Щодо окремих питань туроператорської та турагентської діяльності
Лист Державної служби туризму і курортів від 10.10.2007 р. № 3-Д
У Державній службі туризму і курортів уважно розглянуто <...> звернення <...> та у межах компетенції урядового органу державного управління повідомляється наступне.
Згідно із Законом України «Про туризм» (в редакції Закону від 18.11.2003 № 1282-IV), який набрав чинності 1 січня 2004 року, ліцензуванню підлягає туроператорська та турагентська діяльність.
Ліцензування туроператорської та турагентської діяльності здійснюється Державною службою туризму і курортів на підставі законів України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (№ 1775-III від 01.06.2000), «Про туризм», постанов Кабінету Міністрів України від 14.11.2000 № 1698 «Про затвердження переліку органів ліцензування» та від 04.07.2001 № 756 «Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності» тощо.
Стосовно порушених у зверненні питань повідомляємо про таке.
1. Вимоги до укладання договорів при здійсненні туристичної діяльності встановлені Законом України «Про туризм», Ліцензійними умовами провадження туроператорської та турагентської діяльності, затвердженими спільним наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерства культури і туризму України від 11.09.2007 № 111/55, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28.09.2007 за № 1123/14390, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про туризм» за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, турагент) за встановлену договором плату зобов’язується забезпечити надання на замовлення іншої сторони (туриста) комплексу туристичних послуг (туристичний продукт). До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено чинним законодавством України та не суперечить суті зобов’язання. Договір на туристичне обслуговування укладається у письмовій (електронній) формі відповідно до Закону України «Про туризм», а також може укладатись шляхом видачі ваучера.
Обов’язок щодо укладення договору на туристичне обслуговування покладається
нормами ст. 20 Закону України «Про туризм» лише на туроператорів і турагентів. На усіх інших суб’єктів туристичної діяльності, визначених статтею 5 цього Закону, дія статті 20 не поширюється. Вимоги щодо договірних зобов’язань інших суб’єктів туристичної діяльності (крім туроператорів і турагентів) встановлено в інших статтях Закону України «Про туризм».Стаття 37 Закону України «Про туризм»
забороняє здійснювати посередницьку діяльність на території України по укладанню договорів на туристичне обслуговування з іноземними суб’єктами туристичної діяльності та встановлює, що така діяльність може здійснюватися лише через туристичних операторів, які створені за законодавством України. Тобто зазначена норма встановлює заборону на продаж іноземного турпродукту юридичною особою-посередником, який знаходиться на території України.Необхідно окремо зазначити, що в разі укладання суб’єктом туристичної діяльності договору на туристичне обслуговування російською мовою
обов’язкове оформлення додаткового примірника цього договору українською мовою нормами галузевого законодавства не врегульоване.
коментар редакції
Мова договору на туристичне обслуговування
Зазначаючи про загальні питання укладення договорів у сфері туризму, Держтуризмкурортів зачіпає і тему мови договору на туристичне обслуговування. Висновок листа такий:
галузеве законодавство не вимагає складання додаткового примірника українською в разі укладення договору російською .Варто зазначити: це саме законодавство все-таки обумовлює правила визначення мови, на якій має заповнюватися туристичний
ваучер. Нагадаємо, ваучер є формою письмового договору на туристичне або екскурсійне обслуговування. На підставі п. 2.1 Інструкції про порядок оформлення ваучера на надання туристичних послуг та його використання, затвердженої наказом Держтурадміністрації України від 06.06.2005 р. № 50 при внутрішньому туризмі ваучер заповнюється державною мовою або мовою національних меншин України, а при виїзному — мовою, передбаченою зовнішньоекономічним контрактом.Про відсутність загальних вимог до мови внутрішніх договорів неодноразово зазначали різні державні органи. Зокрема, Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України в листі від 03.07.2002 р. № 75/9 указував: «чинним законодавством України... підприємницька діяльність не обмежується в частині використання української мови.... нормативними актами
не заборонено складати документи російською мовою...».Дмитро Винокуров
2. Відповідно до статті 5 Закону України «Про туризм» готелі, пансіонати, бази відпочинку, оздоровчі табори віднесені до інших суб’єктів підприємницької діяльності, які надають послуги з тимчасового розміщення (або проживання), харчування, екскурсійних, розважальних та інших туристичних послуг. Оскільки такі заклади не забезпечують попередню розробку і комплексне надання туристичних послуг (туроператорська діяльність) та не здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та інших суб’єктів туристичної діяльності (турагентська діяльність) — їх діяльність
ліцензуванню не підлягає.В той же час згідно з положеннями вищезгаданої статті Закону санаторно-курортні заклади, готелі, пансіонати, бази відпочинку, дитячі оздоровчі табори тощо можуть бути учасниками відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, а саме: надавати послуги з розміщення та харчування, а також інші послуги, які передбачені відповідними стандартами для закладів розміщення. При цьому зазначені послуги
підлягають обов’язковій сертифікації на відповідність вимогам безпеки згідно з Переліком продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні, затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.2005 № 28, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 04.05.2005 за № 466/10746.Додатково інформуємо, що на сьогоднішній день відносини у сфері надання готельних послуг споживачам на території України регулюються Правилами користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг, затвердженими наказом Державної туристичної адміністрації України від 16.03.2004 № 19, зареєстрованим в Міністерстві юстиції від 02.04.04 № 413/9012.
коментар редакції
Ліцензування засобів розміщення та інших учасників туристичних відносин
Підприємства, що мають на балансі бази відпочинку, пансіонати тощо, запитують: чи можна не отримувати туристичну ліцензію при наданні працівникам (у тому числі за плату) путівок, а також при реалізації таких путівок третім особам?
Подібні засоби розміщення належать до
інших (відносно туроператорів та турагентів) суб’єктів підприємницької діяльності, які надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування, екскурсійні, розважальні та інші туристичні послуги (ст. 5 Закону про туризм).У листі, що коментується, правильно зазначається, що такі заклади не здійснюють туроператорскої чи турагентської діяльності, а отже,
ліцензуванню не підлягають.Тому з урахуванням законодавства, що змінилося, уже немає сенсу орієнтуватися на старі листи Держпідприємництва, з яких випливало, що реалізація путівок фізичним та юридичним особам (крім працівників) потребує отримання ліцензії (листи від 27.06.2003 р. № 3823, від 01.08.2003 р. № 4591).
Підприємствам, установам, організаціям, які видають застрахованим особам за їх основним місцем роботи путівки на санаторно-курортне лікування за рахунок Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з частковою оплатою, також не потрібно одержувати ліцензію на турагентську діяльність (див. лист Держпідприємництва від 03.10.2006 р. № 7086). Це підтверджують і фахівці ДПАУ (див. «Вісник податкової служби України», 2007, № 12, с. 30).
Дмитро Винокуров
3. До відносин за договором на готельне обслуговування при наданні готельного обслуговування в готелях, будинках відпочинку, санаторіях, пансіонатах, а також інших місцях, призначених для розміщення громадян, застосовуються норми цивільного законодавства, Закон України «Про туризм» (ст. 22), законодавство з питань захисту прав споживачів та інші нормативно-правові акти, прийняті відповідно до них.
Готель має право
укладати договори на готельне обслуговування у сфері зовнішньоекономічної діяльності (з іноземними громадянами, іноземними туроператорами, турагентами, іншими юридичними особами-нерезидентами України). При цьому зовнішньоекономічний договір повинен укладатися з урахуванням вимог Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», міжнародних договорів України та інших нормативно-правових актів. Такий договір за формою і змістом має відповідати вимогам Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженого наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.2001 № 201, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 21.09.2001 за № 833/6024.Між іншим стаття 37 Закону України «Про туризм» прямо
забороняє здійснювати посередництво з укладення договорів на туристичне обслуговування з іноземними суб’єктами туристичної діяльності, але не містить заборон щодо надання послуг з розміщення, харчування, екскурсійних, розважальних та інших туристичних послуг іноземним туристам, які прибувають до готелів, інших закладів тимчасового розміщення (прожинання) на підставі відповідної угоди, укладеної з нерезидентом відповідно до статуту закладу та державних стандартів, які регулюють діяльність готелів та аналогічних засобів розміщення щодо прийому іноземних громадян.
коментар редакції
Прямі договори між засобами розміщення та нерезидентами закону не суперечать
На підставі ст. 37 Закону про туризм на території України забороняється саме
посередницька діяльність з укладення договорів на туристичне обслуговування з іноземними суб’єктами туристичної діяльності. Така діяльність дійсно може здійснюватися лише через вітчизняних туроператорів. При цьому обмежень щодо укладення засобами розміщення (готелями, мотелями тощо) та іншими суб’єктами туристичної діяльності прямих договорів як з іноземними туристами, так і з іноземними туроператорами та турагентами законодавство не містить.Зауважимо також, що ще у 2004 році фахівці ДПА в м. Києві звертали увагу на можливість укладення прямих угод з туристичними фірмами — нерезидентами на туристичне обслуговування та на отримання валютних коштів з-за кордону на банківські рахунки вітчизняних суб’єктів туристичної діяльності (див. «Податковий, банківський, митний консультант», 2004, № 13, с. 15).
Дмитро Винокуров
4. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про туризм»
туроператори — юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність.Турагенти
— юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб’єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на турагентську діяльність.Зважаючи на вищевказане,
фізична особа — суб’єкт підприємницької діяльності не може отримати ліцензію на право провадження туроператорської діяльності. Окрім того, слід зауважити, що відповідно до п. 6.2 Ліцензійних умов провадження туроператорської та турагентської діяльності при реалізації туристичного продукту через турагента туроператор повинен укласти з турагентом відповідний агентський договір у письмовій формі. Наявність ліцензії у турагента є обов’язковою вимогою для укладання такого договору.Щодо діяльності суб’єктів господарювання в галузі туризму без відповідної ліцензії повідомляємо, що статтею 6 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» на орган ліцензування покладені повноваження, зокрема, щодо здійснення у межах компетенції контролю за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов та анулювання ліцензії на певний вид господарської діяльності. Разом з тим Державна служба туризму і курортів не має повноважень щодо контролю за наявністю ліцензій та застосування фінансових санкцій за провадження господарської діяльності без відповідної ліцензії. Відповідно до ст. 20 Закону
контроль за наявністю ліцензій у суб’єктів господарювання здійснюють спеціально уповноважений орган з питань ліцензування (Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва) та інші органи виконавчої влади у межах їх повноважень. Так, Законом України «Про державну податкову службу в Україні» (статті 10, 11) повноваження контролю за наявністю ліцензій, а також забезпечення застосування та своєчасного стягнення сум фінансових санкцій покладені на органи державної податкової служби.Заступник голови С. Сьомкін
коментар редакції
Відповідальність за безліцензійну діяльність у сфері туризму
Туристичне агентство уклало договір з тур-оператором-підприємцем, а згодом виявилося, що такий підприємець не має туроператорскої ліцензії. У листі, що коментується, дається відповідь на запитання: що загрожує сторонам цього договору?
Держтуризмкурортів звертає увагу на можливість здійснення туроператорської діяльності тільки
юридичними особами. При цьому питання відповідальності оминає, мотивуючи це відсутністю повноважень у частині контролю за наявністю ліцензій та застосування фінансових санкцій за здійснення діяльності без ліцензії.Зі свого боку зауважимо, що відсутність ліцензії є підставою для визнання укладеного договору
недійсним (ч. 1 ст. 227 ЦКУ). Це по-перше.По-друге, на підставі ст. 164 КпАП безліцензійна
діяльність тягне за собою накладення адмінштрафу в розмірі від 340 до 680 грн. (за повторне порушення протягом року — від 510 до 1020 грн.). Протоколювати такі правопорушення можуть, зокрема, податкові органи (такого права не має ні Держтуризмкурортів, ні Держпідприємництва), а штрафи накладаються судом.По-третє, якщо дохід від безліцензійної діяльності перевищить 200 тис. грн., то може йтися і про притягнення до
кримінальної відповідальності (ст. 202 КК).Дмитро Винокуров
