Про затвердження Змін до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон
Наказ від 5 липня 2007 року № 791
Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 липня 2007 р. за № 825/14092
(витяг)
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон» (із змінами) та з метою вдосконалення положень Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон НАКАЗУЮ:
1.
Затвердити Зміни до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 року за № 218/2658 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 10 червня 1999 року № 146) (із змінами), що додаються.<...>
Перший віце-прем’єр-міністр України,
міністр фінансів України М. Азаров
Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 5 липня 2007 р. № 791
Зміни до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон
Зареєстровано в Міністерстві юстиції України
18 липня 2007 р. за № 825/14092
1. У главі 1 розділу I:
1.1.
Пункт 1.1 доповнити абзацом такого змісту:«Термін відрядження працівників державної контрольно-ревізійної служби, які направляються для проведення контрольних заходів,
не повинен перевищувати періоду проведення таких заходів».1.2.
Пункт 1.2 викласти в такій редакції:«1.2. Рішення про службове відрядження керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади та Секретаріату Кабінету Міністрів України приймається відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 15 березня 2002 року № 337 «Про службові відрядження в межах України керівників органів виконавчої влади та Секретаріату Кабінету Міністрів України».
1.3.
У пункті 1.6 слова «відшкодовує витрати відрядженим працівникам на наймання жилого приміщення в розмірі фактичних витрат» замінити словами «відшкодовує фактичні витрати відрядженим працівникам на наймання жилого приміщення з розрахунку вартості одного місця у готельному номері за кожну добу такого проживання».2. У розділі II:
2.1.
Абзац другий пункту 1.1 глави 1 викласти в такій редакції:«Термін відрядження працівників, які направляються за кордон за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) для здійснення монтажних, налагоджувальних, ремонтних, проектних, проектно-пошукових, будівельних, будівельно-монтажних і пусконалагоджувальних робіт, шефмонтажу та авторського нагляду під час будівництва, обслуговування та забезпечення функціонування національних експозицій на міжнародних виставках,
не повинен перевищувати одного року. Термін відрядження працівників авіаційних компаній, які направляються за кордон для виконання авіаційних перевезень пасажирів та вантажів у миротворчих місіях Організації Об’єднаних Націй згідно з контрактами між авіаційними компаніями України та Організацією Об’єднаних Націй, не повинен перевищувати шести місяців. Термін відрядження працівників державної контрольно-ревізійної служби, які направляються для проведення контрольних заходів, не повинен перевищувати періоду проведення таких заходів».2.2.
Абзац шостий пункту 1.4 глави 1 доповнити реченням такого змісту:«Документи, що підтверджують вартість таких витрат, проведених за кордоном, оформлюються відповідно до законодавства країни відрядження».
2.3.
В абзаці першому пункту 1.9 глави 1 слова «на день складання кошторису витрат на відрядження» замінити словами «на день здійснення розрахунку витрат на відрядження».2.4.
Доповнити пункт 2.1 глави 2 новим підпунктом 2.1.1 такого змісту:«2.1.1. Рішення про службове відрядження членів Кабінету Міністрів України, працівників Секретаріату Кабінету Міністрів України, керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади та їх заступників приймається відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1992 року № 698 «Про вдосконалення порядку здійснення службових відряджень за кордон».
У зв’язку з цим підпункти 2.1.1 — 2.1.5 вважати відповідно підпунктами 2.1.2 — 2.1.6.
2.5.
Доповнити підпункт 2.1.5 пункту 2.1 глави 2 підпунктом «е» такого змісту:«е) на оплату вартості страхового поліса (за наявності його оригіналу з відміткою про сплату страхового платежу), за яким передбачено відшкодування витрат на:
надання швидкої та невідкладної (екстреної) медичної допомоги страхувальнику і придбання необхідних медикаментів;
переміщення страхувальника на територію України для надання медичної допомоги;
відправлення труни з тілом (урни з прахом) страхувальника до місця поховання на території України та інші пов’язані з цим витрати.
У разі, коли правилами в’їзду та перебування у країні, до якої відряджається страхувальник, установлені вимоги щодо розміру страхової суми, у договорі страхування визначається мінімальна страхова сума. При цьому термін дії договору страхування повинен відповідати терміну відрядження.
Якщо в країні, до якої відряджається страхувальник, медична допомога надається іноземним громадянам безоплатно, вартість страхового поліса
не відшкодовується.Примітка.
Інформацію про надання медичних послуг громадянам України за кордоном та про країни, при відрядженнях до яких громадянам України надається невідкладна медична допомога на безоплатній основі, розміщено на офіційних веб-сайтах Міністерства закордонних справ України та Міністерства охорони здоров’я України.Указані в цьому пункті витрати відшкодовуються державним службовцям і працівникам підприємств, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, термін відрядження яких визначено пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон».
Директор Департаменту міжнародних зв’язків
та європейської інтеграції В. Ткачук
коментар редакції
Відшкодування витрат на проживання відрядженого працівника у двомісному номері: зміни Інструкції про відрядження
Наказом Мінфіну, що коментується, унесено зміни до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Мінфіну від 13.03.98 р. № 59. Проаналізуємо найістотніші з них.
1. Згідно з унесеними змінами Мінфіном унесено до п. 1.6 глави 1 розділу І Інструкції № 59 положення такого змісту: підприємство за наявності підтверджуючих документів (в оригіналі) відшкодовує фактичні витрати відрядженого працівника на наймання житлового приміщення
з розрахунку вартості одного місця в готельному номері за кожну добу такого проживання. Зазначимо, що раніше в цьому пункті Інструкції № 59 йшлося про відшкодування витрат відрядженого працівника на наймання житлового приміщення в розмірі фактичних витрат. Власне, це формулювання давало нам підставу стверджувати, що незважаючи на те, що відряджений працівник оплатив двомісний номер, у разі відсутності яких-небудь обмежень з боку керівника підприємства йому повинні були відшкодувати всю суму понесених на наймання житла витрат. При цьому така сума не обкладається податком з доходів і відноситься до валових витрат, звісно, за наявності підтверджуючих документів в оригіналі. До речі, такої ж думки дотримувалася і ДПАУ (див. лист від 08.12.2005 р. № 9146/н/15-0314).Мінфін же і до внесення змін до Інструкції № 59 наполягав, що в цій ситуації підприємство має право відшкодувати працівнику не всю суму понесених ним витрат, а тільки частину витрат з розрахунку вартості проживання тільки однієї особи (див. лист Мінфіну від 30.03.2007 р. № 31-18030-07-7/6449 // «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 45).
Разом з тим, на нашу думку, тільки з дня набуття чинності змінами, які коментуються, а саме з 29 липня 2007 року, вимогу Мінфіну, закріплену в Інструкції № 59, необхідно виконувати. Тобто
працівнику, що відряджається, можна відшкодовувати понесені ним витрати на двомісний номер тільки з розрахунку на одну людину. Саме ця сума не включається до оподатковуваного доходу працівника і відноситься до валових витрат підприємства. Якщо ж підприємство відшкодує всю суму витрат, різниця між фактично понесеними витратами на проживання та вартістю двомісного номера на одну людину включається до оподатковуваного доходу працівника і не відноситься до валових витрат підприємства.2. Як відомо, у п. 1.1 глави 1 розділу II Інструкції № 59 встановлено максимальну тривалість закордонного відрядження. Узагалі тривалість закордонного відрядження не повинна перевищувати 60 календарних днів. Винятки з цього правила встановлено в другому абзаці п. 1.1 глави 1 розділу II Інструкції № 59. З набуттям чинності змінами до одного року подовжено максимальний строк закордонних відряджень, зокрема у разі якщо працівника відправлено у відрядження для обслуговування та забезпечення функціонування національних експозицій на міжнародних виставках.
3. Увагу державних службовців та інших осіб, які направляються у відрядження підприємствами, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, звертаємо на те, що п.п. 2.1.5 глави 2 розділу II Інструкції № 59 доповнено. Відповідно до цього доповнення зазначеним особам за час перебування у відрядженні за кордоном відшкодовуються витрати на оплату вартості страхового поліса (за наявності його оригіналу про сплату страхового платежу), за яким передбачено відшкодування витрат на цілі, зазначені в п.п. 2.1.5 глави 2 розділу II
Інструкції № 59.
Зазначимо, що
наказ, який коментується, набув чинності 29 липня 2007 року (через 10 днів після реєстрації в Мін’юсті.Тетяна Онищенко
