Робочий час є однією з істотних умов трудового договору і торкається інтересів як працівника, так і роботодавця. Його раціональне поєднання з часом відпочинку дає змогу ефективно використовувати здатність людини до продуктивної праці, відтворювати фізичні та психологічні характеристики працівника, а також комплексно застосовувати виробничі потужності та інше майно роботодавця. Тривалість робочого часу може бути предметом централізованого, локального, колективно-договірного та індивідуально-договірного регулювання. За нових умов господарювання централізоване закріплення нормування робочого часу є юридичним засобом охорони праці та найважливішою гарантією реалізації конституційного права на працю.
Починаючи з 1918 року в Україні було встановлено восьмигодинний робочий день. Незважаючи на безліч історичних подій, що відбулися за більше ніж сто років, середня тривалість робочого дня залишилась такою ж. А як із цим справи в інших країнах?
Крім України, по 40 годин на тиждень працюють жителі країн СНД і США. В Штатах така норма робочого тижня була введена ще в 40-х роках ХХ століття. Але зараз це актуально швидше для державних працівників, а ось багато приватних компаній скоротили цей показник до 35 годин.
Європейський парламент встановив максимальний робочий час протягом 48 годин на тиждень. Тут враховуються і всі понаднормові години. Деякі країни ввели й свої обмеження. Наприклад, Фінляндія вважає, що її жителям потрібно працювати не менше 32 годин, але не більше 40 годин. Найчастіше європейці працюють по 35 годин на тиждень.
У Нідерландах найкоротша середньостатистична тривалість робочого тижня — 27 годин. Голандські підприємства все частіше переходять на чотириденку, а середній робочий день жителя цієї країни триває 7 годин 30 хвилин.
В Азії люди працюють набагато більше. Середній робочий день у Китаї триває 10 годин, при цьому робочими є шість днів. У підсумку виходить 60 робочих годин на тиждень. На обід китайцям відводиться 20 хвилин, на відпустку — 10 днів на рік.
В Японії стандартний робочий контракт передбачає до 40 робочих годин на тиждень. Проте всі ми начулись про те, яке значення має просування кар’єрними сходами для японців. А це часто залежить від кількості часу, який людина проводить на своєму робочому місці. Цілеспрямовані жителі Японії часто затримуються вечорами в офісі і приходять туди навіть у суботу. Тому в деяких випадках робочий тиждень доходить до 50 годин.
Продуктивність, стан здоров’я людини значною мірою залежать від режиму праці й відпочинку. Важливу роль у забезпеченні високої працездатності працівників належить організаційному механізму регулювання використання робочого часу.
Працездатність — це фізіологічний показник, який відображає взаємозв’язок людини з умовами зовнішнього середовища і характером трудової діяльності. Рівень працездатності людини, тобто його здібність виконувати визначений обсяг роботи певної якості за певний час, змінюється у різні періоди робочого часу під впливом різних чинників. Головною причиною мінливості рівня працездатності протягом робочого дня, доби, тижня, року є зміни у характері протікання фізіологічних і психічних функцій в організмі людини.
Усе більше сучасних роботодавців звертаються до корпоративного стандарту організації часу працівників — сукупності принципів і правил, що регламентують питання особистого та командного тайм-менеджменту працівників. Сучасні практики свідчать, що найпоширеніші технології, засновані на поєднанні жорсткого та гнучкого планування та регулювання робочого часу, що дає змогу більш раціонально використовувати його ресурс, оскільки вартість робочого часу працівників постійно зростає.
В умовах світової глобальної інтеграції відчувається потреба у звуженні сфери державного регулювання щодо режиму робочого часу за рахунок розширення сфери дії інших механізмів регулювання поведінки працівників і відповідних відносин у сфері робочого часу — децентралізації й індивідуалізації режиму робочого часу, внаслідок чого режим робочого часу став би більш диференційованим, гнучким.
Згідно з Директивою 2003/88/ЄС час відпочинку визначається як будь-який період, що не охоплюється робочим часом.
У доповіді британського фонду New Economics Foundation йдеться, що скорочений робочий тиждень дозволить перервати замкнуте коло сучасного життя, коли всі живуть, щоб працювати, працюють, щоб заробляти, а заробляють, щоб споживати більше.
Однією з поширених новацій у сучасних умовах є флекс-тайм — можливість вибору виконавцями на свій розсуд часу початку й закінчення робочого дня, скорочення часу обов’язкового перебування на робочому місці тощо. Незважаючи на певну складність щодо підготовки (розроблення численних графіків, їх узгодження, адаптація персоналу тощо), ця новація сприяє суттєвій віддачі: поліпшує соціально-психологічний мікроклімат, скорочує невиходи на роботу з поважних причин, знижує витрати на оплату позаурочних робіт, підвищує задоволеність роботою та продуктивність праці.
Творці Інтернет-сервісу DeskTime шляхом численних досліджень з’ясували, що найбільш продуктивні співробітники ділять свій час так: 52 хвилини зосередженої роботи і 17 хвилин відпочинку. Працездатність людини змінюється протягом доби. Найвища працездатність спостерігається в ранкові та денні години — з 8 до 12 та з 14 до 17 годин відповідно. Нормальна тривалість обідньої перерви становить 40-60 хвилин.
Ефективне використання робочого часу є результатом раціонального режиму робочого часу і відпочинку, вміння визначити пріоритетні завдання, налагодженої системи комунікативних зв’язків. Ставлення до робочого часу і працівників, і роботодавця повинні виражатись через пунктуальність, роботу на результат, трудову віддачу. Підвищити ефективність використання робочого часу на підприємстві можна за допомогою таких важелів, як взаємні обов’язки сторін, система матеріального стимулювання, умови праці.
Важливим критерієм у досягненні ефективності використання робочого часу є відповідність працівника завданням, які ставить перед собою роботодавець. Досить часто буває, коли роботодавець зі своєї сторони належним чином створив усі необхідні робочі умови для працівника, але ефективність використання робочого часу не відповідає очікуваним планам. Невідповідність працівника займаній посаді є наслідком втрат, як у часі, так і у фінансовому плані роботодавця.
Скороченням втрат робочого часу на сьогодні займаються відповідні фахівці, які все частіше залучаються для аналізу та моніторингу того чи іншого підприємства. Втрати робочого часу можуть залежати від робітника, а також з причин організаційно-технічного характеру. Усі вони є зайвими витратами, які знижують продуктивність праці. Затрати робочого часу вивчаються шляхом спостереження та виміру на робочому місці. Виміру підлягають усі витрати робочого часу протягом робочого дня або його частини.
Умовам скорочення втрат робочого дня є забезпечення ефективного поєднання елементів виробничого процесу — коштів, предметів праці та самої праці. Цьому сприятиме високий рівень організації робочого місця та його обслуговування. Одним із головних елементів скорочення втрат робочого часу є планування трудової діяльності. Планування допоможе як окремому працівнику, так і роботодавцю визначати напрями трудової діяльності на день, добу, тиждень, місяць, рік.
Головним критерієм успіху у всіх сферах праці є кваліфікований спеціаліст. Наявність кваліфікованого штату працівників, планування, відповідних національних та локальних трудових документів, дієві взаємні права та обов’язки між працівником та роботодавцем створять усі необхідні умови для ефективного використання робочого часу.
З приводу визначення кількості робочих годин окремо хочу зазначити, що на сьогодні не існує єдиного підходу чи правила, яке визначало б тривалість робочого часу. Беручи приклад тривалості робочого часу у країнах ЄС, США чи Азії, слід враховувати як науковий потенціал працівників у відповідних галузях праці, так і звичаї ділового обороту, географічне розташування та економічний розвиток країни.
Розбудова кваліфікованого менеджменту в нашій країні, на мою думку, призведе до більш ефективного планування та виконання трудових обов’язків за менший проміжок часу, що буде наслідком ефективного використання робочого часу, зменшення кількості часів робочого дня та забезпечення балансу між робочим та приватним часом.
