прав.
Апеляційним господарським судом також не досліджені наявні у матеріалах справи документи щодо розміру земель, які підлягали розпаюванню, та не встановлено, чи перебували у колективній власності КСП «Пригородне» інші землі, крім тих, що підлягали розпаюванню, чи підлягали розпаюванню земельні ділянки, зазначені у позовних заявах, їх приналежність на цей момент розгляду справи і правовий статус за наслідками проведеної реорганізації після ліквідації Колективного сільськогосподарського підприємства «Пригородне».
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні господарського суду першої інстанції, судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа — переданню на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 92, п. 6 розд. X «Перехідні положення» ЗК (справа про постійне користування земельними ділянками) № 5-рп/2005 від 22.09.2005 положення п. 6 розд. Х «Перехідні положення» ЗК (чинна редакція) та п. 6 Постанови Верховної Ради України від 18.12.1990 № 563-XII «Про земельну реформу» у частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами та організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою такі положення визнані неконституційними і втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України зазначеного рішення.
Таким чином, Конституційним Судом визнано, що право власності на землю не може бути втрачене внаслідок невчинення власником певних формальних дій щодо переоформлення цього права за новим законодавством.
На цій підставі суди також вважали, що право колективної власності не припиняється.
Друга позиція суду: суди не визнають за сільськогосподарськими підприємствами право власності на відповідні земельні ділянки.
Так, за матеріалами справи14 колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає таке.
14 Постанова Вищого господарського суду України від 17.03.2011 р. Справа № 2-19/1511-2009 // URL: reyestr.court.gov.ua/Review/14635719.
Як установлено господарськими судами попередніх інстанцій, відповідно до державного акта на право колективної власності на землю ІІ-КМ № 000095 від 31.08.2000 р. сільськогосподарському риболовецькому виробничому кооперативу ім. Адмірала Нахімова15 з місцезнаходженням у с. Мисове передано у колективну власність 413,77 га землі відповідно до плану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
15 Далі за текстом — СРВК ім. Адмірала Нахімова.
СРПП «Аква» зареєстроване Ленінською районною державною адміністрацією АР Крим 04.06.2004 р., про що видане свідоцтво про державну реєстрацію.
Згідно з п. 1.5 Статуту СРПП «Аква» створено в результаті реорганізації СРВК ім. Адмірала Нахімова шляхом виділення частини сукупних валових активів і є правонаступником майнових прав та обов’язків СРВК ім. Адмірала Нахімова у відповідних частинах згідно з розподільчим балансом.
За передаточним балансом і на підставі розпорядження від 30.06.2004 № 19 голови СРВК ім. Адмірала Нахімова, СРПП «Аква» передані валові активи та зобов’язання відповідно до акта прийому-передачі. Згідно з п. 1.1 статуту СРПП «Аква» є корпоративним малим приватним підприємством, заснованим на приватній власності фізичних осіб — засновників.
23.10.2008 рішенням № 313 22 сесії 5 скликання Мисовської сільської ради СРПП «Аква» відмовлено у видачі державних актів на право власності на земельні ділянки загальною площею 8,0700 га, у тому числі: с. Мисове — 6,6800 га, с. Семенівка — 0,3800 га, с. Заводське — 1,0100 га, на яких розташовані об’єкти права власності нерухомого майна СРПП «Аква», у зв’язку з тим, що чинним законодавством не передбачена форма колективної власності на землю.
Порядок набуття права власності на земельні ділянки юридичними особами встановлений ст. 128 ЗК (чинна редакція), відповідно до якої продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти, що підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим або ОМС у межах їх повноважень.
Продаж громадянам та юридичним особам земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти, що підлягають приватизації, здійснюється державними органами приватизації у порядку, який затверджує Кабінет Міністрів України.
Згідно з п. 2 Указу № 720/95 право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) усіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.
За таких обставин апеляційна інстанція правильно зазначила, що землі колективних сільськогосподарських підприємств повинні розподілятися між працівниками та пенсіонерами такого підприємства і не можуть передаватися на праві приватної власності новоствореним підприємствам.
У цій справі наявність державного акта на право колективної власності на 413,77 га землі ІІ-КМ № 000095 від 31.08.2000 р. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не є доказом належного закріплення права власності СРВК ім. Адмірала Нахімова на будівлі та спірні земельні ділянки, на яких вони розміщені.
При розпаюванні майна СРВК ім. Адмірала Нахімова всі земельні ділянки сільськогосподарського призначення, у тому числі й спірні несільськогосподарські угіддя, повинні були паюватися між членами та пенсіонерами СРВК ім. Адмірала Нахімова. За таких обставин апеляційна інстанція обґрунтовано зазначила, що будь-яке відчуження земель сільськогосподарського призначення колективних сільськогосподарських підприємств заборонене чинним законодавством.
Ураховуючи вищенаведене, постанова Севастопольського апеляційного господарського суду про відмову в задоволенні позову відповідає нормам чинного законодавства і має бути залишена без змін.
Таким чином, на думку суду, землі колективних сільськогосподарських підприємств мають розподілятися тільки між працівниками та пенсіонерами, які раніше працювали у ньому й залишаються членами зазначеного підприємства, і не можуть передаватися на праві приватної власності цьому підприємству або його правонаступникам.
Нагадаємо, що право власності є непорушним.
Суб’єктом права власності може бути будь-який суб’єкт права.
Слід зазначити, що ст. 13 Конституції передбачає рівність усіх суб’єктів права власності перед законом.
Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як за рішенням суду.
Отже, державні органи не мають права посилатися на будь-яку доцільність або навіть закон, позбавляти особу майна проти її волі.
Якщо суб’єкти мають державний акт на право колективної власності на землю, який оформлений належним чином, то такі суб’єкти мають визнаватися власниками на відповідні земельні ділянки, що не були передані у приватну власність і не були розпайовані фізичним особам — членам відповідних колективних сільськогосподарських підприємств.
