Читач у своєму листі до нас зазначив, що в нього, як і в основної маси органів місцевого самоврядування, відсутня повна та достовірна інформація про:
— суми нарахованих, сплачених податків і зборів до місцевих бюджетів;
— суми податкового боргу у розрізі платників податків.
Читач неодноразово звертався до ДПС з проханням проведення певної роботи (в межах своїх повноважень) щодо стягнення сум заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельними ділянками комунальної власності (надавали переліки боржників, дані щодо укладених договорів тощо). Роботи з боку ДПС як контролюючого органу в цьому напрямі — нуль.
Отже, читач пішов іншим шляхом: самостійно почав позиватися до боржників про стягнення сум заборгованості за договорами оренди землі. На окремі запити читача до ДПС про суми заборгованості контролюючий орган (читач отримав аж два листи) спромігся надати (на певну дату) суми податкової заборгованості, що в подальшому допомогло у винесенні рішення суду на користь читача. Аж ось і все! Направляючи запити про суми боргу по наступним боржникам, читач отримав відповідь-відмову від ДПС.
От і виникло в читача конкретне запитання: яким чином можливо одержати підтвердження інформації, про яку йшлося вище, щоб в подальшому стягнути з боржників суми несплаченої орендної плати за земельні ділянки комунальної власності? При цьому читач вкотре уточнив, що ДПС як орган адміністрування податків, зборів, платежів та контролю за своєчасністю подання платниками податків звітності, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів в цьому напрямі щодо боржників до нашої ради не працює! А ОМС самостійно не може позиватися, оскільки не має точної та достовірної інформації про суми боргу, з урахуванням платежів, якщо такі мали місце, тощо. Чи можливо, все ж таки, керуючись пп. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України1, одержати інформацію, передбачену чинним законодавством, в тому числі щодо сум податкового боргу?
1 ПК.
Ну що ж, відповідаємо!
Питання, про яке йдеться, дійсно актуальне та болюче для сільських та селищних рад. Особливо гостро воно постане після формування нових представницьких органів місцевого самоврядування територіальних громад по всій території держави на новій територіальній основі. Тож отримання повної інформації від державних контролюючих органів щодо плати за землю по всім без винятку земельним ділянкам, які мають власника або користувача, є запорукою наповнення місцевих бюджетів, ефективної взаємодії з контролюючими органами в напрямку роботи із стягнення сум боргу з орендної плати за земельні ділянки комунальної власності. Дійсно, звітність саме в розрізі платників податків необхідна для достовірного та правильного планування та аналізу виконання місцевого бюджету.
Тож почнемо одразу з оцінки правомірності відмови органу ДПС на запит ОМС надати інформацію щодо платників орендної плати як різновиду плати за землю, звісно, по орендарям на території громади.
Cтаттею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов’язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.
Згідно зі ст. 191 ПК здійснення адміністрування податків, зборів, платежів та контролю за своєчасністю подання платниками податків звітності, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів належить до повноважень контролюючих органів.
Нагадаю, що до контролюючих органів відповідно до ст. 41 ПК відносяться:
а) податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) — щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених п.п. 41.1.2 п. 41.2 цієї статті), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи;
б) митні органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, його територіальні органи) — щодо дотримання законодавства з питань митної справи та оподаткування митом, акцизним податком, податком на додану вартість, іншими податками та зборами, які відповідно до податкового, митного та іншого законодавства справляються у зв’язку із ввезенням (пересиланням) товарів на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенням (пересиланням) товарів з митної території України або території вільної митної зони.
Відповідно до п.п. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 ПК (з урахуванням змін, внесених Законом України від 16.01.2020 № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві») контролюючі органи відповідно до Бюджетного кодексу України подають органам місцевого самоврядування у розрізі джерел доходів звітність:
| 1 | про суми нарахованих та сплачених податків та/або зборів, суми податкового боргу та надмірно сплачених до місцевих бюджетів податків та/або зборів на відповідних територіях — щомісячно, не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним |
| 2 | про: — суми списаного безнадійного податкового боргу; — суми розстрочених і відстрочених грошових зобов’язань та/або податкового боргу платників податків, які повинні бути сплачені до місцевих бюджетів на відповідних територіях; — суми наданих податкових пільг, включаючи втрати доходів бюджету від їх надання, — щокварталу, не пізніше 25 днів після закінчення звітного кварталу |
Звітність в розрізі платників податків — юридичних осіб надається контролюючим органом за запитом органу місцевого самоврядування протягом 20 днів з моменту отримання ним запиту. Тобто йдеться лише про юридичних осіб.
Порядок надання звітності в розрізі платників податків — юридичних осіб органам місцевого самоврядування затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. На сьогодні такий порядок відсутній. Разом з тим, на мою думку, його відсутність не може бути підставою для відмови у наданні такої інформації ОМС на його запит до органу ДПС.
Але ж у ст. 12 ПК йдеться лише про юридичних осіб. Натомість є багато власників та користувачів земельних ділянок — фізичних осіб, у т. ч. орендарів. Також орендарями земельних ділянок можуть бути й фізичні особи — підприємці. Тому надання органом ДПС інформації або звітності в розрізі платників податків — фізичних осіб на запит ОМС є проблематичним, і у контролюючого органу дійсно є правові підстави для відмови в наданні такої інформації. Тож до внесення змін до вказаної статті ПК обов’язок контролюючого органу надати інформацію саме в розрізі конкретних (яких можна ідентифікувати) платників податків — фізичних осіб відсутній.
В той же час, у разі витребування такої інформації судом (за клопотанням того ж позивача — місцевої ради) у справі за позовом місцевої ради до орендаря земельної ділянки комунальної власності про стягнення заборгованості або про розірвання договору оренди землі, орган ДПС зобов’язаний надати таку інформацію у встановлений ухвалою суду строк.
Також слід зазначити, що місцева рада як сторона за договором оренди як з юридичною, так і з фізичною особою має право отримувати як орендодавець земельної ділянки (сторона за договором) від іншої сторони за договором (орендаря) інформацію щодо стану розрахунків по орендній платі, щодо заборгованості та інших питань виконання договору оренди землі орендарем. Отримана ж у такій спосіб інформація може бути також використана для підготовки позову до суду або ж для уточнення позовних вимог, якщо позов радою вже поданий.
Слід також не забувати, що й органи прокуратури можуть подавати позови в інтересах держави в особі місцевої ради відповідної територіальної громади про стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди землі комунальної власності або ж про розірвання такого договору оренди землі та повернення земельної ділянки орендодавцю. Наразі у прокуратури об’єктивно більше як досвіду судової роботи та, відверто, важелів впливу на податкову службу щодо отримання тієї чи іншої інформації задля забезпечення позитивного результату у суді.
Нагадаю також, що Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено ст. 1311, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Наприклад, ст. 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує:
1) в чому полягає порушення інтересів держави;
2) необхідність їх захисту;
3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора;
4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Питання ж представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності ще 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша).
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина третя).
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов’язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб’єкта владних повноважень.
У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Питання представництва інтересів держави в суді неодноразово досліджувалися в постановах Верховного Суду 2018-2020 років, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 та від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
При цьому не забуваємо, що вища судова інстанція неодноразово у своїх постановах звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб’єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. А щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Тож які висновки з наведеного вище можна зробити?
Дійсно, навряд чи хто краще самої ради зможе ефективно вести роботу із боржниками по платі за землю. Але реальних організаційно-правових важелів впливу у ради як отримувача цих коштів не так вже й багато. А відсутність права ОМС отримати від податкової всю без винятку інформацію щодо платників плати за землю на території громади ускладнює таку роботу.
Натомість законодавець, як і в багатьох питаннях в галузі земельних відносин, більше обіцяє, аніж робить.
Тож нагальним є невідкладне внесення відповідних змін до Податкового та Бюджетного кодексів в частині обов’язку органів ДПС надавати на запити ОМС інформацію в розрізі будь-якого платника (платників) плати за землю, який є власником або користувачем земельної ділянки на території громади.
Без таких законодавчих інструментів можна лише давати ті чи інші рекомендації по роботі із боржниками. Але чи дасть це відповідний результат, залишається під питанням.
