1 Далі за текстом — ВС.
Коротко про головне
Перш за все коротко опишемо, в чому полягає справа та з чого все почалось. Отже, відповідно до наказу відділу освіти _____ районної державної адміністрації ______ області від 16.07.2015 № ____ Особу 12 було звільнено з посади методиста районного методичного кабінету відділу освіти _____ районної державної адміністрації _____області з 16.07.2015 у зв’язку із скороченням штату працівників та припиненням діяльності районного методичного кабінету відділу освіти на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України3 та, як наслідок, було проведено розрахунок при звільненні.
2 Далі за текстом — Особа 1, позивач.
3 Далі за текстом — КЗпП.
Але при звільненні позивачу не було нараховано та виплачено у повному розмірі індексацію заробітної плати.
Пізніше, 29.12.2016 відділ освіти здійснив розрахунок з Особою 1 у частині індексації заробітної плати у розмірі 5 921 грн. 55 коп.
Проте у грудні 2016 року Особа 1 звернулась до суду з позовом до відділу освіти ______ районної державної адміністрації ______ області про стягнення заборгованості з індексації заробітної плати з компенсацією та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позовна заява мотивована тим, що 16.07.2015 позивача було звільнено з роботи з посади методиста районного кабінету відділу освіти ______ районної державної адміністрації _____ області у зв’язку із скороченням штату працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП. При проведенні розрахунку при звільненні відділом освіти не було виплачено індексацію заробітної плати.
У зв’язку із тим, що 29.12.2016 відділом освіти _______ районної державної адміністрації їй було виплачено індексацію заробітної плати, Особа 1 уточнила позовні вимоги та просила суд стягнути з відділу освіти ______ районної державної адміністрації середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 16.07.2015 по день фактичного розрахунку — 29.12.2016.
Тепер далі.
Рішення суду першої інстанції
Рішенням районного суду ____області від 10.04.2017 позов Особи 1 задоволено частково. Стягнуто з відділу освіти на користь позивача 48 874 грн. 08 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішення районного суду мотивовано тим, що в день звільнення Особі 1 відділом освіти не були виплачені всі належні до виплати суми, а саме — індексація заробітної плати, а тому на підставі статей 116, 117 КЗпП на користь позивачки стягнуто середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні з 16.07.2015 по 29.12.2016 (день виплати індексації).
Відповідно до ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Крім того, слід звернути вашу увагу на відповідальність у разі затримки розрахунку при звільненні. Так, відповідно до ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Рішення суду апеляційної інстанції
Проте рішенням апеляційного суду від 16.05.2017 апеляційну скаргу відділу освіти _____ районної державної адміністрації _____ області задоволено.
Рішення ______ районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову Особі 1 відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що для звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого починається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
У справі встановлено, що позивача звільнено з роботи 16.07.2015 та проведено відповідний розрахунок при звільненні. Тобто з дня проведення розрахунку при звільненні позивач міг дізнатися про порушення свого права на виплату індексації і з цього часу повинен обраховуватися тримісячний строк звернення до суду з відповідним позовом.
Однак із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні Особа 1 звернулась 20.12.2016. Апеляційний суд вказує на те, що позивач не довів, що був позбавлений можливості дізнатися у день звільнення та проведення з ним розрахунку при звільненні, чи здійснено нарахування та виплата всіх сум, що належать їй від роботодавця.
Суд апеляційної інстанції вказує на те, що суд першої інстанції питання дотримання строку звернення до суду не вирішував, мотивів його поновлення у рішенні суду не наводив.
Оскільки Особа 1 пропустила строк звернення до суду за захистом своїх трудових прав, поважних причин пропуску цього строку нею не доведено, тому вказане є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог останнього.
Касаційна скарга
Отже, на рішення суду апеляційної інстанції Особа 1 подала касаційну скаргу до ВС. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення апеляційного суду є незаконним та необґрунтованим.
У касаційній скарзі, поданій позивачем у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, йдеться про неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права. Особа 1 просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Особа 1 посилалась на те, що індексація є складовою частиною заробітної плати, є додатковою заробітною платою і у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком, що передбачено ч. 2 ст. 233 КЗпП.
Позивачка вказувала на те, що звернулась до суду за захистом свого порушеного права у строк, визначений законом, оскільки про своє порушене право вона дізналась, коли звернулась за правовою допомогою до _____ обласної організації Профспілки працівників освіти і науки, якою було встановлено порушення прав працівників районного методичного кабінету відділу освіти.
Рішення суду касаційної інстанції
Відразу хочемо зазначити, що суд касаційної інстанції вказав: касаційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно із положенням ч. 2 ст. 389 Цивільного процесуального кодексу України4 підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
4 Далі за текстом — ЦПК.
ВС звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Крім того, наголошує, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте, як зазначає суд касаційної інстанції, вказаним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.
Суд касаційної інстанції, беручи до уваги всі обставини справи, робить наступні висновки з посиланням на норми законодавства України.
Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов’язаний у день звільнення видати працівникові належним чином оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП.
Не буде зайвим ще раз нагадати, що згідно зі ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Разом із тим ст. 117 КЗпП передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
ВС робить висновок, що аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника.
Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов’язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов’язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП відповідальність.
ВС вказує на те, що положення ст. 117 та ст. 233 КЗпП були роз’яснені Пленумом Верховного Суду України5 та Конституційним Судом України6. Давайте їх проаналізуємо.
5 Далі за текстом — Пленум ВСУ.
6 Далі за текстом — КСУ.
Отже, відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»7 зазначається таке:
7 Далі за текстом — постанова Пленуму ВСУ № 13.
«Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі — наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності».
Роз’яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму ВСУ № 13, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП у взаємозв’язку з положеннями ст. 117 та ст. 2371 цього Кодексу.
Так, у п. 2.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2013 від 15.10.2013 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП визначено, що спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов’язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Статтею 233 КЗпП передбачено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Так, у ч.1 ст. 233 КЗпП передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення — в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом із тим у ч. 2 ст. 233 КЗпП зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, ВС приходить до висновку на підставі аналізу змісту ч. 2 ст. 233 КЗпП про те, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
Отже, суд касаційної інстанції вказав, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відділом освіти не були виплачені позивачу у день звільнення всі належні до виплати суми, а саме — індексація заробітної плати, а тому на підставі статей 116, 117 КЗпП на користь позивачки стягнуто середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні з 16.07.2015 по 29.12.2016 (день виплати індексації).
Крім того, ВС наголошує, що апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про те, що з дня проведення розрахунку при звільненні Особи 1, Особа 1 могла дізнатися про порушення свого права на виплату індексації і з цього часу повинен обраховуватися тримісячний строк звернення до суду з відповідним позовом.
При цьому не врахував зазначені вимоги закону й те, що відділ освіти 29.12.2016 здійснив розрахунок з позивачем в частині індексації заробітної плати у розмірі 5 921 грн. 55 коп., тому висновок апеляційного суду про відмову у позові Особи 1 за пропуском тримісячного строку звернення до суду за захистом своїх трудових прав, не ґрунтується на встановлених обставинах та наведених вимогах закону.
Таким чином, суд першої інстанції встановив всі обставини справи, дотримуючись норм матеріального та процесуального права, зробив законний і обґрунтований висновок по суті спору під час ухвалення рішення у справі, належним чином давши оцінку наданим сторонами доказам, які є належними та достатніми для вирішення зазначеного спору.
Відповідно до ст. 413 ЦПК суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Наостанок...
Відзначимо, що рішення ВС поставило крапку у вирішенні наведених вище питань, які хоча і регулюються трудовим законодавством, проте, як бачимо, суди першої та апеляційної інстанцій тлумачили його по-різному.
Таким чином як висновок можемо сміливо сказати, що аналіз змісту ч. 2 ст. 233 КЗпП свідчить про таке: у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить (тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством), незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У цьому зв’язку підкреслимо, що дотримання вимог закону — гарантія захищеності прав людини. Важливо також пам’ятати та слідкувати за практикою ВС, яка є невід’ємною частиною законодавства України.
