Спори щодо зняття з реєстрації
У зв’язку із тим, що Правилами реєстрації місця проживання1, затвердженими постановою КМУ від 02.03.2016 № 207, передбачено здійснення реєстрації місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, батьки якої зареєстровані за різними адресами за письмовою згодою другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування), виникають численні спори щодо правомірності дій органів реєстрації місця проживання ОМС з реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання дітей. Предметом цих спорів є визнання протиправними дій ОМС в особі органів реєстрації місця проживання щодо реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання дітей. ОМС стануть у нагоді правові висновки Верховного Суду щодо предметної юрисдикції цієї категорії справ.
1 Далі за текстом — Правила № 207.
У разі, якщо фактично між батьками малолітньої дитини існує спір про право (визначення місця проживання їх спільної дитини та можливість реалізації їх батьківських прав), то можливість розгляду такої справи за правилами адміністративного судочинства відсутня (постанова Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 495/367/17).
За матеріалами вказаної справи.
Позивач (батько) звернувся з адміністративним позовом до міської ради в особі органу реєстрації місця проживання (відповідач) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (мати), про визнання протиправними дій відповідача щодо скасування запису про реєстрацію місця проживання дитини за старою адресою та про реєстрацію нового місця проживання дитини без згоди батька.
Посилався він на те, що його дружина, будучи зареєстрованою разом із ним та їх сином у належному йому на праві власності житловому будинку, звернулася до Управління з питань надання адміністративних послуг ОМС із заявами про зняття з реєстрації місця проживання себе та сина та здійснення їх реєстрації місця проживання за іншою адресою. На підставі зазначених вище заяв органом реєстрації місця проживання виконкому ОМС їх сина, без згоди батька, було знято з реєстрації місця проживання у належному йому житловому будинку та здійснено реєстрацію їх місця проживання за іншою адресою.
Оскільки він заперечує проти зміни реєстрації місця проживання його дитини, з огляду на те, що це може надати матері дитини можливість чинити йому перешкоди у спілкуванні з нею у спосіб утримання сина у квартирі, яка належить на праві власності іншій особі та доступ до якої позивачу заборонений його власником, позивач вважав, що відповідачем порушено вимоги закону в сфері реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання малолітньої дитини.
Суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на порушення правил предметної юрисдикції при пред’явленні позову та розглянули справу по суті.
Позиція Верховного Суду.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Натомість однією з визначальних ознак приватно-правових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб’єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб’єктів владних повноважень.
Разом із тим участь суб’єкта владних повноважень є обов’язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб’єкта владних повноважень є публічно-правовим.
У своїй позовній заяві позивач вказує на те, що між ним та матір’ю дитини не вирішувалось питання щодо його згоди на зміну місця проживання та реєстрації місця проживання їх спільної дитини. Позивач (батько) вказує на те, що він заперечує проти зміни реєстрації місця проживання його дитини, оскільки це надає матері дитини можливість чинити йому перешкоди у спілкуванні з дитиною у спосіб утримання сина у квартирі, яка належить на праві власності іншій особі та доступ до якої позивачу заборонений його власником.
Отже, фактично між батьками існує спір про місце проживання їх спільної дитини та можливість реалізації їх батьківських прав, тоді як вимоги позивача до міської ради в особі органу реєстрації місця проживання є похідними від вирішення цього спору.
Ураховуючи те, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи з приводу захисту сімейних прав та інтересів позивача, а отже, існує спір про право, останній має приватно-правовий характер та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
У зв’язку із наведеним рішення попередніх судів були скасовані, а провадження у справі закрито.
Якщо предметом спірних правовідносин є майнові права, пов’язані з правом користування та розпорядження квартирою, то спір, з огляду на суб’єктивний склад сторін спору, має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 826/8687/16).
За матеріалами вказаної справи.
Позивач (батько) звернувся до суду з вимогами про визнання протиправними та незаконними дій начальника відділу Головного управління Державної міграційної служби щодо зняття його малолітнього сина з реєстрації місця проживання, зобов’язання відповідача скасувати рішення про зняття з реєстрації вказаного місця проживання та поновити реєстраційний облік сина за вказаною адресою.
Вважав, що зняття з реєстрації місця проживання в квартирі малолітньої дитини здійснено всупереч вимогам чинного законодавства без згоди батьків та органу опіки і піклування, тільки на підставі заяви нового власника квартири.
Суд першої інстанції розглянув справу по суті. Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив на підставі того, що спір у цій справі стосується права позивача на користування та розпорядження майном — квартирою та випливає із цивільно-правових угод (договорів іпотеки та купівлі-продажу вказаної квартири).
Не погодившись з таким рішенням суду, позивач (батько) подав касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду.
На думку Великої Палати Верховного Суду, спірні правовідносини пов’язані з правом користування та розпорядження майном, а саме квартирою.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач (батько) із сином були зняті з реєстрації місця проживання у зв’язку з набуттям третьою особою (новим власником) права власності на спірну квартиру в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки. Отже, предметом спірних правовідносин є майнові права на зазначену квартиру, вимоги ж до Департаменту Державної міграційної служби є похідними від них.
Таким чином, спір має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Відмова у реєстрації місця проживання
Позивач звернувся до Центру надання адміністративних послуг Управління адміністративних послуг міської ради із заявою про реєстрацію свого місця проживання, додавши до заяви договір оренди житла (користування квартирою), укладений між ним і власниками квартири, та посвідчення інваліда 2-ї групи.
Управлінням адміністративних послуг міської ради було відмовлено в реєстрації місця проживання позивача на підставі п. 11 Правил № 207 на підставі того, що особою не подано необхідних документів та інформації.
Вважаючи відмову в реєстрації місця проживання неправомірною, позивач звернувся до суду з позовом про визнання неправомірною відмови відповідача в реєстрації його місця проживання та зобов’язати відповідача здійснити його реєстрацію за вказаною у договорі адресою.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні позову, виходячи з того, що підстав для реєстрації місця проживання позивача за заявою та доданими до неї документами не вбачається.
Позивач оскаржив рішення судів, вважаючи, що оскільки форма договору оренди чітко вказана в Цивільному кодексі України й жодних інших застережень щодо форми договору чи порядку його реєстрації цивільне законодавство не передбачає, наданий ним договір оренди житла є підставою для здійснення його місця проживання в орендованому житлі.
Висновок Верховного Суду (постанова Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 750/12117/16-а).
Підпункт 4 п. 18 Правил № 207 передбачає, що для реєстрації місця проживання особа або її представник подає, зокрема, документи, що підтверджують право на проживання в житлі, — ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім’ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників).
Відповідно до п. 19 Правил № 207 працівник органу реєстрації або центру надання адміністративних послуг перевіряє належність документа, до якого вносяться відомості про місце проживання (або документа, до якого вносяться відомості про місце перебування, — у разі реєстрації місця перебування), особі, що його подала, його дійсність, правильність заповнення заяви про реєстрацію місця проживання/перебування (у разі потреби надає допомогу особі в заповненні бланка заяви) та наявність документів, необхідних для реєстрації місця проживання/перебування, про що ним вчиняється відповідний запис у цій заяві.
Відповідно до п. 11 Правил № 207 орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала необхідних документів або інформації; у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними; звернулася особа, яка не досягла 14 років.
Відповідно до ст. 158 Житлового кодексу Української PCP2 наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення укладається між власником будинку (квартири) і наймачем у письмовій формі з наступною реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або в органі управління, що ним утворюється. Договір повинен містити вказівку на предмет договору, строк, на який він укладається, визначати права та обов’язки наймодавця і наймача та інші умови найму.
2 Далі за текстом — ЖК.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та не спростовується доводами касаційної скарги, що Управлінням адміністративних послуг міської ради позивачу було правомірно відмовлено у реєстрації його місця проживання, оскільки наданий для реєстрації місця проживання договір оренди житла (користування квартирою) не зареєстровано згідно з вимогами ст. 158 ЖК, і детально роз’яснено порядок реєстрації місця проживання та підстави відмови у реєстрації місця проживання.
Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що відносини із реєстрації договору найму жилого приміщення, який укладається між власником будинку (квартири) і наймачем у письмовій формі, не є відносинами, які виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», як це помилково тлумачиться позивачем.
Тож суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що рішення про відмову позивачу у реєстрації його місця проживання за вказаною у договорі адресою прийнято управлінням адміністративних послуг міської ради в межах наданих йому повноважень та у спосіб, передбачений вимогами діючого законодавства України.
У зв’язку із наведеним постанови попередніх судів були залишені без змін.
