Теми статей
Обрати теми

Правові наслідки недійсності правочинів

Лазько Владислав, юрисконсульт Пісочинської селищної ради
Україна — суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. У сучасній Україні правова обізнаність громадян є однією зі складових функціонування країни, насамперед, як правової держави.

Станом на сьогодні виникає багато проблем, пов’язаних із здійсненням правочинів та з усіма похідними наслідками.

Вчинення правочину призводить до виникнення правовідносин між фізичними особами, юридичними особами, органами державної влади та ОМС.

Саме вчинення правочинів є невід’ємною частиною функціонування громадянина в сучасному соціумі.

Враховуючи актуальність та практичність теми у сьогоденні, важливо розібратись як і з загальними положеннями про правочин, так і з правовими наслідками недійсності правочинів.

Виклад основного матеріалу

Необхідно зазначити, що поняття правочину визначено у ст. 202 ЦК України.

Відповідно до вищезазначеної статті правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути як односторонніми так дво- чи багатосторонніми (договори).

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

ЦК України передбачено вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

— зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

— особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

— волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

— правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

— правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

— правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Звертаємо увагу на той факт, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Ознайомившись з поняттям правочину, перейдемо до основної проблематики, пов’язаної з правочинами, а саме з правовими наслідками недійсності правочинів.

Що ж таке недійсний правочин?

Недійсний правочин – це правочин, який унаслідок невідповідності вимогам закону не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Існують такі види недійсних правочинів:

І. Нікчемні правочини (абсолютно недійсні):

1

Недійсність правочину прямо встановлена законом

2

Не потребує визнання його недійсним рішенням суду

3

Сторони можуть не виконувати умови правочину навіть без рішення суду про визнання його недійсним

4

Формулювання закону: «є нікчемним», «є недійсним»

ІІ. Оспорювані правочини (відносно недійсні):

1

Недійсність правочину прямо НЕ встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом

2

Може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду

3

Сторони зобов’язані виконувати умови правочину до рішення суду про визнання цього правочину недійсним

4

Формулювання закону: «визнається судом недійсним», «може бути визнаний недійсним»

Для повного розуміння усієї проблематики необхідно розмежувати юридичні й майнові наслідки недійсності правочинів.

Юридичні наслідки призводять до визнання правочину недійсним за умов нікчемності або оспорюваності. Як правило, правочини визнаються недійсними (як нікчемний, так і оспорюваний) з моменту їх вчинення, а в окремих випадках передбачена можливість припинення їх дії у майбутньому (наприклад, майновий найм).

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).

Що ж стосується майнових наслідків, то на них впливають підстави недійсності та наявність або відсутність умислу у сторін (сторони) і застосовуються залежно від того, чи мало місце повне або часткове виконання чи невиконання правочину. Якщо відповідно до вчиненого правочину не були виконані умови, то незалежно від його характеру, майнові наслідки будуть відсутні.

Визнання правочинів недійсними пов’язано з усуненням тих майнових наслідків, які виникли в результаті виконання правочину. Загальним правилом є повернення сторін у початкове становище, тобто в той майновий стан, що мав місце до вчинення недійсного правочину.

Законодавством передбачений основний вид загальних майнових наслідків недійсності правочинів — двостороння реституція.

Окрім загальних наслідків недійсності правочинів, застосовуються також і спеціальні — у вигляді накладання обов’язку відшкодувати збитки та моральну шкоду, що понесла одна зі сторін внаслідок вчинення та виконання недійсного правочину, та додаткові наслідки, що використовуються по відношенню до сторони, з вини якої виник обман, помилка, насильство, зловмисна домовленість та збіг тяжких обставин.

До загальних правил майнових наслідків недійсності правочинів належить двостороння реституція — у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов’язана повернути іншій стороні у натурі все, що вона отримала від виконання цього правочину.

Тобто при двосторонній реституції сторонами повертається все виконане ними відповідно до правочину.

Найбільш актуальним та гострим питанням сьогодення є саме оспорювання правочинів у суді.

Аналізуючи судову практику судів всіх інстанцій, можна з впевненістю сказати, що найбільш завантаженими суди є саме через розгляд численних спорів щодо дійсності правочинів.

Найбільш практичні аспекти, пов’язані з недійсністю правочинів

Як уже зазначалося, основним наслідком недійсності правочину є реституція.

Для застосування двосторонньої реституції не має значення, хто винний у виникненні помилки, обману, насильства чи погроз, зловмисної домовленості та збігу тяжких обставин: позивач, відповідач або третя особа.

Чинне законодавство ґрунтується на тому, що сторона, за позовом якої правочин визнано недійсним, має право вимагати від іншої сторони відшкодування витрат, втрати або пошкодження свого майна, якщо доведе, що помилка виникла з вини іншої сторони.

Якщо це не буде доведено, особа, за позовом якої правочин визнано недійсним, зобов’язана відшкодувати іншій стороні понесені нею витрати за втрату або пошкодження її майна.

Отже, відшкодування збитків (в окремих випадках у подвійному розмірі) тій чи іншій стороні залежить від того, хто винен у виникненні помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості тощо.

Також ЦК України встановлюється новий додатковий правовий наслідок, як відшкодування збитків у подвійному розмірі, й застосовується він до недобросовісної сторони у випадках визнання правочину недійсним внаслідок обману та насильства (ст. 230, 231 ЦК України), а також відшкодування моральної шкоди (ст. 225, 226, 227, 230, 231, 232, 233 ЦК України).

Застосування реституції, наприклад, до таких правочинів, як позика, кредит, комерційний кредит, позичка, полягає в тому, що сторона, яка використовувала кошти, зобов’язана їх повернути кредитору, а також сплатити відсотки за користування грошовими коштами за весь період користування ними.

Механізм судового врегулювання спору щодо визнання правочинів недійсними

Зокрема, вважаємо доцільним перерахувати види позовних вимог, пов’язаних з недійсністю правочину:

1

про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності

2

про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину

3

про встановлення нікчемності правочину без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину

4

про застосування наслідків недійсності правочину в разі наявності рішення суду про визнання оспорюваного правочину недійсним

5

про визнання нікчемного правочину недійсним

З огляду на складність питань про недійсність правочинів і з метою правильного та однакового застосування судами норм матеріального права Пленум ВСУ прийняв постанову «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6.11.2009 № 9, в якій надав роз’яснення щодо застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними.

У п. 5 постанови Пленуму ВСУ № 9 вказано, що відповідно до ст. 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред’являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Відповідно до ст. 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено здійсненням правочину.

Однак під час аналізу судової практики виявлено, що проблемним для судів залишається питання про необхідність підтвердження в судовому порядку нікчемності правочину.

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Згідно з роз’ясненнями, які містяться в п. 5 постанови Пленуму ВСУ № 9, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.

Зі змісту роз’яснень вбачається, що звернутися з вимогою про встановлення нікчемності правочину позивач вправі, якщо є спір про наявність або відсутність такого факту.

Звернення окремо з такою вимогою, без застосування наслідків недійсності правочину, є правом позивача, тому в разі пред’явлення такої вимоги вона підлягає розгляду з констатацією в резолютивній частині рішення факту нікчемності правочину або відмови в цьому. Тобто в резолютивній частині рішення суду ця обставина констатується, а не вирішується як окрема вимога.

Така правова позиція викладена у постанові ВСУ від 02.03.2016 № 6-308цс16.

Так, ВСУ, скасовуючи судове рішення, виходив із того, що ст. 215 ЦК України розмежовано недійсні правочини на нікчемні — якщо їх недійсність встановлена законом (ст. 219, 220, 224 ЦК України тощо), та оспорювані — якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, установлених законом (ст. 222, 223, 225 ЦК України тощо).

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Однак у разі невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред’явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (п. 5 постанови Пленуму ВСУ № 9).

У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв’язку з оспоренням та невизнанням іншими особами.

Також, дослідивши судову практику, можна сказати, що неоднаковою є практика судів і у питанні застосовування наслідків недійсності оспорюваного правочину в разі відсутності таких позовних вимог.

Частиною 5 ст. 216 ЦК України передбачено, що суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Водночас відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Тобто, виходячи зі змісту ст. 11 ЦПК України, суд не має права вийти за межі позовних вимог.

Аналіз вказаних норм дає підстави вважати, що є суперечність між нормами ст.11 ЦПК України та ч. 5 ст. 216 ЦК України, яка фактично дає суду право вийти за межі позовних вимог, що суперечить принципу диспозитивності цивільного процесу.

У судовій практиці трапляються випадки застосування судами наслідків недійсності до оспорюваних правочинів, коли таких вимог позивачі не заявляли.

Так, ухвалою ВССУ від 24.07.2013 (провадження за касаційною скаргою № 6-16338св13) скасовано рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19.02.2013 та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 25.03.2013 у частині стягнення з ТОВ «Прайм буд» на користь К. у порядку реституції 222647 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення боргу і штрафних санкцій та задовольняючи вимоги зустрічного позову про визнання договорів недійсними, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання договорів позики недійсними та застосування правових наслідків такої недійсності.

Однак суд касаційної інстанції з такими висновками суду не погодився, зазначивши, що відповідно до ст. 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено здійсненням правочину.

Договори, які ТОВ «Прайм буд» просило визнати недійсними, є оспорюваними правочинами. Вимоги про застосування наслідків недійсності цих правочинів сторонами правочину або однією з них не заявлялись та не були предметом розгляду.

Згідно з ч. 5 ст. 216 ЦК України суд може застосувати з власної ініціативи лише наслідки недійсності нікчемного правочину. Застосовуючи з власної ініціативи наслідки недійсності оспорюваного правочину, суд першої інстанції цього не врахував.

Скасовуючи рішення без ухвалення будь-якого іншого в частині стягнення з ТОВ «Прайм буд» на користь К. в порядку реституції суми у розмірі 222647 грн., колегія суддів виходила з того, що вимога про застосування наслідків недійсного правочину не була заявлена у встановленому порядку, а відповідно, за правилами ст. 11, 335 ЦПК України не може бути предметом розгляду і щодо неї не може бути ухвалено рішення.

Висновки

ЦК України приділяє достатньо уваги регулюванню відносин, пов’язаних із правочинами, у тому числі й визнанню їх недійсними та застосуванню наслідків їх недійсності.

Разом з тим багато питань залишаються невирішеними. Це зумовлено недосконалістю окремих правових норм, що регулюють відносини, пов’язані з учиненням таких правочинів, а саме: щодо визначення моменту виникнення цивільних прав та обов’язків на підставі правочинів, підстав недійсності правочинів, їх наслідків, відповідальності сторін, належності способів захисту тощо.

App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Ми приймаємо
ic-privat ic-visa ic-visa

Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.

Дякуємо, що читаєте нас Увійдіть і читайте далі