Методичні рекомендації «Приватизація земель комунальної власності у 2020 році: практичні запитання та відповіді»

В обраному У обране
Друк
Даугуль Валерій, експерт у галузі земельних правовідносин, радник президента Асоціації органів місцевого самоврядування Харківської області
Місцеве самоврядування Березень, 2020/№ 3
Методичний посібник розроблений для застосування в практичній діяльності ОМС та їх посадових осіб у 2020 році з урахуванням чинного земельного законодавства. Посібник побудований за принципом «запитання-відповідь», містить відповіді на актуальні запитання, які виникають під час приватизації земель комунальної власності.

Останнім часом у ключових питаннях розвитку держави, вирішення спірних питань у тій чи іншій сфері суспільного життя, під час розгляду судових спорів посадові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, експерти, фахівці дуже часто апелюють до положень Конституції України як норм прямої дії. Це стосується не тільки змін до Конституції (які вже внесені та які власне планується внести), а й практики застосування інших законів України у тісному взаємозв’язку з Основним Законом держави.

Багатьом відомо, що згідно зі ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та ОМС у межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону.

Далі ж Основний Закон у статті 14 визначає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Не перебільшуючи важливість інформованості керівників та посадових осіб ОМС про земельне законодавство України та останнім часом про постійні зміни в ньому, слід також нагадати конституційну «аксіому» для керівників ОМС, яка має зовсім не декларативний, а практичний характер, а саме: «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»1 ОМС та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим — також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

1 Далі за текстом — Закон про місцеве самоврядування.

«На підставі» означає, що суб’єкт владних повноважень, крім того, що має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України, зобов’язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб’єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. Під встановленими законом повноваженнями прийнято розуміти як ті, на наявність яких прямо вказує закон — так звані «прямі повноваження», так і повноваження, які прямо законом не передбачені, але безпосередньо випливають із положень закону та є необхідними для реалізації суб’єктом владних повноважень своїх функцій (завдань) — так звані «похідні повноваження».

«У спосіб» означає, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії та повинен обирати лише визначені законом засоби.

Особливо чутливо ці конституційні приписи знаходять своє відображення у практичній діяльності ОМС, їх посадових осіб під час розпорядження землями комунальної власності та перш за все при вирішенні повсякденних питань під час приватизації земель комунальної власності.

Тож запропонований Методичний посібник зорієнтований для застосування в практичній діяльності перш за все ОМС та їх посадових осіб при вирішенні різноманітних питань приватизації земель комунальної власності в 2020 році з урахуванням чинного земельного законодавства.

Варто зазначити, що автори посібника відійшли від стандартної практики висвітлення матеріалу, досліджуючи загальні, часто відомі, положення земельного законодавства, які кожен із посадових осіб місцевого самоврядування може самостійно знайти на теренах Інтернету. А тому було вирішено побудувати Методичний посібник за принципом «запитання-відповідь», тому він власне й містить відповіді (часто розгорнуті) на актуальні питання, які виникають у практичній діяльності ОМС під час приватизації земель комунальної власності.

Наприклад, корисними для ОМС будуть розміщені у цьому посібнику відповіді на такі запитання, як:

— що таке «спрощена приватизація землі» і чим вона відрізняється від звичайної;

— чи треба надавати згоду або дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою для приватизації земельної ділянки під житловим будинком;

— які можуть бути правові підстави для відмови місцевої ради у наданні дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та як правильно такі відмови оформлювати;

— чи можна давати раді «дозвіл на дозвіл»;

— що таке «мовчазна згода» при розробленні документації із землеустрою;

— які можуть бути правові підстави у відмові в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність;

— чи може рада затверджувати документацію із землеустрою, якщо сусіди не хочуть погоджувати межі земельної ділянки, яку бажає приватизувати власник домоволодіння;

— які особливості приватизації земель комунальної власності для ведення фермерського господарства та земель державних сільськогосподарських підприємств;

— багато інших цікавих питань, що виникають під час приватизації земельних ділянок.

Слід звернути увагу на те, що питання сформульовані саме так, як вони надходили до авторів цього посібника безпосередньо від ОМС та їх посадових осіб, громадян, юридичних осіб у різні періоди правозастосовної практики протягом 2013 — 2020 років, без значних редакційних правок. Дійсно, для однієї ради чи запитувача те чи інше питання може здатися простим, а відповідь не дуже буде цікава, а для іншої ради чи запитувача — навпаки, складним, а відповідь буде цікава і корисна. Тож різні за рівнем підготовки посадові особи ОМС, звичайні громадяни, ставили різні питання. Автори намагалися спростити відповіді на практичні питання, при цьому, звісно ж, не зашкодивши нормативно-логічній побудові викладеного у посібнику матеріалу. У додатках до посібника вміщені зразки деяких документів, які найчастіше використовують місцеві ради при вирішенні питань приватизації земель комунальної власності, а саме:

— клопотання фізичної особи про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

— проєкт рішення сесії про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

— проєкт рішення сесії про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

— клопотання про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність;

— проєкт рішення сесії ради про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність;

— проєкт рішення сесії ради про відмову у затверджені проекту землеустрою та передачі земельної ділянки у власність.

Сподіваємось, що цей посібник стане у нагоді посадовим особам місцевого самоврядування та всім, хто практикує у сфері земельних відносин при вирішенні повсякденних практичних питань при приватизації земель комунальної власності. Якщо читач не знайде відповіді на те чи інше питання, звертайтесь до редакції всеукраїнського інформаційно-аналітичного видання «Місцеве самоврядування». Зв’язатись з нами можна у будь-який зручний спосіб:

www.facebook.com/mistsamovr/ (наша сторінка у Facebook),

e-mail: ms@id.factor.ua (адреса нашої електронної пошти).

Завжди раді допомогти!

Запитання 1

Сільській раді ОТГ передали з державної власності до комунальної власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером площею 60 га. Одразу після підписання акта приймання-передачі цієї земельної ділянки в раді утворилася величезна черга з бажаючих отримати земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства у розмірі 2 га. При цьому кількість заяв із зазначенням максимального розміру для приватизації значно перевищує площу отриманої від держави земельної ділянки. Тим більше, рада мала намір передати цю ділянку в оренду місцевому фермеру із розміром орендної плати в 20 відсотків від нормативної грошової оцінки. Підкажіть як правильно вийти із такої ситуації? Чи може рада запропоновувати заявникам — мешканцям громади не по 2 га (а це близько 30 громадян), а по 0,5 га (а це близько 120 громадян) для ведення особистого селянського господарства, щоб задовольнити майже всіх бажаючих?

Відповідь

Питання багатогранне та непросте. Розглянемо все поетапно.

По-перше, рада може розпоряджатися переданою до комунальної власності земельною ділянкою площею 60 га відповідно до приписів ЗК лише після реєстрації речового права за територіальною громадою в особі сільської ради. Деякі ради ОТГ свого часу вдавалися до таких хитрощів. Отримавши наказ ГУ Держгеокадастру про передачу земельних ділянок з державної власності до комунальної, не вживали відповідних (нескладних) дій з реєстрації речових прав на такі земельні ділянки. А коли зверталися члени громади із заявами про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок сформованої земельної ділянки, відмовляли громадянам у наданні дозволів, мотивуючи тим, що ділянка знаходиться ще в державній власності, а зареєструвати право комунальної власності рада не може нібито з вини територіального органу Держгеокадастру, наприклад, у зв’язку з непередачею раді громади технічної документації з інвентаризації земель державної власності. Дійсно, така інвентаризація здійснювалась щодо вільних земельних ділянок державної власності за рахунок коштів державного бюджету, але саме для реєстрації речових прав за громадою вона взагалі не потрібна. Отож, таке зволікання з реєстрацією речового права без будь-яких для того правових перешкод є свідомим ігноруванням інтересів територіальної громади.

По-друге, коли рада все ж таки зареєструвала у державного реєстратора речових прав право комунальної власності за громадою в особі сільської ради, вона може розглядати клопотання громадян про надання дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, наприклад, для ведення садівництва або для ведення ОСГ за межами населеного пункту.

Також рада може включити вже сформовану земельну ділянку до Переліку земельних ділянок комунальної власності, право оренди на які виставляється на земельні торги, або якщо такого переліку взагалі немає, то здійснити відповідно до вимог ст. 136 Земельного кодексу України2 добір земельних ділянок комунальної власності, право оренди на які виставляється на земельні торги, та затвердити відповідний перелік рішенням сесії.

2 Далі за текстом — ЗК.

По-третє, якщо ж рада вирішила весь цей масив у 60 га направити для задоволення потреб мешканців громади у приватизації земельних ділянок для ведення ОСГ чи для ведення садівництва, то сільській раді слід чітко дотримуватись вимог частин 6 та 7 ст. 118 та ст. 121 ЗК.

Нагадаємо, що згідно з положеннями ч. 7 ст. 118 ЗК відповідний орган виконавчої влади або ОМС, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання в місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Виходячи зі змісту норм земельного законодавства, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до ОМС з питань надання у власність земельних ділянок, вбачається, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Саме по собі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. При цьому обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або ОМС за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або про відмову в його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови. Рішення повинне бути прийняте саме на пленарному засіданні ради відповідно до вимог Закону про місцеве самоврядування та Регламенту сільської ради.

Частиною 7 ст. 118 ЗК визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, а саме:

— невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

— невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

— невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Щоб подивитися повну версію, підпишіться на журнал Ви вже підписалися? Увійти

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити