Підстави для стягнення
З огляду на положення чинного трудового законодавства ОМС як роботодавець зобов’язаний виплатити при звільненні працівнику не тільки нараховану заробітну плату, а й усі інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які йому належать.
Такими виплатами для працівників ОМС можуть бути:
| вихідна допомога при звільненні | ст. 44 КЗпП України | у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та пп. 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ст. 38, 39 КЗпП України) — у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, — у розмірі не менше шестимісячного середнього заробітку |
| компенсація за невикористану відпустку | ч. 1 ст. 83 КЗпП України | у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи |
| надбавки, матеріальна допомога | керівники ОМС, у межах затвердженого фонду оплати праці мають право установлювати працівникам надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи; надавати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника; преміювання сільських, селищних і міських голів, голів районних і районних у містах рад, їх заступників, встановлення їм надбавок, надання матеріальної допомоги здійснюється у порядку та розмірі, установлених постановою № 268, у межах затверджених видатків на оплату праці | |
| доплата за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника | ст. 105 КЗпП України, | працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов’язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника; керівники ОМС мають право встановлювати доплату за виконання обов’язків тимчасово відсутніх працівників таких самих категорій персоналу — до 50 відсотків посадового окладу за основною роботою з використанням для цього до 50 відсотків посадового окладу відсутнього працівника; за виконання обов’язків тимчасово відсутнього керівника або заступника керівника структурного підрозділу — у розмірі різниці між фактичним посадовим окладом тимчасово відсутнього керівника або заступника керівника структурного підрозділу (без урахування надбавок та доплати) і посадовим окладом працівника, який виконує обов’язки тимчасово відсутнього керівника або заступника керівника структурного підрозділу, у разі, коли працівник, що виконує обов’язки тимчасово відсутнього керівника структурного підрозділу, не є його заступником |
* Постанова № 268.
Крім того, відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Далі пропоную обговорити не те, як обійти вимоги працівника про стягнення чесно зароблених ним грошових коштів, а отримати рекомендації, як ОМС мінімізувати втрати при зверненні «недобросовісного» працівника до суду та уникнути задоволення явно незаконних вимог.
— за приписами ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Пам’ятаймо! Звернутись до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні працівник може у місячний строк — адже це питання належить до питань проходження публічної служби. Перебіг цього строку розпочинається з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Якщо на день розгляду справи заборгованість із сум, які належать звільненому працівнику, не виплачена — трирічна позовна давність до таких позовних вимог не застосовується.
Період стягнення — установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі — наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
— за правилами статей 27, 28 ЦПК України позови, що виникають із трудових відносин, можуть бути пред’явлені за місцезнаходженням ОМС, згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, а також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача;
— згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» позивачі у справах про стягнення заборгованості звільняються від сплати судового збору при зверненні до суду з позовами про стягнення заробітної плати. При цьому у справах про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачі від сплати судового збору не звільнені.
постанова Великої Палати ВС від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16
Зменшення розміру відшкодування судом
Одразу наголосимо на тому, що мова піде про можливість зменшення судом лише розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України.
Прямої норми, яка б вказувала на обов’язковість зменшення судом розміру відшкодування середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні чинне законодавство не містить.
Але враховуючи те, що:
— з одного боку, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов’язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, та у разі невиконання такого обов’язку передбачає настання відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України;
— з іншого, — захищає права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя;
— попри те, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах, він має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. І між інтересами працівника та роботодавця має бути дотриманий розумний баланс;
— установлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
ВС зробив висновок про можливість зменшення судом розміру відшкодування, який виклав у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц; постанові від 08.07.2020 у справі № 280/737/16-ц.
Так, суд вказав, що з огляду на те, що відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов’язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, тому за певних обставин обсяг відповідальності може бути несправедливим для роботодавця, зокрема, унеможливити виконання ним зобов’язань з виплати заробітної плати іншим працівникам, невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
При цьому, констатував, що трапляються випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.
Таким чином, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, судам необхідно враховувати:
| 1 | розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором |
| 2 | період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов’язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум |
| 3 | ймовірний розмір пов’язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника |
| 4 | інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов’язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні |
Можливість стягнення доплати
Звісно ж, на практиці трапляються випадки (у разі відсутності працівника внаслідок тимчасової непрацездатності, перебування у відпустці без збереження заробітної плати, у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами, у частково оплачуваній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку чи у відпустці без збереження заробітної плати тощо), коли виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника ОМС необхідно покласти на іншого працівника такої ж категорій персоналу.
За виконання таких працівником обов’язків тимчасово відсутнього працівника передбачена доплата.
Встановлення такої доплати в межах затвердженого фонду оплати праці та визначення її розміру (до 50 відсотків посадового окладу за основною роботою з використанням для цього до 50 відсотків посадового окладу відсутнього працівника) є правом, а не обов’язком голови відповідної ради.
Крім того, те, що працівник дає згоду на виконання обов’язків на час відсутності основного працівника, засвідчуючи її своїм підписом про ознайомлення з відповідним розпорядженням, означає, що він погоджується як із розміром встановленої доплати, так і з тим, що він буде виконувати обов’язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи.
Отже, якщо звільнений працівник пред’явить до ОМС вимоги про стягнення доплати у більшому, ніж визначено в розпорядженні про покладення на нього виконання обов’язків відсутнього основного працівника, розмірі, враховуючи, що визначення розміру доплати (до 50 %, а не рівно 50 %) є дискреційним повноваженням голови відповідної ради, підстав для її задоволення не буде.
Така позиція викладена у постанові ВС від 23.04.2020 у справі № 219/5775/17 (ср. ).
Висновок експерта у справах про стягнення сум при звільненні
З огляду на положення до ч. 1 ст. 76 ЦПК України одним з видів доказів у справах про стягнення сум при звільненні є висновок експерта.
Як правило, у цих категоріях справ проводять судову економічну експертизу щодо встановлення правильності проведення розрахунків заробітної плати, доплат, надбавок, компенсацій тощо, їх розміру та часу, за який утворилась заборгованість з невиплати заробітної плати працівника.
При цьому ч. 3 ст. 102 ЦПК України надає право учасникам процесу звернутись за отриманням висновку експерта самостійно або отримати його на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Частини 6, 7 ст. 102 ЦПК України встановлюють, що у висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім’я, освіта, спеціальність, а також за наявності свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.
У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом — також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків.
Відповідно до розділу III Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, разом із документом про призначення судової економічної експертизи (залучення експерта) експерту повинні бути надані документи бухгалтерського та податкового обліку, які містять вихідні дані для вирішення поставлених питань. Такими документами можуть бути прибуткові та видаткові накладні, податкові накладні, ордери, звіти матеріально відповідальних осіб, картки складського обліку, касові книжки, матеріали інвентаризації, акти ревізій, табелі, наряди, акти приймання виконаних робіт, трудові договори, розрахункові платіжні відомості, виписки банку, платіжні доручення і вимоги, договори про матеріальну відповідальність, накопичувальні (оборотні) відомості, журнали-ордери, меморіальні ордери за балансовими рахунками, головні книги, реєстри податкових накладних, податкові декларації, баланси та інші первинні і зведені документи бухгалтерського та податкового обліку і звітності.
Для проведення дослідження необхідно надати оригінали документів або належним чином завірені їх якісні копії.
Тож представнику ОМС необхідно ретельно перевіряти дані висновку експертного дослідження, складеного за зверненням працівника, бо його оцінка буде проводитися судом при ухваленні рішення.
Увага! Ненадання для проведення експертного дослідження та розрахунку заборгованості заробітної плати звільненого працівника всіх необхідних документів, зокрема бухгалтерських, надання документів не в оригіналах або належним чином завірених їх якісних копіях виключає можливість об’єктивного розрахунку.
Непопередження експерта, який склав висновок за зверненням учасника справи, який має ті самі права й обов’язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду, про кримінальну відповідальність вказує на недопустимість такого висновку експерта.
Серед іншого, саме на цих підставах ВС було залишено без змін рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні вимог завідувачки дитячого навчального закладу до селищної ради про стягнення заборгованості з недоплаченої заробітної плати.
— у висновку експертного дослідження за результатами проведення економічного дослідження не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Попередження судового експерта про кримінальну відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків за ст. 385 КК України не є попередженням про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Статтею 78 ЦПК України визначено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Будь-яких клопотань щодо призначення експертизи судом позивачем у судах попередніх інстанцій не заявлялось.
постанова Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 676/90/17-ц
Відповідальність за зобов’язаннями комунального підприємства
Місцеві ради, як представники територіальних громад, можуть створювати комунальні підприємства і як власники цих підприємств та всього їх майна своїми рішеннями припиняти їх господарську діяльність.
Водночас у комунальних підприємств, діяльність яких припиняється і які вже є неплатоспроможними, можуть залишатись невиконаними зобов’язання з виплати заробітної плати, у тому числі звільненим працівникам.
Не дочекавшись виплат, працівники цих підприємств звертаються до суду із вимогами про стягнення солідарно з відповідної місцевої ради, комунального підприємства такої ради заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди.
Чи настає відповідальність ОМС за зобов’язанням у межах трудових відносин комунальних комерційних підприємств, розбирався ВС.
18.05.2020 у справі № 711/3288/17-ц Об’єднана палата Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що ОМС не несе субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями створеного комерційного комунального унітарного підприємства.
Обґрунтовують свою позицію так.
1. Перш за все, Об’єднана палата Касаційного цивільного суду вказала на те, що в ГК України немає прямої норми, яка б передбачала повну субсидіарну відповідальність територіальної громади за зобов’язаннями створеного нею комунального підприємства, такий випадок субсидіарної відповідальності можливий лише з підстав, установлених законом, і визначається залежно від виду підприємства.
Так, з огляду на положення ч. 1 ст. 176 ЦК України територіальні громади не відповідають за зобов’язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, установлених законом, а юридичні особи, створені територіальними громадами, у свою чергу, не відповідають за зобов’язаннями відповідно територіальних громад.
За змістом ст. 619 ЦК України субсидіарна відповідальність повинна бути передбачена договором або законом, така відповідальність настає за умови пред’явлення вимоги до основного боржника та його відмови від задоволення вимог кредитора або ненадсилання відповіді у розумний строк про задоволення вимоги.
Тобто, виходячи зі змісту вказаної норми, підставою для застосування субсидіарної відповідальності для засновників таких юридичних осіб має бути виключно пряма вказівка закону або договору.
2. Відповідно до положень ст. 77, 78 ГК України в Україні можуть створюватись казенні державні та комерційні і некомерційні комунальні унітарні підприємства.
Казенне підприємство створюється за рішенням КМУ. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління. Казенне підприємство є юридичною особою, має відповідні рахунки в установах державного банку, печатку із своїм найменуванням. Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує статут підприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл.
За змістом норм ст. 74, 75 ГК України, які визначають правовий статус державного комерційного підприємства, останнє відповідає за своїми зобов’язаннями самостійно.
Разом з тим ст. 78 ГК України визначає, що комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним ОМС у розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності та входить до сфери його управління. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності й закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).
Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою.
Казенне підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями казенного підприємства.
Щодо відповідальності комунального унітарного підприємства за своїм зобов’язанням, то згідно з ч. 10 ст. 77 ГК України особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, установлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.
Правовий режим відповідальності комунального унітарного комерційного або некомерційного підприємства визначається відповідно до вимог правового режиму відповідальності державного комерційного або казенного підприємства.
Так, згідно з ч. 3 ст. 78 ГК України майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за такими підприємствами на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).
Право оперативного управління є найбільш обмеженим правовим титулом, який не дозволяє підприємству розпоряджатись належним йому майном.
При цьому комунальне комерційне підприємство отримує майно, передане йому громадою на праві господарського відання, а обмеження у його використанні визначаються статутними документами цього підприємства.
Право господарського відання є речовим правом суб’єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб’єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб’єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.
Отже, комунальне комерційне підприємство володіє своїм майном на праві повного господарського відання та є самостійним у здійсненні господарської діяльності, в тому числі із заробітної плати, за рахунок майна, закріпленого за таким підприємством на праві господарського відання, якщо інше не встановлено статутними документами цього товариства. У разі незаконності дій власника щодо належного такому підприємству майна воно має право на захист своїх речових прав на майно від дій власника.
Субсидіарна відповідальність ОМС за зобов’язаннями комунальних комерційних підприємств не настає, крім випадку, якщо буде доведено, що комунальне комерційне підприємство було доведене до банкрутства саме діями його засновника (учасника) — ОМС.
— трудовим законодавством солідарна відповідальність у трудових спорах за вимогами про стягнення сум, невиплачених при звільненні, не передбачена. ОМС не є роботодавцем, з яким працівник комунального підприємства перебував у трудових відносинах, оскільки місцевою радою виконувались владні функції, що характеризуються наданням різноманітних управлінських послуг вказаному підприємству та справлянням на нього владного впливу в рамках публічно-правових відносин.
До речі! Проаналізувала Об’єднана палата Касаційного цивільного суду посилання позивача на постанову Великої Палати ВС від 04.09.2018 у справі № 5023/4388/12, в якій Велика Палата дійшла висновку, що ОМС несе повну субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями створеного ним комунального підприємства.
І дійшов висновку, що в зазначеній справі встановлено інші, ніж у вказаній, обставини, зокрема, що діями територіальної громади створене ним комунальне підприємство доведено до банкрутства, що відповідно до норм чинного законодавства є підставою для субсидіарної відповідальності міської ради за зобов’язаннями цього підприємства в межах ліквідаційної процедури.
Крім того, у постанові, на яку посилається позивач, Велика Палата ВС зробила висновок, що для вирішення питання про субсидіарну відповідальність підприємства (роботодавця) та ОМС (як учасника та засновника такої юридичної особи) необхідно встановлення наявності чи відсутності підстав та умов покладення субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями створеного ним комунального підприємства, зокрема, мету здійснення господарської діяльності підприємства, його сферу діяльності та факт банкрутства.
Натомість у справі, що переглядається, суди встановили, що відповідно до способу утворення комунальне підприємство є унітарним, комерційним підприємством та діє з метою отримання прибутку і на момент розгляду справи не є ліквідованим.
— також Об’єднана палата Касаційного цивільного суду вказала на відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин рішень ЄСПЛ у справах «Міхайленки та інші проти України» від 30.11.2004 та «Єршова проти Російської Федерації» від 10.04.2010, оскільки Європейський суд, вважаючи, що держава несе відповідальність за несплату позивачеві стягнутих рішеннями національних судів коштів, виходив із відповідальності держави за фінансування казенних підприємств та положень ч. 7 ст. 77 ГК України, що не суперечить правовій позиції, висловленій у цій справі;
— не можна застосувати до цих правовідносин позицію у справі «Єршов проти Російської Федерації», оскільки суд виходив з того, що заявники звернулись до роботодавця з вимогами, отримали судові рішення на свою користь, однак судові рішення не були виконані у зв’язку з діями засновника комунальних підприємств;
— крім того, у справі, яка розглядалась ЄСПЛ, унітарне підприємство, до якого було подано позов колишнім працівником, перебувало у процедурі банкрутства і було оголошено банкрутом ще до того, як позивач пред’явила до виконання виконавчий документ. А у спорі, який розглядався Об’єднаною палатою Касаційного цивільного суду, підприємство не ліквідоване і самостійно проводить свою господарську діяльність.
