Трохи передісторії...
25.06.2016 набрав чинності Закон України від 02.06.2016 № 1405-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо управління об’єктами державної та комунальної власності». Зокрема, цим законодавчим актом було внесено низку змін до Господарського кодексу України1, а на меті стояло забезпечення удосконалення управління об’єктами державної власності, створення сприятливих умов для оптимізації структури державного сектору економіки та запровадження ринкових методів управління об’єктами державної власності.
1 Далі за текстом — ГК.
Як показує практика, якщо йдеться про державні підприємства, законодавець має на увазі й комунальні підприємства.
Згадаємо, за приписами ч. 1 ст. 63 ГК залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства різних видів, зокрема, комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади. Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні (ч. 3 ст. 63 ГК).
Відповідно до ч. 4 ст. 63 ГК унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.
Комунальне унітарне підприємство згідно з ч. 1 ст. 78 ГК утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.
Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника — відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених ГК та іншими законодавчими актами (ч. 2 ст. 78 ГК).
Відповідно до ч. 3 ст. 78 ГК майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).
Відповідно до ч. 1 ст. 140 ГК джерелами формування майна суб’єктів господарювання є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від цінних паперів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об’єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб’єктів; кредити банків та інших кредиторів; безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян; інші джерела, не заборонені законом.
Якщо вищезазначена інформація не є для нас чимось новим, то нова редакція (починаючи з 25.06.2016) ч. 8 ст. 78 ГК зобов’язує до пильної уваги!
Розставляємо акценти: інформування про межі діяльності
Так, ч. 8 ст. 78 ГК визначаються вимоги щодо інформації, яка підлягає обов’язковому оприлюдненню, що, в свою чергу, корелюється із Законом України від 13.01.2011 № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації»2.
2 Далі за текстом — Закон № 2939.
Публічна інформація — це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Відповідно до п. 1 ст. 5 Закону № 2939 доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом.(ср. )
Розпорядники інформації згідно зі ст. 101 Закону № 2939 зобов’язані надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит, оприлюднювати і регулярно оновлювати її на єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на своїх веб-сайтах.
Публічна інформація у формі відкритих даних є дозволеною для її подальшого вільного використання та поширення.
Публічна інформація, що містить персональні дані фізичної особи, оприлюднюється та надається на запит у формі відкритих даних.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону № 2939 розпорядники інформації зобов’язані, зокрема, оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами.
Розпорядниками інформації для цілей Закону № 2939 визнаються, зокрема: ОМС; юридичні особи, що фінансуються з місцевих бюджетів — стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб’єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, — стосовно інформації, пов’язаної з виконанням їх обов’язків; суб’єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, — стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Ураховуючи той факт, що комунальні підприємства є юридичними особами публічного права, в основній своїй масі фінансуються з місцевих бюджетів, деякі є суб’єктами господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, відповідно до Закону № 2939 вони є розпорядниками публічної інформації.
Повертаючись до ГК, а саме ч. 8 ст. 78 ГК, яка визначає перелік інформації, що підлягає обов’язковому оприлюдненню, спробуємо розібрати кожну окрему вимогу щодо оприлюднення.
Отже, обов’язковому оприлюдненню підлягає інформація, наведена нижче.
1. Цілі діяльності комунального унітарного підприємства.
У цілому підприємство — це самостійний суб’єкт господарювання, створений, зокрема, компетентним ОМС для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГК та іншими законами.
Як відомо, вирішення питань про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади віднесено п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»3 до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад. Отже, й цілі та мета діяльності визначаються відповідним ОМС в установчих документах.
3 Далі за текстом — Закон № 280.
Можна навести наступні цілі діяльності комунального підприємства: надання послуг юридичним та фізичним особам територіальної громади з вивезення побутових відходів; утримання території міста в нормальному санітарно-епідеміологічному стані та покращення його благоустрою; утримання автомобільних доріг загального користування місцевого значення в належному експлуатаційному стані відповідно до вимог нормативно-правових актів, норм, стандартів, розвитку мережі автомобільних доріг загального користування місцевого значення, сталого функціонування, створення умов для безперервного та безпечного руху транспорту на них; задоволення потреб громадян, населення, підприємств, організацій та установ в постачанні теплової енергії, водопостачанні та водовідведенні, здійсненні інших видів діяльності з метою одержання прибутку тощо.
2. Квартальна, річна фінансова звітність комунального унітарного підприємства за останні три роки, включаючи (за наявності) видатки на виконання некомерційних цілей державної політики та джерела їх фінансування.
Фінансова звітність — це звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Загальні вимоги до фінансової звітності визначено ст. 11 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»4, зокрема для мікропідприємств, малих підприємств, непідприємницьких товариств і представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності, крім тих, що зобов’язані складати фінансову звітність за міжнародними стандартами, встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу та звіту про фінансові результати.
4 Далі за текстом — Закон № 996.
Для складання фінансової звітності застосовуються міжнародні стандарти, які викладені державною мовою та офіційно оприлюднені на веб-сторінці Міністерства фінансів України, зокрема Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку 1 «Подання фінансової звітності»5 встановлено загальні вимоги щодо подання фінансової звітності, настанови щодо її структури та мінімальні вимоги щодо її змісту, зокрема щодо повного комплекту фінансової звітності.
5 Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1 (МСБО 1). Подання фінансової звітності. Міжнародний стандарт від 30.06.2017.
Відповідно до ст. 14 Закону № 996 підприємства зобов’язані подавати фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено цим Законом. Органам державної влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до законодавства.
Фінансова звітність підприємств не становить комерційної таємниці, не є конфіденційною інформацією та не належить до інформації з обмеженим доступом, крім випадків, передбачених законом. На фінансову звітність не розповсюджується заборона щодо поширення статистичної інформації. Підприємства зобов’язані надавати копії фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності за запитом юридичних та фізичних осіб у порядку, передбаченому Законом № 2939.
Також слід нагадати про Порядок подання фінансової звітності, затверджений постановою КМУ від 28.02.2000 № 419, який поширюється на всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми господарювання і форми власності, а також на представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності, які зобов’язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.
3. Аудиторські висновки щодо річної фінансової звітності комунального унітарного підприємства за останні три роки, якщо аудит проводився відповідно до вимоги закону або за рішенням наглядової ради комунального унітарного підприємства (у разі її утворення) або суб’єкта управління об’єктами комунальної власності, що здійснює функції з управління підприємством.
Правові засади аудиту фінансової звітності визначає Закон України від 21.12.2017 № 2258-VIII «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність»6. Так, аудит фінансової звітності — аудиторська послуга з перевірки даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності та/або консолідованої фінансової звітності юридичної особи або представництва іноземного суб’єкта господарювання, або іншого суб’єкта, який подає фінансову звітність та консолідовану фінансову звітність групи, з метою висловлення незалежної думки аудитора про її відповідність в усіх суттєвих аспектах вимогам національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, міжнародних стандартів фінансової звітності або іншим вимогам.
6 Далі за текстом — Закон № 2258.
Відповідно до ч. 5 ст. 363 ГК аудит фінансової звітності та державний фінансовий аудит можуть проводитись за ініціативою суб’єктів господарювання, а також у випадках, передбачених законом (обов’язковий аудит).
У свою чергу, завдання з обов’язкового аудиту фінансової звітності — завдання з надання обґрунтованої впевненості, що приймається і виконується суб’єктом аудиторської діяльності відповідно до вимог цього Закону та міжнародних стандартів аудиту шляхом перевірки фінансової звітності або консолідованої фінансової звітності з метою висловлення незалежної думки аудитора про її відповідність в усіх суттєвих аспектах і відповідність вимогам міжнародних стандартів фінансової звітності або національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та законів України.
Говорячи про комунальні підприємства, слід враховувати ст. 78 ГК та те, що головним критерієм для визначення кола суб’єктів господарювання, які підпадають під обов’язковий аудит, є обов’язок, покладений на них законодавством, — оприлюднити або надати фінансову звітність (консолідовану фінансову звітність) користувачам фінансової звітності разом з аудиторським звітом. Виходячи з цього можна припустити, що аудит фінансової звітності підприємств комунального сектору економіки підпадає, в більшості своїй, під визначення «обов’язковий аудит», що наведено в Законі № 2258, оскільки законом на них покладено обов’язок оприлюднювати фінансову звітність разом з аудиторським звітом7.
7 Див. Позицію Аудиторської палати України — органу професійного самоврядування аудиторів щодо визначення випадків обов’язкового аудиту та кола суб’єктів аудиторської діяльності, які здійснюють обов’язковий аудит, схвалену рішенням Ради Аудиторської палати України 21 лютого 2019 року (протокол № 8).
У цьому контексті важливим є питання строку подання фінансової звітності разом з аудиторським висновком. Відповідно до ст. 78 ГК комунальне унітарне підприємство оприлюднює річну фінансову звітність разом з аудиторським висновком щодо неї, якщо аудит проводився відповідно до вимоги закону або за рішенням наглядової ради комунального унітарного підприємства (у разі її утворення) або суб’єкта управління об’єктами комунальної власності, що здійснює функції з управління підприємством до 30 квітня року, що настає за звітним періодом.
Так, Позиція Аудиторської палати України направлена на те, що великі підприємства, які не є емітентами цінних паперів, та середні підприємства, а також інші фінансові установи, що належать до мікропідприємств та малих підприємств, не пізніше ніж до 1 червня 2019 року оприлюднюють річну фінансову звітність за 2018 рік разом з аудиторським висновком на своїй/власній веб-сторінці (у повному обсязі) відповідно до вимог абз. 2 — 3 ч. 3 ст. 14 Закону № 996 в редакції, яка набере чинності 01.01.20198.
8 Див. Позицію Аудиторської палати України — органу професійного самоврядування аудиторів щодо застосування окремих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо удосконалення деяких положень» від 05.10.2017 № 2164-VIII.
4. Статут комунального унітарного підприємства у чинній редакції, а також у редакціях, що діяли раніше.
За загальним правилом підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту. Підприємства незалежно від форми власності, організаційно-правової форми, а також установчих документів, на основі яких вони створені та діють, мають рівні права та обов’язки.
Відповідно до ст. 57 ГК установчими документами суб’єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, — статут (положення) суб’єкта господарювання.
В установчих документах повинні бути зазначені найменування суб’єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.
Статут суб’єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, органи управління і контролю, їх компетенцію, умови реорганізації та ліквідації суб’єкта господарювання, а також інші відомості, пов’язані з особливостями організаційної форми суб’єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.
Статут затверджується власником майна (засновником) суб’єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб’єктами відповідно до закону. Відповідно до ст. 26 Закону № 280 ОМС самостійно вирішує питання затвердження статуту комунального підприємства або делегує ці повноваження іншим виконавчим органам місцевих рад.
5. Біографічна довідка (включаючи професійну характеристику) керівника комунального унітарного підприємства (з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних).
Насамперед необхідно зазначити, що чинне законодавство не містить затверджених вимог щодо форми та змісту біографічних довідок керівників комунальних підприємств.
Так, наприклад, у постанові КМУ від 03.09.2008 № 777 «Про проведення конкурсного відбору керівників суб’єктів господарювання державного сектору економіки» біографічна довідка прирівнюється до резюме.
Приклад біографічної довідки можна взяти з Порядку ведення та зберігання особових справ державних службовців, затвердженого наказом Національного агентства України з питань державної служби від 22.03.2016 № 64 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.04.2016 за № 567/28697.
Ураховуючи зазначене, можна дійти висновку, що ОМС самостійно вирішує питання форми та змісту біографічних довідок керівників комунальних підприємств (не йдеться про видання відповідного розпорядження або іншого нормативно-правового акту). При їх формуванні необхідно брати до уваги, що за загальним правилом біографія — це хронологічно впорядкований опис життя людини, призначений для збереження або вивчення інформації про його діяльність, досягнення, заслуги та інші соціально значущі факти, а автобіографія — це власноруч написана коротка або розгорнута історія життя окремої людини в його особистій оцінці.
Таким чином, біографічна довідка — це викладені з позиції нейтральності та об’єктивності важливі факти і події з життя керівника комунального підприємства, які були вказані в його автобіографії.
6. Біографічні довідки (включаючи професійні характеристики) членів наглядової ради (у разі її утворення) комунального унітарного підприємства (з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних), принципи їх добору, їхнє членство у наглядових радах інших суб’єктів господарювання, а також зазначається, хто із членів наглядової ради комунального унітарного підприємства є незалежним.
Органом управління комунального унітарного підприємства відповідно до ч. 7 ст. 78 ГК, зокрема, може бути наглядова рада підприємства (у разі її утворення), яка в межах компетенції, визначеної статутом підприємства та законом, контролює і спрямовує діяльність керівника підприємства.
Наглядова рада комунального унітарного підприємства утворюється за рішенням органу, до сфери управління якого належить комунальне унітарне підприємство. Критерії, відповідно до яких утворення наглядової ради комунального унітарного підприємства є обов’язковим, а також порядок утворення, організації діяльності та ліквідації наглядової ради та її комітетів, порядок призначення членів наглядової ради затверджуються рішенням відповідної місцевої ради.
Відповідно до п. 301 ч. 1 ст. 26 Закону № 280 до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить прийняття рішень про:
— визначення критеріїв, відповідно до яких утворення наглядової ради є обов’язковим у комунальних унітарних підприємствах та у господарських товариствах, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать територіальній громаді;
— затвердження порядку утворення наглядової ради, порядку призначення членів наглядової ради комунального унітарного підприємства9;
9 Див. для прикладу рішення Одеської міської ради від 29.06.2017 № 26/6 «Про затвердження Порядку утворення, організації діяльності та ліквідації наглядових рад комунальних унітарних підприємств Одеської міської ради» від 26.07.2017 № 2307-VII.
— визначення кола питань, що належать до виключної компетенції наглядової ради комунального унітарного підприємства;
— встановлення вимог до незалежних членів наглядової ради комунальних унітарних підприємств і господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать територіальній громаді.
Виходячи з вищенаведеного, створення наглядової ради є правом ОМС, якому в обов’язковому порядку передує розгляд питань та прийняття рішень відповідно до п. 301 ч. 1 ст. 26 Закону № 280.
Як приклад, можна навести рішення Луцької міської ради10, яким було визначено, що Наглядова рада обов’язково утворюється в комунальних унітарних підприємствах за наявності сукупності таких критеріїв: вартість активів згідно з даними його фінансової звітності за останній звітний рік перевищує 10000,0 тис. грн.; розмір статутного капіталу перевищує 3000 тис. грн.; кількість працівників становить 180 та більше осіб.
10 Див. для прикладу рішення Луцької міської ради «Про критерії обов’язковості утворення наглядової ради в комунальних унітарних підприємствах».
7. Річні звіти керівника та наглядової ради (у разі її утворення) комунального унітарного підприємства.
Поняття «річний звіт керівника» є дуже абстрактним й в першу чергу через відсутність єдиного підходу до його визначення. Аналізуючи попередні показники щодо опублікування, ми можемо зробити висновок: якщо йдеться не про фінансову звітність або статистичну, то тоді про яку?
На наш погляд, йдеться про будь-яку звітність, вимоги щодо подання якої зазначені в контракті з керівником комунального підприємства. Це може бути звіт щодо ефективного використання та збереження комунального майна або майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст району/області; або/та звіт про результати виконання контракту та бізнес-плану комунального підприємства; або/та звіт з матеріалами річної інвентаризації основних засобів тощо.
Справа в тому, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.
Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства.
За загальним правилом ОМС відповідно до ГК, Кодексу законів про працю України11, постанов КМУ12 затверджує власний Порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у комунальній власності, та Типову форму контракту з керівником підприємства, що є у комунальній власності.
11 Далі за текстом — КЗпП.
12 Див. постанову КМУ від 19.03.1994 № 170 «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору»; постанову КМУ від 19.03.1993 № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності»; постанову КМУ від 02.08.1995 № 597 «Про типову форму контракту з керівником підприємства, що є у загальнодержавній власності».
Й саме в контракті передбачено обов’язок керівника комунального підприємства подавати річний звіт, наприклад, про виконання показників використання комунального майна та фінансового плану підприємства за відповідний рік.
8. Структура, принципи формування і розмір винагороди керівника та членів наглядової ради комунального унітарного підприємства, включаючи компенсаційні пакети і додаткові блага, які вони отримують (або на отримання яких мають право) під час виконання посадових обов’язків, а також у зв’язку із звільненням.
Заробітна плата відповідно до ст. 94 КЗпП — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються КЗпП, Законом України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Постановою КМУ від 19.05.1999 № 859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності та об’єднань державних підприємств»13 визначено, що керівникам ОМС, які укладають контракти з керівниками підприємств, заснованих на комунальній власності, надано право встановлювати такі виключні умови оплати праці:
13 Далі за текстом — постанова № 859.
1. Розмір посадового окладу керівника підприємства залежно від середньооблікової чисельності працівників в еквіваленті повної зайнятості за рік, вартості активів підприємства або чистого доходу від реалізації товарів (робіт, послуг), за даними останньої річної фінансової звітності, у кратності до мінімального посадового окладу (ставки) працівника основної професії згідно з додатком.
У разі наявності можливості застосування двох і більше максимально допустимих розмірів посадового окладу керівника підприємства згідно з додатком використовується найвищий із максимально допустимих розмірів посадових окладів.
2. Розмір посадового окладу керівників об’єднань державних підприємств на рівні посадового окладу керівника, найбільшого за чисельністю працюючих підприємства, що входить до складу цього об’єднання, який може підвищуватись до 10 відсотків.
3. Умови, диференційовані показники та розміри преміювання за підсумками роботи за квартал — у розмірі до трьох місячних посадових окладів керівника підприємства; за рік — у розмірі до двадцяти чотирьох місячних посадових окладів керівника підприємства.
При цьому у разі: наявності заборгованості підприємства з виплати заробітної плати у відповідному квартальному або річному звітному періоді розмір премії за такий період повинен становити не більше 20 відсотків максимально дозволеного розміру премії відповідно до цієї постанови; збільшення розміру заборгованості підприємства з виплати заробітної плати у поточному квартальному або річному звітному періоді порівняно з попереднім аналогічним звітним періодом — премія за такий поточний звітний період не нараховується; погіршення якості роботи, невиконання умов контракту, порушення трудової дисципліни — премія зменшується або не нараховується у тому звітному періоді, коли виявлено відповідне порушення (за окремим рішенням); незатвердження (непогодження) в установленому законодавством порядку річного фінансового плану — винагорода (премія) не нараховується.
4. Доплати до посадового окладу за науковий ступінь кандидата або доктора наук у розмірі відповідно 15 і 20 відсотків і за вчене звання старшого наукового співробітника у розмірі 25 відсотків та професора 33 відсотки, якщо підприємство здійснює науково-дослідну, науково-виробничу та науково-технічну діяльність.
Доплати провадяться у разі, коли діяльність керівника за профілем збігається з наявним науковим ступенем, вченим званням.
5. Щомісячну надбавку за стаж наукової діяльності для працівників, робота яких пов’язана з науковою, науково-технічною діяльністю, у таких розмірах: понад 3 роки — 10 відсотків, понад 10 років — 20 відсотків, понад 20 років — 30 відсотків;
6. Керівникові підприємства (об’єднання державних підприємств) можуть виплачуватися також: грошова допомога у розмірі не більш як шість посадових окладів у разі виходу на пенсію; матеріальна винагорода за ефективне управління державним майном за рахунок частини чистого прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства (об’єднання державних підприємств), згідно з умовами, затвердженими суб’єктом управління, який виконує функції з управління таким підприємством.
Увага! Інші заохочувальні виплати, що не відносяться до оплати праці, керівнику підприємства не надаються.
Також необхідно вказати, що у додатку до постанови № 859 зазначені показники для визначення розміру посадового окладу керівника підприємства, заснованого на державній, комунальній власності.
9. Рішення суб’єкта управління об’єктами комунальної власності щодо комунального унітарного підприємства.
Право комунальної власності відповідно до ст. 1 та ч. 5 ст. 16 Закону № 280 — це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через ОМС. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб’єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
За змістом п. 30 та п. 31 ч. 1 ст. 26 Закону № 280 до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, повноваження щодо прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.
Відповідно до частин 1 — 3 ст. 59 Закону № 280 рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням.
Відповідно до ст. 17 Закону № 280 відносини ОМС з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності ОМС.
Як вже зазначалося раніше, майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).
Тобто, виходячи з вищезазначеного, будь-які рішення місцевої ради або рішення виконавчого комітету місцевої ради щодо комунального підприємства підлягають обов’язковому оприлюдненню14.
14 Дискусійним залишається питання, де саме повинні бути опубліковані (розміщені) ці рішення, якщо інформація про діяльність комунального підприємства публікується на офіційному веб-сайті засновника (місцевої ради) — у відповідному розділі офіційного веб-сайту місцевої ради «Нормативно-правові акти» (як приклад), або все ж таки вони повинні дублюватися та накопичуватися на окремій сторінці комунального підприємства.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 ГК суб’єктами господарювання комунального сектора економіки є суб’єкти, що діють на основі лише комунальної власності, а також суб’єкти, у статутному капіталі яких частка комунальної власності перевищує п’ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує ОМС право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів.
10. Опис істотних передбачуваних факторів ризику, що можуть вплинути на операції та результати діяльності комунального унітарного підприємства, та заходи щодо управління такими ризиками.
Знову ж таки, декларуючи зазначену норму, законодавець не дає чіткого визначення цих «факторів ризику», даючи нам можливість самостійно вирішувати та відносити будь-які фактори, які прямо або опосередковано можуть вплинути як взагалі на діяльність комунального підприємства, так, зокрема, й на досягнення окремих показників або цілей.
Проводячи аналогію з існуючими визначеннями, можемо зробити висновок, що фактори ризику — це можливі порушення, недоліки та проблеми, ризикові операції, які негативно вплинули або можуть вплинути на рівень управління фінансово-господарською діяльністю комунального підприємства, досягнення ним поставлених цілей і завдань, ефективне використання ресурсів, результати фінансово-господарської діяльності, а також можливі резерви для підвищення ефективності та покращення фінансових і виробничих результатів діяльності комунального підприємства.
Слід зауважити, що існують як загальні ризики для всіх підприємств, так й індивідуальні ризики для кожної галузі. За загальним правилом, ризик прийнято розглядати як ситуацію, вірогідність чи подію. Водночас ризик — це ймовірність відхилення наявного результату від очікуваного. Передумовами ризику є наявність невизначеності та прийняття рішення підприємства.
Ураховуючи вищезазначене, комунальне підприємство повинне здійснювати планування своєї діяльності для ефективного використання наявних ресурсів за умов нестабільності зовнішнього середовища. Воно повинно вміти передбачати можливі ризики й уміти запобігати їм. Планування ризику в діяльності комунального підприємства дасть можливість зменшити невизначеність, усунути небезпеку втрати прибутку підприємства, розробляти й приймати більш ефективні управлінські рішення щодо діяльності промислового підприємства, оптимізувати наявні ресурси, підвищити фінансову стійкість підприємства, його конкурентоспроможність на ринку.
Можна навести такий фактор ризику для комунальних підприємств, надавачів послуг з тепло-, водопостачання та водовідведення, як недосконала нормативна та законодавча база — розбіжність у термінах зміни цін на ресурси та введення в дію тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення; або/та несвоєчасне відшкодування з державного бюджету різниці в тарифах на централізоване водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню, а також організаціям та установам, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів...; або/та аварії, що призводять до переривання технологічного циклу підприємства тощо.
11. Відомості про договори, учасником яких є комунальне унітарне підприємство, інформація про які підлягає оприлюдненню відповідно до Закону України «Про відкритість використання публічних коштів».
Закон України від 11.02.2015 № 183-VIII «Про відкритість використання публічних коштів»15 визначає умови та порядок забезпечення доступу до інформації про використання публічних коштів розпорядниками та одержувачами коштів державного і місцевих бюджетів, суб’єктами господарювання державної і комунальної власності, фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування.
15 Далі за текстом — Закон № 183.
Відповідно до ст. 2 Закону № 183 інформація, що оприлюднюється згідно з цим Законом, готується розпорядниками та одержувачами коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, органами Пенсійного фонду, підприємствами, а також фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування та подається ними для оприлюднення на єдиному веб-порталі використання публічних коштів.
Інформація про використання публічних коштів, що підлягає оприлюдненню, надається за встановленими законодавством України формами16 та має містити відповідно до ст. 3 Закону № 183 такі відомості:
1) у разі використання коштів місцевих бюджетів:
— розпорядник (одержувач) бюджетних коштів (найменування, ідентифікаційний код юридичної особи, місцезнаходження, прізвище, ім’я та по батькові керівника);
— головний розпорядник бюджетних коштів (найменування, місцезнаходження, прізвище, ім’я та по батькові керівника);
— обсяги бюджетних призначень та/або бюджетних асигнувань на відповідний бюджетний період — всього та в розрізі бюджетних програм;
— обсяги проведених видатків бюджету та наданих кредитів з бюджету за звітний період — всього та в розрізі бюджетних програм (при цьому зазначаються також види та обсяги відповідних надходжень щодо коштів спеціального фонду бюджету);
— інформація про укладені за звітний період договори (предмет договору, виконавець (найменування, ідентифікаційний код юридичної особи, місцезнаходження), вартість договору, ціна за одиницю (за наявності), кількість закупленого товару, робіт та/або послуг, проведена процедура закупівлі або обґрунтування її відсутності з посиланням на закон, обсяг платежів за договором у звітному періоді, строк дії договору);
— інформація про стан виконання договорів, укладених у попередні звітні періоди, з усіма додатками, які є їх невід’ємною частиною (предмет договору, виконавець (найменування, ідентифікаційний код юридичної особи, місцезнаходження, прізвище, ім’я та по батькові керівника), вартість договору, ціна за одиницю (за наявності), процедура закупівлі або обґрунтування її відсутності з посиланням на закон, обсяг платежів за договором у звітному періоді, наявність або відсутність претензій і штрафних санкцій, що виникли в результаті виконання договору, акти виконання договору (акти наданих послуг, приймання-передачі, виконаних робіт) за наявності);
— кількість службових відряджень, у тому числі із зазначенням кількості закордонних відряджень, загальний обсяг витрат на службові відрядження, у тому числі із зазначенням обсягу витрат на закордонні відрядження.
Інформація, зазначена в п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 183, оприлюднюється щоквартально, не пізніш як за 35 днів після закінчення звітного кварталу, та зберігається в режимі вільного доступу протягом трьох років із дня оприлюднення;
2) у разі використання коштів підприємств, отриманих ними від їхньої господарської діяльності:
— підприємство (найменування, ідентифікаційний код юридичної особи, місцезнаходження, прізвище, ім’я та по батькові керівника);
— орган управління майном підприємства (найменування, місцезнаходження, прізвище, ім’я та по батькові керівника);
— обсяг платежів за договорами за звітний період — у розрізі товарів, робіт і послуг;
— відомості про договори, укладені за звітний період, загальна вартість яких перевищує 1 мільйон гривень (предмет договору, виконавець (найменування, ідентифікаційний код юридичної особи, місцезнаходження, прізвище, ім’я та по батькові керівника), вартість договору, ціна за одиницю (за наявності), строк дії договору);
— відомості про стан виконання договорів, укладених за попередні звітні періоди, які продовжують виконуватися, загальна вартість яких перевищує 1 мільйон гривень (предмет договору, виконавець (найменування, ідентифікаційний код юридичної особи, місцезнаходження, прізвище, ім’я та по батькові керівника), вартість договору, ціна за одиницю (за наявності), обсяг платежів за договором у звітному періоді, наявність або відсутність претензій і штрафних санкцій, що виникли в результаті виконання договору, акти виконання договору (акти наданих послуг, приймання-передачі, виконаних робіт) за наявності).
Інформація, зазначена у п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 183, оприлюднюється щорічно, не пізніше 31 січня року, наступного за звітним роком, та зберігається в режимі вільного доступу протягом трьох років із дня оприлюднення.
Відповідальність за недостовірність і неповноту інформації, оприлюдненої згідно з цим Законом, несуть керівники розпорядників та одержувачів коштів державного і місцевих бюджетів, підприємств, органів Пенсійного фонду, а також фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Єдиний веб-портал використання публічних коштів17 (spending.gov.ua) є офіційним державним інформаційним ресурсом у мережі Інтернет, на якому оприлюднюється інформація згідно із Законом № 183. Доступ до інформації, оприлюдненої на єдиному веб-порталі використання публічних коштів, є вільним та безоплатним.
12. Інформація про операції та зобов’язання комунального унітарного підприємства з державним та/або місцевим бюджетом, державними та/або місцевими установами, підприємствами та організаціями, включаючи договірні зобов’язання комунального унітарного підприємства (фінансові та нефінансові), що виникають у результаті державно-приватного партнерства.
Питання взаємодії комунального унітарного підприємства з державним та/або місцевим бюджетом регулюються цілою низкою нормативно-правових актів, насамперед ГК, Податковим кодексом України, Бюджетним кодексом України18 та Законом № 280.
18 Далі за текстом — БК.
Так, комунальне підприємство є одержувачем бюджетних коштів — як суб’єкт господарювання, який не має статусу бюджетної установи, уповноваженої розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету.
А відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 91 БК з усіх місцевих бюджетів можуть здійснюватися видатки на фінансування програм, які затверджені відповідною місцевою радою.
Тобто фінансова підтримка комунальних підприємств здійснюється на підставі статей 71 та 91 БК та статей 26, 43, 64 Закону № 280 за умови затвердження відповідної програми або поповнення статутного капіталу комунального унітарного підприємства.
Що стосується зобов’язань, то як приклад, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 69 БК до доходів загального фонду бюджетів міст районного значення, сільських, селищних бюджетів належить частина чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об’єднань, що вилучається до бюджету, у порядку, визначеному відповідними місцевими радами.
При цьому згідно з п. 29 ч. 1 ст. 26 Закону № 280 встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету, відноситься до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.
Також можна зазначити, що постановою КМУ від 23.02.2011 № 138 затверджено Порядок відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями, яка, в свою чергу, не поширюється на комунальні унітарні підприємства та їх об’єднання, але використовується місцевими радами як шаблон для прийняття своїх відповідних порядків.
Відрахування до місцевих бюджетів частини чистого прибутку (доходу) комунальними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями здійснюється відповідно до порядку та нормативів, визначених відповідними місцевими радами.
У разі відсутності порядку та нормативів відрахування частини чистого прибутку (доходу) комунальними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями, затверджених відповідними місцевими радами, відрахування до місцевих бюджетів частини чистого прибутку (доходу) комунальними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями не здійснюється.
Ураховуючи вищезазначене, дискусійним залишається питання, яка саме інформація, в якому вигляді, за якою формою підлягає оприлюдненню відповідно до цього пункту ч. 8 ст. 78 ГК. На наш погляд, доречним буде оприлюднити інформацію щодо сплати місцевому бюджету частини чистого прибутку відповідно до результатів роботи комунального підприємства; інформацію щодо зобов’язань зі сплати ПДВ (якщо є платником); інформацію щодо сплати податку по зарплаті, податку на прибуток, орендної плати за землю; інформацію про отриману фінансову допомогу з місцевого бюджету. В той же час хочемо наголосити, що зазначене носить лише рекомендаційний характер.
Організаційно-правові засади взаємодії державних партнерів із приватними партнерами та основні принципи державно-приватного партнерства на договірній основі визначаються Законом України від 01.07.2010 № 2404-VI «Про державно-приватне партнерство».
Так, державно-приватне партнерство — співробітництво між державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами в особі відповідних державних органів та органів місцевого самоврядування (державними партнерами) та юридичними особами, крім державних та комунальних підприємств, або фізичними особами — підприємцями (приватними партнерами), що здійснюється на основі договору в порядку, встановленому цим Законом та іншими законодавчими актами, та відповідає ознакам державно-приватного партнерства, визначеним цим Законом.
У свою чергу, до ознак державно-приватного партнерства належать:
— надання прав управління (користування, експлуатації) об’єктом партнерства або придбання, створення (будівництво, реконструкція, модернізація) об’єкта державно-приватного партнерства з подальшим управлінням (користуванням, експлуатацією), за умови прийняття та виконання приватним партнером інвестиційних зобов’язань відповідно до договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства;
— довготривалість відносин (від 5 до 50 років);
— передача приватному партнеру частини ризиків у процесі здійснення державно-приватного партнерства;
— внесення приватним партнером інвестицій в об’єкти партнерства із джерел, не заборонених законодавством.
Окрім вищезазначеної інформації, ч. 8 ст. 78 ГК містить положення, що річна фінансова звітність комунального унітарного підприємства може підлягати обов’язковій перевірці незалежним аудитором в порядку, передбаченому рішенням відповідної місцевої ради. Критерії відбору незалежного аудитора та критерії віднесення комунальних унітарних підприємств до таких, фінансова звітність яких підлягає обов’язковій перевірці незалежним аудитором, встановлюються рішенням відповідної місцевої ради19.
19 Див. п. 302 ч. 1 ст. 26 Закону № 280.
До критеріїв віднесення комунальних унітарних підприємств до таких, фінансова звітність яких підлягає обов’язковій перевірці незалежним аудитором, можна віднести, як приклад, хоча б один із наступних:
— середньооблікова чисельність працівників підприємства в еквіваленті повної зайнятості робітника за останній звітний рік становить понад 2000 осіб;
— недовиконання комунальним унітарним підприємством річних фінансових планів більш ніж на 50 відсотків від запланованих показників протягом 2-х років поспіль;
— отримання підприємством протягом останніх 2-х років фінансової підтримки з місцевого бюджету на поточні видатки у розмірі, що перевищує 200 млн грн.;
— обов’язковість проведення аудиторської перевірки передбачена законодавством України.
Критеріями відбору незалежного аудитора для здійснення перевірки фінансової звітності комунальних унітарних підприємств і господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належить територіальній громаді, можуть бути, як приклад, наступні:
— відповідність вимогам Закону України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність»;
— наявність у складі аудиторської фірми не менш як 5 працівників, які безпосередньо залучені до надання аудиторських послуг, працюють на умовах повної зайнятості та з якими укладений трудовий договір;
— функціонування на ринку аудиторських послуг не менше 3-х років;
— наявність досвіду надання відповідних послуг (виконання відповідних робіт) органам місцевого самоврядування, унітарним державним чи комунальним підприємствам та установам20.
20 Див. для прикладу рішення Одеської міської ради від 14.12.2017 № 2769-VII «Про обов’язкові незалежні аудиторські перевірки річної фінансової звітності комунальних унітарних підприємств Одеської міської ради і господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належить територіальній громаді м. Одеси».
Увага! Комунальне унітарне підприємство оприлюднює інформацію про свою діяльність, крім випадків, установлених законом, шляхом розміщення її на власній веб-сторінці (веб-сайті) або на офіційному веб-сайті суб’єкта управління об’єктами комунальної власності, що здійснює функції з управління підприємством, у строки та в порядку, визначені рішенням відповідної місцевої ради. Доступ до таких веб-сторінок та веб-сайтів є цілодобовим і безоплатним.
Відповідальність за оприлюднення та достовірність інформації, визначеної ст. 78 ГК, несе керівник комунального унітарного підприємства відповідно до законів України та умов укладеного з ним контракту.
Наостанок хотілось би зазначити поки що однозначну позицію судової практики, яка зобов’язує комунальні підприємства оприлюднювати на офіційному веб-сайті підприємства або засновника (ОМС) інформацію, визначену ч. 8 ст. 78 ГК21.
21 Див. постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2018 у справі за № 820/6312/17; постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2018 у справі за № 820/6308/17; рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2019 у справі за № 520/11944/18.
