Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі — ПК) плата за землю — обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності — обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК).
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1 ст. 288 ПК). Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об’єктом оподаткування — земельна ділянка, надана в оренду (пп. 288.2, 288.3 ст. 288 ПК).
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 8 Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватись орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.
Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватись умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.
Відповідно до п. 288.6 ст. 288 ПК плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати. Оскільки плата за землю справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (іншої форми не передбачено), а платником орендної плати є орендар земельної ділянки, то фізична особа — підприємець, що орендує земельну ділянку та уклала договір суборенди на цю земельну ділянку, сплачує орендну плату за зазначену земельну ділянку та подає відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію з плати за землю.
