Європейський суд з прав людини визнав порушенням бездіяльність ради

В обраному У обране
Друк
Сербіна Анастасія, головний редактор спецвипуску "Юридичні практики", адвокат
Місцеве самоврядування Жовтень, 2019/№ 10
У національній судовій практиці вже сталим є висновок суду про неможливість втручання у дискреційні повноваження ради, через що маємо доволі потужне обґрунтування перед заявниками, які, наприклад, хочуть оформити право на земельну ділянку, у вигляді відмови у зв’язку із тим фактом, що депутати не проголосували за прийняття цього рішення. Тому вкрай важливим є рішення Європейського суду з прав людини1, який не погодився із рішенням національних судів України. Вказане рішення може суттєво змінити практику застосування національного законодавства.

1 Далі за текстом — ЄСПЛ.

Дискреційні повноваження ради

Доволі звичною є ситуація, коли земельні питання заявника попри встановлений законодавством строк взагалі не виносяться на розгляд ради. Оскаржуючи бездіяльність ради, суд може зобов’язати останню розглянути заяву заявника на наступній сесії. Проте суд не може зобов’язати депутатів ради проголосувати «за», саме так відбулось у ситуації, що стала приводом для подальшого звернення до ЄСПЛ.

Релігійна громада придбала у Кривому Розі житловий будинок, аби згодом збудувати там місце для богослужіння. Рада з питань архітектури і планування схвалила розміщення «Залу Царства» на земельній ділянці, і через сім місяців відділ планування міста подав проект рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки та про здачу земельної ділянки в оренду громаді.

Цей план не був затверджений на засіданні міської ради. Через це громада у лютому 2007 року подала позов проти міської ради. Суд задовольнив його та визнав бездіяльність міськради незаконною. Питання таки було винесено на розгляд ради. Проте рішення щодо проекту громади не набрало достатньої кількості голосів під час засідання міської ради.

У січні 2008 року громада подала другий позов з метою в судовому порядку визнати право взяти земельну ділянку в оренду та змусити міську раду ухвалити рішення про укладення відповідного договору. Цей позов задоволено не було на тій підставі, що рішення про розподіл земельних ділянок відноситься до повноважень ради і суди не могли замінити міську раду та прийняти рішення замість неї. Подальше оскарження цього рішення у вищих судах успіху не мало.

Вищий господарський суд України додатково послався під час обґрунтування рішення суду на п. 2 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 27.06.2001 № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом права власності на землю і землекористування», в якому також зазначено, що оскільки вирішення питань про передачу землі у власність чи користування є виключним правом ради як суб’єкта права власності на землю, заяви зацікавлених осіб про зобов’язання відповідної ради передати земельну ділянку у власність або користування задоволенню не підлягають.

Дискреційні повноваження — сукупність прав і обов’язків державних органів, їх посадових та службових осіб, що дають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених проектом акта.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, коли адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з декількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає кращим за даних обставин.

Для нас вже є звичним висновок суду про неможливість втручання суду у дискреційні повноваження відповідного ОМС.

Не погоджуючись із сталою в Україні судовою практикою у цих питаннях, громада-заявник подала скаргу проти України до ЄСПЛ. Звернення до міжнародної судової інстанції можливо після вичерпання всіх національних заходів захисту.

І хоча провадження тривало довго (майже 10 років), ЄСПЛ таки розглянув скаргу громади на те, що вона не мала можливості збудувати будівлю для богослужіння на земельній ділянці, яку вона придбала, через бездіяльність національних органів влади.

Посилаючись, зокрема, на статтю 9 (свобода думки, совісті та релігії) та статтю 1 (захист власності) Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод2, громада-заявник стверджувала, що відмова міської ради надати дозвіл на зведення місця богослужіння порушила її права.

2 Далі за текстом — Конвенція.

У справі «Релігійна громада Свідків Єгови Тернівського району Кривого Рогу проти України» (№ 21477/10) ЄСПЛ визнав порушення Україною конвенційних гарантій, визначених ст. 9 та ст. 1 Протоколу 1 Конвенції, та присудив 1 000 євро компенсації завданої моральної шкоди.

Наслідки судового рішення

Дана справа нам цікава не з точки зору справедливої компенсації, яку протягом трьох місяців має отримати заявник у справі, а з точки зору подальшого захисту прав заявника.

Усі процесуальні кодекси передбачають підстави для перегляду судового рішення у зв’язку із виключними обставинами, які є майже тотожними.

З огляду на те, що справа слухалась в порядку господарського судочинства, відповідно наведемо норму Господарського процесуального кодексу України3.

3 Далі за текстом — ГПК.

Так, відповідно до ст. 320 ГПК рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Підставами для перегляду судових рішень у зв’язку з виключними обставинами є:

1

встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане

2

встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні цієї справи судом

3

встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено судове рішення

Отже, наступним кроком буде саме перегляд усіх судових рішень з урахуванням висновків ЄСПЛ, яким вже встановлені порушення свободи думки, совісті та релігії та права власності релігійної громади.

І хоча офіційного перекладу рішення ЄСПЛ у цій справі ще немає, можемо припустити, що ЄСПЛ таки втрутився у дискреційні повноваження ради. Думається, що вказане судове рішення суттєво змінить підходи на національному рівні та надасть можливість у судовому порядку змусити раду прийняти відповідне рішення або погодитись із висновками суду без винесення питання на голосування ради. Отже чекаємо офіційного перекладу та реакції національних судів на зламану ЄСПЛ практику.

Окремо слід нагадати і про вимоги ч. 4 ст. 1191 Цивільного кодексу України, з яких вбачається, що держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності відповідно органів державної влади, органів влади АР Крим, ОМС, має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування виплат, пов’язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).

Тобто, з аналізу наведених норм вбачається, що право держави на регресний позов виникає у випадку, якщо шкоду заподіяно посадовими та службовими особами внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, право вимоги виникає саме до винних посадових та службових осіб, які спричинили шкоду, а не до органу, з яким такі особи перебувають у трудових відносинах.

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити