У 2017 році на британській службі новин BBC Future вийшла стаття Майкла Бонда «Як місто впливає на наш настрій і поведінку». У цьому матеріалі викладено цікаву думку, що будівлі та цілі міста можуть впливати на наш настрій і самопочуття. А спеціальні клітини в ділянці нашого мозку, яка називається гіпокамп, підсвідомо сприймають організацію простору, в якому ми мешкаємо.
Сьогодні з’являється розуміння того, що архітектори повинні уникати помилок минулого. Наприклад, у 1950-х роках в американському місті Сент-Луїс архітектор Мінору Ямасакі побудував житловий комплекс «Пруітт-Айгоу», який складався із 33 однакових і безлицих будинків. Район швидко набув сумної слави як місце концентрації злочинів, злиднів і соціальних проблем. Критики проєкту стверджували, що широкий відкритий простір між бетонними висотками створював атмосферу анонімності та ізоляції, в якій почала швидко зростати злочинність.
Зрештою 1972 року житловий комплекс знесли. «Пруітт-Айгоу» не був винятком. Багато житлових проєктів тієї доби не враховували психологію людей і створювали враження, ніби «їх навмисно розробили для того, щоб вони не дозволили своїм мешканцям процвітати», як висловивсь британський хіп-хоп музикант Тайні Темпа. Утім, якщо знайти в Інтернеті фото цього житлового комплексу, то він буде схожий на стандартну радянську житлову забудову часів Брежнєва, — така собі умовна Прип’ять.
Як вказано в матеріалі ВВС, сьогодні завдяки дослідженням психологів ми маємо набагато краще уявлення про те, яким має бути сприятливе міське середовище. Під час таких досліджень вчені за допомогою різноманітних портативних пристроїв вимірюють фізіологічну реакцію людей, коли вони перебувають у певному місці. Колін Еллард з Університету Ватерлоо в Канаді зазначає, що найбільше впливають на емоції людей фасади будівель. Складні й цікаві — підвищують позитивний настрій, а от одноманітні фасади, навпаки, впливають на психіку дуже негативно. Коли він провів групу людей вздовж фасаду із затемненого скла, що належав супермаркету Whole Foods у нижньому Мангеттені, емоційний стан учасників експерименту різко погіршився. Про це свідчили показники спеціальних браслетів на їхніх зап’ястях, які вимірюють електропровідність шкіри і таким чином досить чітко сигналізують про стан фізіологічного збудження. Настрій помітно покращився, коли група вийшла на вулицю з ресторанами і крамницями. А екскурсанти повідомили, що почуваються набагато веселішими і більш зацікавленими.
Інший відомий висновок стосується доступу до зеленого простору. Парк або ліс допомагають знизити стрес, притаманний міському життю. Забудова Ванкувера, який за багатьма рейтингами є одним із найкращих міст для життя, чудово враховує цю вимогу. Майже всі житлові комплекси, навіть у центрі міста, побудовані таким чином, що їхні жильці можуть насолоджуватися краєвидами гір, лісів і океану. Зелені зони не тільки знижують наслідки стресу, але й покращують здоров’я населення.
Одне демографічне дослідження, проведене в Англії 2008 року, показало, що ризик серцево-судинних захворювань, який зазвичай високий серед малозабезпечених верств населення, суттєво знижується в районах з озелененням. Зелені зони не тільки знижують наслідки стресу, але й покращують здоров’я населення. Візуальна складність природного середовища діє заспокійливо на психіку людини, що підтвердило нещодавнє дослідження, проведене за допомогою віртуальної реальності в Ісландії.
Утім, як вказує інформаційний портал Хмарочос, важливість озеленення міст усвідомили ще у XIX столітті. Так, барон Жорж Осман, розпочавши у 1853 році реконструкцію Парижу, створив 48 км бульварів та приєднав до міста величезні зелені масиви — Булонський та Венсенський ліси. У кожному кварталі розбивали сквери, а вздовж вулиць висаджували дерева. Наприкінці XIX століття англійський соціолог Ебенезер Говард розробив концепцію місто-сад. Він уявляв місто у вигляді кіл зі спільним центром.
Головним елементом містобудування мали бути численні зелені масиви й сади, які б оточували кожен будинок. У центрі міста — величезний парк, який перетинають шість бульварів. Навколо нього розміщені громадські споруди, оточені центральним парком, а по периметру широка скляна аркада, де розміщені магазини й громадські приміщення. Планування Берліну 1910 року передбачало своєрідну клинчасту схему насаджень. Зелені клини тягнулися до центру міста, з’єднуючись зовнішнім зеленим поясом.
У Радянському Союзі за допомогою зелених смуг почали відокремлювати житлові зони від промислових, вздовж автомагістралей стали висаджувати бульвари, а в мікрорайонах — розбивати парки. У 1970-х роках влада Будапешту прийняла рішення засадити деревами територію близько 300 закритих міських підприємств. Дерева позитивно впливають на міський клімат. Перш за все вони слугують резервуарами для чистого повітря. Крони дерев не лише створюють тінь, захищаючи людей від прямих сонячних променів, але й поглинають до 25 % звукової енергії, створюючи для мешканців будинків комфортні умови проживання. Логічно, що цьому питанню повинна приділяти увагу громада.
Наприклад, у Лондоні міським озелененням опікується не мерія, а районні муніципальні ради за активної участі місцевих громад. Вони курують питання озеленення на власних територіях: лише комісії, створені при цих радах, мають право виділяти землю під забудову (без згоди муніципальної ради реалізувати будівельний проєкт не зможе ані мерія, ані уряд). Вони ж займаються і благоустроєм парків, набережних й інших зелених громадських просторів.
Водночас уряд та мерія не виділяють кошти на міський благоустрій. Тому гроші на озеленення надходять з районного бюджету, який наповнюється шляхом місцевого податку. Його розмір варіюється залежно від району, й у середньому складає 150 фунтів стерлінгів. Завдяки такій політиці на лондонських вулицях протягом 15 років з’явилося 260 гектарів зелені.
Дійсно, низка досліджень вказує, що зелені насадження в громаді якісно покращують настрій, самопочуття населення, що впливає на якість життя.
Сьогодні Україна готується до місцевих виборів. За передвиборчою давньою «традицією» майбутні кандидати починають опрацьовувати проблеми свого округа, активно покращуючи дитячі майданчики, парки та сквери, тобто ті об’єкти інфраструктури, в яких покращення можна досягти одразу та наочно. Багато критично налаштованих виборців називають це передвиборчою вакханалією, коли один і той самий дитячий майданчик облаштовують раз на п’ять років. Утім, на жаль, це працює.
Чи можна цей процес перетворити на «глибинну бомбу», що з часом позитивно вплине на громадян та їх культуру? Так. Але примітивні передвиборчі технології можна адаптувати, додавши трішки більше зусиль, що призведе до зміни розуміння виборцем оточуючого середовища.
Так, при підготовці цього матеріалу ми побачили цікаву дисертацію Ебігайл Сіснерос-Кідд з Університету Юти (США), в якій вчена доводить, що паркова інфраструктура, створена за допомогою ландшафтного дизайну, наявності навченого персоналу тощо здатна впливати на поведінку відвідувачів. Цей вплив проявляється у зменшенні їх девіантної поведінки, зменшенні засміченості територій, нещасних випадків тощо.
На жаль, дослідження стосувалося більше природоохоронних зон, як, наприклад, національних природних парків, проте деякі висновки цілком доступні і для урбаністичних систем. Ми поки не знайшли відповідних ґрунтовних досліджень в Україні, втім, візуальне спостереження наводить на цікаві припущення.
Наприклад, у Харкові розпочалася масштабна реконструкція паркових зон. І якщо про харківський Центральний парк культури та відпочинку знають майже в усій Україні — парк реконструювався під Євро-2012, то за останні 5 років капітальних змін зазнали Сад Шевченка, Саржин Яр, Молодіжний парк тощо, а також досі триває всупереч обіцяним першочерговим строкам надзвичайно дорога реконструкція зоопарку. Реконструйовані зони всупереч певним пов’язаним скандалам, озвученим Харківським антикорупційним центром, мають деякі переваги. Вони охайні та красиві. Втім, один об’єкт, а саме Саржин Яр, можна назвати прикладом «європейського» ландшафтного парку, в якому дійсно приємно знаходитись. Візуально кількість відвідувачів цих зон зросла в рази і сьогодні важко знайти там вільне місце.
Ураховуючи дослідження, що інфраструктура впливає на поведінку людей, було б цікаво побачити, чи здатні ці місця змінити культуру відвідувачів.
Так, істотним досягненням нових парків є їх чистота, яка підтримується працівниками парків. Постійне прибирання у поєднанні з інформаційними вказівниками «не смітити» та великою кількістю сміттєвих урн вже формують поведінкову установку відвідувачу не засмічувати територію і донести недопалок до урни. Поки що не в усіх місцях дозволено ходити охайними газонами, втім, ми впевнені, що можливість відпочити на траві дозволила б сформувати додаткову установку не смітити там, де ти потенційно можеш сісти чи лягти.
Проте надзвичайним досягненням є створення в цих об’єктах мережі громадських вбиралень, порядок в яких підтримується постійно, а користування є безкоштовним. Дійсно, цивілізація починається з туалету. Тому стан таких санітарних зон є дзеркалом громади. Охайний і чистий публічний туалет, на нашу думку, здатен вплинути позитивно на культуру поведінки наших співвітчизників.
Саме тому при підході у проєктуванні зон відпочинку ми впевнені, що акцент потрібно робити не на умовній «красоті» як категорії, а на «комфорті». Місце повинно бути не тільки затишним, але й доступним, зрозумілим і таким, що недвозначно формує культуру поведінки громадян.
Комфорт — це першопричина такої улюбленої нашими громадянами «стабільності». Комфорт — це створене і працююче ОСББ, постійне прибирання під’їзду, тверезий і добре оплачуваний двірник, рівна дорога перед вашим будинком — все те, за що люди самі здатні нести відповідальність.
Комфорт — це впевненість, що централізовану опалювальну систему не прорве взимку, а влітку ви не будете сидіти без гарячої води.
Комфорт — це прагнення брати участь у житті міста, для того, щоб не перепливати чергову вулицю в центрі міста, яку затопило легким дощиком, через погані стоки. Це прагнення подавати проєкти на локальні бюджети участі, обговорювати їх, агітувати за них.
Комфорт — це й є бути європейцем, відповідальним за свої вчинки. І тому цей комфорт, і цих європейців ми можемо отримати не тільки через якісну освіту, але й через відповідальне оточення — в архітектурі і дизайні у тому числі.
«Ми створюємо будівлі, а потім наші будівлі створюють нас самих», — казав Вінстон Черчілль у 1943 року, обмірковуючи план реставрації Палати громад, зруйнованої німецькими бомбами.
Як завжди, він був правий.
