Державою розпочато низку реформ, у тому числі реформу деінституалізації, яка нівелює потребу в дитячих інтернатах, а саме розпочалось реформування системи інституційного догляду та виховання дітей. Реформа деінституалізації1 була розпочата ще влітку 2017 року, коли з метою покращення та розширення меж дії законодавства про охорону дитинства було розроблено Національну стратегію реформування системи інституційної опіки і виховання дітей на 2017-2026 роки, яка затверджена КМУ 09.08.20172. Відповідно до цієї Стратегії, у 2026 році в таких інституціях має залишитися менше 0,5 % від загальної кількості дитячого населення (зараз — 1,5 %). Ті діти, які все-таки будуть змушені залишитися в держустановах, а не в сім’ях, житимуть у невеликих установах, умови в яких максимально нагадують сімейні — до 10 дітей в одній установі.
1 Далі за текстом — реформа DI.
2 Далі за текстом — Стратегія.
Слід зазначити, що законодавство України про охорону дитинства та соціальний захист дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, регулює правовідносини, пов’язані з наданням матеріальної, соціальної та правової допомоги дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, а також особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, особливо коли дитина перебуває в інтернаті або дитячому будинку (у закладі для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (медичні, навчальні, виховні заклади, інші заклади та установи, в яких проживають діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування)3.
3 Далі за текстом — Заклад.
Основними засадами державної політики щодо соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, є у тому числі:
— створення умов для реалізації права кожної дитини на виховання в сім’ї та створення належних умов для їх фізичного, інтелектуального і духовного розвитку;
— підготовка дітей до самостійного життя;
— захист майнових, житлових та інших прав та інтересів таких дітей;
— створення належних умов для їх фізичного, інтелектуального і духовного розвитку, підготовки дітей до самостійного життя;
— забезпечення права на здоровий розвиток;
— забезпечення соціально-правових гарантій;
— створення умов для надання психологічної, медичної та педагогічної допомоги;
— формування системи соціальної адаптації;
— забезпечення вільним вибором сфери професійної діяльності, яка б оптимально відповідала потребам та бажанням особистості дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, а також особи із їх числа та запитам ринку праці;
— вжиття вичерпних заходів щодо забезпечення доступу до безоплатної правової допомоги на підставах та в порядку, встановлених законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги.
Кабінет Міністрів України, Міністерство соціальної політики України разом із структурними підрозділами з питань соціального захисту населення встановлює різні мінімальні соціальні стандарти, нормативи споживання та нормативи забезпечення для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа. Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді надають юридичну, психологічну та соціальну допомогу дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, особам із їх числа, а також їх біологічним батькам, опікунам, піклувальникам, прийомним батькам, батькам-вихователям, усиновлювачам та наставникам.
Але, на жаль, для того щоб в системі догляду та виховання дітей відбувалось дійсне реформування, щоб кожна дитина потрапила в родину, необхідно багато часу. Хтось може зауважити, що до 2026 року ще є час, тільки запитання: в кого? Дитина, яка потрапила до інтернатного закладу, в цьому не винна, а часу в неї немає. Вона не може чекати, поки завершиться реформування в країні, і у тому числі реформа DI. Чим же ми можемо на даний час, саме сьогодні, а не колись, допомогти дітям, які перебувають в інституційних закладах?
Регіональний план розвитку кожної області України має бути скориговано з іншими програмами соціально-економічного розвитку, стратегією розвитку регіону, стратегіями розвитку громад, необхідно, щоб було враховано особливості впровадження адміністративно-територіальної реформи. Особливе значення має План соціального розвитку кожної об’єднаної територіальної громади, на території яких розташовано інтернатний заклад для дітей-сиріт або соціально-реабілітаційний заклад, або будь-яка інституція, де цілодобово перебувають діти, тобто Заклад. Ми ж з вами пам’ятаємо, що метою реформи децентралізації є отримання більших повноважень тими органами, що ближче до людей, на території яких ці повноваження можна реалізовувати найбільш успішно. У даному контексті йтиметься саме про права та інтереси дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також про повноваження осіб, яким ці діти не байдужі, але за деяких обставин вони не можуть їм забезпечити сімейні форми влаштування.
Так що ж таки ми можемо зробити на місцях для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування? Відповідь очевидна виходячи саме із законодавства про охорону та соціальний захист дитинства: необхідно активно проводити соціальне інформування населення про можливі сімейні форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, роз’яснювати населенню конкретних ОТГ питання організації надання соціальних послуг в ОТГ в умовах децентралізації влади, поширювати інформацію щодо інших форм допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, таких як наставництво.
У рамках законодавства про охорону та соціальний захист дитинства державою затверджені соціальні стандарти для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа. Найчастіше населенням, а також самими дітьми зазначеної категорії, соціальні стандарти сприймаються лише як грошове забезпечення, яке встановлює держава для дитини незалежно від того, де така дитина або особа перебуває на утриманні та вихованні. Для дитячого населення на 2019 рік встановлено такий прожитковий мінімум:
— для дітей до 6 років: з 1 січня 2019 року — 1626 грн., з 1 липня — 1699 грн., з 1 грудня — 1779 грн.;
— для дітей від 6 до 18 років: з 1 січня 2019 року — 2027 грн., з 1 липня — 2118 грн., з 1 грудня — 2218 грн.;
— для дієздатних осіб (у т. ч. від 18 до 23 років): з 1 січня 2019 року — 1921 грн., з 1 липня — 2007 грн., з 1 грудня — 2102 грн.
А для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа, відповідно до п. 8 Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях за принципом «гроші ходять за дитиною», затвердженого постановою КМУ від 31.01.2007 № 81, розмір соціальної допомоги становить два прожиткових мінімуми для дітей відповідного віку. Це стосується матеріального (грошового) забезпечення. А що ж можна сказати про підготовку до самостійного життя? Державою передбачено здійснення соціального супроводження дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, але тільки тих, які перебувають на вихованні в сім’ях опікунів, піклувальників, прийомних сім’ях, дитячих будинках сімейного типу. А ті діти, які перебувають в державних установах, отримують підготовку до самостійного життя в умовах закладу. Але чи насправді випускники інтернатних закладів виходять з установи такими вже підготовленими до самостійного життя? Чи потребують ці діти допомоги, поради, настанови від інших осіб, які вже мають досвід самостійного життя, і це зовсім не вчителі та педагоги Закладу, де перебувають діти? Держава каже «так».
Наставництво
Підготовка до самостійного життя дітей, які проживають у закладах для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, інших закладах для дітей, їх соціальна та психологічна адаптація можуть здійснюватися у формі наставництва, шляхом розвитку їх фізичного, духовного та інтелектуального потенціалу, впевненості у власних силах, формування культурних і моральних цінностей.
Статтею 171 Закону України від 13.01.2005 № 2342-ІV «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» наставництво визначено однією з форм допомоги дітям.
Постанова КМУ від 04.07.2017 № 465 «Деякі питання здійснення наставництва над дитиною» затверджує Положення про наставництво та визначає механізм організації здійснення та ведення наставництва над дитиною4, яка проживає у закладі для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, іншому закладі для дітей.
4 Далі за текстом — наставництво.
Відповідно до законодавства України наставництво здійснюється в інтересах дитини та є добровільною безоплатною діяльністю наставника з надання дитині, яка проживає у Закладі, індивідуальної підтримки та допомоги, насамперед у підготовці до самостійного життя. Наставництво здійснюється в індивідуальній формі однією повнолітньою дієздатною особою над однією дитиною.
Законодавством України встановлено, що наставником може бути повнолітня дієздатна особа, яка пройшла курс підготовки з питань соціальної адаптації дітей та їх підготовки до самостійного життя5 та отримала висновок про те, що вона може провадити діяльність з організації наставництва, та уклала договір про наставництво. Здійснювати курс підготовки наставників мають право установи та організації, що отримали сертифікацію Міністерства соціальної політики України, яким спільно з громадською організацією «Одна Надія» було запроваджено проект наставництва. Такою установою (організацією) може бути й громадська організація, не обов’язково державна. У Харківському регіоні, зокрема серед громадських організацій, таке право отримав БФ «БО Майбутність і надія», в якому тренери пройшли навчання та мають дійсні сертифікати, які підтверджують право на проведення навчання за програмою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань сім’ї та дітей. Правом надавати висновок про те, що особа (кандидат у наставники) може провадити діяльність з організації наставництва, наділені тільки державні установи (організації) — регіональні (обласні) центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. У Харківській області — це Харківський обласний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Особа, якій за результатами навчання відмовлено у здійсненні наставництва, має право повторно пройти курс підготовки, але не раніше ніж через шість місяців.
5 Далі за текстом — курс підготовки.
Законодавством України про охорону дитинства та соціальний захист дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, передбачено, що одного лише бажання громадян України допомагати дітям пільгової категорії замало. Ми всі можемо декларувати свою підтримку дітям, які перебувають у Закладах, дехто каже, що дуже багато бюрократії необхідно подолати на шляху здійснення цієї підтримки дітям, але не завжди ми всі пам’ятаємо про безпеку кожної дитини. Деякі волонтери, які бажали дійсно допомогти дітям у Закладах, наголошують, що вони без будь-яких навчань та висновків надавали реальну допомогу, і не треба гаяти час на всі ці інституції та інстанції. Так, дійсно, ми знаємо, як багато по країні випадків, коли завдяки волонтерам у дітей були нові іграшки, одяг, гаджети тощо. Але ж давайте подивимось на ситуацію з іншого боку: наставництво — це в жодному разі не матеріальні відносини, це перш за все — підтримка, настанова, дружба, це духовний зв’язок, і він має бути постійним. Хтось із біологічних батьків хотів би, щоб до його дитини приходила в гості повнолітня (доросла) людина та про щось спілкувалась з нею, нехай навіть про майбутню професію, а ви (батько чи мати) уяви не маєте, чи психічно здорова ця людина?
Тому державою передбачено, що особа, яка виявила бажання стати наставником (кандидат у наставники), подає до центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за місцем проживання (районний, міський, міський у районі м. Харкова) такі документи:
— заяву;
— копію паспорта громадянина України;
— висновок про стан здоров’я за формою згідно з додатком 5 до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою КМУ від 24.09.2008 № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини» (дерматовенеролог, психіатр, фтизіатр, терапевт, нарколог та обстеження на реакцію Вассермана та ВІЛ-інфекцію);
— довідку про наявність чи відсутність судимості, видану територіальним центром з надання сервісних послуг МВС.
Необхідно зазначити, що наставниками не можуть бути особи, зазначені у ст. 212 Сімейного кодексу України, а саме особи, які не можуть бути усиновлювачами, хоча наставництво не є сімейною формою виховання дітей, але на даний час іншого у законодавстві немає.
Наставництво, перш за все, це не сімейна форма виховання дитини. Наставництво спрямовано на те, щоб допомогти дитині визначити та розвинути власні здібності, реалізувати себе в майбутньому самостійному житті та навчитись бути завжди заінтересованим у професійному самовизначенні.
Увага! Наставництво — це один із шляхів надання дитині доступної інформації про її права та обов’язки.
Наставництво сприяє формуванню у дитини практичних навичок, спрямованих на адаптацію її до самостійного життя, зокрема, щодо вирішення побутових питань, розпорядження власним майном та коштами, отримання освітніх, соціальних, медичних, адміністративних та інших послуг. Не кожний дорослий знає, що у закладах, де перебувають діти, не завжди є можливість навчити дітей користуватись газовими плитами або сплачувати рахунки за використання електроенергії, здебільшого цього просто не існує у подібних Закладах.
Наставництво передбачає ознайомлення дитини з практиками суспільного спілкування та подолання складних життєвих ситуацій, сприяння становленню дитини як відповідальної, успішної особистості, формуванню у дитини навичок здорового способу життя.
Організація знайомства та встановлення контакту наставника з дитиною покладається на:
1) керівника Закладу, в якому проживає дитина, чи уповноважену ним особу;
2) центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за місцезнаходженням закладу.
Керівник закладу чи уповноважена ним особа зобов’язані ознайомити наставника з історією життя дитини, особливостями її фізичного та психічного розвитку, поведінки, здібностями, рисами характеру та надати рекомендації щодо форм і методів спілкування з дитиною, а також сприяти встановленню контакту між дитиною та наставником.
Під час встановлення контакту з дитиною наставник повинен виконувати рекомендації фахівців закладу (психолога, педагога, соціального працівника).
Після зустрічей з наставником дитина може дати згоду на наставництво, що вважається фактом установлення контакту.
Після встановлення контакту з дитиною центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за місцезнаходженням Закладу не пізніше ніж три робочих дні підписує з наставником та адміністрацією закладу, в якому проживає дитина, договір про наставництво.
Наставництво здійснюється за договором про наставництво, що укладається між:
— центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за місцем проживання дитини,
— наставником,
— адміністрацією закладу, в якому проживає дитина, в інтересах якої укладається такий договір.
Договір про наставництво укладається у письмовій формі.
Для укладення договору про наставництво потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити, а також письмова згода її батьків, інших законних представників. Згода дитини надається у формі, що відповідає її віку та стану здоров’я.
Договір про наставництво може бути розірваний за згодою сторін, за ініціативою однієї із сторін у разі невиконання обов’язків за договором іншими сторонами або за рішенням суду в разі невиконання сторонами своїх обов’язків за договором, порушення прав та законних інтересів дитини наставником, виникнення загрози для життя та здоров’я дитини з вини наставника.
Договір про наставництво припиняється у разі повернення дитини на виховання до батьків, інших законних представників, її усиновлення, встановлення над нею опіки чи піклування, влаштування її на виховання в сім’ю громадян (прийомну сім’ю чи дитячий будинок сімейного типу) або переведення до іншого закладу для дітей, а також у разі відмови дитини від здійснення наставництва стосовно неї, досягнення дитиною повноліття, смерті дитини чи наставника. Але це тільки з юридичного боку. Якщо дитина дійсно сприйняла наставника як друга і це розуміє наставник, чи може на підставі юридичного припинення відносин зупинитись дружба між особистостями? Ні, у більшості випадків ці стосунки залишаються на все життя. Але наставник, в свою чергу, повинен розуміти, що, наприклад, за умови усиновлення дитини, або «залучення» її до будь-якої іншої форми сімейного виховання, він не має права вимагати дозволу на продовження спілкування з дитиною, і контакт може бути продовжений тільки з дозволу законних представників дитини. Перш за все кожен дорослий, який бажає дитині щастя, повинен захищати її інтереси, а не шкодити дитині, у тому числі не створювати умови психологічного та емоційного дискомфорту. Наставник повинен пам’ятати, що він — це не сім’я дитини, і дитина, які б стосунки в нього з нею не склалися, це особа, якій він допомагає стати особистістю в майбутньому житті, стати самостійною людиною в нашому суспільстві.
Організація самого процесу здійснення наставництва покладається на центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за місцем проживання дитини.
Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді:
— проводять добір осіб, які виявили бажання стати наставниками, забезпечують проходження такими особами курсу підготовки з проблем соціальної адаптації дітей та їх підготовки до самостійного життя;
— роз’яснюють особі, яка бажає стати наставником, що у разі організації наставництва над дитиною з інвалідністю враховується досвід наставника щодо виховання таких дітей або догляду за ними;
— під час здійснення діяльності з організації наставництва на основі відповідних договорів про співпрацю залучають громадські та благодійні організації, видом статутної діяльності яких є захист прав дітей;
— з’ясовують мотиви особи, яка виявила бажання стати наставником, щодо наставництва, позицію стосовно виховання та розвитку дітей;
— забезпечують відповідно до закону захист персональних даних та інформації стосовно дітей, які проживають у закладах для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, інших закладах для дітей, та наставників, що стали їм відомі під час провадження діяльності з організації наставництва.
Районний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за місцем проживання кандидата у наставники (який звернувся до цього Центру) надає йому повне роз’яснення щодо порядку та умов організації процесу наставництва, ознайомлює із завданнями, правами та обов’язками наставника.
Кандидат у наставники надає районному Центру усі необхідні документи (за переліком), після чого районний Центр протягом 10 робочих днів (після надходження документів) розглядає питання про направлення кандидата у наставники для проходження курсу підготовки (у місті Харкові це може бути БФ «БО «Майбутність та надія» або регіональний ЦСССДМ — Харківський обласний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді), про результати розгляду обов’язково інформує кандидата.
Права наставника
Наставник має право відвідувати дитину за місцем її проживання, навчання, лікування, оздоровлення, а також за згодою дитини та батьків, інших законних представників дитини, адміністрації Закладу спілкуватися з дитиною поза місцем її проживання, навчання, лікування, оздоровлення, у тому числі запрошувати дитину у свою сім’ю у святкові і неробочі дні, дні канікул, надавати дитині допомогу в отриманні додаткових освітніх, соціальних, реабілітаційних, оздоровчих послуг. Державою також не забороняється наставникові брати участь у забезпеченні дитини матеріальною допомогою: одягом, взуттям, приладдям для навчання та розвитку тощо.
Як було зазначено, наставник може виявити бажання запросити дитину до своєї сім’ї. Питання це складне, бо з одного боку — це можливість навчити дитину користуватись побутовим приладдям, а з іншого боку — необхідно пам’ятати про те, що кожна дитина бажає мати сім’ю, і може так статися, що дитина почне сприймати сім’ю наставника як власну, про це завжди повинен пам’ятати наставник. Нагадаємо, наставництво — це не сімейна форма виховання, і перш ніж приймати рішення про запрошення дитини до себе в гості, самому наставнику необхідно добре обдумати різні ситуації.
Крім прав, наставник обов’язково має відповідати за порушення ним прав і законних інтересів дитини, заподіяння шкоди її життю та здоров’ю відповідно до закону. У разі перебування дитини в сім’ї наставника у святкові і неробочі дні, дні канікул наставник несе відповідальність за життя та здоров’я дитини, а також за повернення дитини до місця її проживання, навчання, лікування, оздоровлення.
Під час перебування дитини в гостях у наставника, або під час прогулянок поза територією Закладу, наставник відповідає за життя, здоров’я та своєчасне повернення дитини до місця її проживання (перебування).
Контроль за дотриманням прав та інтересів дітей, над якими встановлено наставництво, здійснюють:
— центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді,
— адміністрації Закладів,
— служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини.
Необхідно зазначити, що сьогодні в Україні активно продовжується утворення об’єднаних територіальних громад, безпосереднє надання соціальних послуг забезпечуватимуть надавачі соціальних послуг, зокрема: фахівці із соціальної роботи, посади яких введені у виконавчих органах об’єднаних територіальних громад, але на даний час організація процесу наставництва покладена тільки на центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
У разі припинення дії договору в односторонньому порядку за ініціативою центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді або Закладу на підставах, що призвели або могли призвести до порушення наставником прав і законних інтересів дитини, наставник позбавляється права на наставництво.
Так на даний час виглядає законодавство щодо впровадження наставництва. Мабуть, складно... Особливо з боку того, що кожен громадянин України, який має бажання надати підтримку дітям, які проживають у Закладах, повинен розуміти, скільки він повинен подолати державних перепон задля безоплатної допомоги дітям. А з іншого боку, кожен громадянин України, який бажає дійсно допомогти дитині, буде розуміти, що насправді працівники соціальної сфери лише виконують свої професійні обов’язки, і у разі, коли кожен з нас знає вимоги законодавства, вирішити питання можливо толерантно та конструктивно. Насправді держава надає ще одну законну можливість допомогти не словом, а ділом дітям, в яких не має рідних батьків, або батьки не можуть подолати складні умови власного життя та позбавлені батьківських прав і не розуміють щастя мати дитину. Діти не повинні страждати. Дуже приємно, що в Україні є такі дорослі, які бажають бути наставниками і є законослухняними громадянами.
Ми з вами розглянули наставництво як форму державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в умовах законодавства про охорону та соціальний захист дитинства. Висновки кожен зробить власні, але головне, про що ми повинні пам’ятати усі разом, не дивлячись на те, з якого боку соціальної підтримки дітей ми знаходимось, хоч надавачі соціальних послуг, хоч отримувачі — кожна дитина потребує підтримки дорослого, починаючи від забезпечення базових потреб людини, а закінчуючи тим, що коли вона досягає успіху в цьому складному житті, вона повинна мати поряд людину, яка разом із нею зрадіє її досягненням.
В умовах реформи децентралізації представники влади, органів місцевого самоврядування, виконавчих комітетів сільських, селищних та міських об’єднаних територіальних громад, які знаходяться найближче до людей, повинні доносити до населення зазначену вищу інформацію, спонукати населення своєї громади до дій та залучати до інституту наставництва. Пам’ятаймо, що чужих дітей не буває.
