1 Далі за текстом — Центр. Продовження статті дивись на с. 33.
Чугуївщина є одним із лідерів у Харківській області у впровадженні кращих практик формування мережі надання соціальних послуг в громаді. Тут активно впроваджують соціальні послуги, яких потребують мешканці. Такі послуги мешканцям Чугуєва надає, зокрема, Центр комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю «Шанс», який є одним з унікальних закладів на Харківщині та в якому за допомогою спеціалізованого обладнання надають широкий спектр реабілітаційних послуг дітям. Зокрема, тут функціонує відділення раннього втручання.
У минулому році, за даними офіційного сайту Чугуївської міської ради, Центр надав реабілітаційні послуги 119 дітям із різними вадами розвитку (35 дітям групи ризику та 84 дітям з інвалідністю, в тому числі 9 паліативним дітям). Набуті знання та навички будуть у подальшому використані в практиці надання соціальних послуг жителям нашого міста.
Олександре, як виникла ідея створення Центру? Чи підтримала місцева влада ініціативу його створення?
Саме меру Чугуєва й належить ідея створення у місті закладу, який би опікувався особливими дітьми та їх сім’ями. Для нас було важливо, щоб професійну допомогу маленькі чугуївці та їхні батьки могли отримувати у рідному місті та їм не потрібно було долати великі відстані, щоб допомогти своїй дитині отримати шанс на повноцінне життя.
Надання допомоги дітям із вадами розвитку проводилось ще на початку 2000-х років на базі Чугуївського міського територіального центру, й до 2008 року це відділення успішно працювало. Але згодом у процесі загальнодержавного реформування сфери соціальних послуг відділення через низку різних причин припинило свою роботу.
Звичайно, це засмутило батьків і дітей, які змушені були їздити на реабілітацію до Харкова та інших міст. Погодьтесь, що це важко зробити не лише фінансово, але й фізично. Тому при розробці міської Стратегії розвитку системи надання соціальних послуг на 2017 — 2020 роки було наголошено на необхідності підвищення рівня доступності соціальних послуг у м. Чугуєві, у тому числі й для дітей з особливими потребами. У грудні 2016 року цю ініціативу підтримали депутати міської ради, і це стало відправною точкою масштабного процесу під назвою «Шанс».
Розкажіть більш детально, як вирішувались на перших етапах питання фінансування Центру?
Авжеж, ми розуміли, що для створення Центру такого рівня нам буде потрібно залучити чималі кошти та знайти приміщення. До речі, єдиним «зручним» приміщенням, яке б відповідало нашим потребам, стала будівля колишньої школи, стан якої потребував капітального ремонту. Усі, хто приходив подивитись на це приміщення, навряд чи вірили в те, що саме у ньому ми плануємо розмістити такий заклад. Адже будівля потребувала вкладення значних коштів, аби привести її до ладу. Звичайно, інвестори не поспішали виділити кошти на наш проєкт. Але ми продовжували шукати та не засмучувались, адже вірили у те, над чим розпочали працювати. Перше фінансування, яке отримав заклад, надійшло з міського бюджету.
На капітальний ремонт будівлі колишньої школи з міського бюджету було виділено понад 3 мільйони гривень. За них було проведено технічне обстеження стану будівлі, розроблена необхідна проєктно-технічна документація та проведені ремонтні роботи. Разом із місцевою владою ми вірили, що нам вдасться все і «Шанс» отримає право на життя.
Маю сказати, що для інвесторів питання фінансування місцевим коштом має неабияке значення. Якщо ваша місцева влада у вас вірить та підтримує, починають знаходитись й ті, хто також готовий допомогти.
Завдяки багаторічній співпраці міської влади з Німецьким товариством міжнародного співробітництва GIZ ми отримали додаткове фінансування. Їхня фінансова підтримка була використана на придбання сучасного реабілітаційного обладнання, проведення навчання фахівців, у тому числі із залученням реабілітологів міжнародного рівня. Саме завдяки підтримці з боку зарубіжних партнерів та злагодженій роботі нашої команди, керівництва міста, а також батьків дітей, для яких цей Центр створювався, нам вдалось спільними зусиллями реалізувати такий масштабний та дороговартісний проєкт.
Якими, все ж таки, були перші кроки, які Ви робили, шукаючи джерела додаткового фінансування?
Обсяги робіт з облаштування Центру дійсно вражають, оскільки розпочинали ми все, без перебільшення, з нуля. І звісно, все це неможливо було б здійснити лише коштом міського бюджету. Ми це розуміли та не сиділи склавши руки та не чекали, доки до нас прийдуть ті, хто надасть допомогу. Після довгих обговорень та консультацій з місцевою владою, в якої вже є значний досвід з пошуку джерел додаткового фінансування, ми вирішили залучити зарубіжних інвесторів. Такі інвестори вже мали досвід роботи з комунальними установами нашого міста, і ми сподівались, що нашу ідею вони підтримають одразу. Але зважаючи на те, що наш проєкт був дуже масштабним, спочатку вони досить скептично поставились до можливості його реалізації.
Однак на той час ми вже не збирались зупинятись і, обговоривши проблеми, вирішили будувати Центр власними силами (звичайно, за підтримки місцевої влади) та паралельно продовжувати шукати інвесторів. На сесії Чугуївської міської ради були виділені перші кошти, та розпочались будівельні роботи, і лише тоді вже ні в кого не виникало жодних сумнівів у серйозності намірів стосовно реалізації наших смілих планів. Саме так розпочалась наша співпраця з Німецьким товариством міжнародного співробітництва GIZ. В нас повірили.
Яким чином побудована співпраця між місцевою владою та Центром?
Повторюсь, що комунальна установа «Центр комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю «Шанс» була заснована за ініціативою Чугуївської міської ради. Тому ми завжди ставимо собі за завдання спільно зі своїми засновниками розробляти стратегію та напрямок розвитку Центру. Адже, тільки об’єднавшись в єдину команду, ми зможемо швидко та якісно вирішити будь-яке питання.
Також у нас налагоджена співпраця із сусідніми громадами. На сьогоднішній день ми приймаємо на реабілітацію дітей з Малинівської та Чкалівської ОТГ.
Ми завжди відкриті для тих, хто потребує допомоги, і готові йти назустріч усім, хто до нас звертається.
Чи беруть участь працівники Центру в подачі заявок на гранти, конкурси, чи це виключно «директорська» сфера діяльності?
Ми завжди працюємо над залученням позабюджетних коштів, подаємо заявки на участь у грантах, конкурсах, ведемо переговори з міжнародними донорами, і кожен із нас певною мірою є учасником цього процесу. Один за всіх та всі за одного, як би банально це ні звучало. Починаючи від керівництва міста і закінчуючи нашими фахівцями, кожного дня в Центрі або поза його межами ведеться кропітка робота. Така робота базується на потребах сімей, яких ми обслуговуємо, і наше завдання полягає в тому, щоб створити в нашому Центрі гідні умови для реабілітації дітей з інвалідністю. Тобто це не лише моя сфера відповідальності як директора Центру. Разом із працівниками Центру ми — одна команда, а тому всі разом працюємо заради єдиної мети.
Робота в такому Центрі вимагає величезних сил, професійних знань та умінь. Олександре, як директор Центру, яким чином Ви вирішуєте проблему із кадрами? Де шукати «якісних» фахівців, які погодяться на таку відповідальну роботу, та які умови треба для них створити, аби в них виникло бажання якомога довше працювати в такому Центрі?
Так, дійсно, одна справа — відремонтувати будівлю і наповнити її сучасним обладнанням, й зовсім інша — підібрати команду фахівців, здатних професійно та на високому рівні і постійно надавати допомогу дітям.
Наші спеціалісти — молоді, амбітні професіонали, а головне — мотивовані працювати на досягнення позитивного результату. З іншого боку, молодий та досвідчений фахівець завжди користується попитом на ринку праці, тому, звичайно, є ризик того, що він знайде більш високооплачувану роботу. Тим більше, що конкурувати у цій сфері діяльності на ринку заробітної плати нашому Центру сьогодні складно. Але я дуже вдячний своєму колективу за те, що вони повірили в ідею створення Центру та доклали неймовірних зусиль для втілення її в життя. Ми завжди прагнемо створити для кожного комфортні умови праці, спонукаємо постійно підвищувати свій рівень кваліфікації, брати участь у всіляких майстер-класах та навчальних семінарах, конференціях регіонального та всеукраїнського рівня. Всім разом нам належить ще дуже багато зробити, але впевнений, що з кожним днем у цій важливій справі, на кожного зі своєї команди сміливо можна покластись.
Розкажіть про специфіку роботи Центру, його структуру та які послуги надаються.
Перше, що ми зробили, — довго вивчали досвід створення та роботи подібних закладів у нашій країні та за кордоном. Для себе ми прийняли рішення, що на першому етапі роботи нашого Центру мають функціонувати два напрямки в реабілітації.
У нашому місті проживає досить велика кількість дітей з інвалідністю, і ми, звісно, повинні надавати усім їм кваліфіковану допомогу. З іншого боку, весь світ рухається в напрямку профілактики, тому одне з головних завдань, які ми поставили перед собою, — це зменшення рівня інвалідізації у нашому місті.
Виходячи з цього, в Центрі було створено два відділення:
— відділення раннього втручання, в якому надається допомога дітям від народження і до 4 років, та головною метою якого є превенція та виявлення відхилень на ранніх етапах розвитку;
— психолого-педагогічне відділення, в якому надається допомога дітям, які вже мають інвалідність.
У кожному відділенні працює міждисциплінарна команда фахівців, до складу якої входять практичні психологи, вчителі-логопеди, спеціалісти з фізичної реабілітації та лікар-педіатр. На кожну дитину розробляється індивідуальний план реабілітації.
Ще один напрямок, в якому ми бачимо потенціал,— створення на базі нашого Центру так званих майстерень для людей з інвалідністю. Це необхідно для того, щоб залучати молодих людей до професійної зайнятості і спонукати їх розвивати свої здібності у творчому напрямку. У 2019 році у нас з’явились такі нові послуги, як іпотерапія та каністерапія.
Від редакції: Іпотерапія — популярний та всесвітньо визнаний метод реабілітації після різноманітних захворювань, досягнення стійкої ремісії та соціальної адаптації. Якщо говорити простими словами — це лікування за допомогою верхової їзди на коні під наглядом лікаря-іпотерапевта або спеціально навченого інструктора верхової їзди. Унікальність такої терапії полягає в одночасному фізичному, психологічному та емоційно позитивному впливах на пацієнтів із неврологічними, психічними, фізичними та іншими серйозними вадами здоров’я. Додамо, що про те, що коні можуть лікувати, ще говорив Гіпократ. Безпосередній контакт із цими тваринами допомагає хворим дітлахам одужувати набагато результативніше. Спілкування з тваринами допомагає викликати світлі, веселі та позитивні емоції. Проте пильну цікавість до подібної терапії медики-реабілітологи почали проявляти лише в другій половині ХХ століття. Найбільший розвиток цей вид лікування отримав в країнах Західної Європи, Скандинавії, США, Польщі, країнах Балтії та в Україні. Сьогодні близько 45 країн світу застосовують іпотерапію, яка здебільшого вважається додатковим методом лікування.
Каністерапія — це досить новий для України метод реабілітації за допомогою спеціально навчених і відібраних собак. Каністерапія дуже розвинута у країнах Європи. Наприклад, у Польші спеціальність «каністерапевт» входить до класифікатору професій. У Чехії, Іспанії можна отримати диплом «каністерапевт». Собака є дуже близьким другом для дитини. В Україні протягом останніх 5-7 років цей метод набирає популярності. Він ефективний та підходить для дітей, які народились із певними особливостями психофізичного розвитку: із синдромом Дауна, із ДЦП або із розладами аутичного спектру. Каністерапію успішно застовують як терапію для літніх людей, і це також дає позитивний результат у лікуванні.Також у Центрі організовано підвіз дітей на заняття та у зворотному напрямку, що є зручним для тих, хто має проблеми з пересуванням.
Дуже цікаво Ви розповідаєте. Скажіть, будь ласка, які були особливості ремонту Центру, адже його щоденно з огляду на специфіку роботи необхідно підтримувати в стані, придатному для прийому відвідувачів?
Як я вже розповідав, щоб створити Центр такого рівня, Чугуївською міською радою було вирішено відремонтувати та модернізувати будівлю колишньої школи, яка знаходилась в одному з мікрорайонів нашого міста. А якщо врахувати те, що ця будівля не експлуатувалась після закриття школи більше ніж 4 роки та була відрізана від усіх комунікацій, тільки уявіть масштаби всієї роботи, яка нас очікувала. Ми практично розпочинали все з нічого, з голих стін. За допомогою фахівців проєктували приміщення, враховували усі необхідні аспекти для зручності відвідувачів. Саме таким чином виконувались ремонтні роботи з утеплення фасаду будівлі, із заміни віконних блоків та дверей, заміни покрівлі, підведення опалювальних комунікацій із застосуванням енергозберігаючих технологій, замінено водопровідні системи.
Так, крок за кроком, ми йшли до своєї мети — створити для дітей з вадами розвитку сучасні та комфортні умови реабілітації. Наразі інфраструктура закладу повністю пристосована для особливих пацієнтів (є поручні, пандуси, тактильна плитка тощо).
Олександре, а чи має установа постійних благодійників або спонсорів, які допомагають при виникненні певних обставин?
Спонсорство і меценатство, що відроджуються зараз в Україні, є популярними джерелами фінансування, які дійсно працюють. Але, щоб залучити ці кошти, необхідно мати велику базу контактів у різних сферах діяльності і дбати про власну репутацію.
Благодійників, які б допомагали нашому Центру на постійній основі, ми не маємо, але є підприємці та фізичні особи, які інколи допомагають нашому закладу. Як і будь-які інші соціальні установи, ми завжди шукаємо підтримки для того, щоб робити свою справу якомога якісніше та ефективніше, тому ми ніколи не відмовляємось від спонсорської допомоги. За ці кошти можна зробити для дітей з особливими потребами набагато більше, ніж ми можемо зараз.
Чи замислювались Ви над тим, яким буде Ваш Центр через рік або два? Які плани або ідеї з удосконалення роботи Центру?
Ви знаєте, ми так стрімко створили Центр та розвивали його діяльність, що, перш за все, я думаю, як закріпити досягнутий результат, а вже потім думати над подальшими можливостями Центру. Вважаю, що попереду на нас очікує дуже кропітка робота, адже, як я вже наголошував, у майбутньому ми плануємо створити ще один напрямок реабілітації та залучити молодь з інвалідністю до соціально-трудової діяльності.
Також ми плануємо створити батьківський клуб «Батьківська рада», в якому будемо обговорювати поточні проблеми, ділитись досвідом, важливою інформацією один з одним. Ще — придбати власний автомобіль, щоб мати можливість підвозити дітей на реабілітацію до Центру. Звичайно, бонусом це дасть можливість нашим спеціалістам відвідувати дітей з важкими порушеннями в розвитку на дому.
Крім того, постійно думаємо про поповнення матеріально-технічної бази, придбання сучасного обладнання, розширення штату фахівців. Адже у сукупності це дасть нам можливість надавати допомогу ще більшій кількості дітей з особливими потребами.
З якими основними проблемами Ви стикаєтесь у роботі Центру щодня та як Ви їх вирішуєте?
Можна багато говорити про ті чи інші труднощі, що виникають в роботі, але не про проблеми. Я просто не люблю це слово. Так, звичайно, ми часто в своїй роботі стикаємось з недосконалостями законодавчої бази, непорозумінням з боку батьків, які приходять до нас у відчаї. Але завжди є вихід з будь-якого складного становища, головне — чітко розуміти свою мету і не зупинятись на півдорозі.
Які будуть Ваші побажання тим, хто планує створити щось подібне, та рекомендації щодо перших кроків на цьому шляху?
Напрямок реабілітації дітей з порушенням розвитку в нашій державі дуже стрімко розвивається. Тому ми часто чуємо про створення нових Центрів реабілітації інвалідів, переважно комерційних. Більшість з них в погоні за прибутком втрачають якість надання послуг. Тобто практично забувають про своє безпосереднє функціональне призначення: про «надання якісної та професійної допомоги». І саме це має стояти на першому місці при створенні таких закладів.
Я раджу всім тим, хто працює в цьому напрямку, не зловживати довірою людей, які довірили вам як професіоналам саме дорогоцінне у своєму житті — свою дитину, та нести відповідальність за кожне прийняте рішення.
Від імені редакції дякуємо Олександру Лисенку за цікаву бесіду та практичні напрацювання, якими він поділився на сторінках нашого видання. Сподіваємось, тим громадам, які лише розмірковують або вже працюють над створенням подібного Центру, може знадобитись досвід тих, хто успішно працює в цьому напрямі. Якщо в ОМС виникли якісь запитання, надсилайте їх до редакцїї, ми радо на них відповімо.
