Поняття та порядок укладення мирової угоди
Загальні положення про мирову угоду врегульовані нормами гл. 5 ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов’язків сторін.
Тобто, по суті, мирова угода — це угода сторін, які свідомо, самостійно досягли такого результату в спірному питанні, який влаштовує їх обох, і тому вирішили припинити судовий спір.
У мировій угоді сторони прописують досягнуті умови примирення. Звісно ж, останні мають бути пов’язані із предметом позовних вимог. Вийти за межі предмета спору ч. 1 ст. 207 ЦПК України дозволяє сторонам за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Звернемо увагу на те, що мирова угода, на відміну від визнання позову або відмови від позову, полягає у тому, що волю на її укладення виражають обидві сторони (позивач і відповідач); обидві сторони заявляють про затвердження мирової угоди суду.
— Цивільно-правовий спір може бути припинений мировою угодою на будь-якій стадії судового процесу: в суді першої інстанції, судах апеляційної та касаційної інстанцій. Мирова угода може бути затверджена судом в процесі виконання рішення (ч. 7 ст. 49 ЦПК України, ст. 434 ЦПК України).
Укласти мирову угоду можуть сторони: позивач, відповідач, а також треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, оскільки користуються правами та несуть обов’язки позивача (ст. 49, ч. 3 ст. 52 ЦПК України).
Право на укладення мирової угоди має представник сторони, якщо таке повноваження спеціально передбачено у виданій йому довіреності або ордері (якщо представником виступає адвокат) (ст. 64 ЦПК України).
Про укладення мирової угоди сторони повідомляють суд шляхом подання спільної письмової заяви. На підставі цієї заяви суд розглядає питання щодо затвердження мирової угоди.
До ухвалення судового рішення у зв’язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз’яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.
Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі (ч. 3, 4 ст. 207 ЦПК України).
— якщо мирова угода укладається на стадії виконання судового рішення, то державний або приватний виконавець, який одержав письмову мирову угоду сторін, не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ. (ч. 1 ст. 434 ЦПК України).
У силу п. 1 ч. 5 ст. 207 ЦПК України суд перевіряє, чи не суперечать умови мирової угоди закону та чи не порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є такими, що не можуть бути виконані.
За наявності таких обставин суд відмовляє в затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.
Як бачимо, суд, здійснивши перевірку на предмет можливості укладення мирової угоди у кожному конкретному спорі і дійшовши висновку про те, що її умовами не порушується закон та права чи інтереси інших осіб, повинен чітко прописати в резолютивній частині умови, про які домовились сторони.
Адже в силу приписів ч. 2 ст. 208 ЦПК України ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження».
У випадку встановлення порушення умовами мирової угоди закону чи прав або охоронюваних законом інтересів інших осіб суд повинен відмовляти у затверджені мирової угоди.
Те, що умови мирової угоди не суперечать вимогам закону, означає, що останні не порушують імперативних норм, установлених у законі.
Так, наприклад, якщо сторони дійшли згоди про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, який було укладено між ними, але не посвідчено в нотаріальному порядку, а судом при перевірці умов угоди буде встановлено, що на час укладення такої угоди відповідач не був наділений повноваженнями щодо розпорядження будівлями (не мав документально оформлених документів на будівлі, які відчужував), то визнання такого договору дійсним буде порушувати положення щодо дійсності правочину, передбачені ЦК України.
Крім того, не підлягає затвердженню судом мирова угода, якщо одну з її сторін представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє (п. 2 ч. 5 ст. 207 ЦПК України).
Одразу зауважимо, що універсальної формули, яка б дозволяла суду визначати можливі порушення прав та законних інтересів третіх осіб, немає. Адже суд при розгляді питання щодо затвердження мирової угоди не встановлює фактичні обставини справи, не здійснює їх самостійний правовий аналіз, бо не розглядає справу по суті. Тому й встановити, як досягнуті сторонами умови мирової угоди можуть вплинути на третіх осіб, узагалі склад таких осіб, суд може не мати можливості.
І як показує судова практика, найбільше мирових угод оспорюється саме у зв’язку з порушенням інтересів третіх осіб або ж невдоволенням самими сторонами узгодженими умовами угоди.
Тому при укладенні мирової угоди у будь-якому спорі представнику ОМС необхідно на це зважати.
— ухвала суду першої інстанції про затвердження мирової угоди може бути оскаржена в апеляційному порядку з підстав порушення норм матеріального і процесуального права. Ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про затвердження мирової угоди оскарженню не підлягає (ст. 353, 379 ЦПК України).
Розглянемо приклад «ймовірного», на думку прокурора, порушення прав третіх осіб.
Апеляційним судом було затверджено мирову угоду (цивільна справа № 462/2534/18 про витребування із чужого незаконного володіння нежитлового приміщення), укладену міською радою (позивачем), яка діяла в інтересах територіальної громади міста, з приватним нотаріусом міського нотаріального округу (відповідачем). За умовами затвердженої судом мирової угоди міська рада на користь територіальної громади отримує грошову компенсацію вартості спірного майна, яке залишається у власності відповідача.
Прокурор, вважаючи, що затвердження мирової угоди суперечить вимогам закону та порушує права територіальної громади міста (спірне майно є комунальною власністю територіальної громади; питання щодо відчуження указаної комунальної власності вирішується на пленарних засіданнях міської ради; судове рішення не є підставою виникнення права власності на майно), посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції про затвердження мирової угоди та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Надавши правову оцінку підставам представництва в справі інтересів територіальної громади міста прокуратурою, ВС дійшов висновку про їх відсутність та постановою від 03.12.2020 провадження у справі закрив, врахувавши при цьому здійснення представництва в судах попередніх інстанцій інтересів відповідної територіальної громади саме міською радою.
Трапляються випадки оскарження ухвали про затвердження мирової угоди однією зі сторін у справі.
Так, судом першої інстанції було затверджено мирову угоду в цивільній справі № 142/96/18 за позовом технічного працівника до сільської ради про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, укладену між позивачем та представником відповідача сільської ради — адвокатом, за умовами якої сільська рада скасовує розпорядження сільського голови про звільнення з посади позивача (прибиральника службових приміщень), приймає останнього на роботу та виплачує компенсацію втраченого доходу.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій вказано такі підстави для скасування ухвали про затвердження мирової угоди: порушення процедури укладення угоди з представником сільської ради; неможливість виконання ухвали в частині поновлення на роботі внаслідок відсутності такої одиниці у штатному розписі; вихід за межі позовних вимог у частині умов щодо виплати компенсації втраченого доходу, що є порушенням закону.
Апеляційний суд, проаналізував умови мирової угоди, дійшов висновку про їх правомірність та відповідність вимогам закону.
Доводи позивача відхилив через те, що:
1. Адвокат, повноваження якого на ведення справи в суді належним чином підтверджені і який не має обмеження правомочності, про що зазначається на звороті ордера, виданого на підставі договору про надання правничої допомоги, може укладати від імені особи, яку він представляє, мирову угоду.
2. Відсутність в ухвалі суду зазначення ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань стягувача та боржника, строку пред’явлення його до виконання не є підставою для скасування ухвали. Адже державний виконавець має право отримати інформацію про вказані дані, а строк пред’явлення рішення до виконання встановлений законом.
3. У разі невиконання затвердженої мирової угоди в частині поновлення на роботі позивач не позбавлений права подання ухвали про затвердження мирової угоди до примусового виконання у передбаченому законодавством порядку.
4. Суд першої інстанції, затверджуючи угоду, не вийшов за межі позовних вимог, адже останній тільки її затвердив, а умови визначались самими сторонами.
Постановою ВС від 19.03.2020 касаційну скаргу позивача залишено без задоволення, ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.
