Надання згоди на реєстрацію місця проживання дитини: спірні моменти

Кравченко Тетяна, аналітик ТОВ «ФАКТОР-МЕДІА», адвокат
Місцеве самоврядування Листопад, 2019/№ 11
В обраному У обране
Друк
При реєстрації місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, батьки якої зареєстровані за однією адресою, проблем не виникає: до органу реєстрації місця проживання подається заява від обох батьків чи одного з них. Але відповідно до пп. 6 п. 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 2071, у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування). Як бути у тих випадках, коли з різних підстав (усунувся від виховання дитини, поїхав на тривалий час на заробітки, перебуває у протитуберкульозному диспансері, у зв’язку з чим доступ до нього обмежено, місце його знаходження взагалі невідомо тощо) другий з батьків не може бути присутнім при реєстрації місця проживання дитини і письмову згоду від нього отримати практично неможливо, та як мають діяти органи реєстрації місця проживання, поговоримо у нашій статті.

1 Далі за текстом — Правила № 207.

Права батьків і дитини

Проблема отримання письмової згоди від другого з батьків, яка постає перед тим з батьків, з ким фактично проживає дитина (здебільшого перед матір’ю дитини) і який у встановлені законом строки повинен зареєструвати її місце проживання, є доволі серйозною.

Адже, з огляду на вимоги п. 11 Правил № 207, якщо одним з батьків не подано до органу реєстрації місця проживання засвідченої у встановленому порядку письмової згоди другого з батьків на реєстрацію місця проживання їх малолітньої дитини за його адресою, орган реєстрації місця проживання повинен відмовити у реєстрації місця проживання дитини.

З одного боку, обов’язковість надання письмової згоди другого з батьків на реєстрацію місця проживання дитини обумовлена положеннями сімейного законодавства, зокрема про те, що місце проживання дитини визначається за домовленістю батьків, батьки мають рівні права щодо дитини.

З іншого, відсутність/невизначеність реєстрації місця проживання малолітньої дитини буде суперечити її інтересам і обмежувати реалізацію права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, права на освіту, охорону здоров’я, на соціальний захист тощо.

Чинне законодавство пропонує деякі варіанти вирішення цього питання.

З підстав, передбачених ст. 164 Сімейного кодексу України2, зокрема ухилення матері, батька від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини, хронічного алкоголізму або наркоманії, той з батьків, з ким проживає дитина, має право в судовому порядку позбавити другого з батьків батьківських прав.

2 Далі за текстом — СК.

Тоді згода на реєстрацію місця проживання дитини не вимагається, адже особа, позбавлена батьківських прав, втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов’язків щодо її виховання; перестає бути її законним представником (ст. 166 СК).

З підстав, передбачених ст. 43 Цивільного кодексу України3, якщо протягом одного року в місці постійного проживання другого з батьків немає відомостей про місце його перебування, той з батьків, з ким проживає дитина, має право в судовому порядку визнати другого з батьків безвісно відсутнім.

3 Далі за текстом — ЦК.

З підстав, передбачених ст. 46 ЦК, якщо у місці постійного проживання другого з батьків немає відомостей про місце його перебування протягом трьох років, а якщо останній пропав безвісти за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців, той з батьків, з ким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про оголошення другого з батьків дитини померлим.

В таких випадках згода другого з батьків на реєстрацію місця проживання дитини, з огляду на правові наслідки визнання особи безвісно відсутньою та оголошення померлою, не потрібна.

Якщо ж батьки просто не можуть дійти згоди щодо місця проживання дитини, спір між ними щодо визначення місця проживання дитини може бути вирішено органом опіки та піклування або судом.

І тоді підставою для реєстрації місця проживання дитини буде відповідне рішення суду або органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з одним з батьків.

Але як діяти органу реєстрації місця проживання, якщо один з батьків звертається із заявою про реєстрацію місця проживання за його адресою, при цьому повідомляє, що підстав, перелічених вище (для визнання другого з батьків померлим, відсутнім, позбавлення батьківських прав тощо), не існує, а просто другий з батьків не бажає / не має можливості надати письмову згоду на реєстрацію місця проживання.

Давайте поглянемо на те, що з цього приводу говорить судова практика.

Судова практика

За матеріалами справи позивач звернулась до суду з адміністративним позовом про скасування рішення відділу реєстрації місця проживання у Шевченківському районі м. Харкова управління ведення реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради про відмову у реєстрації місця проживання малолітніх дітей та зобов’язання відповідача зареєструвати їх місце проживання за місцем проживання позивача.

В обґрунтування позовних вимог вказала, що вона перебуває з батьком дітей у зареєстрованому шлюбі, на даний час шлюб між ними у встановленому законом порядку не розірвано, проте фактично шлюбні відносини було припинено. Вона повернулась з Російської Федерації разом з дітьми на територію України до місця свого постійного проживання, де зареєструвалась у встановленому порядку.

У реєстрації за її адресою місця проживання дітей їй було відмовлено на підставі п. 18 Правил № 207, а саме внаслідок неподання позивачем до відділу реєстрації засвідченої в установленому порядку письмової згоди батька малолітніх дітей про те, що він не заперечує проти їх реєстрації, не надано відповідного рішення суду або рішення органу опіки та піклування, в якому б було визначено місце проживання малолітніх дітей разом з матір’ю.

Як вказувала позивач, отримати заяву від батька дітей про згоду на реєстрацію місця проживання дітей за адресою її проживання немає можливості у зв’язку неприязними стосунками та мешканням його поза межами України. Спору між нею та батьком дітей щодо визначення місця проживання дітей немає. Відмова від реєстрації місця проживання дітей на підставі вимог підзаконного нормативного акта про необхідність подання заяви про згоду іншого з батьків є порушенням положень нормативно-правових актів вищої юридичної сили, а саме: Конституції України, законів України та міжнародних договорів, якими встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання; реєстрація місця проживання є лише внесенням інформації до державних реєстрів про місце проживання особи та не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відмова у реєстрації місця проживання перешкоджає позивачу належним чином виконувати покладені на неї ст. 150 СК обов’язки, крім того, у зв’язку з відмовою у реєстрації місця проживання вона та її діти фактично обмежені у користуванні правами і свободами, гарантованими Конституцією України та законами України, зокрема правом на освіту, на охорону здоров’я, на соціальний захист тощо.

Висновки суду.

Відповідно до ст. 6 Закону України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»4 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов’язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов’язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

4 Далі за текстом — Закон № 1382.

У разі якщо особа не може самостійно звернутися до органу реєстрації, реєстрація може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника на підставі довіреності, посвідченої в установленому законом порядку.

Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг):

письмову заяву

документ, до якого вносяться відомості про місце проживання

Примітка. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження

квитанцію про сплату адміністративного збору

документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації

військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку)

Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.

Пунктом 18 Правил № 207 передбачено, що у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Орган реєстрації відмовляє в реєстрації / знятті з реєстрації місця проживання, якщо, зокрема, особа не подала необхідних документів або інформації.

Рішення про відмову в реєстрації / знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику (п.11 Правил № 207).

Як зазначено у ст. 3 Конвенції «Про права дитини»5, схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблей ООН від 20.11.1989 № 44/25, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

5 Далі за текстом — Конвенція про права дитини.

Держави-учасниці зобов’язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Конвенції про права дитини дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право підтримувати на регулярній основі, за винятком особливих обставин, особисті відносини і прямі контакти з обома батьками. З цією метою і відповідно до зобов’язання Держав-учасниць за п. 2 ст. 9 Конвенції про права дитини Держави-учасниці поважають право дитини та її батьків залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну. Щодо права залишати будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку (order public), здоров’я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами.

Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод6, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

6 Далі за текстом — Конвенція.

У рішенні «Хабровські проти України» від 17.01.2016 Суд зазначив, що важливою метою ст. 8 Конвенції є захист особи від свавільних дій з боку державних органів. Крім того, існують позитивні обов’язки, властиві ефективному «дотриманню» права на повагу до сімейного життя. В обох контекстах треба зважати на справедливий баланс, який слід зберігати між конкуруючими інтересами особи та суспільства в цілому; та в обох контекстах держава користується певною свободою розсуду.

Позитивний обов’язок держави за ст. 8 Конвенції включає в себе право батьків на доступ до засобів, що дають їм можливість возз’єднатися з їхніми дітьми, та обов’язок національних органів вживати таких засобів. Проте обов’язок національних органів вживати таких засобів не є абсолютним, оскільки возз’єднання одного з батьків із дітьми, які певний час проживали разом з іншим із батьків, може не відбутися відразу, а вимагати підготовчих заходів. Будь-який обов’язок застосовувати примус у цій сфері повинен обмежуватися, оскільки повинні враховуватися інтереси та права і свободи усіх причетних, а конкретніше — слід чинити в найкращих інтересах дитини та з дотриманням її права за ст. 8 Конвенції.

У справах, пов’язаних з виконанням рішень у сфері сімейного права, Суд неодноразово встановлював, що вирішальним є те, чи вжили національні органи усіх необхідних для сприяння виконанню заходів, що можуть обґрунтовано вимагатися за особливих обставин кожної справи. Розглядаючи питання про те, чи становило невиконання рішення суду недотримання права заявника на повагу до сімейного життя, Суд повинен забезпечувати справедливий баланс між інтересами усіх причетних осіб та загальним інтересом забезпечення дотримання верховенства права.

Насамкінець Суд вважає, що позитивні обов’язки, які ст. 8 Конвенції накладає на Договірні держави щодо возз’єднання батьків з їхніми дітьми, повинні тлумачитися з урахуванням Гаазької Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25.10.1980, а поняття «найкращі інтереси» дитини також є першочерговим міркуванням у контексті процедур, передбачених Гаазькою Конвенцією (рішення у справі «Нойлінгер та Шурук проти Швейцарії», заява № 41615/07, ECHR 2010).

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері, є Закон України від 26.04.2001 № 2402-III «Про охорону дитинства»7.

7 Далі за текстом — Закон № 2402.

Відповідно до ст. 18 Закону № 2402 держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти — члени сім’ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Отже, у випадку наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, які стосуються інтересів дитини, з урахуванням положень ст. 3 Конвенції про права дитини, пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров’я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно зі ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Як встановлено ст. 2 Закону № 1382, громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 29 ЦК місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає (ч. 4 ст. 29 ЦК).

Як визначено ч. 1 ст. 160 СК, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Крім того, приписами ст. 156 Житлового кодексу Української РСР передбачено право на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей, без згоди інших співвласників житлового приміщення.

При вирішенні питання про застосування підзаконного нормативного акта, який підлягає застосуванню у спірних відносинах, необхідно зважати також на забезпечення справедливого балансу між обмеженнями, встановленими цим законодавством, та необхідністю дотримання прав, свобод та інтересів особи.

Судом встановлено, що позивач у визначеному законодавством порядку в’їхала разом з малолітніми дітьми на територію України до місця свого постійного проживання. Позивачка є співвласником частини вказаного житлового приміщення. Батько малолітніх дітей позивачки залишився проживати в Російській Федерації, долею дітей не цікавиться, тим самим усунувшись від виконання обов’язків, передбачених ст. 150 СК, що унеможливлює отримання позивачем письмової згоди батька на реєстрацію дітей за місцем проживання матері.

Будь-яких обставин, які б свідчили про наявність спору між батьком та матір’ю дітей щодо визначення їх місця проживання, судом не встановлено.

Діти позивачки, як і вона сама, безперешкодно залишили територію Російської Федерації, що свідчить про відсутність ініційованої батьком заборони суду або іншого уповноваженого державного органу Російської Федерації на виїзд дітей разом з матір’ю. Доказів зворотнього відповідачем не надано.

Відсутність реєстрації місця проживання малолітніх дітей позивача за місцем фактичного проживання суперечить їх інтересам та суттєво обмежує реалізацію їх прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, права на освіту, охорону здоров’я та соціальний захист.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, відмовляючи у здійсненні реєстрації місця проживання малолітніх за місцем проживання матері, хоча й діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений пунктами 11, 18 Правил № 207, однак, без урахування інтересів дітей, як це визначено вимогами Конвенції про права дітей та Закону України «Про охорону дитинства».

Таким чином, рішення відповідача у спірних відносинах не може бути визнано правомірним, оскільки прийняте без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з використанням повноважень не з тією метою, з якою вони надані (постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2016 у справі 638/11177/16-а; ухвала Вищого адміністративного суду від 23.01.2017 про відмову у відкритті касаційного провадження у вказаній справі).

Отже, допоки існують колізії в законодавстві, органи реєстрації повинні на власний розсуд вирішувати, проводити реєстрацію місця проживання дитини без письмової згоди одного з батьків на реєстрацію або відмовляти у її здійсненні. Маючи можливість надавати роз’яснення батькам щодо порядку отримання та посвідчення такої згоди, прав на визначення місця проживання дитини в судовому порядку або через орган опіки та піклування, коли той з батьків, хто проживає окремо, такої згоди не надає.

Наостанок...

Пунктом 212 Правил № 207 передбачено, що реєстрація місця проживання дитини віком до 14 років в електронній формі здійснюється виключно на підставі заяви, поданої в електронній формі, без подання документів, передбачених п. 18 цих Правил.

У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами згода батьків на реєстрацію місця проживання дитини віком до 14 років підтверджується їх кваліфікованими електронними підписами або засвідчується кваліфікованим електронним підписом нотаріуса.

Відомості щодо прізвища, імені, по батькові (за наявності) дитини, батьків чи одного з них, номера та серії свідоцтва про народження дитини, зазначені в заяві, перевіряються на відповідність даним Державного реєстру актів цивільного стану громадян через інформаційно-телекомунікаційну систему ДМС.

А отже, той з батьків, від якого вимагається згода на реєстрацію місця проживання дитини, має можливість її надати в електронній формі у встановленому Правилами № 207 порядку, про що органи реєстрації місця проживання повинні надавати інформацію особам, які звернулись за отриманням послуги.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
Завантажуйте наш мобільний додаток iFactor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Закрити
icon-block
Заважає реклама?
Ви маєте можливість її відключити!
Бажаєте побачити, як сайт буде виглядати без реклами?
Вимкнути на 10 секунд