Напевно, запитання виникло через консультацію, яка розміщена податківцями на офіційному сайті територіального органу Державної податкової служби у Рівненській області за посиланням rv.tax.gov.ua/media-ark/news-ark/399432.html. Процитуємо цю «цікаву» консультацію:
«Чи є платником рентної плати за спеціальне використання води селищна рада, яка має на балансі свердловину, у разі видобування води для надання мешканцям села або іншим суб’єктам господарювання?
Cелищна рада, як орган місцевого самоврядування, не належить до суб’єктів господарювання та не має права отримати дозвіл на спеціальне водокористування, а тому не є платником рентної плати за спеціальне використання води. При цьому комунальна установа (підприємство), яка від імені селищної ради здійснює господарську діяльність та має право на отримання дозволу на спеціальне водокористування (в тому числі для надання обсягів води мешканцям села або іншим суб’єктам господарювання), є платником рентної плати за спеціальне використання води за фактичний обсяг використаної води зі свердловини, за винятком обсягів води, переданих мешканцям села в межах їх житлового фонду та присадибних ділянок».
На думку редакції, у консультації не враховано момент, коли свердловина обліковується на балансі селищної або сільської ради з причини того, що на території ради немає комунального підприємства, яке б здійснювало відповідну господарську діяльність. За практикою сплата рентної плати за свердловину у такому разі здійснюється саме радою і саме рада отримує такий дозвіл. На жаль, питання досить болюче для багатьох і досі не знайшло єдиного шляху вирішення. У різних куточках України це питання чомусь вирішується по-різному, адже чинні законодавчі норми не можна прив’язати до єдиного варіанту дій. Якщо дивитись на ситуацію об’єктивно, рада як ОМС не має обслуговувати свердловину, так би мовити, власноруч, оскільки фактично це мають робити «спеціальні» працівники. Для цього у найкращому варіанті рада як ОМС повинна передати свердловину в господарське відання (оперативне управління) комунальному підприємству чи в оренду. Але, на жаль, в реальному житті здебільшого ситуація складається так, що з багатьох причин цього зробити майже неможливо. Зокрема, наразі у більшості українських сіл та селищ з певних причин немає власного комунального господарства. Одночасно не можна оминути увагою одну з вимог ст. 30 «Повноваження в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв’язку» Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі — Закон № 280). Згідно із зазначеною нормою, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в частині власних (самоврядних) повноважень, зокрема, належить управління об’єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв’язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню. Виходить, що саме рада є платником рентної плати за спеціальне використання води та отримувачем відповідного дозволу. Погодьтеся, з наведеної норми прямо не випливає, яким чином рада має здійснювати таке управління. Крім того, немає прямої норми, відповідно до якої рада зобов’язана утворювати для цього комунальне підприємство. Вона може це зробити. Тобто це її право, а не обов’язок. З точки зору якості та ефективності такого управління об’єктами житлово-комунального господарства, безумовно, варіант створення комунального підприємства є доцільним для досягнення мети забезпечення належного утримання та ефективної експлуатації об’єктів житлово-комунального господарства, необхідного рівня та якості послуг населенню. Дивлячись на текст роз’яснення податківців, виникає доречне запитання з приводу правомірності сплати радами рентної плати станом на сьогодні, про яке чомусь у тексті роз’яснення податківці не згадали. Додамо, що подібне роз’яснення податківців не є новим. Адже ще у травні 2019 року подібне роз’яснення було розміщено на Загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі «ЗІР» у категорії 118.01. Процитуємо його норми (висновок є аналогічним тому, що розміщений на офіційному сайті територіального органу Державної податкової служби у Рівненській області, але текст роз’яснення є більш змістовним):
«Відповідно до п.п. 255.11.2 п. 255.11 ст. 255 ПКУ Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) рентна плата за спеціальне використання води обчислюється виходячи з фактичних обсягів використаної води (підземної, поверхневої) водних об’єктів, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування, лімітів використання води, ставок рентної плати та коефіцієнтів. Рентна плата за спеціальне використання води не справляється за воду, зокрема, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення (сукупності людей, які знаходяться на даній території в той чи інший період часу, незалежно від характеру та тривалості проживання, в межах їх житлового фонду та присадибних ділянок) (п.п. 255.4.1 п. 255.4 ст. 255 ПКУ). Платниками рентної плати за спеціальне використання води є, зокрема, первинні водокористувачі – суб’єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи, постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи – підприємці, які використовують та/або передають вторинним водокористувачам воду, отриману шляхом забору води з водних об’єктів (п. 255.1 ст. 255 ПКУ).
Частиною першою ст. 42 Водного кодексу України від 06.06.1995 № 213/95-ВР <...> визначено, що водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи. Спеціальним водокористуванням є забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів (ч. 1 ст. 48 Водного кодексу). Спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування (частина перша ст. 49 Водного кодексу). Порядок видачі дозволів на спеціальне водокористування, затверджений постановою КМУ від 13.03.2002 № 321 із змінами та доповненнями, визначає процедуру видачі юридичним і фізичним особам дозволів на спеціальне водокористування (забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання у водні об’єкти забруднюючих речовин, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів). Згідно із частиною першою ст. 10 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі – Закон № 280/97) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, Законом № 280/97 та іншими законами. Частиною 1 та 3 ст. 8 Господарського кодексу України від 16 .01.2003 № 436-IV <...>, встановлено, зокрема, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб’єктами господарювання. Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються згідно з п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97, зокрема, питання щодо прийняття рішень про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади. Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 17 Закону № 280/97).<...>»
Як бачимо, податківці спираються на Господарський кодекс України, зокрема на частини 1 та 3 ст. 8, які говорять, що держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб’єктами господарювання, але безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Чомусь останню норму податківці виключили з контексту. Але вона є важливою: згадайте норму ст. 30 Закону № 280. Окрім того, ОМС, на балансі яких перебуває свердловина, є не лише первинними водокористувачами, але й землевласниками. І щоб остаточно розвіяти ваші сумніви: вирішення питань про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади віднесено п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону № 280 до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад. Рекомендуємо кожному ОМС отримати індивідуальну консультацію з цього питання у територіальному органі ДПС, що їх обслуговує.
