1 Далі за текстом — Закон № 2801.
Права людини у сфері охорони здоров’я
Права людини у сфері охорони здоров’я закріплені на міжнародному та національному рівні.
Так, право кожного громадянина на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування гарантує ст. 49 Конституції України.
Право громадянина на медичну допомогу закріплено в ст. 284 Цивільного кодексу України, ст. 6 Закону № 2801.
Право пацієнта на вільний вибір лікаря та вибір методів лікування передбачено ч. 1 ст. 38 Закону № 2801.
Право пацієнта на вибір закладу охорони здоров’я передбачено ч. 2 ст. 38 Закону № 2801.
Право пацієнта на отримання медичної інформації передбачено ст. 39 Закону № 2801.
Право на медичну таємницю та конфіденційність передбачено ст. 391 Закону № 2801.
Право на інформовану згоду або відмову від медичного втручання передбачено статтями 42-43 Закону № 2801.
Право на захист порушених прав та відшкодування шкоди передбачено ст. 8 Закону № 2801.
Право на отримання медичної інформації
Пунктом «є» ч. 1 ст. 6 Закону № 2801 встановлено, що кожен громадянин має право на достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь.
Статтею 30 Закону № 2801 передбачено, що пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров’я.
Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров’я дитини або підопічного.
Медичний працівник зобов’язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров’я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров’я.
Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров’я або погіршити стан здоров’я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесу лікування, медичні працівники мають право надати неповну інформацію про стан здоров’я пацієнта, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.
У разі смерті пацієнта члени його сім’ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті та ознайомитися з висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду.
З чого можна зробити висновок, що пацієнт (який досяг 18 років) має право отримати у закладі охорони здоров’я відомості про результати медичного обстеження, наявність хвороб, встановлений діагноз, прогнози розвитку захворювання, методи надання допомоги та пов’язані з ними ризики, можливі види медичного втручання, його наслідки та результати надання медичної допомоги.
Одним з елементів права пацієнта на отримання інформації є його право на отримання медичної документації.
Поняття медичної документації в чинному законодавстві відсутнє.
При цьому в ст. 2 Закону України від 19.10.2017 № 2168-VIII «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» дано поняття медичних записів, а саме зазначено, що медичні записи — інформація щодо медичного обслуговування пацієнта або його результатів, викладена в уніфікованій формі відповідно до вимог, встановлених законодавством.
В наказі МОЗ від 28.04.2012 за № 661/20974 «Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування» наведено перелік та форми первинної облікової документації.
Тож пацієнт має право на отримання такої документації, як медична карта амбулаторного хворого, медична карта стаціонарного хворого, медична карта хворого на венеричне захворювання, амбулаторна карта хворого на туберкульоз, медична карта хворого на грибкове захворювання, історія вагітності та пологів, медична карта новонародженого, історія розвитку дитини, різні медичні довідки, консультаційні висновки, направлення хворих тощо.
Відмова у наданні такої документації пов’язана із тим, що в законодавстві чітко не прописано, яким саме чином така інформація повинна надаватись пацієнту. Чи то в усній формі зі слів медичного персоналу, чи то у письмовій як довідка щодо стану здоров’я та отриманого лікування, або ж у вигляді копій медичних документів.
Вирішити це питання можливо за допомогою практики ЄСПЛ, адже рішення ЄСПЛ є частиною нашого національного законодавства.
Так, за матеріалами справи «К. Х. та інші проти Словаччини» (рішення суду від 06.11.2009) заявниці, вісім жінок ромського походження, які втратили репродуктивну функцію після візиту до гінекологічного відділення в двох різних лікарнях, вважаючи, що були стерилізовані під час свого перебування в них, стверджували про те, що їхні права, закріплені у ч. 1 ст. 6, ст. 8 та 13 Конвенції, були порушені через невиконання національними органами влади свого обов’язку щодо забезпечення доступу заявниць до копій їхньої медичної документації.
Зокрема, заявниці через адвокатів, яким доручили представляти свої інтереси, намагались переглянути та скопіювати свою медичну документацію для потреб медичного аналізу і з’ясування причин їхнього безпліддя та вирішення питання про можливе лікування. Заявниці також уповноважили адвокатів зробити фотокопії усіх медичних документів як можливих доказів у потенційному судовому процесі у справі про відшкодування шкоди, передбачаючи ймовірність їх знищення або ж «загублення». Фотокопії повинні були зробити адвокати за допомогою портативних фотокамер за рахунок Центру громадянських прав і прав людини.
Адресоване адміністрації лікарні прохання адвоката про перегляд та фотокопіювання медичної документації осіб, які її на це уповноважили, не було задоволене.
Лікарні відмовилися надати їх медичні картки законному представникові або отримати копії документів.
Суд зазначив, що заява, яка є предметом розгляду, стосується реалізації заявницями свого права на ефективний доступ до інформації про їхнє здоров’я і репродуктивний статус, тобто вона пов’язана з їхнім особистим і сімейним життям, згідно зі ст. 8 Європейської Конвенції з прав людини.
Можна погодитись з тим, що розпорядник документів має право визначати умови копіювання документів, які містять персональні дані, чи вимагати оплати за це від суб’єктів цих даних.
Однак Суд не вважає, що суб’єкт даних повинен чітко обґрунтовувати свій запит щодо надання копій документів, які містять персональні дані.
Це радше обов’язок органів влади — обґрунтувати відмову в такій можливості вагомими причинами.
У цій справі щодо заявниць були винесені судові накази, які дозволили їм ознайомитись із медичною документацією у повному обсязі, але не дозволили робити копії, відповідно до положень Закону «Про охорону здоров’я» 1994 р.
Попри те, що більшість національних судів виправдовують заборону виготовлення копій необхідністю захисту такої інформації від зловживань, Суд дійшов висновку про те, що не вважає, що заявниці, яким було надано доступ до усієї медичної документації, могли зловживати інформацією, яка стосувалась їх самих, виготовляючи копії відповідних документів.
Крім того, як зазначив Суд, уникнути ризику зловживань можна й іншим способом, аніж забороняти заявницям виготовляти копії. Наприклад, розголошенню персональних даних про стан здоров’я, яке може суперечити ст. 8 Конвенції, можна було б запобігти шляхом інкорпорації (включення) у національне законодавство відповідних засобів безпеки з мотивів обмеження умов, за яких окреслені дані можуть бути розголошені, та кількості осіб, які мають право доступу до цих файлів.
Суд констатував, що позитивний обов’язок держави щодо забезпечення ефективної поваги до особистого та сімейного життя не був виконаний, а отже ст. 8 Конвенції була порушена.
Ознайомлення з документацією
Усі відомості про пацієнта, які містяться у медичній документації, є персональними даними.
Для того, щоб ознайомитись з медичною документацією, пацієнт має подати запит щодо доступу до персональних даних до закладу охорони здоров’я усіх форм власності.
У запиті зазначаються:
— прізвище, ім’я та по батькові, місце проживання (місце перебування) і реквізити документа, що посвідчує фізичну особу, яка подає запит (для фізичної особи — заявника); найменування, місцезнаходження юридичної особи, яка подає запит, посада, прізвище, ім’я та по батькові особи, яка засвідчує запит; підтвердження того, що зміст запиту відповідає повноваженням юридичної особи (для юридичної особи — заявника);
— прізвище, ім’я та по батькові, а також інші відомості, що дають змогу ідентифікувати фізичну особу, стосовно якої робиться запит;
— відомості про базу персональних даних, стосовно якої подається запит, чи відомості про володільця чи розпорядника персональних даних.
Це вимоги ч. 4 ст. 16 Закону України від 01.06.2010 № 2297-VI «Про захист персональних даних»2.
2 Далі за текстом — Закон № 2297.
Тобто запит складається в довільній формі, але обов’язково повинен містити: прізвище, ім’я та по батькові, місце проживання (місце перебування) пацієнта і реквізити документа, який посвідчує його особу (наприклад, паспорт), перелік персональних даних, які його цікавлять, заклад охорони здоров’я, до якого він звертається із запитом.
Запит задовольняється протягом тридцяти календарних днів з дня його надходження, якщо інше не передбачено законом (ч. 5 ст. 16 Закону № 2297).
Увага! Пацієнт має право уповноважити адвоката на отримання медичної інформації.
Адвокат отримує інформацію про пацієнта на підставі адвокатського запиту, оформленого відповідно до ст. 24 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
До адвокатського запиту обов’язково мають бути додані посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення з органу, уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідь на адвокатський запит заклад охорони здоров’я повинен надати не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо адвокатський запит стосується надання значного обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду адвокатського запиту може бути продовжено до двадцяти робочих днів з обґрунтуванням причин такого продовження.
Адвокату мають бути надана лише медична інформація про клієнта (пацієнта), з яким він уклав договір про надання правничої (правової) допомоги.
