Про відповідальність
Кодекс України про адміністративні правопорушення було доповнено ст. 433 «Порушення правил щодо карантину людей», яка передбачає адміністративну відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
За будь-яке з цих правопорушень передбачена відповідальність у вигляді накладення штрафу на громадян від однієї до двох тисяч НМДГ і на посадових осіб — від двох до десяти тисяч НМДГ.
В свою ч ергу Кримінальний кодекс України було доповнено ст. 325 «Порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним хворобам та масовим отруєнням», яка передбачає відповідальність за порушення правил та норм, встановлених з метою запобігання епідемічним та іншим інфекційним хворобам, а також масовим неінфекційним захворюванням (отруєнням) і боротьби з ними, якщо такі дії спричинили або завідомо могли спричинити поширення цих захворювань, у вигляді штрафу від тисячі до трьох тисяч НМДГ або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.
Якщо ж ті самі діяння спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, відповідальність стає набагато серйознішою — позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років.
Правила щодо карантину встановлені постановою КМУ № 211 від 11.03.2020 зі змінами від 16.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Одним із документів, яким ми маємо керуватися під час виконання заходу щодо карантину, є Закон України від 06.04.2000 № 1645-III «Про захист населення від інфекційних хвороб»1, який покладає на ОМС певні обов’язки.
1 Далі за текстом — Закон.
Про заходи запобігання
Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, ОМС, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов’язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
Повноваженнями ОМС у сфері захисту населення від інфекційних хвороб згідно зі ст. 5 Закону є:
1) забезпечення проведення профілактичних і протиепідемічних заходів на територіях населених пунктів, у місцях масового відпочинку населення та рекреаційних зонах, а також робіт по ліквідації епідемій та спалахів інфекційних хвороб і вирішення питання фінансового та матеріально-технічного забезпечення цих заходів і робіт;
2) здійснення комплексних заходів, спрямованих на ліквідацію епідемій, спалахів інфекційних хвороб та їх наслідків;
3) забезпечення участі у боротьбі з інфекційними хворобами закладів та установ охорони здоров’я усіх форм власності, а також вдосконалення мережі спеціалізованих закладів та установ охорони здоров’я, діяльність яких пов’язана із захистом населення від інфекційних хвороб;
4) забезпечення доступності і безоплатності надання медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби у державних і комунальних закладах охорони здоров’я;
5) забезпечення відповідно до законодавства громадян пільгових категорій лікарськими засобами та виробами медичного призначення для лікування і профілактики інфекційних хвороб;
6) вирішення інших питань у межах повноважень, визначених законом.
Вказані заходи потребують чималих ресурсів. Постає питання: де брати гроші?
Фінансування профілактичних і протиепідемічних заходів здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України та місцевих бюджетів, а у випадках, передбачених законом, — за рахунок коштів підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, а також коштів фізичних осіб (ч. 1 ст. 8 Закону).
У державних і комунальних закладах охорони здоров’я та державних наукових установах лікування, медичні огляди та обстеження осіб, хворих на інфекційні хвороби, та бактеріоносіїв проводяться безоплатно (за рахунок коштів відповідних бюджетів), а також можуть проводитися за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством.
Профілактичні та поточні дезінфекційні заходи проводяться за рахунок коштів підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та за кошти фізичних осіб.
Організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються як на органи виконавчої влади, так і на ОМС, органи державної санітарно-епідеміологічної служби2, заклади охорони здоров’я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
2 Зверніть увагу, що такого органу, як санітарно-епідеміологічна служба, більше не існує, її працівники входять в структуру Держпродспоживслужби, яка утворена відповідно до постанови КМУ від 10.09.2014 № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади». Постановою КМУ від 02.09.2015 № 667 затверджено Положення про Держпродспоживслужбу. Територіальні органи Держпродспоживслужби утворені постановою КМУ від 16.12.2015 № 1092. У структуру Держпродспоживслужби входять у тому числі Управління державного нагляду за дотриманням санітарного законодавства та Відділ організації санітарно-епідеміологічних розслідувань. До основних завдань Управління державного нагляду за дотриманням санітарного законодавства відноситься у тому числі здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням санітарного законодавства, біологічними продуктами, патологічним матеріалом, застосуванням санітарних заходів, профілактичних і протиепідемічних заходів щодо охорони в межах компетенції території України від проникнення хвороб людей з території інших держав, законодавства щодо зберігання, транспортування, торгівлі та застосування засобів захисту рослин, показників вмісту шкідливих для здоров’я людини речовин та інгредієнтів у тютюнових виробах, які реалізуються на території України. — Прим. ред.
Інформація про вжиті заходи та епідеміологічний стан на певній території належить до суспільно необхідної. Громадяни та їх об’єднання мають право на отримання достовірної інформації щодо епідемічної ситуації в Україні.
ОМС зобов’язані періодично повідомляти через засоби масової інформації про епідемічну ситуацію та здійснювані протиепідемічні заходи. За відмову у наданні інформації, умисне перекручення або приховування об’єктивних даних про захворювання населення на інфекційні хвороби посадові особи органів та закладів несуть відповідальність згідно із законом.
На територіях, де встановлено карантин, ОМС відповідно до ст. 30 Закону надається право:
1) залучати підприємства, установи, організації незалежно від форм власності до виконання заходів з локалізації та ліквідації епідемії чи спалаху інфекційної хвороби;
2) залучати для тимчасового використання транспортні засоби, будівлі, споруди, обладнання, інше майно підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, необхідне для здійснення профілактичних і протиепідемічних заходів, із наступним повним відшкодуванням у встановленому законом порядку його вартості або витрат, пов’язаних з його використанням;
3) установлювати особливий режим в’їзду на територію карантину та виїзду з неї громадян і транспортних засобів, а у разі необхідності — проводити санітарний огляд речей, багажу, транспортних засобів та вантажів;
4) запроваджувати більш жорсткі, ніж встановлені нормативно-правовими актами, вимоги щодо якості, умов виробництва, виготовлення та реалізації продуктів харчування, режиму обробки та якості питної води;
5) установлювати особливий порядок проведення профілактичних і протиепідемічних, у тому числі дезінфекційних, та інших заходів;
6) створювати на в’їздах і виїздах із території карантину контрольно-пропускні пункти, залучати в установленому порядку для роботи в цих пунктах військовослужбовців, працівників, матеріально-технічні та транспортні засоби підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, частин та підрозділів центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку
У разі встановлення карантину місцеві органи виконавчої влади, ОМС створюють на території карантину спеціалізовані заклади охорони здоров’я з особливим протиепідемічним режимом — спеціалізовані лікарні, ізолятори, обсерватори, використовуючи для цього приміщення закладів охорони здоров’я, оздоровчих, навчальних закладів тощо (ч. 1 ст. 31 Закону).
Обов’язковій госпіталізації до спеціалізованих лікарень підлягають хворі на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби, а також особи з симптомами таких хвороб.
Особи, які, перебуваючи на території карантину, мали достовірно встановлені контакти з хворим на особливо небезпечну інфекційну хворобу, підлягають госпіталізації в ізолятор.
Особам, які виявили бажання залишити територію карантину до його скасування, необхідно протягом інкубаційного періоду відповідної хвороби перебувати в обсерваторі під медичним наглядом і пройти необхідні обстеження. Після закінчення терміну перебування в обсерваторі з урахуванням результатів медичного нагляду та обстежень їм видається довідка, що дає право на виїзд за межі території карантину.
Режим роботи спеціалізованих закладів охорони здоров’я, форми медичних довідок, що видаються особам, які перебували в цих закладах, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
На період перебування в спеціалізованих закладах охорони здоров’я працівникам видається листок непрацездатності, який оплачується в розмірах і порядку, встановлених законодавством для осіб, визнаних тимчасово непрацездатними внаслідок захворювання.
Порядок організації санаторної охорони території встановлений Правилами санітарної охорони території України, затвердженими постановою КМУ від 22.08.2011 № 893. У пункті 59 вищезазначених Правил зазначено, що МОЗ, Міністерство охорони здоров’я АРК, управління охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, медичні служби міністерств, інші центральні органи виконавчої влади за участю ОМС здійснюють у межах своїх повноважень медико-санітарні заходи щодо профілактики та боротьби з інфекційними хворобами, що мають міжнародне значення, і затверджують комплексні плани санітарної охорони відповідної території та захисту населення від інфекційних хвороб.
Слід також зазначити і про деякі обов’язки медичних працівників: відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону «медичні працівники зобов’язані надавати хворим на інфекційні хвороби і бактеріоносіям та (або) їх законним представникам інформацію про небезпеку зараження оточуючих і про вимоги санітарно-протиепідемічних правил і норм, яких слід дотримуватися з метою недопущення поширення захворювання. Хворі на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби та бактеріоносії збудників цих хвороб, крім того, повинні бути попереджені про відповідальність за недотримання санітарно-протиепідемічних правил і норм та зараження інших осіб, про що в медичні документи цих хворих і бактеріоносіїв вноситься відповідний запис, який підписують лікуючий лікар, хворий чи бактеріоносій та (або) його законний представник.»
Про дезінфекцію
Юридичні особи незалежно від форм власності та громадяни забезпечують проведення профілактичних дезінфекційних заходів у жилих, виробничих та інших приміщеннях (будівлях) і на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи надані в користування.
Власники, а також керівники та інші посадові особи підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності зобов’язані в межах своїх повноважень сприяти медичним працівникам у здійсненні заходів щодо захисту населення від інфекційних хвороб.
Дезінфекційні заходи поділяють на такі види:
— профілактичні дезінфекційні заходи — заходи, що проводяться у жилих, виробничих, навчальних, санітарно-побутових та інших приміщеннях, будівлях і спорудах, на територіях населених пунктів, у місцях масового відпочинку населення та рекреаційних зонах, в інших можливих місцях розмноження переносників збудників інфекційних хвороб. Профілактичні дезінфекційні заходи проводяться не рідше двох разів на рік — навесні та восени.
Профілактичні дезінфекційні заходи проводяться органами державної санітарно-епідеміологічної служби, а також суб’єктами підприємницької діяльності на підставі відповідних договорів з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та громадянами;
— поточні дезінфекційні заходи — заходи, що систематично проводяться у закладах охорони здоров’я, на об’єктах громадського харчування та на підприємствах харчової промисловості, у приміщеннях масового перебування людей (підприємства побутового обслуговування населення, навчальні та культурно-освітні заклади тощо), а також у жилих приміщеннях під час перебування в них інфекційних хворих чи бактеріоносіїв. Поточні дезінфекційні заходи проводяться по декілька разів на день залежно від епідемічної ситуації.
Поточні дезінфекційні заходи проводяться працівниками відповідних підприємств, установ, організацій, а в жилих приміщеннях — хворими на інфекційні хвороби, бактеріоносіями, членами їх сімей тощо;
— заключні дезінфекційні заходи — заходи, що проводяться в осередку інфекційної хвороби після видалення з нього джерела інфекції.
Усі ці засоби мають бути направлені на боротьбу із поширенням інфекції. Будьмо всі здорові!
