Якими бувають недоліки товару?
ЦКУ та Закон № 1023 оперують кількома термінами, які вказують на певну невідповідність продукції встановленим щодо неї законодавчим вимогам. Розглянемо, як від кожного з них залежатиме набір прав для споживача і коло обов’язків для продавця.
Олена УВАРОВА, юрист Видавничого будинку «Фактор»
Продукція неналежної якості
У
ЦКУ та Законі № 1023, крім понять «недолік» та «істотний недолік», для позначення неякісної продукції можна також зустріти такі поняття, як: «істотне порушення вимог щодо якості товару», «фальсифікована продукція», «дефектна продукція», «небезпечна для життя і здоров’я продукція», «продукція неналежної якості». На них ми і зупинимо свою увагу.Продукція
неналежної якості згідно із Законом № 1023 поділяється на дві категорії:1) в якій виявлено
недоліки;2) в якій виявлено
істотні недоліки.Отже, терміном, від якого слід відштовхуватися, розбираючись у сплетенні понять, наведених у
Законі № 1023, є термін «продукція неналежної якості».Згідно з
п. 13 ст. 1 Закону № 1023 належна якість товару, роботи або послуги — це властивість продукції, яка відповідає вимогам, установленим для цієї категорії продукції в нормативно-правових актах і нормативних документах, та умовам договору зі споживачем. Будь-яка невідповідність продукції зазначеним вимогам, а також інформації про продукцію, надану виробником (виконавцем, продавцем), вважається недоліком продукції, а продукція відповідно продукцією неналежної якості.Які наслідки спричинить факт установлення того, що продукція має недолік?
Відповідно до
ч. 1 ст. 8 Закону № 1023 у разі виявлення протягом установленого гарантійного строку недоліків споживач, у порядку та у строки, установлені законодавством, має право вимагати:1) пропорційного зменшення ціни;
2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;
3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару (докладніше про це див. с. 12).
До продукції неналежної якості також віднесено продукцію з істотними недоліками. Під
істотним недоліком Закон № 1023 розуміє недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з наведених нижче ознак:а) його взагалі не можна усунути;
б) його усунення потребує понад 14 календарних днів;
в) він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором.
У деяких випадках виявити істотний недолік відразу неможливо, цьому передує виявлення просто недоліку. Пояснимо цю думку. При несправності якогось побутового приладу, наприклад, електрочайника, і продавцю, і вже тим більше споживачу дуже складно, а іноді просто неможливо, визначити характер недоліку: чи то цей чайник з недоліком, чи то він має ознаки продукції з істотним недоліком. Тому первісно сторони виходять з того, що виявлено недолік, який не є істотним. Якщо після цього з’ясовується, що електрочайник не можна полагодити чи усунення несправності в ньому потребує понад 14 календарних днів, або після ремонту прилад знову ламається з тієї самої причини, тільки тоді можна зробити висновок, що чайник має ознаки продукції з істотним недоліком, але встановити це змогли тільки після вжиття заходів щодо усунення недоліку.
Звертаємо увагу:
ЦКУ замість терміна «істотний недолік» використовує поняття «істотне порушення вимог щодо якості товару» (ч. 2 ст. 678 ЦКУ), вкладаючи в нього те саме значення, що і Закон № 1023 в поняття істотного недоліку і пов’язуючи з ним такі самі наслідки. Так, виявлення істотного недоліку дає право споживачу вимагати або розірвання договору і повернення сплаченої за товар грошової суми, або заміни товару на такий самий товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товарів.Такі ж права надано споживачу щодо
фальсифікованої продукції, тобто продукції, виготовленої з порушенням технології або неправомірним використанням знака для товарів та послуг, чи копіюванням форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само неправомірним відтворенням товару іншої особи.Проте можливість реалізувати перелічені права залежатиме від того, коли і з чиєї вини виник недолік. Щодо цього критерію можна виділити три групи недоліків:
— що виникли до передачі товару покупцю (якщо продавцем не надавалися гарантії на товар, то обов’язок довести, що недоліки мають такий характер, лежить на споживачі);
— що виникли після передачі покупцю в результаті порушення ним правил користування або зберігання товару, дій третіх осіб (навести докази цього зобов’язаний продавець, який надав гарантії на товар);
— недоліки, що виникли, у зв’язку з тим, що продавець не надав покупцю повну і достовірну інформацію про товар (тягар доведення лежить на покупцеві).
Небезпечна продукція
Ще одне поняття, до якого неодноразово звертається законодавець у
Законі № 1023, — поняття небезпечної продукції. Виходячи з наведеного в Законі поняття безпеки продукції (п. 1 ст. 1 Закону № 1023), можна говорити про те, що небезпечною є продукція, що містить будь-який ризик для життя, здоров’я, майна споживача і навколишнього природного середовища за звичайних умов використання, зберігання, транспортування, виготовлення та утилізації продукції.На наш погляд, поняття неякісної продукції включає поняття небезпечної продукції, оскільки наявність ризику для життя, здоров’я, майна споживача за звичайних умов використання продукції автоматично означає, що використання товару є недопустимим, а це, у свою чергу, вказує на
істотний недолік продукції.
Неякісні та небезпечні харчові продукти
Окремо варто зупинитися на понятті «
неякісні та небезпечні харчові продукти». Його наведено в Правилах роздрібної торгівлі продовольчими товарами. У цілому воно лише деталізує поняття неякісного товару, з якого виходить Закон № 1023.Отже, згідно з
п. 12 Правил роздрібної торгівлі продовольчими товарами до неякісних відносяться харчові продукти та продовольча сировина, якісні показники та споживчі властивості яких не відповідають зазначеним у нормативному документі або нормативно-правовому акті, а також такі, якість яких знизилася в результаті порушення маркування; порушення або деформації тари та окремих одиниць упаковки (крім паперових консервів); наявності сторонніх запахів, ознак намокання, які не становлять загрози для споживачів; наявність сторонніх домішок або предметів, які може бути видалено.До
небезпечних належать харчові продукти та продовольча сировина, показники безпеки яких не відповідають установленим в Україні для цього виду продукції, а також харчові продукти та продовольча сировина, споживання яких пов’язано з ризиком для здоров’я та життя людини, зокрема фальсифіковані, контрабандні, безгосподарні харчові продукти та продовольча сировина, а також ті, які не може бути належним чином ідентифіковано, на які відсутні супровідні документи виробника (власника), що підтверджують їх походження, або документи, що підтверджують їх якість та безпеку; строк придатності до споживання (використання) яких закінчився; виготовлені із застосуванням не дозволених в установленому порядку компонентів, харчових добавок, матеріалів, технологій тощо; з явно вираженими ознаками псування та пошкодження гризунами чи комахами.
Дефектна продукція
Закон № 1023
використовує також термін «дефектна продукція», хоча й не розкриває його змісту. Розкрити його спробував Мін’юст у листі від 18.04.2006 р. № Г-8857-19 (с. 62). Мін’юст, узявши за орієнтир Великий тлумачний словник, який дає визначення поняттю «дефектний», зазначив, що до дефектної продукції можна віднести зіпсований чи пошкоджений товар, використання якого є неможливим або неприпустимим відповідно до його цільового призначення, або товар, що не відповідає вимогам, які ставляться до нього. Як бачимо, таке розуміння дефектної продукції повністю ототожнює її з продук-цією неналежної якості.
Проте, на наш погляд, визначальним у характеристиці дефектної продукції має стати не наявність у ній недоліків, а те, що
її використання призвело до заподіяння шкоди життю, здоров’ю або майну споживача. Річ у тім, що до законодавства України це поняття прийшло з Європи, а саме з Директиви Ради Європи № 85/374/ЄEC від 25.07.85 р. «Про наближення законодавства щодо цивільно-правової відповідальності за дефектну продукцію». У цьому документі формальним критерієм того, що продукція є дефектною, визнається факт заподіяння шкоди і причинно-наслідкового зв’язку між продукцією та заподіяною особі шкодою.Інакше кажучи, якщо питання про те, чи є в продукції недоліки і чи є вони істотними, має значення для визначення, які вимоги може ставити споживач до продавця (іншого суб’єкта), щоб отримати товар належної якості або повернути сплачені за неякісний товар гроші, то про дефектну продукцію йдеться, коли споживач вимагає відшкодувати йому шкоду, заподіяну цією продукцією.
Підбиваючи проміжний підсумок, потрібно зазначити, що поняття неякісної продукції охоплює продукцію, яка має недолік чи істотний недолік (при цьому під продукцію з істотним недоліком підпадає небезпечна для життя, здоров’я або майна споживача продукція), а також дефектну та фальсифіковану продукцію.
З такого ж розуміння виходить і Пленум ВСУ, зазначаючи, що
товаром неналежної якості слід вважати товар, який не відповідає вимогам нормативних документів, умовам договору або вимогам, які до нього ставляться, наданій щодо нього виробником або продавцем інформації, а також проданий після закінчення строку його придатності або фальсифікований (п.п. 2 п. 9 постанови № 5).Які вимоги може поставити споживач при виявленні якогось із зазначених недоліків, проілюструємо у вигляді таблиці.
| Вид неякісної продукції | Споживач має право вимагати: |
| Продукція, в якій виявлено недолік | 1) пропорційного зменшення ціни; |
| Продукція з істотним недоліком (у тому числі небезпечна для життя, здоров’я, майна споживача продукція, дефектна продукція), фальсифікована продукція | 1) розірвання договору і повернення сплаченої за товар грошової суми; |
Зауважимо, що стосовно деяких товарів затверджено рекомендації щодо визначення характеру виявлених в таких товарах недоліків. Так,
наказом Мінекономіки та з питань євроінтеграції і Мінпромполітики від 17.10.2002 р. № 291/457 затверджено Рекомендації з визначення характеру дефекту взуття та умов її експлуатації (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2005, № 60). Цей документ є орієнтиром для визначення, чи є дефект виробничим або таким, що виник у зв’язку з порушенням правил експлуатації взуття.
Експертиза продукції
Згідно з
абзацом другим ч. 1 ст. 8 та абзацом другим ч. 4 ст. 17 Закону № 1023 експертиза може проводитися з метою:— установлення недоліку в продукції або факту, що вона є фальсифікованою;
— установлення моменту виникнення недоліків у продукції (до передачі або після передачі товару покупцю), а також причин їх виникнення (чи покупець порушив правила користування або зберігання товару, чи це відбулося в результаті дій третіх осіб, чи причиною недоліку є ненадання покупцю повної та достовірної інформації про товар).
Коли виникає необхідність проведення експертизи продукції і з чиєї ініціативи вона проводиться?
Щоб відповісти на це запитання, потрібно пригадати загальний порядок пред’явлення претензій споживачем до якості продукції та їх задоволення продавцем (виробником). Отже, споживач, який виявив у продукції недолік (або істотний недолік), звертається з однією з передбачених у
Законі № 1023 вимог до продавця за місцем придбання товару, виробника або підприємства, що задовольняє вимоги споживачів за місцем їх знаходження.Якщо у продавця (виробника) виникли сумніви щодо обґрунтованості заявлених споживачем вимог, він запитує у споживача його згоду на проведення експертизи продукції.
У триденний строк з дня отримання такої згоди в письмовій формі продавець (виробник) зобов’язаний організувати проведення експертизи продукції. При цьому експертиза проводиться за рахунок продавця (виробника). Якщо експертизою буде доведено, що недоліки виникли після передачі продукції споживачу в результаті порушення ним установлених правил використання, зберігання чи транспортування або дій третіх осіб, вимоги споживача не підлягають задоволенню. При цьому споживач зобов’язаний відшкодувати продавцю (виробнику, підприємству, що виконує його функції) витрати на проведення експертизи. Будь-яка із зацікавлених сторін має право оскаржити результати експертизи в судовому порядку.Звертаємо увагу, що стосовно деяких товарів установлено додаткові вимоги до порядку їх направлення на експертизу. Так, згідно з
п. 13 Порядку № 506 у разі виникнення необхідності у визначенні причини втрати якості товару, гарантійний строк якого не закінчився, продавець зобов’язаний у триденний строк з дня отримання письмової заяви від споживача відправити такий товар на експертизу. Споживачу видається акт прийняття товару на експертизу за формою № 6-гарант. Як бачимо, особливості дві: по-перше, технічно складні побутові товари направляються на експертизу протягом 3 днів з дня отримання первинної заяви споживача, а не з дня отримання його згоди на проведення експертизи; по-друге, установлено обов’язкові вимоги до оформлення прийому товару на експертизу — споживачу обов’язково видається акт за формою № 6-гарант.Сьогодні одним з найбільш дискусійних залишається запитання про те,
хто уповноважений на проведення експертизи. Висловлюються різні думки — від позиції, згідно з якою експертиза має проводитися державними спеціалізованими судово-експертними установами, до думки, що провести таку експертизу може будь-яке госпрозрахункове підприємство, до сфери діяльності якого входить надання послуг з проведення експертиз якості продукції, або громадська організація споживачів (об’єднання споживачів).Фахівці деяких управлінь із захисту прав споживачів говорять про можливість проведення експертизи продукції торговельно-промисловими палатами. Компромісним варіантом, який дозволяє якщо не зняти, то значно знизити гостроту питання про ступінь незалежності експертизи, є варіант, коли експертиза проводиться лабораторією при управлінні із захисту прав споживачів. Продавець (виробник, представник) може убезпечити себе від закидів на свою адресу щодо необ’єктивності експертизи і погодити зі споживачем, який саме суб’єкт проводитиме експертизу продукції. Саме посилаючись на необхідність забезпечення незалежної експертизи, багато фахівців зазначають, що така експертиза не може проводитися сервісним центром самого продавця чи виробника. При цьому згідно з
Положенням № 217 проводити незалежну експертизу мають лабораторії та інші установи, акредитовані на проведення таких робіт згідно із законодавством.Зазначимо і те, що стосовно експертизи дорожньо-транспортних засобів суб’єктів, уповноважених на проведення експертизи, визначено чітко: згідно з
п. 30 Порядку № 721 експертиза дорожньо-транспортного засобу проводиться випробувальними центрами та лабораторіями, акредитованими відповідно до законодавства України.Найраціональнішим варіантом вирішення цього питання є досягнення в кожному конкретному випадку споживачем та продавцем (виробником) обопільної згоди про уповноваженого на проведення експертизи суб’єкта, тобто суб’єкта, висновкам якого обидві сторони можуть довіряти. Поставити питання про те, що експертизу було проведено некомпетентним суб’єктом або її висновки не є незалежними, може суд. У цьому випадку має бути призначено судову експертизу.
