До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються, зокрема, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки» час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 цього Закону, за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) або якщо дитина, якій не встановлено інвалідність, хвора на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, — до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, а якщо дитині встановлено категорію «дитина з інвалідністю підгрупи А» або дитина, якій не встановлено інвалідність, отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги — до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку.
Варто нагадати, що ст. 25 Закону України «Про відпустки» визначає відпустки без збереження заробітної плати, що надаються працівникові в обов›язковому порядку, оскільки ст. 26 цього ж Закону передбачає відпустки без збереження заробітної плати, які надаються за згодою сторін. При цьому, за загальними правилами частини першої цієї статті, передбачено, що за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік. Крім того, частиною другою цієї ж статті визначено, що у разі встановлення Кабінетом Міністрів України карантину відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний термін, установлений частиною першою цієї статті.
В свою чергу, ч. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки». Тобто йдеться про те, що протягом періоду дії воєнного стану строк відпустки без збереження заробітної плати може набути безстрокового характеру, якщо, звісно, щодо цього буде досягнуто згоди між роботодавцем та працівником.
Враховуючи все означене вище та спираючись в першу чергу на положення ст. 9 Закону України «Про відпустки», можна говорити про те, що строк перебування працівника у відпустці без збереження заробітної плати, який йому надано було з врахуванням норм ч. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.
Якщо ж припустити, що працівнику було надано відпустку без збереження заробітної плати у зв’язку з дією карантинних обмежень, що є цілком можливим, враховуючи ч. 2 ст. 26 Закону України «Про відпустки», то така відпустка також уключається в стаж роботи, що дає право на щорічну відпустку, оскільки законодавство не містить інших положень щодо цього, ніж визначені в п. 4 ч. 1 ст. 9 цього Закону.
