1 Закон № 1700.
Суб’єкт декларування
Законом № 1700 визначено, що особи, зазначені у п. 1, пп. «а» і «в» п. 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону, зобов’язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному вебсайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі — декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
Давайте деталізуємо суб’єктів декларування:
особи, уповноважені на виконання функцій місцевого самоврядування, — депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови; посадові особи місцевого самоврядування;
особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій місцевого самоврядування, — посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у п. 1 ч. 1 ст. 3;
представники громадських об’єднань, наукових установ, навчальних закладів, експертів відповідної кваліфікації, інші особи, які входять до складу конкурсних та дисциплінарних комісій, утворених відповідно до законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законів (крім іноземців-нерезидентів, які входять до складу таких комісій), Громадської ради доброчесності, утвореної відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», і при цьому не є особами, зазначеними у п. 1, п.п. «а» п. 2 ч. 1 цієї статті.
З урахуванням того, що форма декларації передбачає віднесення посад до певних «антикорупційних категорій», давайте деталізуємо і їх:
особи, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, визначені у примітці до ст. 513 Закону № 1700, — особи, посади яких згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» віднесені до 1 – 3 категорій;
посади з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків (затверджені рішенням Національного агентства від 17.06.2016 № 2 «Про затвердження переліку посад з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків») — перші заступники, заступники міських (міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим, районного значення) голів, заступники сільських, селищних голів; заступники голів районних, районних у містах рад; секретарі міських (міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим, районного значення), сільських, селищних рад; керуючі справами виконавчих комітетів міських (міст – обласних центрів та міста Сімферополя, міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад, голови постійних комісій з питань бюджету обласних, Київської та Севастопольської міських рад (у разі, коли вони працюють у раді на постійній основі).
Є ще одне запитання, на яке часто-густо громади не можуть знайти відповідь: кого вважають посадовими особами юридичних осіб публічного права відповідно до п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 1700?
При вирішенні питання належності осіб до посадових осіб юридичних осіб публічного права виникає питання щодо розмежування статусу юридичних осіб публічного та приватного права (якщо статут, інший правовстановлюючий документ юридичної особи не містить чіткого визначення такого статусу).
Юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права (ст. 81 Цивільного кодексу України2).
2 ЦК України.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 167 та ч. 2 ст. 169 ЦК України комунальні підприємства, а також навчальні заклади, спільні комунальні підприємства належать саме до юридичних осіб публічного права, безвідносно до мети їхньої діяльності.
Що стосується інших юридичних осіб, то з урахуванням положень ЦК України, інших законів України можна сформулювати найбільш суттєві ознаки юридичної особи публічного права:
1) створення на підставі:
розпорядчого акта органу місцевого самоврядування (абз. 3 ч. 2 ст. 81 ЦК України);
у випадках, установлених законом, – установчого документа (абз. 2 ч. 3 ст. 81 ЦК України);
2) визначення правового статусу ЦК України або окремим законом України (наприклад, розд. ІІ Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», ст. 10, 11 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» тощо);
3) метою та основним видом діяльності юридичної особи є реалізація публічних функцій територіальної громади, які покладені на неї Конституцією та законом України (наприклад, ст. 10 Закону України «Про фермерське господарство», ст. 17 Закону України «Про вищу освіту» тощо);
4) допоміжний характер підприємницької діяльності до її основної діяльності.
Юридичній особі публічного права не обов’язково мають бути притаманні всі зазначені ознаки.
Під посадовими особами юридичних осіб публічного права слід розуміти осіб, які мають повноваження здійснювати організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції.
Зміст адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій (обов’язків):
| Адміністративно-господарські функції (обов’язки) – це обов’язки з управління або розпорядження державним, комунальним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в різному обсязі є у начальників планово-господарських, постачальницьких, фінансових відділів і служб, їхніх заступників, керівників відділів підприємств тощо |
| Організаційно-розпорядчі функції (обов’язки) – це обов’язки щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, комунальних підприємств, установ, організацій, структурних підрозділів, їхні заступники, особи, які керують ділянками робіт |
Визначальним є обсяг повноважень відповідного працівника. Наприклад, виконавчі директори, директори з окремих питань, директори департаментів, начальники відділів, служб, центрів, бюро, груп тощо та заступники керівників структурних підрозділів (у тому числі відокремлених, а також підрозділів у структурі таких відокремлених підрозділів) цих юридичних осіб безумовно наділені адміністративно-господарськими чи організаційно-розпорядчими функціями.
При визначенні того, чи є працівник юридичної особи публічного права посадовою особою, враховується обсяг та характер здійснюваних ним функцій. Тому навіть у разі невизначення працівника посадовою особою у статутних чи інших внутрішніх документах підприємства він може бути посадовою особою і бути суб’єктом декларування в розумінні Закону № 1700 (з огляду на здійснювані ним адміністративно-господарські та організаційно-розпорядчі функції).
Зверніть увагу: посадові особи відокремлених структурних підрозділів юридичної особи публічного права також є суб’єктами декларування!
Юридична особа може створювати філії та представництва (ст. 95 ЦК України).
Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.
Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.
Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
Суб’єкти господарювання мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи (ч. 6 ст. 55 Господарського кодексу України).
Враховуючи зазначене, відокремлений підрозділ юридичної особи створюється з метою здійснення всіх або частини її функцій, представлення її інтересів, а тому посадові особи такого відокремленого підрозділу є суб’єктами декларування.
Поновлення на посаді та тимчасове виконання посадових обов’язків. Особа, яка була звільнена та поновлена на посаді за рішенням суду, набуде знову статусу суб’єкта декларування (а також суб’єкта, на якого поширюється дія Закону № 1700) з дня поновлення на посаді згідно з виданим роботодавцем відповідним наказом.
А якщо особа виконує обов’язки за вакантною посадою, то на неї поширюються всі вимоги Закону № 1700 саме за цією посадою, крім вимог, передбачених ч. 4 ст. 52, ст. 56 Закону № 1700 (ср. ).
Вакантною є посада, зазначена у штатному розписі відповідного органу, організації, установи або підприємства, на яку не укладено договір / не призначено особу безстроково без укладення договору.
Тривалість виконання обов’язків у цьому випадку не має значення.
Якщо особа виконує обов’язки за посадою, яка не є вакантною (тобто у зв’язку з відсутністю колеги, який/яка займає цю посаду і за яким/якою зберігається робоче місце та посада, – відпустка для догляду за дитиною, відрядження, перебування на лікарняному тощо), на неї поширюються вимоги Закону № 1700 за фактично займаною нею посадою, у тому числі і вимоги щодо декларування.
Зверніть увагу! Дія розд. VII «Фінансовий контроль» Закону № 1700 не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність у певних сферах (ч. 5 ст. 45 Закону) (тобто відповідні особи звільняються від обов’язку подання декларації будь-якого виду за умови неперебування на інших посадах, визначених у п. 1, п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону):
1) соціального обслуговування населення;
2) соціальної та професійної реабілітації осіб з інвалідністю і дітей з інвалідністю;
3) соціального захисту ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі й стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях;
4) охорони здоров’я (крім керівників закладів охорони здоров’я обласного, районного, міського (міст обласного значення, міст Києва та Севастополя) рівня);
5) освіти;
6) науки;
7) культури;
8) мистецтв;
9) відновлення та збереження національної пам’яті;
10) фізичної культури;
11) спорту;
12) національно-патріотичного виховання.
| Приклад | Особа займає певну посаду у закладі культури і не є посадовою особою юридичної особи публічного права. Її призначають виконуючою обов’язки директора цього закладу, на вакантну посаду. У цьому випадку особа не зобов’язана подавати декларації, оскільки керівник закладу культури не має такого обов’язку в силу ч. 5 ст. 45 Закону № 1700 |
| Особа займає посаду заступника керівника закладу охорони здоров’я, в якому тільки керівник зобов’язаний подавати декларації (в силу ч. 5 ст. 45 Закону № 1700). У зв’язку з відпусткою керівника цього закладу заступник тимчасово (на час відпустки) виконує обов’язки керівника. У такому випадку обов’язку подавати декларації будь-якого виду у заступника не виникає | |
| Особа займає посаду в закладі вищої освіти (є посадовою особою юридичної особи публічного права). Її призначають виконуючою обов’язки керівника цього закладу. У цьому випадку особа стає суб’єктом декларування з моменту призначення виконуючим обов’язки керівника і зобов’язана подавати всі види декларацій, крім декларації кандидата на посаду |
Уповноважена особа з питань закупівель, уповноважена особа з питань запобігання та виявлення корупції окремо не зазначені у ст. 3 Закону № 1700. Водночас ці особи можуть бути суб’єктами декларування у разі зайняття ними посад (набуття ними статусу), визначених ст. 3 Закону № 1700. Така особа може бути суб’єктом декларування у разі виконання нею організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій (обов’язків).
Члени сім’ї суб’єкта декларування
Членами сім’ї суб’єкта декларування (ст. 1 Закону, примітка до ст. 46 Закону № 1700) є:
1) особа, яка перебуває у шлюбі із суб’єктом декларування (чоловік/дружина) станом на останній день звітного періоду, незалежно від спільного проживання із суб’єктом декларування протягом звітного періоду;
2) діти суб’єкта декларування до досягнення ними повноліття незалежно від їх спільного проживання із суб’єктом декларування протягом звітного періоду;
3) будь-які особи, які станом на останній день звітного періоду або сукупно протягом не менше 183 днів протягом року, що передує року подання декларації:
— спільно проживали;
— були пов’язані спільним побутом;
— мали взаємні права та обов’язки із суб’єктом декларування (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживали із суб’єктом декларування, але не перебували у шлюбі.
Усі інші особи за відсутності хоча б однієї із вказаних вище ознак для цілей декларування не вважаються членами сім’ї суб’єкта декларування. Наприклад, особи, які за відсутності вказаних ознак спільно орендують (користуються) житло, проживають в одній квартирі, кімнаті у гуртожитку, готелі тощо.
Зверніть увагу! Членами сім’ї суб’єкта декларування, які не є його подружжям або неповнолітніми дітьми станом на останній день звітного періоду, є будь-які особи, які проживали спільно з суб’єктом декларування, були пов’язані спільним побутом, мали з ним взаємні права та обов’язки станом на останній день звітного періоду або сукупно протягом не менше 183 днів протягом року, що передує року подання декларації (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживали із суб’єктом декларування, але не перебували у шлюбі.
Усі інші особи за відсутності хоча б однієї із вказаних вище ознак для цілей декларування не вважаються членами сім’ї суб’єкта декларування (наприклад, особи, які за відсутності вказаних ознак спільно орендують (користуються) житло, проживають в одній квартирі, кімнаті у гуртожитку, готелі тощо).
Зверніть увагу, що закон не передбачає обов’язку суб’єкта декларування звертатися до суду для встановлення факту спільного проживання.
| Приклад | У 2021 році суб’єкт декларування сукупно не менше 183 днів проживав, вів спільне господарство, мав взаємні права та обов’язки з батьками, а на останній день звітного періоду проживав окремо від батьків, вів спільне господарство, мав взаємні права та обов’язки з особою, з якою не перебував у шлюбі. За таких обставин у декларації за 2021 рік членами сім’ї суб’єкта декларування мають бути зазначені батьки та особа, з якою він спільно проживав на останній день звітного періоду, був пов’язаний спільним побутом, мав взаємні права та обов’язки, але не перебував у шлюбі |
| Шлюб розірвано у звітному періоді (тобто станом на кінець цього періоду чоловік та жінка не є подружжям). Колишнє подружжя після розлучення жодних стосунків не підтримувало та проживало окремо одне від одного. У такому випадку колишній чоловік/дружина не є членом сім’ї суб’єкта декларування незалежно від того, протягом якого часу у звітному періоді тривав шлюб. Аналогічно у разі смерті одного з подружжя або оголошення його померлим у звітному періоді (правило про «183 дні» в такому випадку не застосовується) | |
| Шлюб розірвано у звітному періоді. Після розлучення колишнє подружжя проживало разом, було пов’язано спільним побутом, мало взаємні права і обов’язки станом на 31 грудня звітного періоду. У такому випадку колишній чоловік/дружина є членом сім’ї суб’єкта декларування як особа, яка спільно проживає, але не перебуває у шлюбі, оскільки має ознаки члена сім’ї станом на кінець звітного періоду | |
| Приклад | Шлюб розірвано у звітному періоді. Після розлучення колишній чоловік та дружина проживали разом, були пов’язані спільним побутом, мали взаємні права та обов’язки сукупно не менше 183 днів протягом звітного року. Станом на 31 грудня звітного періоду припинили проживати разом, не були пов’язані спільним побутом, не мали взаємних прав і обов’язків. У такому випадку колишній чоловік/дружина є членом сім’ї суб’єкта декларування, оскільки були наявні ознаки членів сім’ї більше ніж 183 дні протягом звітного періоду. Дані про об’єкт декларування, який перебував у володінні або користуванні суб’єкта декларування або членів його сім’ї, зазначаються у декларації, якщо такий об’єкт перебував у володінні або користуванні станом на останній день звітного періоду або протягом не менше половини днів протягом звітного періоду (абз. 3 ч. 2 ст. 46 Закону). Тому суб’єкт декларування повинен вказати у відповідних розділах декларації відомості про всі об’єкти, що належать колишньому чоловікові/дружині та якими суб’єкт декларування володів, користувався не менше половини днів протягом звітного періоду, навіть якщо такий чоловік/дружина більше не є членом сім’ї суб’єкта декларування |
| Дитина у звітному періоді досягла повноліття (тобто дата її народження — 30 грудня або раніша). За умови, якщо дитина спільно проживала, була пов’язана спільним побутом, мала взаємні права та обов’язки із суб’єктом декларування сукупно протягом не менше 183 днів протягом звітного року або станом на останній день звітного періоду |
Зверніть увагу, що до членів сім’ї суб’єкта декларування належать неповнолітні діти саме суб’єкта декларування, навіть за умови окремого від нього проживання.
Неповнолітньою дитиною суб’єкта декларування в такому випадку вважається:
1) неповнолітня дитина, біологічним батьком чи матір’ю якої є суб’єкт декларування (рідні діти);
2) неповнолітня дитина від попереднього шлюбу чоловіка або дружини суб’єкта декларування, яку такий суб’єкт усиновив (удочерив).
Неповнолітня дитина від попереднього шлюбу чоловіка або дружини суб’єкта декларування, яка не є його рідною дитиною та не була ним усиновлена, може вважатися його членом сім’ї лише за умови спільного проживання, пов’язаності спільним побутом, наявності взаємних прав та обов’язків із суб’єктом декларування сукупно протягом не менше 183 днів протягом звітного року або станом на останній день звітного періоду. За відсутності таких умов вона не є членом сім’ї суб’єкта декларування
