Теми
Вибрати теми статей
Сортувати за темами

Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року

Редакція ПБО
Податки & бухоблік Серпень, 2007/№ 70
В обраному У обране
Друк
Лист від 14.08.2007 р. № 01-8/675

Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року

Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. № 01-8/675

 

На підставі вивчення доповідних записок про роботу господарських судів України у першому півріччі 2007 року Вищий господарський суд України здійснив узагальнення порушених у доповідних записках питань щодо застосування у вирішенні спорів деяких норм Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК) і вважає за доцільне навести відповіді на зазначені питання до відома господарських судів України.

 

1. Чи вправі господарські суди з огляду на положення Закону України від 15.12.2006 № 483-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів» приймати до розгляду позови про визнання недійсними актів державних та інших органів?

За змістом і направленістю названого Закону його прийняття не виключає (до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів) розгляду місцевими і апеляційними господарськими судами у встановленому законом порядку справ у спорах про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій.

Господарському суду підвідомчі спори про визнання недійсними лише таких актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству, порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій і тягнуть для позивачів певні правові наслідки (див. також пункт 14 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 № 04-5/120 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам»).

 

2. Чи підлягають розглядові господарським судом позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного чи іншого органу?

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено такий спосіб захисту цивільного права та інтересу, як визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Господарським кодексом України в статті 20 також визначено можливість захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання і споживачів шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів.

Вимоги про визнання акта державного чи іншого органу протиправним та про його скасування за своєю правовою природою тотожні вимогам відповідно про визнання його незаконним та про визнання його недійсним, а тому зазначені позовні вимоги підлягають розглядові господарським судом. З цього приводу див. також пункт 14 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 № 04-5/120 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам».

 

3. Чи підлягають розгляду в господарському суді справи за позовами фізичних осіб, які не мають статусу суб’єкта підприємницької діяльності, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу приміщень, що не є житловими і призначаються саме для підприємницької діяльності?

Згідно з частиною другою статті 1 ГПК фізичні особи, що не є суб’єктами підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду тільки у випадках, передбачених законодавчими актами України. Щодо наведеної ситуації таких випадків законом не передбачено, а тому відповідні справи розглядові господарським судом не підлягають.

 

4. Чи можуть треті особи заявляти відвід судді?

Відповідно до частини третьої статті 20 ГПК відвід судді можуть заявити сторони та прокурор, який бере участь в судовому процесі.

Водночас згідно з частиною третьою статті 26 ГПК треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами позивача, а за приписами частини четвертої статті 27 названого Кодексу треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами сторін — за деякими винятками, зазначеними в цій нормі, причому право заявляти відвід судді до числа таких винятків не віднесено.

З урахуванням наведеного усі треті особи зі справи вправі заявляти відвід судді з підстав і в порядку, визначених статтею 20 ГПК.

 

5. Яким чином господарський суд повинен розцінювати заяву позивача «про уточнення позовних вимог», якщо в ній відсутнє посилання на статтю 22 ГПК та не зазначено, що заяву подано про зміну предмета або підстав позову?

Сама лише відсутність посилання у зазначеній заяві на приписи норми процесуального права не означає невідповідності заяви вимогам закону. У вирішенні наведеного питання господарський суд має виходити з ретельного дослідження змісту поданої заяви та співвідношення такого змісту з раніше заявленими позовними вимогами.

 

6. Чи вправі позивач частково відмовитись від позову, а господарський суд — прийняти відмову від частини позову?

Приписи частини четвертої статті 22 ГПК, передбачаючи право позивача, зокрема, на відмову від позову, не виключає можливості часткової відмови. Однак вона можлива лише у випадку, якщо позивачем заявлено дві чи більше вимог, і позивач відмовляється не від усіх цих вимог. У разі такої відмови та її прийняття судом провадження зі справи підлягає припиненню на підставі пункту 4 частини першої статті 80 ГПК у частині тих вимог, стосовно яких заявлено відмову, а решта вимог розглядається судом у загальному порядку.

Якщо ж позовна заява містить тільки одну вимогу, то відмова позивача від її частини має розглядатися як зменшення розміру позовної вимоги.

 

7. Позивачем з посиланням на статтю 22 ГПК подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, а саме: крім раніше заявлених вимог про визнання договору недійсним заявлено й вимогу про визнання права власності на певне майно. Чи повинен господарський суд приймати таку заяву до розгляду?

У наведеній ситуації згадана заява позивача

по своїй суті не є власне заявою про збільшення розміру позовних вимог, оскільки під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві (див. абзац другий підпункту 3.7 пункту 3 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України», з наступними змінами і доповненнями). Фактично йдеться про об’єднання в одній позовній заяві двох різних вимог (про визнання договору недійсним і про визнання права власності на майно), і таке об’єднання має відповідати приписам частини першої статті 58 ГПК. Порушення правил об’єднання вимог з урахуванням конкретних обставин справи може бути підставою для повернення додатково поданої заяви без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 63 ГПК.

 

8. Якими мають бути дії господарського суду, коли він на підставі статті 24 ГПК за власною ініціативою залучив до участі у справі іншого відповідача, а позивач повідомив суд про те, що вимог до цього іншого відповідача не заявляє?

Відповідно до частини першої статті 24 ГПК господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Згода позивача чи інших учасників процесу на таке залучення, здійснене за ініціативою господарського суду, не потрібна, а тому й за відсутності такої згоди господарський суд вправі продовжити розгляд справи по суті.

Згода позивача є необхідною лише для заміни первісного відповідача належним відповідачем (частина друга тієї ж статті ГПК).

 

9. Чи повинен господарський суд ухвалювати окремий процесуальний документ у справі в разі надходження повідомлення прокурора про свою участь у вже порушеній провадженням справі та чи може суд відмовити прокуророві в такій участі?

Відповідно до статті 29 ГПК:

— прокурор може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави; з метою вступу у справу прокурор може, зокрема, повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб;

— про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні — також і усно.

Законодавством України не передбачено ухвалення будь-яких окремих процесуальних документів з приводу вчинення прокурором зазначених дій, так само як і можливості відмови господарським судом прокуророві в його вступі у справу, здійсненому шляхом повідомлення суду про свою участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.

Відповідне письмове повідомлення прокурора залучається судом до матеріалів справи, а участь прокурора у ній відображається в судовому рішенні, ухваленому зі справи.

 

10. Чи вправі прокурор подавати до господарського суду позови в інтересах держави в особі органів місцевого самоврядування?

У вирішенні даного питання слід виходити з такого.

Відповідно до статті 2 ГПК господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

В останньому абзаці пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 № 3-рп/99 у справі № 1-1/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) наведено таке: із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини названого Рішення під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах», зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (нині це частина третя статті 2 ГПК) потрібно розуміти, зокрема, орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

 

11. Чи може прокурор подати до господарського суду позов в інтересах громадянина — суб’єкта підприємницької діяльності?

Статтею 121 Конституції України на прокуратуру України покладається, зокрема, представництво інтересів громадянина в суді

у випадках, визначених законом.

Згідно із статтею 361 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів, зокрема, громадянина в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина

у випадках, передбачених законом.

Водночас законом, у тому числі ГПК, не визначено (не передбачено) випадків подання прокурорами від імені держави позовів до господарського суду в інтересах громадян — суб’єктів підприємницької діяльності. Так, згідно з частиною першою статті 2 ГПК господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави (але не громадян), а частина перша статті 29 названого Кодексу передбачає лише таку форму представництва прокурором інтересів громадянина в господарському суді, як вступ за своєю ініціативою у справу, порушену

за позовом інших осіб (у вигляді внесення апеляційного, касаційного подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, участі у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб).

 

12. Чи можливий виклик господарським судом для участі в судовому процесі з метою надання пояснень осіб, яких прямо не зазначено в статті 30 ГПК (зокрема, нотаріуса, адвоката, громадянина — суб’єкта підприємницької діяльності тощо), якщо вони були учасниками спірних правовідносин, але рішення з господарського спору не зачіпає їх прав та інтересів?

У частині першій статті 30 ГПК йдеться про можливість участі в судовому процесі лише

посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, тобто осіб, зв’язаних з відповідними підприємствами (установами, організаціями, органами), які не беруть участі в судовому процесі, трудовими правовідносинами на основі трудового договору (контракту).

Отже, у наведеній ситуації, якщо певна фізична особа (громадянин) не є посадовою особою чи іншим працівником підприємства (установи, організації, органу), то вона не підпадає під ознаки зазначеної норми ГПК.

 

13. В якому розмірі сплачується державне мито за подання позовних заяв про визнання договорів (правочинів) недійсними, зокрема, якщо позивачем не заявляються вимоги про повернення майна?

Якщо позовну заяву про визнання договору (правочину) недійсним подано без вимоги застосування наслідків, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України чи частиною другою статті 208 Господарського кодексу України, державне мито сплачується за ставками, передбаченими для позовних заяв немайнового характеру.

При застосуванні господарським судом відповідних наслідків державне мито сплачується чи стягується за ставками, встановленими для позовних заяв як майнового, так і немайнового характеру, залежно від вартості майна чи розміру грошових сум.

 

14. Як визначається розмір державного мита, що сплачується з позовних заяв про визнання права власності на майно (зокрема, самовільно збудоване, за відсутності або втрати правовстановлювального документа тощо)?

Державне мито із зазначених заяв визначається за ставкою, передбаченою Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.93 № 7-93 для позовних заяв немайнового характеру.

 

15. Яким є співвідношення місцезнаходження сторони у справі в розумінні пункту 2
частини другої статті 54 ГПК та її фактичного місцезнаходження з точки зору права на подання позову, якщо позивачеві невідоме фактичне місцезнаходження іншої сторони?

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 ГПК позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб — учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов’язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи — учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Якщо ж господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи вважає за потрібне з’ясувати фактичне місцезнаходження юридичної особи — учасника судового процесу, то він не позбавлений права і можливості після порушення провадження зі справи здійснити це, зокрема, шляхом витребування відповідних доказів у порядку, передбаченому частинами першою і другою статті 38 ГПК. Запит щодо подання таких доказів за необхідності може бути виданий господарським судом заінтересованій стороні (її представникові).

 

16. Чи можливе об’єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства?

ГПК не передбачено можливості об’єднання в одне провадження вимог, що підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. Тому в разі подання позову, в якому такі вимоги об’єднано, господарський суд приймає позовну заяву в частині вимог, що підлягають розглядові господарськими судами, а в іншій частині з посиланням на пункт 1 частини першої статті 62 ГПК — відмовляє у прийнятті позовної заяви. Якщо у розгляді справи буде встановлено, що провадження у відповідній частині порушено помилково, господарський суд припиняє провадження у справі в цій частині згідно з пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК (див. також абзац другий пункту 4 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 № 04-5/120 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам»).

 

17. Як має діяти господарський суд у разі подання відповідачем зустрічного позову в останній день процесуального строку розгляду первісного позову?

У пункті 7 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 № 01-8/2351 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в першому півріччі 2006 року» зазначено, зокрема, таке:

«Відповідно до частини першої статті 60 ГПК зустрічний позов подається для

спільного розгляду з первісним позовом. Оскільки первісний позов підглядає розглядові у строк, визначений згідно із статтею 69 названого Кодексу починаючи від дня одержання позовної заяви, то й зустрічний позов має бути розглянутий у той же строк починаючи від дня одержання первісної позовної заяви».

Якщо зустрічний позов подано в останній день згаданого строку, то за необхідності строк вирішення спору з урахуванням наведеної обставини може бути продовжений згідно з частиною третьою статті 69 ГПК.

 

18. Яку процесуальну дію має вчинити господарський суд у разі надходження до нього зустрічного позову після прийняття судового рішення у справі за відсутності передбачених статтею 63 ГПК підстав для повернення такого позову?

Згідно з частиною першою статті 60 ГПК відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом.

Наведений законодавчий припис виключає можливість розгляду господарським судом після прийняття ним рішення у справі будь-якого позову в цій же справі саме як зустрічного.

Водночас, якщо позов, поданий тією чи іншою особою як «зустрічний» після прийняття судового рішення у справі, відповідає вимогам статей 54 — 58 ГПК, він приймається судом на загальних підставах, а якщо справа за цим позовом не підсудна даному господарському суду, він надсилає матеріали останньої за встановленою підсудністю в порядку статті 17 ГПК.

 

19. Чи може вважатися «винятковим випадком» у розумінні частини третьої статті 69 ГПК неявка у судове засідання нерезидента, який є стороною у справі?

Частина третя статті 69 ГПК, передбачаючи можливість продовження головою господарського суду чи заступником голови господарського суду строку вирішення спору, не визначає переліку таких випадків. У вирішенні питання про те, чи є той чи інший випадок винятковим, слід враховувати обставини конкретної справи, її складність, кількість учасників судового процесу, їх місцезнаходження, обсяг доказів, що підлягають оцінці господарським судом, тощо.

Що ж до участі у справі нерезидента, то згідно з Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що судовий документ було вручено або доставлено особисто відповідачеві і це було здійснено в належний строк, достатній для здійснення захисту. З цього приводу див. пункт 12 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році».

 

20. Якщо позивач у справі — громадянин, який здійснював підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і мав статус суб’єкта підприємницької діяльності — помирає під час розгляду справи, то:

— яким чином має бути вирішений спір у справі або чи підлягає припиненню провадження в ній?

— на кого слід відносити витрати з оплати проведеної у справі експертизи, якщо підтверджено факт наявності вини позивача у виникненні спору?

За змістом частини першої статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» смерть фізичної особи — підприємця тягне за собою державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності такої особи, а згідно з частиною третьою цієї ж статті з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця така особа позбавляється статусу підприємця.

Таким чином, у наведеній ситуації смерть фізичної особи — позивача у справі унеможливлює подальше здійснення судочинства в ній стосовно даної особи.

Відтак провадження у відповідній справі підлягає припиненню з посиланням на пункт 6 частини першої статті 80 ГПК, якщо у справі немає інших позивачів.

Якщо витрати, пов’язані з проведенням судової експертизи у справі, було здійснено відповідачем, він не позбавлений права заявити в загальному порядку (поза межами розгляду даної справи) вимогу про їх компенсацію до спадкоємців майна померлого громадянина — суб’єкта підприємницької діяльності.

 

21. Який процесуальний документ має бути ухвалено господарським судом, якщо позовні вимоги заявлено до відповідача, якого було ліквідовано й виключено з Єдиного державного реєстру, і якщо ці вимоги стосуються безпосередньо такого відповідача?

Подання позову до підприємства чи організації, які ліквідовано, є підставою для відмови у прийнятті позовної заяви (пункт 3 частини першої статті 62 ГПК). Якщо ж позовну заяву до ліквідованого підприємства (організації) прийнято помилково або ліквідацію підприємства (організації) — відповідача здійснено після порушення провадження у справі і судом не здійснено в установленому порядку залучення іншого відповідача чи заміну відповідача (стаття 24 ГПК), то таке провадження підлягає припиненню згідно з пунктом 6 частини першої статті 80 ГПК.

 

22. Чи є присікальним строк, встановлений у частині другій статті 93 ГПК?

Частина друга статті 93 ГПК містить обмеження строку, протягом якого може бути відновлено пропущений процесуальний строк на стадії перегляду судових рішень в апеляційному порядку. Відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

За змістом цієї норми подання апеляційної скарги (апеляційного подання) після закінчення установленого нею тримісячного строку виключає перегляд судових рішень місцевого господарського суду в апеляційному порядку.

Відповідну правову позицію наведено і в постанові Верховного Суду України від 17.04.2007 № 25/87-06-2123.

 

23. Чи необхідно надсилати копію апеляційної скарги третім особам, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору?

Верховним Судом України у постанові від 13.01.2004 № 5/69/03 викладено правову позицію, згідно з якою положення ГПК не містять прямої вказівки щодо необхідності надіслання копії апеляційної скарги третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

 

24. ГПК не передбачено такої підстави повернення апеляційної скарги, як відмова у відновленні пропущеного строку; водночас у разі такої відмови скарга не підлягає прийняттю апеляційним судом. Як має бути обґрунтовано ухвалу про повернення апеляційної скарги в такому випадку?

У вирішенні відповідного питання слід враховувати викладене в пункті 13 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році». Зокрема, у згаданій ухвалі з посиланням на частину першу статті 53 і пункт 4 частини першої статті 97 ГПК має бути зазначено про те, що відхилення господарським судом клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги виключає можливість її прийняття та розгляду, в зв’язку з чим вона підлягає поверненню скаржникові.

 

25. Якщо судом апеляційної інстанції скасовано рішення місцевого господарського суду на підставі пункту 6 або пункту 7 частини другої статті 104 ГПК, то якими мають бути подальші дії суду апеляційної інстанції і зокрема, чи не повинен він надіслати справу для розгляду за підсудністю до відповідного господарського суду?

Згідно з пунктами 6 і 7 частини другої статті 104 ГПК порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо:

— рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у частині третій статті 17 ГПК;

— рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності.

У разі скасування рішення місцевого господарського суду з відповідних підстав апеляційна інстанція має повернути матеріали справи до зазначеного господарського суду, а останній, з урахуванням наведеного в постанові апеляційної інстанції, — надіслати ці матеріали за встановленою підсудністю в порядку статті 17 ГПК.

 

26. Яким судом — загальним чи господарським — повинен здійснюватися перегляд за нововиявленими обставинами судових рішень, прийнятих загальними судами зі справ:

— у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів щодо приватизації майна;

— що виникають з корпоративних відносин?

Згідно з частиною першою статті 114 ГПК рішення і ухвали, що набрали законної сили і прийняті судом першої інстанції, переглядаються господарським судом, який прийняв ці судові рішення.

Водночас за Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів»

від 15.12.2006 № 483-V зазначені справи віднесено до підвідомчості господарських судів, і тому після набрання названим Законом чинності загальні суди не вправі переглядати за нововиявленими обставинами власні рішення в цих справах. Такий перегляд має здійснюватися відповідними господарськими судами за правилами ГПК.

 

27. Як має діяти господарський суд у разі одержання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами від особи, яка не є учасником судового процесу в даній справі?

Подання до господарського суду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами особою, яка не має на це права, виключає перегляд такого рішення за нововиявленими обставинами. Тому в зазначеному випадку господарський суд повинен відмовити у прийнятті заяви і винести з цього приводу відповідну ухвалу; ця ухвала оскарженню не підлягає (див. також підпункт 3.5 пункту 3 роз’яснення президії Вищого господарського суду України від 21.05.2002 № 04-5/563 «Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами»).

 

28. За правилами якого кодексу — ГПК чи Кодексу адміністративного судочинства України — повинна оспорюватись (оскаржуватись) оцінка майна, майнових прав, здійснена державним виконавцем або іншим суб’єктом оціночної діяльності?

Частиною четвертою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено право сторін виконавчого провадження оскаржити до суду здійснену державним виконавцем оцінку арештованого майна.

Відповідна скарга має розглядатися господарським судом на підставі та в порядку, передбаченому статтею 1212 ГПК, хоча б скаргу й було мотивовано посиланням на приписи Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно зі статтею 33 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» спори, пов’язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку.

Господарським судам підвідомчі на загальних підставах зазначені спори, — за умови, коли сторонами у судовому процесі є підприємства чи організації у розумінні статті 1 ГПК, і вирішуються такі спори за правилами названого Кодексу.

 

29. Як визначається дата набрання чинності ухвалами господарського суду, що підлягають виконанню відповідно до Закону України «Про виконавче провадження»?

У вирішенні відповідного питання слід виходити з того, що ухвали господарського суду набирають чинності в день їх винесення судом.

 

30. Чи підлягає видачі виконавчий документ за рішенням господарського суду про визнання права власності? Чи може бути задоволено заяву про видачу виконавчого документа на виконання рішення третейського суду, яким задоволено позов про визнання права власності?

Відповідно до частини першої статті 116 ГПК виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Якщо в рішенні господарського суду йдеться виключно про визнання права власності і не зазначається про виконання певних дій (передачу майна, видачу документів, що посвідчують відповідне право, тощо), то наказ на виконання такого рішення не видається.

Подібним же чином вирішується питання щодо задоволення заяви про видачу господарським судом виконавчого документа на виконання рішення третейського суду. З урахуванням змісту частини третьої статті 55 Закону України «Про третейські суди» слід виходити з того, що коли виконання зазначеного рішення не потребує вчинення певних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовими особами (в тому числі про визнання права власності), то у господарського суду відсутні правові підстави для прийняття та розгляду заяви про видачу виконавчого документа і тому він має відмовити у прийнятті такої заяви.

 

31. Якими мають бути дії господарського суду, до якого подано заяву про скасування рішення третейського суду, в разі якщо останній не надсилає господарському суду витребувану ним справу?

У підпункті 1.12 пункту 1 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 04-5/639 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами Закону України «Про третейські суди» зазначено про те, що:

— якщо заяву про скасування рішення третейського суду подано з додержанням відповідних вимог, господарський суд виносить ухвалу із зазначенням у ній про призначення справи до розгляду в судовому засіданні та про час і місце його проведення;

— відповідна ухвала надсилається особі, яка подала заяву, та іншим сторонам спору, що вирішений третейським судом;

— цією ж ухвалою господарський суд витребує справу з третейського суду, в якому вона зберігається. Витребувана справа має бути надіслана господарському суду протягом п’яти днів від дня надходження відповідної ухвали до третейського суду.

Зазначена ухвала в силу пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України, частини другої статті 11 Закону України «Про судоустрій України» та статті 115 ГПК є обов’язковою на всій території України, в тому числі для третейського суду, і її невиконання останнім тягне за собою загальні наслідки невиконання судових рішень згідно із законодавством України. Господарський суд може, зокрема, реагувати на відповідну бездіяльність третейського суду в порядку, передбаченому статтею 90 ГПК.

 

32. Чи може господарський суд відмовити у видачі виконавчого документа на виконання рішення третейського суду в разі, якщо господарський суд вважає таке рішення неправомірним, та чи можливе оскарження рішення господарського суду про видачу виконавчого документа на підставі рішення третейського суду?

У вирішенні відповідних питань слід виходити з такого:

— вичерпний перелік підстав для відмови

у задоволенні заяви про видачу виконавчого документа наведено в частині шостій статті 56 Закону України «Про третейські суди»;

— відмова в задоволенні такої заяви не позбавляє жодну із сторін спору, вирішеного третейським судом, права на звернення після набрання чинності відповідною ухвалою до господарського суду за вирішенням цього ж спору в загальному порядку (частина восьма статті 56 названого Закону);

— ухвалу про відмову у видачі виконавчого документа може бути оскаржено в апеляційному порядку на загальних підставах відповідно до розділу XII ГПК з урахуванням особливого строку, встановленого для цього частиною восьмою статті 56 названого Закону — 15 днів після винесення такої ухвали;

— відповідний строк є процесуальним, і в разі визнання господарським судом поважною причини його пропуску може бути відновлений.

З цього приводу див. підпункти 2.7 і 2.9 пункту 2 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 04-5/639 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами Закону України «Про третейські суди».

 

Заступник голови Вищого господарського суду України В. Москаленко

Оформи передплату та читай все Передплатити журнал
stop

Схоже, що ви використовуєте блокувальник реклами :(

Щоб користуватися всіма функціями сайту, додайте нас у винятку!

Як відключити
App
Завантажуйте наш мобільний додаток Factor

© Factor.Media, 1995 -
Всі права захищені

Використання матеріалів без узгодження з редакцією заборонено

Ознайомитись з договором-офертою

Приєднуйтесь
Адреса
м. Харків, 61002, вул. Сумська, 106а
Powered by
Factor Web Solutions
Ми використовуємо cookie-файли, щоб зробити сайт максимально зручним для вас та аналізувати використання наших продуктів та послуг, щоб збільшити якість рекламних та маркетингових активностей. Дізнатися більше про те, як ми використовуємо ці файли можна тут.
Дякуємо, що читаєте сайт Factor Увійдіть та читайте далі безкоштовно