Предмет справи
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_31 з позовом до «Х» селищної ради Київської області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення цього суду від 16.07.2018 № 571.
1 Далі за текстом — ОСОБА_3, позивач.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржуваним рішенням протиправно визнано нечинним рішення від 24.04.2014 № 896 «Про надання згоди гр. ОСОБА_3 на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства», адже ані вказаним рішенням, ані законодавством не встановлено строк, протягом якого позивач був зобов’язаний здійснити розробку проекту землеустрою наданих йому земельних ділянок. Вказав, що з об’єктивних причин, а саме — через наявність судових проваджень щодо земельних ділянок, які практично повністю збігаються із земельними ділянками, на які позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою, він був позбавлений можливості подати на затвердження до відповідача проект землеустрою для відведення земельних ділянок.
Також зазначив, що рішення від 16.07.2018 № 571 прийнято з порушенням порядку його ухвалення, оскільки, всупереч приписам Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»2, не було оприлюднене за 20 робочих днів.
2 Далі за текстом — Закон № 280.
Відповідач з позовом не погодився, свої заперечення висловив у письмовому відзиві, в якому зазначив, що рішенням від 16.07.2018 № 571 він привів у відповідність до законодавства прийняте раніше ним рішення з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель. При цьому вказав, що, на його думку, даний спір не підсудний адміністративному суду, оскільки він уособлює цивільні відносини.
Розгляд по суті
Отже... Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як убачається з матеріалів справи, на підставі рішення загальних зборів від 25.11.2013 № 1 ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вирішили створити фермерське господарство «Y».
24 квітня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до відповідача із заявою, у якій просив надати згоду на розробку проекту відведення земельної ділянки в оренду у масивах № 1, 2, 4, 5, 7, загальною площею 56,85 га для розміщення фермерського господарства.
За результатами розгляду заяви рішенням «Х» селищної ради Київської області від 24.04.2014 № 896 «Про надання гр. ОСОБА_3 згоди на розробку проектів землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства» позивачу було надано дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо земельних ділянок в масивах № 1, 2, 4 та 7 із земель сільськогосподарського призначення «Х» селищної ради орієнтовною площею 14,60 га, 9,40 га, 13,90 га та 16,50 га (прим. ред.: меншою площею, ніж та, про яку просив від самого початку ОСОБА_3).
У подальшому, 16.07.2018 «Х» селищною радою прийнято рішення № 571 «Про визнання таким, що втратило чинність рішення селищної ради», яким вирішено, власне, рішення «Х» селищної ради від 24.04.2014 № 896 визнати таким, що втратило чинність.
Згідно з Витягом із протоколу пленарного засідання ради від 16.07.2018 № 40, підставою прийняття оскаржуваного рішення стало те, що позивачем не сплачувався податок за оренду землі, а при поверненні земельних ділянок, наданих ОСОБА_3, буде можливість надати земельні ділянки учасникам АТО.
Позивач вважає, що вказане рішення порушує його право на користування землею, набуте законним шляхом, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Перш за все, твердження відповідача щодо належності даного спору до цивільних правовідносин не обґрунтовується правовим чином.
Так, п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Суд наголошує, що ці правовідносини не мають ознак приватноправових, адже відсутні ознаки майнового характеру спору, які б обумовлювали порушення приватного права та інтересу.
Межами розгляду, як, зокрема, і підставами позову, є виключно рішення відповідача, як суб’єкта владних повноважень, прийняття якого підлягає дослідженню у рамках даного провадження, у зв’язку із чим думка відповідача щодо розгляду цієї справи у порядку цивільного судочинства є хибною.
Оцінюючи та аналізуючи рішення «Х» селищної ради Київської області від 16.07.2018 № 571 у контексті його юридичної обґрунтованості, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України3 громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або ОМС в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
3 Далі за текстом — ЗК.
Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).
Відповідно ж до ч. 7 ст. 118 ЗК, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об’єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Судом встановлено, що на підставі відповідної заяви позивача «Х» селищною радою Київської області було прийнято рішення від 24.04.2014 № 896 «Про надання гр. ОСОБА_3 згоди на розробку проектів землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства».
Проте, своїм оскаржуваним рішенням від 16.07.2018 № 571 відповідач визнав таким, що втратило чинність, рішення, яким позивачу було надано згоду на розробку проектів землеустрою, зазначаючи про несплату податку за оренду землі та можливість надання земельних ділянок учасникам АТО.
Увага! На переконання суду, такі мотиви відповідача не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства з огляду на таке.
Згідно з п.п.14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України4 плата за землю — це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
4 Далі за текстом — ПК.
Згідно зі ст. 1 Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV «Про оренду землі»5 оренда землі — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
5 Далі за текстом — Закон про оренду.
У п. 271.1 ст. 271 ПК зазначено, що базою оподаткування платою за землю є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Відповідно до п. 288.1 ст. 288 ПК підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та ОМС, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики. Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою КМУ.
Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (п. 288.2 ст. 288 ПК). Об’єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду (п. 288.3 ст. 288 ПК). Об’єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом (ст. 17 Закону про оренду).
Отже, зміст наведених норм свідчить про безпідставність та правову необґрунтованість позиції відповідача, оскільки позивач не є суб’єктом, якого можна віднести до платників орендної плати, а тому і не мав обов’язку щодо справляння такого податку.
Разом з цим, суд наголошує, що позивач не є державним органом, до повноважень якого належать нагляд та контроль за дотриманням податкового законодавства, зокрема справляння податків та зборів.
У відповідності до п. 14 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються такі пільги — першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом.
Надання у власність земельних ділянок здійснюється у порядку, визначеному ст. 118 ЗК, за умови, що учасник бойових дій не скористався своїм правом на безоплатне отримання у власність земельної ділянки та надав відповідний документ, що посвідчує його участь в антитерористичній операції (посвідчення, довідка, наказ тощо).
Таким чином, державні гарантії, передбачені для учасників анититерористичних операцій щодо забезпечення земельною ділянкою, полягають в обов’язку відповідача першочергово забезпечити таку особу земельною ділянкою у межах своєї території та повноважень. Водночас вищенаведені норми не передбачають вилучення тих земельних ділянок, які на підставі рішень вже були надані громадянам.
Тому суд зазначає, що мотиви прийняття оскаржуваного рішення, закріплені у витягу з протоколу пленарного засідання ради від 16.04.2018 № 40, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Також, обґрунтовуючи своє рішення, «Х» селищна ради посилається на непогодження позивачем проектів землеустрою, але такі доводи відповідача суд оцінює критично, пояснюючи це таким.
По-перше, суд звертає увагу відповідача на ту обставину, що жоден нормативно-правовий акт, що регулює земельні відносини, не містить вимог та приписів щодо визначених строків, передбачених для реалізації згоди ОМС на розробку проекту землеустрою.
При цьому з матеріалів справи встановлюється, що між позивачем (Замовник) та ФОП ОСОБА_7 (Виконавець) 06.04.2014 та 24.07.2014 було укладено ряд договорів, згідно з якими виконавець зобов’язується виконати з дотриманням вимог законодавства проектно-вишукувальні роботи з розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_3.
Внаслідок виконання укладених договорів було розроблено землевпорядну документацію на земельні ділянки, згоду на розробку проекту відведення яких було надано відповідачем.
Але, як зазначається у позовній заяві, внаслідок не залежних від ОСОБА_3 обставин він був позбавлений можливості подати проекти землеустрою на затвердження до «Х» селищної ради.
Судом встановлено, що такими обставинами є оскарження у судовому порядку наказів Головного управління Держземагентства України у Київській області, якими затверджено проекти із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства на території «Х» ради третій особі, які практично повністю збігаються із земельними ділянками, наданими позивачу.
Вказана обставина підтверджується судовими рішеннями, наявними у матеріалах справи.
Відтак, навіть незважаючи на відсутність обмеженого законодавством строку на затвердження проекту землеустрою, позивач дійсно з об’єктивних, не залежних від нього причин не мав можливості здійснити такі дії.
Одночасно суд зазначає, що укладення позивачем договорів про розроблення проекту землеустрою свідчить про його намір затвердити проекти землеустрою на земельні ділянки, виділені останньому на підставі рішення відповідача від 24.04.2014 № 896.
У цьому контексті суд зазначає, що не приймає до уваги доводи відповідача щодо внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про підроблення ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_7 договорів про розроблення проекту землеустрою, за номером кримінального провадження 12018110280000194, оскільки відомості з ЄРДР не можуть бути доказом у справі та свідчити про безумовність підроблення документів, за відсутності вироку суду.
Між тим, досліджуючи питання дотримання відповідачем порядку при прийнятті оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку про таке.
У відповідності до ч. 1 ст. 59 Закону № 280, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 ст. 26, пунктами 1, 29 і 31 ст. 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов’язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації»6. На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід’ємною частиною протоколу сесії ради.
6 Далі за текстом — Закон про доступ до інформації.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов’язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону про доступ до інформації. Проекти актів ОМС оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом про доступ до інформації, крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.
Послідовно, ч. 3 ст. 15 Закону доступ до інформації встановлено, що проекти нормативно-правових актів, рішень ОМС, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.
Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи та не заперечувалось відповідачем, що «Х» селищною радою Київської області не вчинено дій, передбачених Законом про доступ до інформації, а саме — не опубліковано проект нормативно-правого акта, яким інший нормативно-правовий акт визнано нечинним.
Водночас, як на підставу неопублікування акта, відповідач посилається на «винятковий випадок», оскільки скликана сесія була позачерговою. Однак, з цього приводу суд зазначає, що сам факт скликання позачергової сесії не є винятковим випадком, а за своєю суттю є формою роботи представницького органу, а тому не виключає обов’язку відповідача оприлюднити проект свого акта не пізніш як за 20 робочих днів до дати його розгляду.
Важливим є й те, що такі дії відповідача позбавили позивача можливості буди присутнім на засіданні ради та надати докази і пояснення стосовно земельних ділянок, щодо яких ОСОБА_3 надано згоду на розробку проектів землеустрою.
Рішення прийнято...
Підсумовуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що рішення «Х» селищної ради Київської області від 16.07.2018 № 571:
— суперечить приписам чинного законодавства;
— прийнято протиправним шляхом та без дотримання передбаченого порядку.
Увага! В основу оскаржуваного рішення відповідачем покладено висновки, які не мають правового підґрунтя, а також, у певній мірі, не належать до його компетенції.
Як встановлено ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та ОМС, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду справи відповідач, як суб’єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а отже не довів правомірності свого рішення.
За таких обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, законними і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Отже, адміністративний позов було задоволено.
Рішення «Х» селищної ради визнано протиправним та скасовано.
Наостанок...
Наведена вище справа є не єдиним прикладом тих рішень, які приймаються місцевими радами у сфері земельних питань. Вона має бути цікава вам, шановні наші читачі, в першу чергу тими обґрунтуваннями, які наводив суд приймаючи рішення: від застосування Закону № 280 до Закону про доступ до інформації. Можу сказати, що вказана справа могла мати й інший результат, зважаючи на досить часту неоднозначну практику наших судів. Тим не менш, сподіватися на те, що в вашій ситуації (якщо, звісно, її спроектувати за наведеним нами сценарієм), ви вийдете переможцем, я би не дуже сподівалася. Тим паче практику ви бачите, яка складається. Тож давайте діяти в рамках чинного законодавства і не порушувати його, щоб не ставати учасниками судових баталій.
