Для отримання торгового патенту зміна форми дозволу на розміщення об’єктів торгівлі не перешкода
Суть спору
Той, хто мав справу з торговими патентами, знає, що їх видає податковий орган за місцем реєстрації підприємства. Процедура отримання патенту, загалом, нескладна — досить подати відповідно оформлену заявку і внести одноразову плату в розмірі вартості торгового патенту за один місяць. Проте іноді податківці на рівному місці відмовляють у видачі патенту. Так відбулося й у цьому випадку.
Підприємство, що має автозаправну станцію, як і належить згідно із
Законом про патентування, надало до своєї податкової інспекції заявку на придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності за місцезнаходженням АЗС.Податковий орган, вивчивши цю заявку, відмовив у видачі патенту, про що повідомив підприємство письмово. Підставою для відмови стало те, що одним із рішень органу місцевого самоврядування було встановлено необхідність
заміни суб’єктами господарювання до певної дати дозволів на розміщення об’єктів торгівлі старого зразка на дозволи нового зразка. Підприємство ж звернулося до податкової служби за отриманням торгового патенту, маючи на руках старий дозвіл на розміщення об’єктів торгівлі, вважаючи, що строк його дії не обмежено.
Позиція податкових органів
У ситуації, що розглядається, працівники податкової інспекції не видали торговий патент, оскільки, на їх думку, підприємство не виконало рішення органу місцевого самоврядування про заміну дозволу на розміщення об’єктів торгівлі старого зразка на дозвіл нового зразка.
На наявності нового дозволу податківці наполягали, мабуть, тому, що форма заявки на придбання торгового патенту (додаток до
Положення № 1077) передбачає внесення інформації, зокрема, про дату і номер документа, що підтверджує дозвіл на розміщення пункту торгівлі. І дата старого дозволу, зазначена в заявці, їх не влаштувала.Не погодившись з такими висновками, підприємство звернулося за захистом своїх інтересів до суду, який констатував неправоту представників податкової служби.
Позиція суду
Своє справедливе рішення ВАСУ аргументував тим, що підставою для придбання торгового патенту є заявка, оформлена
відповідно до вимог ч. 4 ст. 2 Закону про патентування. У цій заявці зазначаються лише такі реквізити:— найменування суб’єкта підприємницької діяльності;
— витяг з установчих документів щодо юридичної адреси цього суб’єкта, а якщо патент отримується для структурного (відокремленого) підрозділу — довідка органу, що погодив місцезнаходження структурного (відокремленого) підрозділу, із зазначенням цього місця;
— вид підприємницької діяльності, здійснення якого потребує придбання торгового патенту;
— найменування документа про повну або часткову сплату вартості торгового патенту.
Установлення будь-яких інших умов щодо придбання торгового патенту
ч. 2 ст. 2 Закону про патентування не допускає.З точки зору судового органу, заявка на придбання патенту була заповнена підприємством
відповідно до норм цього Закону і містить усі необхідні реквізити.Більше того, ВАСУ зазначив, що згадане вище рішення органу місцевого самоврядування
визнано в судовому порядку нечинним. Пов’язане це з тим, що згідно зі ст. 17 Декрету № 56-93 обмежується лише граничний розмір збору за видачу дозволу на торгівлю, а строк його дії не обмежується. Отже, органи місцевого самоврядування не мають права встановлювати щодо такого дозволу будь-які часові межі.Таким чином, з урахуванням усіх цих обставин суд визнав
безпідставною відмову податківців у видачі торгового патенту.До речі, на думку Держпідприємництва, викладену, зокрема, у
листах від 19.04.2007 № 2891 та від 14.08.2007 р. № 6048 (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 80), сьогодні дозвіл на розміщення об’єктів торгівлі взагалі одержувати не потрібно.
Думка редакції
Звертаємо увагу: у
п. 1 Порядку заповнення торгового патенту головне податкове відомство саме чітко зазначило, що заповнення реквізитів торгового патенту на право здійснення торговельної діяльності, діяльності з надання побутових послуг, діяльності з обміну готівкових валютних цінностей, а також діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу проводиться на підставі заявки на придбання торгового патенту, оформленої відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону про патентування.Отже, жодні додаткові документи, у тому числі дозвіл на розміщення об’єктів торгівлі, для отримання торгового патенту
не потрібні.До речі,
про строк дії дозволу на розміщення об’єктів торгівлі. Деякий час тому органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень, керуючись нормами ст. 15 Закону про систему оподаткування та ст. 18 Декрету № 56-93, самостійно встановлювали строк дії дозволу і порядок його отримання шляхом затвердження відповідних місцевих положень. При цьому в багатьох регіонах України цей строк було встановлено в межах одного року. ДПАУ була повністю солідарна з місцевою владою.Держпідпприємництва ж щодо стаціонарних об’єктів наполягав на тому, що збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі має сплачуватися
за кожний об’єкт одноразово при видачі такого дозволу.З набуттям чинності
Законом № 2806, а саме 06.01.2006 р. це питання врегульовано: для суб’єктів, які постійно здійснюють торгівлю в спеціально відведених місцях (стаціонарних об’єктах), збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі стягується одноразово, а отже, строк дії такого дозволу необмежений.Отже, ситуацій, подібних до тієї, про яку йдеться в цій ухвалі суду, уже виникати не повинно. А якщо претензії з боку податківців з цього приводу все-таки надходять, у суб’єктів підприємницької діяльності є можливість апелювати до позитивного судового рішення.
Крім того, для захисту своїх прав корисно ознайомитися і з позицією Держпідпприємництва, яка полягає в тому, що з дати набуття чинності
ч. 1 ст. 4 Закону № 2806 (05.10.2006 р.) суб’єктам господарювання не потрібно одержувати дозвіл на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг, оскільки для цього немає правових підстав. Докладніше про це читайте в коментарі нашого фахівця «Чи потрібно одержувати дозвіл на розміщення об’єкта торгівлі» у газеті «Податки та бухгалтерський облік», 2007, № 80, с. 26.Матеріал підготувала Наталя БІЛОВА,
економіст-аналітик
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 4 вересня 2007 року
(витяг)
Вищий адміністративний суд України <...> розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. <...> на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 26.04.2006 та постанову господарського суду Рівненської області від 26.12.2005 у справі № 18/201 господарського суду Рівненської області за позовом Суб’єкта підприємницької діяльності — фізичної особи гр. М (далі — СПД ФО гр. М) до Державної податкової інспекції у м. <...> (далі — ДПІ у м. <...>) про зобов’язання видати торговий патент на право здійснення торговельної діяльності,
встановив:Постановою господарського суду Рівненської області від 26.12.2005 у справі № 18/201, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 26.04.2006, позовні вимоги СПД ФО гр. М задоволено, зобов’язано <...> ОДПІ видати торговий патент на право здійснення торговельної діяльності за місцем знаходження АЗС.
Вказані судові рішення мотивовані нормами ч. 1, 2, 4 ст. 2 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», ст. 19 Конституції України, ст. 15 Закону України «Про систему оподаткування», ст. 17, ст. 18 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 № 56-93 «Про місцеві податки та збори».
<...>
Не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПІ у м. <...> оскаржила їх в касаційному порядку.
В касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову господарського суду Рівненської області від 26.12.2005 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 26.04.2006, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити постановлені у справі рішення без змін, а скаргу без задоволення, оскільки вважає їх законними та обґрунтованими.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи касаційної скарги, просив задовольнити її вимоги в повному обсязі.
<...>
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 08.04.2005 позивачем було подано заявку на придбання торгового патенту на право здійснення роздрібної торговельної діяльності за місцезнаходженням АЗС.
01.06.2005 <...> ОДПІ на адресу позивача направлено лист <...> про залишення без задоволення заявки на придбання торгового патенту. Підставою для відмови у видачі торгового патенту було рішення Рівненської міської ради від 03.07.2003 за № 392 «Про внесення змін до рішення Рівненської міської ради від 13.12.2002 № 155 «Про збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг», яким було встановлено, що
дозволи на розміщення об’єктів торгівлі, видані управлінням торгівлі від 01.01.2003 вважаються такими, що підлягають заміні до 01.01.2005 на дозволи нового зразка. В зв’язку з цим податковий орган відмовив позивачу у видачі торгового патенту.Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказаний висновок відповідача визнав безпідставним та необґрунтованим.
Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» суб’єктами підприємницької діяльності придбавається торговий патент, предметом діяльності яких є види, зазначені в частині 1 ст. 1 цього Закону.
Підставою для придбання торгового патенту є заявка, оформлена відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», яка повинна містити такі реквізити: найменування суб’єкта підприємницької діяльності; витяг з установчих документів щодо юридичної адреси СПД, а у випадках, якщо патент придбавається для структурного (відокремленого) підрозділу — довідка органу, який погодив місцезнаходження структурного (відокремленого) підрозділу із зазначенням цього місця і підприємницької діяльності, здійснення якої потребує придбання торгового патенту; найменування документа про повну або часткову сплату вартості торгового патенту.
Як вбачається з матеріалів справи, судами встановлено, що
заявка, яка була подана позивачем, містить всі необхідні реквізити для отримання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності.Таким чином, висновок судів про безпідставну відмову податкового органу у видачі торгового патенту відповідає правильному застосуванню ч. 2 ст. 2 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», якою визначено, що
встановлення будь-яких додаткових умов щодо придбання торгового патенту не дозволяється.Крім того, в своїх рішеннях суди посилаються на постанову господарського суду Рівненської області від 16.09.2005 у справі № 5/210, що набрала законної сили, якою визнано недійсним пп. 1.1 п. 1 в частині внесення змін до рішення від 13.12.2002 № 155 п. 3 рішення Рівненської міської ради (третє скликання) від 27.12.2002 за № 202 та частково додатку № 1, в частині періодичності видачі дозволів та сплати збору, п. 2 додатку з моменту їх прийняття.
Даною постановою встановлено, що рішення Рівненської міської ради суперечить законодавству України, яке регулює питання щодо отримання дозвільних документів на розміщення об’єктів торгівлі та стягнення зборів до місцевого бюджету.
Так, згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти тільки на підставі, в межах повноважень та способами, передбаченими Конституцією та законами України.
Закон України від 25.06.91 № 1251-XII «Про систему оподаткування» визначає загальні принципи побудови системи оподаткування в Україні, види податків і зборів, що справляються на території України, а також права, обов’язки і відповідальність платників податків.
У податкових законах з конкретних видів податків (обов’язкових платежів) визначаються платники податків, об’єкт оподаткування, розміри ставок, порядок їх обчислення.
До місцевих податків і зборів, визначених ст. 15 Закону України «Про систему оподаткування», внесено місцевий збір — за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг. Пунктом 3 цієї статті передбачено, що місцеві податки і збори (обов’язкові платежі), механізм їх справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, встановлених законами України.
Згідно зі ст. 18 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 № 56-93 «Про місцеві податки та збори» органи місцевого самоврядування самостійно визначають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах встановлених граничних розмірів ставок, у тому числі щодо збору за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі.
Перелік місцевих податків і зборів визначено в ст. 1 даного Декрету.
Відповідно до ст. 17 Декрету № 56-93 збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі — це плата за оформлення та видачу дозволів на торгівлю у спеціально відведених для цього місцях.
Вказаним Декретом обмежено лише граничний розмір збору за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі, однак термін його дії не обмежено. Тому органи місцевого самоврядування не мають права самостійно обмежувати дозвіл на право торгівлі будь-якими термінами дії.
В зв’язку з викладеним
відмова відповідача у видачі позивачу торгового патенту з посиланням на рішення Рівненської міської ради від 10.12.2003 № 538 «Про внесення змін та доповнень до рішення Рівненської міської ради від 13.12.2002 № 155 «Про збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг» є безпідставною, оскільки зміни, внесені вказаним рішенням в відповідні пункти рішення Рівненської міської ради 13.12.2002 № 155, в судовому порядку визнані недійсними.Таким чином, судова колегія Вищого адміністративного суду України підтверджує, що при прийнятті судових рішень у справі № 18/201 суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
За таких обставин касаційну скаргу ДПІ у м. <...> слід залишити без задоволення, а постановлені у справі судові рішення — без змін.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:Касаційну скаргу ДПІ у м. <...> залишити без задоволення.
Ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 26.04.2006 та постанову господарського суду Рівненської області від 26.12.2005 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.
