Відмова в реєстрації місця проживання: чи правомірна?

В обраному У обране
Друк
Кравченко Тетяна, аналітик "Видавничого будинку "Фактор", адвокат
Місцеве самоврядування Жовтень, 2019/№ 10
Подання особою всіх необхідних для реєстрації місця проживання документів породжує в органів реєстрації місця проживання обов’язок зареєструвати місце проживання такої особи за тією адресою, яку вона обрала/вказала своїм місцем проживання. Але не будемо забувати про те, що чинним законодавством передбачені підстави для відмови у реєстрації місця проживання та певна процедура, якої повинні дотримуватись органи реєстрації місця проживання, відмовляючи особі у реєстрації її місця проживання. Про правомірність відмови у реєстрації місця проживання особи йтиметься далі.

Спірні питання

Відповідно до п. 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою КМУ від 02.03.2016 № 2071, для реєстрації місця проживання особа або її представник подає:

1 Далі за текстом — Правила № 207.

1

заяву за формами, наведеними відповідно у додатках 6, 7 або 8

2

документ, до якого вносяться відомості про місце проживання.

Примітка. Якщо дитина не досягла 16 років, подається свідоцтво про народження. Реєстрація місця проживання дітей, які є іноземцями чи особами без громадянства, здійснюється за умови внесення даних про дітей до посвідки на постійне або тимчасове проживання їх батьків та копії свідоцтва про народження. Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами

3

квитанцію про сплату адміністративного збору (у разі реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з попереднього місця проживання адміністративний збір стягується лише за одну послугу)

4

документи, що підтверджують:

— право на проживання в житлі, — ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи.

У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім’ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників);

— право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи, — довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи за формою згідно з додатком 9, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у цих установах або закладах);

— проходження служби у військовій частині, адреса якої зазначається під час реєстрації, — довідка про проходження служби у військовій частині, видана командиром військової частини за формою згідно з додатком 10 (для військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби)

5

військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку)

6

заяву про зняття з реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 11 (у разі здійснення реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання)

У разі подання заяви представником особи, крім зазначених документів, додатково подаються: документ, що посвідчує особу представника; документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли заява подається законними представниками малолітньої дитини — батьками (усиновлювачами).

Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання особи інші документи.

Відповідно до п. 11 Правил № 207 орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо:

— особа не подала необхідних документів або інформації;

— у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними;

— звернулась особа, яка не досягла 14 років.

Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.

Відповідно до п. 19 Правил № 207 працівник органу реєстрації або центру надання адміністративних послуг перевіряє належність документа, до якого вносяться відомості про місце проживання (або документа, до якого вносяться відомості про місце перебування, — у разі реєстрації місця перебування), особі, яка його подала, його дійсність, правильність заповнення заяви про реєстрацію місця проживання/перебування (у разі потреби надає допомогу особі в заповненні бланка заяви) та наявність документів, необхідних для реєстрації місця проживання/перебування, про що ним вчиняється відповідний запис у цій заяві.

Наче б то все має бути зрозумілим, але давайте на прикладах із судової практики розглянемо спірні питання реєстрації місця проживання осіб, які не є власниками/співвласниками житла.

У попередніх номерах журналу, з огляду на норми цивільного та житлового законодавства, судову практику у справах щодо права власності на житло ми орієнтували органи реєстрації на те, що в разі належності житла особам і на праві спільної часткової власності, і на праві спільної сумісної власності — згода інших співвласників на право володіння, користування та розпорядження майном, а відтак, і на реєстрацію місця проживання інших осіб у такому житлі, потрібна.

Нині діючий Верховний Суд вказав на нюанси реєстрації місця проживання члена сім’ї власника/співвласника житла у разі смерті одного із співвласників і неможливості витребувати згоду на реєстрацію.

Так, за матеріалами справи позивач проживає разом із матір’ю, якій належить половина домоволодіння, в якому вона зареєстрована. Власник іншої половини домоволодіння помер, спадкову справу не відкрито, будь-які інші володільці відсутні. Матір позивача як єдиний власник половини домоволодіння надала свою згоду на реєстрацію позивача за цією адресою.

Позивач звернувся до Дніпровського відділу реєстрації Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання за адресою проживання матері, до якої було долучено письмову згоду останньої на його реєстрацію.

Однак відповідачем було відмовлено у реєстрації місця проживання з тих підстав, що реєстрація можлива лише за згодою всіх співвласників житлового будинку.

Як встановлено при розгляді справи, згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно право власності на спадкове майно померлого співвласника до цього часу не зареєстроване, в судовому порядку спадщина відумерлою не визнавалася.

Відтак, суд дійшов висновку, що позивачем було подано всі документи, необхідні для реєстрації місця його проживання, передбачені ст. 6 Закону України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»2, тому у відповідача були відсутні підстави для відмови в проведенні реєстраційних дій (постанова Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 334/4896/16-а).

2 Далі за текстом — Закон № 1382.

В іншій справі позивач звернувся до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання на житловій площі дружини, яка користувалась нею на підставі договору найму житла в будинках комунальної власності щодо безстрокового користування житловим приміщенням.

Відповідачем було повідомлено, по суті відмовлено у реєстрації місця проживання, у зв’язку із тим, що позивачем не надано документа, що підтверджує його право на проживання в житлі, договір найму, укладений між КП ЖКС «Пересипський» та дружиною позивача про надання у безстрокове користування житловим приміщенням, не підтверджує право позивача на проживання, а отже, і реєстрацію його у вказаній квартирі. Крім того, п. 1.1 наданого позивачем договору найму передбачено передачу зазначеної квартири у користування тільки його дружині, у графі «члени сім’ї» не зазначено жодної іншої особи, а отже, позивачу не надано право на користування зазначеним житлом.

Суд дійшов наступного висновку.

Частина 8 ст. 6 Закону № 1382 та п. 18 Правил № 207 чітко зазначає, що заборонено вимагати від особи для реєстрації місця проживання надання інших не передбачених в Законі документів.

В ч. 4 п. 18 Правил № 207 також зазначено: «...У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника, співвласника житла, наймача та членів його сім’ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників)».

Крім того, в п. 2 ст. 61 Житлового кодексу Української РСР3 зазначено, що договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордеру на жиле приміщення між наймодавцем — житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності — відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем-громадянином, на ім’я якого видано ордер.

3 Далі за текстом — ЖК УРСР.

Згідно з п. 1 ст. 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім’ї, які проживають разом із ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Таким чином, ст. 65 ЖК УРСР не передбачає згоди, або укладення обов’язкової окремої угоди найму (піднайму, оренди) між наймодавцем і піднаймачем. Разом із тим в п. 2 вказаної статті зазначено: особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім’ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім’ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім’ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Чинне законодавство України (ст. 823 Цивільного Кодексу України4, ст. 91 ЖК УРСР) передбачає укладення договору піднайму житла. Відносини, що випливають із цього договору, пов’язують піднаймача з наймачем. З одного боку, цей договір характеризується відсутністю прямих зобов’язальних відносин між наймодавцем і піднаймачем, з іншого — зберігає зобов’язальні відносини між наймачем і наймодавцем. Право піднаймача користуватися житлом не має самостійного характеру і повною мірою залежить від права наймача на помешкання. Так, ст. 91 ЖК УРСР зазначає, що наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім’ї, які проживають разом із ним, і за згодою наймодавця здавати в піднайом жиле приміщення у випадку і в порядку, встановлюваних цим Кодексом. Це виключне право наймача.

4 Далі за текстом — ЦК.

Оскільки право піднаймача користуватися житлом не має самостійного характеру і повною мірою залежить від права наймача на помешкання, укладення договору піднайму житла є виключним правом, а не обов’язком наймача, для реєстрації місця проживання члена сім’ї наймача достатньо письмової згоди самого наймача та лише в разі реєстрації за цією адресою інших членів сім’ї наймача, і за умови укладення — договір піднайму житла (постанова Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 523/9759/16-а).

Проблемні моменти виникають також при реалізації органами реєстрації своїх повноважень з перевірки поданих особою (власником/співвласником, користувачем) для здійснення реєстрації документів та визначення їх дійсності.

Так, за матеріалами справи центром надання адміністративних послуг Одеської міської ради позивачу було відмовлено у реєстрації місця проживання, в зв’язку із тим, що він не подав документи, що підтверджують право на проживання у житлі та військовий квиток. А саме: документи, що підтверджують право філії «Одеський іподром» ДП «Конярство України» розпоряджатися житлом і надав довідку № 3 (замість військового квитка), що не передбачена чинним законодавством України для подачі органу реєстрації місця проживання фізичних осіб замість військового квитка або посвідчення про приписку, як того вимагає п.п. 5 п. 18 Правил № 207 (ср. 025069200).

Вважаючи висновки відповідача щодо ненадання ним необхідних для реєстрації документів такими, що не відповідають дійсності, позивач звернувся до суду з позовом про зобов`язання провести реєстрацію за фактичним місцем проживання.

Суд звернув увагу на таке.

Позивачем для реєстрації місця проживання було надано наступні документи: заяву про отримання адміністративної послуги; заяву про реєстрацію місця проживання; паспорт громадянина України; квитанцію про сплату адміністративного збору; ордер на жилу площу, виданий філією «Одеський іподром» державного підприємства «Конярство України» та договір найму житлового приміщення; довідку № 3 (замість військового квитка).

Відповідачем не було зазначено, яким саме вимогам не відповідає довідка № 3 замість військового квитка, та не зазначено про наявність сумніву про взяття позивача на військовий облік. Разом із тим у вказаній довідці наявна позначка про перебування на військовому обліку, а саме Фрунзенським РВК м. Харкова.

З листа Немишлянського районного військового комісаріату вбачається, що позивач є офіцером запасу і перебуває на військовому обліку в Немишлянському районному військовому комісаріаті міста Харкова.

За правилами п. 19 Правил № 207 працівник органу реєстрації або центру надання адміністративних послуг перевіряє належність документа, до якого вносяться відомості про місце проживання (або документа, до якого вносяться відомості про місце перебування, — у разі реєстрації місця перебування), особі, що його подала, його дійсність, правильність заповнення заяви про реєстрацію місця проживання/перебування (у разі потреби надає допомогу особі в заповненні бланка заяви) та наявність документів, необхідних для реєстрації місця проживання/перебування, про що ним вчиняється відповідний запис у цій заяві.

Отже, на думку суду, до повноважень працівника органу реєстрації або центру надання адміністративних послуг не належить перевірка достовірності документів, поданих особою для реєстрації місця проживання.

Таким чином, суд дійшов висновку, що невиконання відповідачем покладених на нього Законом № 1382 обов`язків призводить до порушення прав позивача, суттєво обмежує і здійснення інших цивільних, громадських та політичних прав позивача, які підлягають безумовному захисту.

Рішення суду першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог було залишено без змін (постанова Верховного Суду від 03.09.2019 у справі №1540/4474/18).

В іншій справі щодо оскарження відмови у реєстрації місця проживання військовозобов’язаного, який надав для реєстрації довідку замість військового квитка, незважаючи на аргументовану відмову відповідача (а саме посилання на невідповідність поданого документа переліку військово-облікових документів, передбачених п. 16 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов’язаних, затвердженого постановою КМУ від 07.12.2016 № 921, те, що надана довідка не передбачена Указом Президента України № 263/94 від 25.05.1994), суд дійшов аналогічного висновку.

При цьому зауважив наступне.

Твердження органу реєстрації про невідповідність поданої позивачем довідки (військового квитка) переліку військово-облікових документів є безпідставними, оскільки вказані обставини не стосуються спірних правовідносин. Відповідачем не наведено обставин та не вказано доказів, які б підтверджували недійсність прийнятої судами як доказ довідки (військового квитка).

Але такі висновки суперечать як п. 16 Порядку № 921 (яким встановлено, що військовий облік ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово-облікових документів: для призовників — посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов’язаних — військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов’язаного), так і п. 18 Правил № 207, в якому зазначається про надання для реєстрації місця проживання саме військового квитка або посвідчення про приписку, а не довідки про перебування на військовий облік.

В іншій же справі управлінням адміністративних послуг Чернігівської міської ради особі було відмовлено у реєстрації місця проживання із зазначенням підстав, визначених п. 11 Правил № 207, а саме в зв’язку із тим, що наданий для реєстрації місця проживання договір оренди житла (користування квартирою) не зареєстровано згідно з вимогами ст. 158 ЖК УРСР.

Відмову у реєстрації місця проживання позивачем було оскаржено в суді, оскільки останній вважав, що надав для реєстрації місця проживання всі документи відповідно до закону, зокрема договір житлового найму, що був укладений між співвласником житла (орендодавцем) та ним, який, на його думку, укладений у належній формі та не підлягає державній реєстрації.

Судом було встановлено наступне.

Підставами для відмови в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання відповідно до п. 11 Правил № 207 є випадки, коли особа не подала необхідних документів або інформації; у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними; звернулась особа, яка не досягла 14 років.

Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.

Відповідно до ч. 1 ст. 810 ЦК за договором найму (оренди) житла одна сторона — власник житла (наймодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Згідно з ч. 3 цієї статті до договору найму житла, крім найму житла, що є об’єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Так, главою 6 ЖК УРСР «Користування жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду» встановлюється порядок користування, утримання, вселення, виселення, найму, обміну тощо будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності.

Зокрема, вимоги ст. 158 ЖК УРСР передбачають, що наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення укладається між власником будинку (квартири) і наймачем у письмовій формі з наступною реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або в органі управління, що ним утворюється. Договір повинен містити вказівку на предмет договору, строк, на який він укладається, визначати права і обов’язки наймодавця і наймача та інші умови найму.

Відносини із реєстрації договору найму жилого приміщення, який укладається між власником будинку (квартири) і наймачем у письмовій формі, «у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або в органі управління, що ним утворюється» (ст. 158 ЖК УРСР), не є відносинами, які виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відповідно до Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Однак позивач у скарзі наголошує на необов’язковості саме державної реєстрації договору найму.

Так, рішення про відмову позивачу у реєстрації його місця проживання прийнято управлінням адміністративних послуг Чернігівської міської ради в межах наданих йому повноважень та у спосіб, передбачений вимогами діючого законодавства України з питань реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, які регулюються Законом № 1328, Правилами № 207, ЖК УPCP, ЦК України і Сімейним кодексом України (постанова Верховного Суду від 17.10.2019 у справі № 750/12117/16-а).

Органи реєстрації місця проживання повинні правильно розуміти та трактувати норми цивільного, житлового та сімейного законодавства, для того, щоб не допускати порушень конституційних прав громадян.

Відмова у реєстрації місця проживання повинна бути мотивована із посиланням на норми чинного законодавства та правові підстави відмови у реєстрації.

З огляду на судову практику, в разі, якщо поданий для реєстрації документ викликає сумнів у достовірності чи дійсності (наприклад, подана довідка замість військового квитка), перевірити відомості, які в ній містяться, можливо шляхом надіслання письмового запиту до військового комісаріату.

Але у кожному конкретному випадку вирішувати питання щодо можливості здійснення реєстрації або ж наявності підстав для відмови мають органи реєстрації, які, з одного боку, обмежені вимогами законодавства в сфері забезпечення прав громадян на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, з другого — повинні зважати на правові позиції Верховного Суду з приводу оскарження їх дій з відмови у реєстрації місця проживання.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити