1 Матеріал підготовлено за результатами проєкту «Культура проти «ейджизму»: дослідження культурних послуг для осіб похилого віку в ОТГ». Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не збігатися з думкою авторів статті.
Чому це важливо?
У 2015 році частка осіб віком від 60 років становила 21,8 % загальної чисельності населення України, а частка осіб віком від 65 років і старше — 15,5 % населення. За даними демографічних прогнозів, вже у 2030 році частка осіб віком старша понад 60 років становитиме 26 % загальної кількості населення України, а віком 65 років і старше — понад 20 %. Така динаміка вимагає від держави та суспільства швидкого пошуку ефективних дій щодо забезпечення всього спектру потреб осіб похилого віку.
На відміну від соціальних послуг, реалізація яких у територіальних громадах чітко регламентована ще у 2016 — 2017 роках, надання населенню громад культурних послуг потребує подальшого інституціонального та ресурсного забезпечення. Особи похилого віку відчувають брак культурних послуг гостріше за інші соціально-демографічні категорії, оскільки для них місцевий культурний продукт, навіть за умови його невисокої якості, часто є безальтернативним через низьку мобільність, незначні доходи, відсутність доступу до інформаційних мереж тощо.
Прийняття у 2019 році низки важливих актів в царині культурної політики, зокрема Концепції реформування системи забезпечення населення культурними послугами та Плану дій з її виконання, потребує моніторингу їх імплементації на регіональному та особливо на місцевому рівні. Проведені у 2018 — 2019 роках точкові дослідження стану культурної сфери низки ОТГ у сільській місцевості засвідчили, що забезпечення їх членів культурними послугами не є пріоритетом керівництва громад, особливо в порівнянні із проблемами соціально-економічного характеру.
Що ми досліджували?
У загальній сукупності досліджених нами ОТГ: чотири сільських, п’ять міських та шість селищних.
Найближча до обласного центру — Оріхівська ОТГ, адміністративний центр якої знаходиться у 8 км від м. Запоріжжя. В більш ніж 100 км від «своїх» обласних центрів розташовані Кам’янсько-Дніпровська, Петропавлівська, Космацька, Мостівська громади.
Свідомо обираючи віддалені громади, ми прагнули перевірити одну з гіпотез дослідження: наявність кореляції між якістю і обсягом культурних послуг для літніх людей у громаді та її віддаленістю від великого міста, як правило — обласного центру. Забігаючи наперед, відзначимо, що прямої залежності між цими характеристиками не знайдено. Ще одна причина такого вибору — бажання «зайти» в практично не вивчені громади, котрі, як правило, залишаються поза увагою дослідників саме через порівняну важкодоступність.
Помітно різняться цільові ОТГ за такими показниками, як загальна кількість населення та частка в ньому осіб пенсійного віку. Серед найбільш населених громад: Мереф’янська (25252 осіб, у т. ч. ~ 8900 пенсіонерів), Золочівська (25 244 та 6203), Баштанська (22 740 та ~ 5700), Чемеровецька (22 040 та 6955).
Яких висновків ми дійшли?
У контексті надання культурних послуг особам похилого віку прояви усвідомленого, цілеспрямованого та систематичного «ейджизму» на рівні повсякденних управлінських та побутових практик не зустрічаються, а саме поняття увійшло до лексикону значної кількості наших респондентів завдяки їх участі у проєкті. Як відзначила одна з мешканок Хмельниччини: «Тепер я знаю, що, сумлінно надаючи культурні послуги своїм землякам пенсіонерам, я, виявляється, борюся з «ейджизмом».
«Цінності розвитку» так само присутні в світоглядних настановах літніх людей, як і представників молодших поколінь, хоча, безумовно, і поступаються за значущістю «цінностям збереження». Пенсіонери готові і вміють вчитися, набувати нових вмінь та застосовувати їх на практиці. Успішне опанування ними новітніх інформаційно-комунікативних технологій є доказом цього. Їх інтелектуальний та творчий потенціал, унікальні знання та неординарні навички потребують уваги і підтримки з боку органів місцевої влади. Тим більше, що, вихована в радянський період нашої історії, переважна більшість осіб похилого віку схильна до патерналістської моделі взаємин з владою, її надмірної глорифікації та персоніфікації.
Надання культурних послуг літнім людям варто обов’язково розглядати в контекстах: культурному, соціально-економічному, демографічному, політичному. Значна частина життя літніх людей припала на радянські часи, коли культурні практики були частиною потужної державної ідеологічної машини. Разом із тим активні, «заряджені» на творчість пенсіонери високо цінують такі принади сучасності, як свобода вибору, свобода творчості, можливість вільно подорожувати, популяризувати українську культуру за кордоном. Аматорські інструментальні та вокальні колективи, котрі складаються з літніх людей, перемагають на фестивалях у Польщі і Чехії, країнах Балтії, Німеччині тощо.
Відсоткові показники чисельності літніх людей в структурі населення громад, особливо сільських та віддалених, будуть невпинно збільшуватися. Загальна ж кількість населення в кожній із досліджених громад стабільно зменшується, причому за рахунок відтоку населення працездатного віку. Чисельність населення в деяких селах досліджених ОТГ дорівнює кільком десяткам людей, значна частина з них — особи похилого віку. Чи гарантовано це виключає доступ до культурних послуг? Ні. Маємо приклади налагодження регулярного підвезення мешканців маленьких сіл на культурні заходи до адміністративного центру ОТГ, а також своєрідних внутрішніх гастролей творчих колективів по населених пунктах громади.
Чи наявні окремі риси «ейджизму» в діяльності органів влади? Так. Зміст стратегій розвитку регіонів та програм розвитку культурної сфери областей є наочним доказом цього. Тематично, організаційно та фінансово вони спрямовані переважно на дітей та молодь, приклади конкретних заходів культурницького спрямування, призначених саме для осіб похилого віку, — поодинокі. Контекстом для створення «належних умов для осіб похилого віку» є заходи соціального захисту, але не культурні потреби.
Кращою є ситуація з програмами розвитку культури в ОТГ. Конкретність пропозицій та значно вища адресність запланованих заходів позитивно позначаються на успішності розв’язання визначених завдань. У переважній більшості цільових громад є практичні напрацювання щодо забезпечення культурних потреб осіб похилого віку. Як правило, це фінансова підтримка творчих колективів, придбання необхідного устаткування, надання транспортної підтримки. Заплановане не завжди втілюється в реальність, адже джерелом фінансування переважної більшості заходів є місцевий бюджет.
Депутатам відповідних рад варто внести доповнення до Програм та Стратегій розвитку культури, зазначаючи в якості складової загальної мети забезпечення соціокультурних потреб осіб похилого віку. Це складно і не завжди необхідно робити на рівні регіональних програм, проте вкрай потрібно у Стратегіях розвитку ОТГ та Програмах розвитку їх культурної сфери.
Чи ігнорує місцева влада потреби літніх людей в культурних послугах? Однозначної відповіді на це запитання не існує. Або, точніше, скільки громад, стільки і відповідей. Залучення літніх людей до активних культурних практик є поширеним механізмом надання культурних послуг населенню громад у цілому. Досвід та навички «своїх» пенсіонерів громада повсякчас використовує для реалізації основних завдань соціальної, освітньої та культурної політики. Цьому сприяють такі обставини, як: наявність вільного часу, порівняно невисокі матеріальні амбіції, почуття локального патріотизму та бажання бути корисним. Чи можна назвати подібне ставлення «споживацьким» з боку керівників громад? Підстави для такого твердження існують.
Разом із тим успішні самодіяльні творчі колективи є важливою частиною іміджу громади, їх діяльність популяризується та заохочується. Чи має таке заохочення системний характер? Скоріше, ні. Чи усвідомлюють керівники громад його важливість? Саме так. Характерною є думка керівника відділу культури і туризму Золочівської селищної ради Олени Сопіної: «Я би дуже хотіла, як розпорядниця бюджетних коштів, видати людям чи на відрядження, чи якось їх відзначити, якісь подарунки їм купити. Мені б цього дуже хотілося!»
Окремий аспект проблематики — міжсекторальна взаємодія. Більшість громад має приклади успішної співпраці закладів культури та установ соціального захисту населення. Територіальні (Сервісні) центри соціального обслуговування громадян не рідко є місцями проведення активного дозвілля осіб похилого віку, а їх працівники — співорганізаторами та учасниками різноманітних культурних заходів (Золочівська ОТГ, Мереф’янська ОТГ, Новоушицька ОТГ). Зміцнення такої співпраці та її належне ресурсне забезпечення є одним із викликів для керівництва громад.
Літні люди прагнуть лобіювати інтереси своїх спільнот. Перспективним інструментом задоволення культурних потреб літніх людей є діяльність Рад людей поважного віку, або Поважних рад. Цікавим і вартим окремого вивчення є досвід функціонування Поважної ради при Дунаєвецькій ОТГ Хмельницької області. 8 лютого 2019 року відбулося перше засідання Поважної ради при голові ще однієї цільової громади — Широківській ОТГ Запорізької області.
Цифрова грамотність та технологізація повсякденного життя повною мірою стосуються і культурного життя літніх людей. Вони популяризують власну творчість у соціальних мережах, розміщують кращі її зразки на відеохостингах, ведуть персональні сторінки в Інтернет. Безумовно, багато залежить від інфраструктурних можливостей населеного пункту. Проте впровадження рубрики, на кшталт «Таланти наших старійшин», на офіційному сайті або сторінці громади в соціальних мережах не потребують жодних витрат, натомість вирішують низку важливих завдань. В якості менторів/наставників для літніх людей можуть виступити представники молодіжних громадських організацій, старшокласники місцевих шкіл тощо. В громадах існує позитивний досвід своєрідної опіки над особами похилого віку з боку активістів Молодіжних рад.
Телебачення залишається основним джерелом інформації для осіб похилого віку, особливо у віддалених громадах. І тут варто згадати слова однієї з мешканок Івано-Франківщини: «А от канали телебачення заблокували… Які вже там були, чи українські, чи російськомовні — люди-пенсіонери не всі мають змогу перекинутись на Інтернет чи оплачувати додатково за ТБ. І що особливо: російські канали вільно можна дивитись, а за українські треба платити». На жаль, подібне довелося чути і в кожній з чотирьох досліджених ОТГ Харківщини, громадах інших регіонів. Тож цей аспект інформаційної політики держави потребує окремої уваги, тим більше що українські пенсіонери не просто громадяни, але й найактивніша частина електорату.
У кожній з п‘ятнадцяти цільових громад наголошували, що головна проблема розвитку культури — нестача фінансування. При цьому співробітники закладів культури трьох досліджених громад Миколаївської області вбачають ефективним засобом вирішення цієї проблеми надання культурної субвенції за аналогією з освітньою. Сприймаючи це як даність сьогодення, зазначимо, що в громадах практично не використовуються технології краудфандингу, фандрейзингу. Також не в усіх громадах практикується формування громадського (учасницького) бюджету, а там, де він працює, пропозиції культурницького спрямування поступаються проєктам соціально-економічного профілю.
Натомість великі громади мають досвід проєктної діяльності, утримують у складі виконавчих органів проєктний відділ зі штатом в кілька осіб. Як результат, громада може залучати кошти грантодавців для реалізації суспільно значущих проєктів. Все більшої популярності серед активної частини населення громад набувають ініціативи Українського культурного фонду. Зокрема, ті, що передбачають фінансування мистецьких подій на місцевому рівні, заохочення культурної діяльності у невеликих населених пунктах.
Відкритим залишається питання щодо комерціалізації творчих вмінь літніх людей. Не всі громади мають можливість для успішної реалізації того культурного продукту, який виробляється їх майстрами-пенсіонерами. У порівняно кращому стані знаходяться ті ОТГ, які є центрами туризму (Космацька ОТГ). Разом із тим, навіть загальнодержавна популярність не захищає митців від шахрайських дій з боку недоброчесних замовників. Майстри потребують знань та практичних навичок з основ фінансової грамотності, а пошук формату юридичної допомоги для цієї категорії митців є актуальним завданням для органів місцевого самоврядування.
Спонсорська підтримка — найпопулярніше джерело позабюджетних коштів для задоволення культурних потреб осіб похилого віку. Її надавачами є власники виробництв, локалізованих у громаді, місцеві фермери. Великі підприємства-спонсори вдаються до таких дій, реалізуючи на практиці концепцію соціально-відповідального бізнесу. Їх підтримка формалізована, регулярна та, як правило, надається в грошовій формі. В окремих випадках це має характер своєрідної опіки над закладом або творчим колективом. Звичною формою підтримки культурного розвитку громади з боку середнього бізнесу є оновлення матеріально-технічної бази, здійснення своїм коштом необхідних будівельних та ремонтних робіт у клубах та будинках культури. Фермери-благодійники часто самі проживають в ОТГ та є орендарями земельних паїв її мешканців. Таким чином, підтримуючи культурне життя громади, вони інвестують в мистецький, естетичний розвиток і своєї власної родини. Як зізнаються керівники ОТГ, саме фермерська допомога може надаватися найбільш оперативно і мати різноманітний характер: транспорт, харчування учасників заходів, гроші на придбання костюмів тощо.
Про кадровий голод. У структурі райдержадміністрацій, виконкомів селищних та міських рад «старого зразка», як правило, існувала окрема особа, котра опікувалась питаннями культурного розвитку, координувала надання культурних послуг на відповідній території.
У виконавчих органах новоутворених громад почасти такої посади немає або в межах її повноважень зосереджені поряд із культурою і молодь, і освіта, і туризм, і спорт.
Інший варіант — включення повноважень з реалізації місцевої культурної політики до обов’язків спеціаліста відділу освіти. В обох випадках відповідній посадовій особі вкрай складно виділити пенсіонерам громади ті ресурси, яких вони потребують найбільше: увагу та час.
У сухому залишку…
Анкета не може відобразити всі відтінки ставлення літніх людей до працівників культури в громадах. Натомість стенограми фокус-груп рясніють такими епітетами, як «чудові», «творчі», «уважні», «палаючи», «віддані». Одночасно поряд з цими компліментарними характеристиками неодмінно присутня теза про «ентузіастів, які працюють за копійки».
Дозволимо собі твердження, що культурні послуги для осіб похилого віку — це, перш за все, а іноді й виключно, послуги для жінок. Разючій гендерний дисбаланс характеризує цільову аудиторію наших досліджень у кожній із п’ятнадцяти громад.
Понад те, ця відмінність не корелює із демографічними показниками. Дійсно, в окремих громадах кількість населення жіночої статі віку 70 років і старше на 40 %, а іноді на 50 % переважає кількість чоловічого населення.
Порівняно активні чоловіки лише в якості отримувачів таких культурних послуг, як гра на більярді, шахові турніри тощо. В тих громадах, де організовано відзначається День рибалки, також можуть розраховувати на зацікавленість з боку чоловіків, у тому числі й поважного віку. Але танцювальні та вокальні колективи літніх людей складаються з жінок на 95 — 100 %, дещо більше чоловіків в інструментальних ансамблях.
Маємо поодинокі приклади чоловічих творчих осередків: духовий оркестр міського будинку культури (Баштанська ОТГ), фольклорний колектив «Оберіг» (Дунаєвецька ОТГ).
На завершення відзначимо, що в порівняно менших громадах «вага» пенсіонерів є помітнішою не лише в соціально-демографічному, але й в соціокультурному вимірі. У віддалених невеликих громадах самодіяльні творчі колективи, що складаються з осіб похилого віку, є одними з небагатьох виробників культурного продукту. Таким чином, саме творча діяльність літніх людей є стрижнем культурного розвитку ОТГ.
