Щорічна відпустка
Відповідно до ст. 29 Закону України від 06.04.2000 № 1645-III «Про захист населення від інфекційних хвороб»1 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 Кабінетом Міністрів України з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин.
1 Далі за текстом — Закон № 1645.
Як повідомила Державна служба України з питань праці, з метою реалізації заходів, передбачених законодавством у разі встановлення карантину, роботодавці зобов’язані вжити всіх можливих заходів.
Серед таких заходів:
| 1 | надання працівникам щорічних основних та додаткових відпусток, інших оплачуваних відпусток, передбачених законодавством |
| 2 | надання відпусток без збереження заробітної плати за заявою працівників |
| 3 | встановлення працівникам неповного або скороченого робочого часу |
| 4 | запровадження роботи змінами |
| 5 | тимчасове запровадження дистанційної або надомної роботи |
| 6 | введення простою |
| 7 | продовження роботи за умови застосування засобів індивідуального та колективного захисту |
Статтею 79 Кодексу законів про працю України2 передбачено, що щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.
2 Далі за текстом — КЗпП.
У разі надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, крім визначених законом випадків, коли ці відпустки за бажанням працівника надаються повної тривалості.
Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.
Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
Невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Відповідно до ст. 21 Закону України від 07.06.2001 № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадовим особам місцевого самоврядування надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законами України не передбачено тривалішої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.
Посадовим особам, які мають стаж служби в ОМС понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Тож, якщо у посадової особи ОМС на час запровадження карантину наявні невикористані дні щорічної або додаткової відпустки, вона має право за власним бажанням без будь-яких обмежень з боку ОМС, як роботодавця, їх використати.
Якщо склалася ситуація, що посадова особа не бажає йти у щорічну відпустку, яка припала на час запровадження карантину, або ж ОМС, як роботодавець, не погоджується відпускати у відпустку, необхідно виходити з наступного.
З огляду на те, що конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, посадову особу не мають права примусити йти у відпустку, і за домовленістю така відпустка може бути перенесена на новий термін.
При цьому, як випливає із ст. 80 КЗпП, щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період лише у разі: порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки; несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки.
Щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, установи, організації, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.
У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом.
Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.
Виходячи з того, що ОМС, як роботодавець, зобов’язаний надати, а посадова особа ОМС — використати щорічну відпустку, запровадження карантину не є підставою для перенесення її на інший період ані на вимогу посадової особи, ані за ініціативою ОМС, неприпустимими є як відмова посадової особи в односторонньому порядку від використання відпустки, яка у межах, установлених графіком, припала на час запровадження карантину, так і не надання її ОМС, як роботодавцем.
Відпустка без збереження заробітної плати
КЗпП передбачає можливість брати відпустку без збереження заробітної плати.
Відповідно до ст. 84 КЗпП у випадках, передбачених ст. 25 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР«Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов’язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.
За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
У разі встановлення Кабінетом Міністрів України карантину відповідно до Закону № 1645 термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний термін, встановлений частиною другою цієї статті.
Як бачимо, надання відпустки без збереження заробітної плати обумовлено лише бажанням посадової особи ОМС, як працівника.
Тож ОМС, як роботодавець, зобов’язаний, в разі подання посадовою особою ОМС особистої заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати, надати таку відпустку на весь час запровадження карантину.
Водночас надання відпусток без збереження заробітної плати за ініціативою ОМС, як роботодавця, не передбачено чинним законодавством, тому примусити посадову особу написати заяву про надання такої відпустки на період карантину ОМС не має права.
Відрахування із заробітної плати
Згідно зі ст. 127 КЗпП, ст. 26 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці»3 відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством.
3 Далі за текстом — Закон № 108.
При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти відсотків, а у випадках, передбачених законодавством, — п’ятдесяти відсотків заробітної плати, що належить до виплати працівникам.
Обмеження, встановлені частиною другою цієї статті, не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні покарання у вигляді виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону № 108 забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством.
Отже, роботодавцю дозволяється здійснювати відрахування із заробітної плати працівника на підставі його особистої заяви, але тільки тоді, коли такий порядок відрахування встановлений конкретною нормою відповідного закону.
Так, постановою КМУ від 29.01.1993 № 69 «Про оплату витрат юридичних осіб за проведення відрахування із заробітної плати працівників за їх бажанням» встановлено, що оплата витрат підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб, пов’язаних з відрахуваннями на підставі особистих письмових заяв їхніх працівників з одержуваної ними заробітної плати і прирівняних до неї доходів для безготівкової оплати внесків, а також для дарів і пожертвувань об’єднанням громадян, включаючи професійні спілки, та благодійним фондам України, провадиться за рахунок працівника чи юридичної особи або відповідного об’єднання громадян (професійної спілки), якщо це передбачено колективним договором, або за домовленістю відповідних сторін.
Тож одним із видів відрахувань із заробітної плати посадової особи ОМС, яке може провадитись за заявою працівника, є відрахування із заробітної плати на оплату внесків, дарів і пожертвувань об’єднанням громадян, включаючи професійні спілки, та благодійним фондам України.
Відповідно, якщо посадова особа ОМС виявить бажання на відрахування з її заробітної плати благодійних внесків, зокрема до фонду закладу охорони здоров’я, і подасть про це відповідну заяву із зазначенням конкретного порядку відрахувань (суми, періодів — щомісяця/постійно/одноразово), бухгалтерська служба ОМС має перераховувати такі внески.
В жодному нормативно-правовому акті України немає норми, яка б дозволяла ОМС, як роботодавцю, здійснювати відрахування із заробітної плати працівника з метою перерахування їх на благодійні цілі за власною ініціативою в обов’язковому порядку.
Тому видавати розпорядження про відрахування суми тижневого заробітку посадової особи ОМС і перерахування її до благодійного фонду закладу охорони здоров’я ОМС, як роботодавець, не має права.
