1 Далі за текстом — Закон № 540. Знайти текст документа можна за посиланням: zakon.rada.gov.ua/laws/show/540-IX.
Про найголовніші зміни
Сьогодні ОМС забезпечують виплату підвищених зарплат медикам, закупівлю ліків, масок, тестів, обладнання для лікарень, на що виділяють сотні мільйонів гривень з огляду на ситуацію, що склалась у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019). Закон України від 17.03.2020 № 533-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», який вносив численні зміни до Податкового кодексу України, а також до інших нормативно-правових актів, значно позбавляв громади ресурсів, створюючи «діру» у місцевих бюджетах через недоотримання одних з найбільших джерел наповнення місцевої скарбнички у вигляді плати за землю та податку на нерухомість.
Закон № 540 послабив деякі норми, чому в значній мірі сприяла Асоціація міст України.
Податковий кодекс (ПК):
— збільшено граничні межі доходів, відповідно до яких фізичні особи — підприємці набувають статусу платника єдиного податку відповідної групи (І — ІІІ);
— надана податкова знижка на суму коштів або вартість лікарських засобів, інших товарів за переліком, що визначає КМУ, які передаються визначеним у законопроєкті суб’єктам (зокрема, закладам охорони здоров’я державної та/або комунальної власності протягом карантину);
— не нараховується та не сплачується за період з 1 березня по 31 березня 2020 року (а не до кінця квітня, як передбачалось до цього) плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності. При цьому платники плати за землю (крім фізичних осіб), які відповідно до п. 286.2 ст. 286 ПК подали податкову декларацію, мають право подати уточнюючу податкову декларацію, в якій відобразити зміни податкового зобов’язання із сплати плати за землю за податковий період — березень 2020 року;
— платники плати за землю (земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності), які визначають податкові зобов’язання із плати за землю на підставі податкових декларацій, сплачують податкове зобов’язання зі сплати плати за землю за податковий період – квітень 2020 року у повному обсязі за місцезнаходженням земельної ділянки у строк до 30 червня 2020 року без нарахування пені та штрафних санкцій, передбачених ПК за порушення термінів сплати податкових зобов’язань щодо загальних термінів сплати податкового зобов’язання за такий період;
— об’єкти нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, не є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в період з 1 березня по 31 березня 2020 року (а не до кінця квітня).
Увага! На нашу думку, у Законі № 540 окремою нормою необхідно було наділити ОМС правом вносити зміни у рішення про місцеві податки, причому без застосування «регуляторних процедур», але Уряд чомусь вирішив надати таку можливість лише в частині єдиного податку. Так, відповідно до тексту Закону № 540 у 2020 році ОМС надано право приймати рішення про внесення змін до прийнятого рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів щодо зменшення ставок єдиного податку.
Також встановлено, що у 2020 році на проєкти рішень, рішення сільських, селищних, міських рад, рад об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, про внесення змін до прийнятого рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів щодо зменшення ставок єдиного податку, прийняті відповідно до п. 526 підрозд. 10 розд. ХХ ПК, не поширюються п. п. 4.1.9 п. 4.1 та п. 4.5 ст. 4, п. п. 12.3.4 п. 12.3, п. п. 12.4.3 п. 12.4 (у частині строку прийняття та набрання чинності рішеннями) та п. 12.5 (у частині строку набрання чинності рішеннями) ст. 12 ПК, Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», ч. 3 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закон України «Про державну допомогу суб’єктам господарювання».
Цивільний кодекс (ЦК)
Закон № 540 вносить зміни у ч. 6 ст. 762 ЦК, яка стосується плати за користування майном: наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Так, з моменту установлення карантину, введеного постановою КМУ від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з наступними змінами і доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку наймач може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до ч. 6 ст. 762 ЦК.
Водночас, на нашу думку, незрозуміло, як саме треба трактувати таке формулювання: чи це розцінювати як звільнення від сплати орендної плати орендаря, чи орендодавець лише отримує право надати орендарю можливість не сплачувати плату, якщо будуть дотримані вимоги ч. 6 ст. 762 ЦК України, тобто у разі неможливості використовувати майно. Останнє пояснюється тим, що орендар не може реалізувати свої права як орендаря майна, якщо, наприклад, не допущений до майна (як то, до орендованого приміщення, в якому він зберігає певні речі). Часто до договорів найму (оренди) включають положення про звільнення орендаря від плати за періоди, коли з незалежних від нього причин він не може використовувати орендоване майно (зокрема приміщення), або інші особливі умови на випадок таких обставин. Але якщо цього не передбачено, то, звичайно, необхідно керуватись нормою Закону № 540. Однак, вважаємо, вона має двояке тлумачення, що буде створювати спірні ситуації щодо питання звільнення (не звільнення) орендаря від орендної плати.
На нашу думку, карантин необхідно розглядати як обставину, за яку орендар не відповідає, а тому він має право та може бути звільненим від сплати орендної плати. Відповідно до систематизованого покажчика постанов Великої Палати Верховного Суду, які можуть бути корисними під час розгляду справ цивільної юрисдикції (можна знайти за посиланням: sdm.lg.court.gov.ua/sud1227/pres-centr/pravovi_noviny/633046/), відсутність у ч. 6 ст. 762 ЦК вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством. Постанови Великої Палати Верховного Суду щодо трактування ч. 6 ст. 762 ЦК говорять про те, що наведена норма права визначає як підставу для звільнення від зобов’язання сплатити орендну плату об’єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
Але одночасно вважаємо, що норма, яку містить Закон № 540 щодо можливості звільнення від плати за користування майном, порушує права наймодавця (орендодавця), оскільки дозволяє неправомірне безоплатне користування його майном. І в першу чергу, це призводить до збитків, які так чи інакше виникають саме в наймодавця.
Кодекс законів про працю (КЗпП)
Закон № 540 передбачає, що додержання письмової форми трудового договору є обов’язковим, в тому числі при укладенні трудового договору про дистанційну (надомну) роботу.
Крім того, ст. 60 «Поділ робочого дня на частини» КЗпП було змінено на «Гнучкий режим робочого часу», зокрема, визначено, що:
— за погодженням між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом для працівника може встановлюватись гнучкий режим робочого часу на визначений строк або безстроково як при прийнятті на роботу, так і згодом;
— на час загрози поширенню епідемії, пандемії та (або) на час загрози військового, техногенного, природного чи іншого характеру умова про дистанційну (надомну) роботу та гнучкий режим робочого часу може встановлюватися у наказі (розпорядженні) власника або уповноваженого ним органу без обов’язкового укладення у письмовій формі трудового договору про дистанційну (надомну) роботу;
— гнучкий режим робочого часу – це форма організації праці, якою допускається встановлення режиму роботи, що є відмінним від визначеного правилами внутрішнього трудового розпорядку, за умови дотримання встановленої денної, тижневої чи на певний обліковий період (два тижні, місяць тощо) норми тривалості робочого часу;
— гнучкий режим робочого часу може передбачати:
1) фіксований час, протягом якого працівник обов’язково повинен бути присутнім на робочому місці та виконувати свої посадові обов’язки; при цьому може передбачатись поділ робочого дня на частини;
2) змінний час, протягом якого працівник на власний розсуд визначає періоди роботи в межах встановленої норми тривалості робочого часу;
3) час перерви для відпочинку і харчування;
— облік робочого часу забезпечується власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом;
— гнучкий режим робочого часу, як правило, не застосовується на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, при багатозмінній організації роботи, а також в інших випадках, обумовлених специфікою діяльності, коли виконання обов’язків працівником потребує його присутності в чітко визначені правилами внутрішнього трудового розпорядку години роботи (торгівля, побутове обслуговування населення, вантажно-розвантажувальні роботи, робота транспорту, інше) або коли такий режим є несумісним з вимогами щодо безпечних умов праці;
— у разі виробничо-технічної необхідності та/або для виконання невідкладних чи непередбачуваних завдань власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган може тимчасово (на термін до одного місяця протягом календарного року) застосовувати до працівників, яким установлено гнучкий режим робочого часу, загальновстановлений на підприємстві, в установі, організації графік роботи. При цьому норми ч. 3 ст. 32 КЗпП не застосовуються;
— у разі відрядження на працівника поширюється режим робочого часу того підприємства (установи, організації), до якого (якої) його відряджено;
— застосування гнучкого режиму робочого часу не тягне за собою змін в нормуванні, оплаті праці та не впливає на обсяг трудових прав працівників.
Поговоримо й про термін «дистанційна (надомна) робота», який також віднайшов своє закріплення у ст. 60 КЗпП. Отже, це така форма організації праці, коли робота виконується працівником за місцем його проживання чи в іншому місці за його вибором, у тому числі за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, але поза приміщенням роботодавця.
При дистанційній (надомній) роботі працівники розподіляють робочий час на свій розсуд, на них не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не передбачено у трудовому договорі. При цьому загальна тривалість робочого часу не може перевищувати норм, передбачених статтями 50 і 51 КЗпП.
Виконання дистанційної (надомної) роботи не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. При цьому, якщо працівник і роботодавець письмово не домовились про інше, дистанційна (надомна) робота передбачає оплату праці в повному обсязі та в строки, визначені діючим трудовим договором.
Також Законом № 540 уточнено ст. 113 КЗпП, яка говорить про те, що час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого КМУ, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Закон України від 21.05.97 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»
Зауважимо, що розд. V «Прикінцеві та перехідні положення» основного закону про місцеве самоврядування було доповнено п. 11. Відтепер визначено, що в період карантину, встановленого КМУ, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19):
1) пленарні засідання місцевих рад, засідання виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад, постійних депутатських комісій можуть проводитися в режимі відеоконференції або аудіоконференцій (дистанційне засідання), крім питань, що потребують таємного голосування;
2) у разі відсутності у регламенті ради, виконавчого комітету ради, положенні про постійні комісії порядку проведення дистанційних засідань, такий порядок визначається сільським, селищним, міським головою, а у випадках, передбаченим цим Законом, — особою, яка виконує ці повноваження чи головує на засіданні колегіального органу, до внесення змін у відповідний регламент чи положення;
3) порядок проведення дистанційних засідань повинен забезпечувати:
— можливість реалізації прав депутатів місцевих рад, членів виконавчого комітету ради;
— ідентифікацію особи, яка бере участь у засіданні колегіального органу;
— встановлення та фіксацію результатів голосування стосовно кожного питання;
4) до порядку денного дистанційних засідань можуть включатися виключно питання невідкладного внесення змін до місцевого бюджету, інші питання щодо невідкладних робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій або якнайшвидшої ліквідації особливо тяжких надзвичайних ситуацій, спричинених спалахами епідемій та пандемій чи реалізації повноважень, пов’язаних з такими обставинами, процедурні питання;
5) рішення про дистанційне засідання доводиться до відома депутатів, членів виконавчого комітету і населення не пізніш як за 24 години до його початку із зазначенням порядку денного та порядку відкритого доступу до трансляції дистанційного засідання місцевої ради. Рішення про дистанційне засідання розміщується на офіційному вебсайті ради з одночасним направленням цієї інформації та проєктів актів із супровідними документами на офіційну електронну адресу кожного члена колегіального органу.
Запис дистанційного засідання є невід’ємною частиною протоколу засідання;
6) на проєкти рішень, рішення ОМС, їх посадових осіб, що передбачені цим пунктом, не поширюються вимоги Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», ч. 3 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про державну допомогу суб’єктам господарювання».
Закон України від 05.07.12 № 5067-VI «Про зайнятість населення»
Законом № 540 внесені зміни в частині порядку надання допомоги по частковому безробіттю (ст. 47). Так, допомога по частковому безробіттю надається територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, застрахованим особам у разі втрати ними частини заробітної плати внаслідок вимушеного скорочення передбаченої законодавством тривалості робочого часу у зв’язку із зупиненням (скороченням) виробництва продукції без припинення трудових відносин у разі, коли:
— зупинення (скорочення) виробництва на підприємстві або в цеху, дільниці із замкнутим циклом виробництва (структурний підрозділ підприємства, у якому здійснюються всі етапи технологічного процесу з виробництва певного виду продукції у межах такого підрозділу), що має невідворотний та тимчасовий характер, триває не менше трьох місяців і не перевищує шести місяців, не залежить від працівників та роботодавця, охопило не менш як 20 відсотків чисельності працівників підприємства або цеху, дільниці, у яких скорочення робочого часу становить 30 і більше відсотків на місяць;
— зупинення (скорочення) виробництва та тривалості робочого часу працівників є вимушеним, оскільки:
вичерпано всі можливі заходи запобігання йому, що підтверджується узгодженим рішенням роботодавця та виборним органом профспілкової організації, з якою укладено колективний договір, за результатами консультацій між ними;
роботодавцем вживаються заходи щодо профілактики та запобігання поширенню епідемії на виконання відповідного рішення місцевої державної адміністрації.
Про можливе зупинення (скорочення) виробництва роботодавець зобов’язаний повідомляти територіальний орган письмово за формою та у строки, визначені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.
У разі, коли роботодавцем вживаються заходи щодо профілактики та запобігання поширенню епідемії на виконання відповідного рішення обласної державної адміністрації, право на допомогу по частковому безробіттю мають усі застраховані особи, з якими роботодавцем оформлено трудові відносини.
Законом № 540 визначені випадки, коли допомога по частковому безробіттю не надається, тобто у разі, коли:
1) зупинення (скорочення) виробництва носить сезонний характер або виникає виключно з організаційно-виробничих причин;
2) є можливість працевлаштування (тимчасового переведення) працівників на період зупинення (скорочення) виробництва на інших дільницях, у цехах;
3) працівник:
— відмовився від працевлаштування (тимчасового переведення) на підходящу роботу на підприємстві з повним робочим днем (тижнем);
— працює на підприємстві за сумісництвом;
— проходить альтернативну (невійськову) службу.
Увага! Виплата працівникам допомоги по частковому безробіттю здійснюється підприємством з першого дня скорочення тривалості їх робочого часу за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття у межах строку зупинення (скорочення) виробництва, але не більше 180 календарних днів протягом року. У разі порушення гарантій зайнятості осіб, яким виплачувалася допомога по частковому безробіттю (розірвання трудового договору протягом шести місяців (якщо допомога виплачувалася менше ніж 180 календарних днів — протягом періоду, що дорівнює періоду виплати допомоги), з дня закінчення виплати допомоги з підстав, передбачених п. 1 ст. 40, п. 1 ст. 36, ч. 3 ст. 38 КЗпП, кошти повертаються в повному обсязі до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Кошти не підлягають поверненню у разі коли роботодавцем вживалися заходи щодо профілактики та запобігання поширенню епідемії на виконання відповідного рішення обласної державної адміністрації.
Підприємство не може звернутися за наступним одержанням з Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття коштів для виплати працівникам допомоги по частковому безробіттю раніше ніж через рік після закінчення строку виплати допомоги по частковому безробіттю.
Період виплати допомоги по частковому безробіттю, у разі коли роботодавцем вживалися заходи щодо профілактики та запобігання поширенню епідемії на виконання відповідного рішення обласної державної адміністрації, не враховується при розгляді звернення за наступним одержанням допомоги по частковому безробіттю з причин виробничого характеру.
Також Закон № 540 вводить нову статтю, яка регулює питання надання допомоги по частковому безробіттю на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим КМУ. Зокрема, визначає:
— що таке допомога по частковому безробіттю та як вона надається — територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, застрахованим особам у разі втрати ними частини заробітної плати внаслідок вимушеного скорочення передбаченої законодавством тривалості робочого часу у зв’язку із зупиненням (скороченням) виробництва через проведення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим КМУ, за зверненням роботодавця для її виплати працівникам;
— випадок ненадання такої допомоги — у разі наявності у роботодавця заборгованості з виплати заробітної плати та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яка виникла протягом п’яти років, що передують року зупинення виробництва;
— пакет документів для її отримання:
1) заяву у довільній формі;
2) копію наказу із зазначенням дати початку зупинення (скорочення) виробництва та переліком заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим КМУ;
3) відомості про працівників (прізвище, ім’я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний державний орган і мають відмітку в паспорті)), у яких виникло право на допомогу по частковому безробіттю згідно з цією статтею;
4) довідку про відсутність заборгованості з виплати заробітної плати та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що виникла протягом п’яти років, що передують року зупинення (скорочення) виробництва.
Увага! Допомога по частковому безробіттю встановлюється за кожну годину, на яку працівникові було скорочено передбачену законодавством тривалість робочого часу, із розрахунку двох третин тарифної ставки (окладу), встановленої працівникові відповідного розряду. Розмір допомоги визначається виходячи з фінансових можливостей Фонду і не може перевищувати розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом.
Виплата працівникам допомоги по частковому безробіттю здійснюється роботодавцем з першого дня скорочення тривалості їх робочого часу за рахунок коштів Фонду у межах строку зупинення (скорочення) виробництва, але не більше строку проведення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим КМУ.
У разі порушення гарантій зайнятості осіб, яким виплачувалася допомога по частковому безробіттю (розірвання трудового договору протягом шести місяців (якщо допомога виплачувалася менше ніж 180 календарних днів — протягом періоду, що дорівнює періоду виплати допомоги), з дня закінчення виплати допомоги з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 (крім повної ліквідації або припинення діяльності роботодавця), п. 1 ст. 36, ч. 3 ст. 38 КЗпП, кошти повертаються в повному обсязі до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Роботодавець може звернутися за отриманням коштів для виплати працівникам допомоги по частковому безробіттю протягом 30 календарних днів з дня зупинення (скорочення) виробництва.
Період виплати допомоги по частковому безробіттю, у разі коли роботодавцем вживалися заходи щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, не враховується при розгляді звернення за наступним одержанням допомоги по частковому безробіттю з причин виробничого характеру. Рішення про надання допомоги по частковому безробіттю приймається територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції на регіональному рівні, протягом трьох робочих днів з дня подання роботодавцем документів, передбачених цією статтею, до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції за місцем реєстрації як платника єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
І ще трохи...
Законом № 540, крім іншого:
— визначено, що у випадку встановлення заборони учасникам освітнього процесу відвідувати заклади освіти, тимчасово, на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим КМУ, дата початку та/або закінчення відповідного навчального року (років) визначається КМУ;
— встановлено, що тимчасово, на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим КМУ, громадяни України, які повертаються до України з країн, де виявлено особливо небезпечні інфекційні хвороби, зобов’язані виконувати обмежувальні протиепідемічні заходи, встановлені уповноваженими органами, у тому числі щодо перебування в ізоляції на визначений цими органами термін;
— тимчасово, на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим КМУ, з урахуванням епідемічної ситуації, можуть бути запроваджені обмежувальні протиепідемічні заходи щодо фізичних осіб.
До речі, КМУ, з-поміж іншого, доручено протягом тижня з дня набрання чинності законопроєктом встановити додаткові до встановлених законодавством доплати до заробітної плати медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання серед людей на коронавірусну хворобу (COVID-19), у розмірі до 300 % (раніше було — 200 %) заробітної плати на період виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), визначений у рішенні КМУ про встановлення карантину, до завершення виконання цих заходів.
