А що ви знаєте про газ? Про рентні питання!

Видобуток вуглеводнів починається з вивчення та геологічної розвідки надр. Але навіть цьому передує тривалий процес отримання спеціального дозволу на геологічне вивчення та подальшу промислову розробку.

Раніше, за часів Радянського Союзу, вивченням і розвідкою займалася держава. У цю справу вкладались величезні кошти, працювали численні геологічні експедиції.

У цілому на сьогодні територію України можна вважати потенційно вивченою. Але треба зазначити, що методи, технології та обладнання не стоять у часі — вони вдосконалюються. З цієї причини зараз ми маємо ситуацію, коли є достатньо геологічних даних про певні ділянки, але вони часто бувають неточними. При додатковому (поглибленому) вивченні виявляється, що обсяги запасів завищені або, навпаки, занижені та/або на родовищі є поклади, які не були виявлені 30-40 років тому через недосконалість обладнання, глибину їх залягання чи з інших причин.

Таким чином, при виборі ділянок видобувні компанії керуються даними, які були зібрані за радянських часів, а далі вже проводять власну розвідку для їх вивчення та уточнення. Для приватних компаній, особливо дрібних, це майже непідйомна задача, бо геологічна розвідка — це величезні кошти, які у перспективі можуть і не окупитись. Геологія — це завжди ризик. І на такий ризик можуть піти лише крупні гравці на ринку.

Після буріння, капітального ремонту чи іншого сервісного втручання у свердловині майже завжди є залишки бурового розчину, технологічної рідини, води, дрібні частинки породи тощо. Все це не дає газу знайти вихід із пласту на поверхню. Для того, щоб свердловина почала працювати, давати продукцію, все зайве з неї слід прибрати та очистити, аби її «оживити». Це і є освоєння, або виклик припливу.

Якщо поклад потужний, із достатніми тисками, то свердловина іноді може «розпрацюватись» (освоїтись) самостійно. Для цього її відкривають, наприклад, на амбар, і вона, використовуючи енергію пласту, тиски, які є в надрах, просто викидає із себе все зайве. Виходить щось на зразок збовтаної пляшки «кока-коли», де відкрутили кришечку. Однак, більшість родовищ, із якими доводиться працювати «Укргазвидобуванню», дуже виснажені і тиски в продуктивному пласті досить низькі. У таких випадках свердловині допомагають почати «дихати» за допомогою техніки. Наприклад, із використанням колтюбінгу. Це технологічна установка із довгою (4, 5, 6 кілометрів) гнучкою суцільною трубою, через яку за допомогою компресора у свердловину на необхідну глибину закачується, приміром, азот, і таким чином видувається рідина та інші домішки.

Це питання дуже комплексне. Найперше, що необхідне видобувній компанії, це отримати спеціальний дозвіл (його ще називають ліцензією) на користування нафтогазоносними надрами, якому передує підготовка величезного пакета документів.

Усі спеціальні дозволи на промислову розробку родовищ починаючи з 2019 року можна буде отримати лише через аукціони, організація і проведення яких покладаються на Державну службу геології та надр України. Тобто фактично, хто запропонує більше за певну ліцензію, той її й матиме. Але перед тим, як виставити ділянку на аукціон, Держгеонадрам потрібне погодження обласної ради за місцем розміщення родовища. І ось тут можуть виникнути проблеми. Зі свого боку, ми надалі готові на конструктивну співпрацю, яка буде вигідною як для підприємства, так і для місцевих громад.

Загалом, практику відкритих аукціонів можна назвати позитивною, оскільки вона знімає всі питання, хто, як і чи прозоро отримав ту чи іншу ліцензію. Імовірно, саме шлях аукціонів допоможе знизити кількість «сплячих ліцензій» — це ліцензії, які є «неживими». Тобто, отримавши її, певна компанія не проводить видобуток, а займається лише «колекціонуванням» ділянок. Як наслідок, жодної вигоди не отримує ніхто: ані місцева влада, ані громада, які спільними зусиллями можуть брати участь у наповненні місцевого бюджету, ані видобуваюче підприємство, на якому працюють люди за заробітну плату, ані країна, яка зацікавлена у видобутку власних корисних копалин і сплаті податків.

Зазначу: наявність ліцензії й затвердженого проекту розробки родовища не означає, що компанія вже може приходити і починати бурити свердловини. Отримання ліцензії — це лише перший крок видобувного підприємства до видобутку газу взагалі. Адже це наразі лише певна площа землі й не факт, що вона стане родовищем — спочатку її мають вивчити геологи. Це необхідно зробити для того, аби правильно обрати місця буріння, визначити наявність і глибини залягання вуглеводнів. На підставі отриманих або уточнених даних створюється актуальна геологічна модель родовища. І це ще не все. Перед початком буріння кожної свердловини розробляється проект буріння, який проходить масу експертиз аж до затвердження. А головне — перед бурінням кожної свердловини необхідно провести слухання з ОВД (оцінка впливу на довкілля) у тій громаді, де планується бурити, та на основі ОВД отримати позитивний висновок від екологів.

«Укргазвидобування», як компанія з понад півстолітньою історією, має не дуже позитивну репутацію, отриману у спадок із попередніх часів, коли планова економіка вимагала обсягів, часто ціною нехтування елементарними екологічними нормами. І хоча це нам часто згадують, про це ми самі ніколи не забуваємо і наполегливо працюємо в цьому напрямі. Сьогоднішній рівень екологічності та технологічності підприємства зростає, і його вже не можна порівнювати із стилем роботи 30 чи 40 років тому. Ми впроваджуємо світові досягнення у сфері видобування газу, що мінімізує негативний вплив на довкілля.

Звичайно, змінити історію неможливо, проте за останні кілька років компанія повністю змінила вектор своєї роботи в бік кращих світових практик, у тому числі й у бік підвищення рівня безпеки та екологічності. Крім того, ми намагаємося змінити свої стосунки із громадами. У більшості регіонів діяльності нам вдалось вибудувати діалог із місцевою владою та громадами саме спільними зусиллями. Ми завжди готові до співпраці.

Ризиків безліч, але можна виділити основні.

На законодавчому рівні завжди можна очікувати багато «сюрпризів», і вони можуть бути як приємними, так і не дуже. Це стосується, наприклад, ставок ренти, які вже неодноразово то знижувались, то піднімались. Треба зазначити, що підприємство не бере участі у їх встановленні й також не бере участі у формуванні ціни на газ. Якщо люди вважають, що ціна на газ завищена, звертатись щодо вирішення проблеми треба не до нас. Сподіваюсь, ОМС нас зрозуміють. Адже вони також не в змозі вирішувати питання, які знаходяться поза межами їх компетенції, визначені Законом України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні».

Рента — обов’язковий платіж, який сплачує нафтогазова компанія за кожну одиницю об’єму видобутої продукції (газ, конденсат і нафту). Із початку 2018 року саме від ренти почали отримувати переваги місцеві громади, адже 5 % рентної плати тепер залишається у місцевих бюджетах області, району, села/селища чи ОТГ.

Досі законодавчо неврегульованим залишається цілий ряд інших питань. Серед них — взаємовідносини із землевласниками та землекористувачами. Отримавши ліцензію, можна ніколи не пробурити жодної свердловини, бо тебе, наприклад, не пустить на своє поле землевласник. Це вирішується лише шляхом переговорів, досягнення домовленостей в частині оренди ділянки землі, сплати заподіяних чи потенційних збитків тощо.

В інших країнах ситуація може кардинально різнитися. Наприклад, у США ситуація зовсім інша. Право на зем-лю і право на надра — це абсолютно різні речі. Причому в переважній більшості штатів право на надра є першочерговим, тобто землевласник, який володіє полем, не має права не пустити видобувника, який має ліцензію на надра під цим полем. Прозорим в них є і механізм відшкодування збитків, завданих у результаті розробки родовища. Урегульованість усіх механізмів взаємодії на законодавчому рівні дуже спрощує діяльність. У нас же все вирішують переговори, і доки усі сторони цього процесу (підприємство, місцева влада та громада) не дійдуть згоди, ми нікуди не рухаємось.

Наразі видобувні компанії несуть і масу геологічних ризиків. Таємниці природи і надр до кінця не вивчені і не передбачувані. На жаль, ніколи не можна із 100 %-ю гарантією сказати, що ось із цієї свердловини буде отримана продукція. Так само не можна точно передбачити, в який момент свердловина зупиниться через обводнення, падіння тиску чи з інших причин.

Геологія — це розрахунки і прогнози, а прогноз — це не гарантія. Сподіваюсь, що місцева влада нас зрозуміє. Адже вони також можуть лише спрогнозувати надходження до місцевого бюджету, а не назвати їх конкретну суму у наступному бюджетному році. Саме тому через геологічні ризики дрібні видобувні компанії рідко претендують на нерозвідані або слабо розвідані родовища, бо можна пробурити першу ж свердловину і отримати продукцію, а можна її отримати аж із четвертої чи п’ятої. А це все кошти, і величезні кошти. Можна навіть інвестувати кілька мільярдів гривень, але так і не отримати продукцію. Тут питання і в методах вивчення ділянок надр, і в кваліфікованості геологів, і у наявності коштів на такі роботи.

А тепер до цих ризиків додайте ще й людський фактор, який може проявити себе в будь-який момент як позитивно, так і негативно, і зрозумієте, що видобувна галузь — це досить ризикований бізнес, де далеко не все можна прорахувати у довгостроковій перспективі.

Якщо після буріння робиться висновок, що промислового притоку сировини немає і його не вдасться досягнути навіть після операцій із інтенсифікації, то переходять до розгляду вище розташованих пластів. Порода має складну структуру, і дуже часто на родовищі є кілька газоносних горизонтів, розташованих на різних глибинах.

Як правило, бурять до найглибшого, який розглядається як продуктивний. Потім поступово переходять до вищих. Якщо у свердловині не виявляють жодного продуктивного шару, то її ліквідують, а витрати на її будівництво лягають на збитки компанії.

Свердловини можна грубо розділити на пошуково-розвідувальні та експлуатаційні.

Пошуково-розвідувальні свердловини — свердловини, які буряться на етапі геологічного вивчення родовища або розвідки на ньому нових покладів і нових горизонтів.

Експлуатаційні свердловини — свердловини, які буряться на розвіданому родовищі з метою його промислової розробки — видобутку вуглеводнів.

Є ще кілька видів свердловин, але це два основні, якщо говорити про видобуток вуглеводнів. У процесі експлуатації відбувається зниження тисків у пласті, і в якийсь момент свердловина зупиняється, перестає давати продукцію. Це може статись з різних причин, наприклад, через обводнення (у свердловину потрапляє вода, яка перешкоджає виходу газу), кольматацію пласту (механічне забруднення частинками породи, що знижує проникність пласту), просте виснаження (закінчився газ) чи з ряду інших причин.

В залежності від причини зупинки свердловини розглядаються можливість і доцільність проведення її капітального ремонту або операцій із інтенсифікації: обводнення чи кольматацію найчастіше можна усунути, іноді можна навіть забезпечити додатковий притік газу за допомогою, наприклад, операцій з ГРП. Але якщо продукція у свердловині закінчилась, то вона виводиться із експлуатації, з неї демонтується наземне обладнання (фонтанна арматура), а свердловина ліквідовується — на ній встановлюють бетонну тумбу, на якій зазначаються дані свердловини (номер, глибина, період експлуатації та підприємство, яке її експлуатувало).

Видобування вуглеводнів вважається одним із найбільш екологічних видів видобування корисних копалин. І це не випадково. На відміну від кар’єрів і шахт, видобуток відбувається у замкнутій системі, яка ізольована від ґрунту і ґрунтових вод. Сама конструкція свердловини влаштована так, що в свердловині знаходиться експлуатаційна колона — металева труба, яка зовні додатково убезпечена цементажем, і всі видобувні процеси не виходять за її межі, тобто немає прямого контакту вуглеводнів ані з ґрунтом, ані з питною водою. Сам видобуток відбувається на глибинах у 3, 4, 5, 6 кілометрів, а іноді й глибше. Звичайно, будь-яке виробництво не виключає промислових аварій чи позаштатних ситуацій, але це винятки, а не правило.

Найбільше проблем із забрудненням ґрунтів нафтопродуктами, як не дивно, виникає якраз не з вини підприємств-видобувників. Розливи газового конденсату найчастіше трапляються через незаконні врізки і крадіжки з трубопроводів. І це дійсно велика біда, бо через чиюсь жагу до наживи у землю часто потрапляють тони, а то і десятки тон конденсату. Маршрутами пролягання трубопроводів постійно рухається охорона, але все відстежити неможливо. Уявіть: тільки «Полтавагазвидобування» експлуатує більше 4 тисяч кілометрів трубопроводів! Скільки ж людей треба, аби охороняти цю територію? Тож тут треба лише змінювати свідомість мешканців.

Скарги стосовно забруднення повітря від місцевого населення бувають лише тоді, коли здійснюються продувки свердловин після буріння, капітального ремонту чи інтенсифікації — коли свердловину запускають, аби вона почала «дихати». Її відкривають на факельний амбар, і разом із водою, частинками породи зі свердловини виходить і якийсь відсоток вуглеводнів (газу, конденсату, нафти). Тоді цей потік зі свердловини підпалюється і вуглеводні вигорають. Це унеможливлює їх потрапляння в ґрунт. Задля справедливості слід зазначити, що подібні продукти — явище поодиноке і нетривале, обумовлене технологічно. Так, воно створює дискомфорт для місцевого населення, але фактично забруднення атмосфери від нього не більше, ніж від разового повсюдного спалювання листя восени чи навесні.

Слід почати з того, що міфи і є міфами, бо вони не є реалістичними. Ми вже згадували про міф абсолютної шкідливості видобувної галузі для екології. Багато міфів пов’язано із питною водою. Один із найпоширеніших: «Прийшли буровики і у нас зникла вода». Він завжди займає топові позиції серед усіх страшилок про галузь. Але...

Вода дійсно є на різній глибині. Проте горизонти води, придатної для споживання, доходять максимум до 700-800 метрів. І це вже буде вода, яку ми називаємо лікувальною мінеральною водою, бо вона має дуже високий рівень мінералізації, тобто вміст солей, і не придатна для щоденного вживання. Просто ж питна вода, якою ми користуємось у побуті, знаходиться на глибині десь до 100-150, можливо, до 200 метрів. Видобуток ведеться із глибин у кілька кілометрів, про що я говорив раніше. Сама конструкція свердловини унеможливлює контакт із ґрунтом чи водою. Говорити, що через буріння свердловини зникла вода, це приблизно те саме, що й уявити, що річка зникла, бо посеред неї встановили опору моста.

Зменшення кількості питної води напряму пов’язане із природними процесами та зі зміною клімату на планеті, з якої багато хто насміхається, але вона є визнаним фактом. Перш ніж починати звинувачення у бік «буровиків» у зникненні питної води чи її переході на глибші пласти, варто спробувати відповісти собі самому на запитання: «А хто ж тоді винен у зникненні води з колодязів там, де ніхто й ніколи не видобував нафту й газ? Куди і чому вона там зникає?» Те ж саме стосується і «газовиків, які розбивають дороги»: хто їх розбиває у регіонах, де взагалі ніколи не вівся видобуток? Можливо, треба дивитись ширше. І знову ж таки, ці проблеми треба вирішувати спільно, а не шукати «крайнього».

Робити прогнози — це нормальне явище для будь-чого. І, звичайно, спрогнозувати обсяг газу можна, але лише приблизно. Проектний дебіт газу включається до загальної проектної документації при бурінні нової свердловини чи при проведенні на ній сервісних робіт. Однак, це лише прогноз. В основному, прогнозований видобуток справджується, але бувають і розчарування. Крім цього, вже у процесі експлуатації свердловина може повести себе непередбачувано і, наприклад, зупинитись чи різко втратити тиски. Про це я вже говорив.

Звичайно, у підприємства є план з видобутку. Але це живий механізм і план коригується упродовж всього року з урахуванням фактичної ситуації на діючих свердловинах, очікувань по виходу свердловин із капремонту чи введення нових свердловин. Це нормальний підхід, бо необдумані рішення і неправильні режими роботи свердловини можуть нашкодити усьому родовищу.

Коли говорять, що громади не мають інформації про діяльність компаній на їх території, то це не зовсім правильна картинка. Не володіють інформацією лише ті, хто нею не цікавляться: не ходять на слухання, обговорення, не читають інформаційні повідомлення.

Раніше компанія подавала до місцевої преси (за місцем майбутнього буріння) оголошення із заявою про наміри щодо будівництва нової свердловини. Громадськості відводився певний час, аби висловити свої запитання, заперечення чи побажання. Вони акумулювались і обговорювались на слуханнях. Якщо таких звернень не надходило, то сільська рада просто надавала лист про те, що звернень не було, і тоді слухання могли не проводитись. Із нововведеною процедурою ОВД перед початком буріння кожної свердловини громадські слухання і обговорення проводяться обов’язково.

Саму процедуру ОВД назвати досконалою поки що складно, бо зміни були введені дуже швидко і багато функцій покладається на місцеві органи влади. Але зауважу: недосконалість цієї системи — не вина видобуваючого підприємства. У зв’язку із цим періодично виникають деякі затримки, пов’язані з роботою державних органів: вони мають запропонувати процедуру, компанію, яка отримуватиме за це кошти, їх має визначити обласна адміністрація. Зі свого боку, ми докладаємо усіх зусиль, щоб чітко дотримуватись чинного законодавства і в жодному разі його не порушувати, та змінити його ми не можемо. Сподіваємось, що у цьому році сама процедура вже буде остаточно врегульована.

Що ж до видобутку, то раніше законодавством узагалі не було передбачене інформування місцевих громад про обсяги видобутку на їх території. Із 1 січня 2018 року громади почали отримувати частину рентної плати від видобутку вуглеводнів — 1 % — сільські, селищні ради і 3 % — об’єднані територіальні громади. Це, в принципі, і є для них індикатором обсягів видобутку. Побоювання, що хтось чогось недоотримує, абсолютно безпідставні. Увесь видобутий газ, конденсат і нафта після проходження підготовки і перед подачею у магістральний трубопровід проходять через вузли обліку. Приховувати «куби» газу неможливо і недоцільно, адже неможливо передати газу більше, ніж було видобуто. Це нонсенс.

Віднедавна, у вересні 2018 року, вступив у дію Закон України від 18.09.2018 № 2545-VIII «Про забезпечення прозорості у видобувних галузях». Відтепер усі видобувні компанії, незалежно від форми власності, повинні у встановлені терміни звітувати про свою діяльність.

Що це дає громадам?

Це розширює їх можливості щодо контролю над такими компаніями на своїй території. Але знову ж таки, вони мають користуватись такою можливістю. Тепер буде видно, хто видобуває, сплачує ренту, скільки сплачує, а хто просто «колекціонує» ліцензії, але видобутком не займається. Якщо говорити про «Укргазвидобування», то вже кілька років, одразу після приєднання України до Ініціативи прозорості видобувних галузей, компанія добровільно відкриває свої дані і подає звіти. Тобто навіть до прийняття Закону ми ділились інформацією, хоча законодавчо і не були зобов’язані це робити. Для нас із прийняттям цього документа нічого не змінилось.

Ні, жодних гарантій від держави компанії, які за власні кошти проводять геологічну розвідку, не мають. Єдине, на видобуток зі свердловин, буріння яких почалось після 01.01.2018, діє пільгова рентна ставка. Це той крок, який зробила держава для стимулювання вітчизняного видобутку.

Також можна зазначити, що компанія, яка вивчила родовище пошуковим та розвідувальним бурінням, отримала промислові дебіти із свердловин, виконала підрахунок запасів вуглеводнів та здійснила захист запасів у Державній комісії по запасах України, має пріоритетне право на отримання ліцензії на видобування (промислову розробку родовища) без проведення аукціону. Це право є певною пільгою, але не є гарантією, бо та ж обласна рада на етапі отримання погоджень може відмовити у наданні погодження на видачу ліцензії. Тому, як уже зазначалось, геологічне вивчення і розвідка — справа ризикована.