Якщо податковий орган сумнівається у звичайності ціни
З порядком застосування звичайних цін підприємствам доводиться стикатися майже щодня, адже дуже багато операцій вимагають від платників податків орієнтуватися саме на звичайні ціни.
Тому не дивно, що податківці, приходячи на перевірку, приділяють цим моментам пильну увагу. Проте дуже часто їх претензії до платників податків з приводу застосування звичайних цін є несправедливими.
Суть спору
Підприємство надало послугу із заготівлі та транспортування своєї продукції за договірною ціною. Вартість цих послуг платник податків включив до валового доходу звітного (податкового) періоду, вважаючи, що така договірна ціна повністю відповідає рівню звичайної (мабуть, підстави для застосування звичайної ціни в нього були).
При здійсненні зазначеної операції підприємство, спираючись на норми
п.п. 1.20.1 Закону про податок на прибуток, виходило з того, що звичайна ціна — це ціна, визначена сторонами договору, і що вона відповідає рівню справедливих ринкових цін. Причому доказ такої відповідності не належить до обов’язків ні продавця, ні покупця.Податківці ж при проведенні перевірки підприємства зробили висновок, що договірну ціну на зазначені послуги встановлено нижчою за звичайні ціни, унаслідок чого платником податків, на їх думку, занижено суму валового доходу звітного періоду. За результатами перевірки було складено податкове повідомлення-рішення про донарахування податку на прибуток та застосування штрафних санкцій.
Підприємство зазначене податкове повідомлення-рішення оскаржило в адміністративному порядку (але це не дало позитивного результату), а потім звернулося для вирішення ситуації, що склалася, до суду.
Позиція податкових органів
У цьому випадку податківці за традицією, що склалася, перевірили правильність застосування звичайних цін для визначення бази оподаткування, дотримуючись норм
п.п. 1.20.10 Закону про податок на прибуток. Цей підпункт надає можливість податковому органу донарахувати податкові зобов’язання платника податків за процедурою, установленою законом для нарахування податкових зобов’язань непрямими методами.Нагадаємо, що порядок застосування непрямих методів регулюється
п. 4.3 Закону № 2181. Так, у п.п. 4.3.3 цього Закону зазначено, що методика визначення суми податкових зобов’язань непрямими методами затверджується законом. Проте на сьогодні така методика відсутня.Свої дії щодо донарахування податкових зобов’язань працівники ДПІ визнали цілком законними, не утруднюючи себе доказами правомірності такого донарахування: в акті перевірки не зазначено, на підставі яких документів установлено, що ціна на надані підприємством послуги нижча за звичайну і яким арифметичним методом визначено звичайну ціну.
Позиція суду
Вищий адміністративний суд повністю підтримав позицію підприємства: якщо у представників податкової служби виникають сумніви щодо звичайності ціни товарів (робіт, послуг), які реалізуються платником податків,
доводити її незвичайність мають саме вони. Самостійне встановлення перевіряючими до будь-якої операції звичайних цін без їх обґрунтування не можна вважати правомірним.Представники податкової служби, виявивши, як їм здалося, заниження податкових зобов’язань з податку на прибуток через незастосування підприємством звичайної ціни, не спромоглися звернутися до
підприємства із запитом щодо обґрунтування договірної ціни наданих послуг або до обласного управління статистики, хоча мали на це право згідно з п.п. 1.20.8 Закону про податок на прибуток. Адже згідно зі ст. 13 Указу № 817/98 індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України.У результаті ігнорування цих можливостей податковий орган в акті перевірки не зазначив, на підставі яких документів установлено, що ціна на послуги із заготівлі та транспортування продукції нижча за звичайну, і не зазначив, яким методом таку ціну визначено.
Цей факт суд визнав достатньою підставою для визнання претензій податківців до підприємства неправомірними.
Крім того, ВАСУ підкреслив, що акт перевірки оформлено перевіряючими без дотримання вимог
Порядку оформлення результатів перевірок: у ньому чітко не зазначено виявлені помилки, відсутні посилання на конкретні пункти та статті нормативно-правових актів, порушені платником податків.
Думка редакції
Бездіяльність працівників податкових органів у плані доказу незвичайності (на їх думку) договірної ціни на надані підприємством послуги дала привід для прийняття судом рішення на користь платника податків. Адже якби запит на адресу підприємства було направлено, то
відповідність вартості транспортно-заготівельних послуг рівню звичайних цін напевно було б доведено.Для доказу звичайності низької ціни підприємство, швидше за все, надало б інформацію про відсутність укладених на момент надання послуг договорів з ідентичними умовами на цю ж дату.
Не виключено, що й при зверненні до органу державної статистики податківці отримали б невтішні для них дані про відсутність для порівняння інформації про ціни на надані підприємством послуги. А якщо договірну ціну порівнювати ні з чим (вона є індивідуальною), то її і слід було б прийняти як
звичайну.У такій ситуації працівникам ДПІ нічого не залишалося б, як погодитися з розміром валового доходу, відображеного
виходячи з договірної, а отже, звичайної ціни.Що ж, завдяки висновкам ВАСУ у платників податків з’явилася додаткова можливість для відстоювання своїх прав. Адже ігнорування працівниками ДПАУ
п.п. 1.20.8 Закону про податок на прибуток та незвернення до платників податків з відповідними запитами вже неодноразово ставали приводом для прийняття позитивних судових рішень (див., зокрема, ухвалу ВАСУ від 01.06.2006 р. у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 4).Матеріал підготувала Наталя БІЛОВА,економіст-аналітик
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 5 травня 2007 року
(витяг)
Вищий адміністративний суд України <...> розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу <...> міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області на рішення господарського суду Тернопільської області від 09.08.2005 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 15.11.2005 у справі № 7/114-1821 за позовом Відкритого акціонерного товариства <...> (далі — ВАТ <...>) до <...> міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області (далі — <...> МДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
встановив:Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення рішення від 19.05.2004 <...>, яким позивачу визначено податкове зобов’язання за платежем податок на прибуток у вигляді штрафних санкцій у сумі 11930 грн., та від 26.05.2005 <...>, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у сумі 35790 грн.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 09.08.2005, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 15.11.2005 у справі № 7/114-1821 — позовні вимоги задоволено та визнано недійсними з моменту їх прийняття податкові повідомлення-рішення від 19.05.2004 <...>, яким визначено суму податкового зобов’язання за платежем — 11930 грн. штрафних санкцій по податку на прибуток в межах договору про спільну діяльність та від 26.05.2005 <...>, яким визначено суму податкового зобов’язання за платежем — 35790 грн. штрафних санкцій з податку на прибуток в межах договору про спільну діяльність.
При цьому судом було встановлено, що 19.05.2004 <...> МДПІ було проведено комплексну планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ВАТ <...> за період з 01.01.2003 по 31.12.2003, за результатами якої складено Акт <...>, де зазначено про порушення п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п.п. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1, п.п. 5.3.2 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5, п.п. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
19.10.2004 ДПА в Тернопільській області було проведено повторну позапланову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ВАТ <...>, за результатами якої складено Акт <...>, де зазначено про порушення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Відповідно за наслідками акта повторної позапланової перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.10.2004 <...>, яким донараховано податкове зобов’язання у вигляді штрафних санкцій в сумі 35790 грн.
Указане податкове повідомлення-рішення було оскаржене позивачем в адміністративному порядку, за результатами якого винесено податкове повідомлення-рішення від 26.05.2005 <...>, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 35790 грн.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, <...> МДПІ подала касаційну скаргу на зазначені судові рішення, оскільки, на думку скаржника, судами проігноровано вимоги ст. 1 Закону України «Про підприємництво», ст. 1 Закону України «Про підприємства в Україні», ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» та п. 1.1 Договору про спільну діяльність від 01.04.98, приписи яких передбачають, що спільна діяльність створюється для «отримання максимального прибутку для обох сторін».
<...>
Позивач заперечення на касаційну скаргу не надав.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.
Тобто органи державної податкової служби мають право стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені та штрафних санкцій у порядку, передбаченому законом відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні».
Задовольняючи позов, суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення послався на п.п. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1, п.п. 8.1.2 п. 8.1 та п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Господарський суд Тернопільської області мотивував своє рішення, зокрема, тим, що <...> МДПІ в порушення передбаченого законодавством порядку самостійно визначила підприємству податкове зобов’язання в сумі 113900 грн. При цьому в Акті перевірки не зазначено, на підставі яких документів установлено, що ціна за надані послуги по заготівлі та транспортуванні цукрового буряка є нижчою, ніж звичайні ціни, а також яким арифметичним методом встановлена така сума. А отже, суд вважав, що податковим органом не доведено правомірність такого нарахування.
Із зазначеним обґрунтуванням суд апеляційної інстанції погодився повністю.
Відповідно розглядаючи обґрунтування судів необхідно погодитись із наступними міркуваннями по кожному нарахуванню фінансових санкцій:
1. Щодо висновку <...> МДПІ про заниження валового доходу у IV кварталі 2003 року на 113900 грн. через заниження вартості товарно-заготівельних витрат по доставці цукрового буряка суди правомірно послались на п.п. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», за яким обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.
Тобто судами правомірно зазначено, що для визначення звичайної ціни на транспортно-заготівельні витрати <...>
МДПІ не звернулась в обласне управління статистики або до позивача із запитом щодо обґрунтування ціни, чим порушено п. 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності», оскільки в Акті перевірки не вказано, на підставі яких документів установлено, що ціна за надані послуги по заготівлі та транспортуванню буряка є нижчою, ніж звичайна ціна, і не вказано, яким методом така ціна ним встановлена.<...>
Також необхідно зазначити, що зміст Акта перевірки від 19.05.2004 не відповідає вимогам Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання підприємницької діяльності — юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом ДПА України від 16.09.2002 № 429, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2002 за № 1023/7311, зокрема, п. 1.7, яким встановлено, що факти виявлених порушень податкового та валютного законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко, об’єктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених актів.
Так, в п. 2.4 (податок на прибуток)
Акта перевірки немає чіткого висвітлення виявлених порушень, немає посилання на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, які порушені платником. Крім того, в таблиці № 4 відображено заниження податку на суму 119300 грн., однак яким чином відповідачем встановлено заниження податку, встановити неможливо.Таким чином, докази скаржника спростовано судами дослідженими обставинами справи, а тому правомірно податкові повідомлення рішення визнано не чинним. Відповідно, аналізуючи наведені норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які спростовують докази касаційної скарги стосовно неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, встановлено, що суди першої та другої інстанцій правильно дослідили обставини справи та винесли рішення та ухвалу з дотриманням норм матеріального і процесуального права, які не підлягають скасуванню.
Ураховуючи вищезазначене та керуючись ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:Касаційну скаргу <...> МДПІ залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Тернопільської області від 09.08.2005 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 15.11.2005 у справі № 7/114-1821 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеному ст. 237 — 239 Кодексу адміністративного судочинства України.
