Суд визнав: державні та комунальні підприємства можуть сплачувати єдиний податок
Тривалий час невеликі державні та комунальні підприємства мали можливість працювати на спрощеній системі оподаткування та сплачувати єдиний податок. Податківці видавали відповідні свідоцтва та не робили при цьому жодних перешкод. Але віднедавна позиція податківців докорінно змінилась і такі підприємства зіткнулися із забороною на сплату єдиного податку у вигляді відомого податкового роз’яснення ДПАУ.
Сергій КРАВЧЕНКО, юрист
30 листопада 2007 року Київський апеляційний адміністративний суд зробив подарунок усім комунальним та державним підприємствам, а
саме визнав недійсним Узагальнююче податкове роз’яснення щодо застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктами малого підприємництва з державною, комунальною та іншими формами власності, затверджене наказом ДПАУ від 23.06.2006 р. № 352 (далі — Податкове роз’яснення). Рішення суду (див. с. 28) набуло чинності з моменту його оголошення 30.11.2007 р*.* Хоча постанова апелляційного суду і набула чинності, ДПАУ не позбавлена права на її оскарження у ВАСУ. Гадаємо, вона обов’язково скористається цим правом. Тому будемо стежити за ходом судового процесу. —
Прим. ред.Нагадаємо, що у
Податковому роз’ясненні ДПАУ висловлювалась, що дія Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 03.07.98 р. № 727/98 (далі — Указ) не поширюється на державні та комунальні підприємства тому, що їх засновники (органи державної влади та органи місцевого самоврядування) не є суб’єктами малого підприємництва і їх частка в цих підприємствах перевищує 25 відсотківВинесене судове рішення скасовує дискримінаційне положення комунальних та державних підприємств у порівнянні з іншими суб’єктами підприємницької діяльності і
фактично відновлює їх право на застосування спрощеної системи оподаткування.Ураховуючи, що на момент підготовки публікації рішення суду в повному обсязі ще не отримано, зазначимо основні аргументи, які були наведені суду для мотивування вимог.
Порядок надання податкових роз’яснень та вимоги до них визначено окремою нормою
Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-III (далі — Закон № 2181). Зокрема, п.п. «а» п.п. 4.4.2 Закону України № 2181 встановлено, що «роз’яснення окремих положень податкового законодавства надаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, виходячи із положень підпункту 4.4.1 цього пункту, принципів оподаткування, викладених у Законі України «Про систему оподаткування», та економічного змісту податку, збору (обов’язкового платежу), який розглядається».У свою чергу нормами
п.п. 4.4.1 Закону України № 2181 установлено, що у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, унаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.Як докази, що свідчать про можливість неоднозначного трактування ч. 4 п. 7
Указу, суду була надана значна кількість консультацій та роз’яснень податкового органу та інших контролюючих органів та надання права позивачам (комунальним підприємствам) до 3 кварталу 2006 року застосовувати спрощену систему оподаткування.Про можливість неоднозначного трактування цієї норми Указу також прямо зазначено в
листі Міністерства фінансів України від 27.02.2006 р. № 31-20080-10-21/3966. Існування такого конфлікту інтересів непрямо визначає і ДПА України, що і стало підставою винесення оскаржуваного наказу. Тому, приймаючи рішення щодо можливості застосування спрощеної системи оподаткування, ДПАУ повинна була прийняти рішення на користь платника податку та надати право комунальним підприємствам застосовувати спрощену систему оподаткування.Також як невідповідність
Податкового роз’яснення до чинного законодавства було зазначено, що статтею 1 Указу запроваджено спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, зокрема, для юридичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн гривень. Указане свідчить, що законодавець не мав наміру обмежувати дію Указу для державних та комунальних підприємств.Водночас згідно з
частиною четвертою статті 7 Указу його дія не поширюється на суб’єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам — учасникам та засновникам цих суб’єктів, які не є суб’єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків.Відповідно для застосування цієї норми необхідно, щоб частка, яка перевищує 25 %, належала юридичній особі і вказана особа виступала учасником або засновником такого суб’єкта.
Але
доля в статутному фонді підприємства з державною або комунальною власністю не може належати безпосередньо органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Так, згідно зі ст. 80 Цивільного кодексу України ні держава, ні територіальна громада не можуть бути юридичними особами, до яких можуть належати лише організації, створені й зареєстровані в установленому порядку. Уповноважені органи, які є засновниками суб’єктів підприємницької діяльності (у тому числі й суб’єктів малого підприємництва), дійсно можуть бути юридичними особами. Але навіть у цьому випадку частка у статутному фонді суб’єкта підприємництва належить (як це сформульовано у частині четвертій ст. 7 Указу) не їм, а відповідно державі чи територіальній громаді. Частина 3 статті 168 Господарського кодексу України (далі — ГК) визначає: «держава має сто відсотків часток (акцій) у статутному фонді господарської організації».При цьому визнання держави або територіальної громади в особі уповноважених органів засновниками підприємства суперечить визначенню поняття засновника товариства згідно з
ГК. Частина 2 статті 79 ГК як засновників або учасників визначає виключно суб’єктів господарювання, споживачів, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадян, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.Частиною 1 статті 8 ГК
встановлено, що держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб’єктами господарювання. Частиною 3 цієї статті визначено, що господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи.Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування в господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до
п. 30 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 р. № 280/97-ВР виключна компетенція на прийняття рішення щодо створення комунального підприємства належить пленарним засіданням сільських, селищних, міських рад. Стаття 10 цього Закону визначає сільську, селищну або міську раду як представницький орган місцевого самоврядування, який у межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Утворення комунального підприємства також відбувається в розпорядчому порядку, шляхом винесення розпорядчого акта у формі рішення. Таким чином, сільська, селищна або міська рада при утворенні комунального підприємства не наділена господарською компетенцією і не виступає як засновник підприємства в понятті, визначеному ГК.Отже,
наявність частки держави чи територіальної громади, що перевищує 25 %, не може бути підставою для відмови у праві такого підприємства перейти на спрощену систему оподаткування, і обмеження ч. 4 п. 7 Указу не можуть поширюватись на комунальні підприємства.Нагадаємо, що для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єкт малого підприємництва подає письмову заяву до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації. Заява подається не пізніше ніж за 15 днів (у цьому році — не пізніше 14 грудня) до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) за умови сплати всіх установлених податків та обов’язкових платежів за попередній звітний (податковий) період.
|
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22а-1540/07 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді <...> Суддів: При секретарі <...> розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги КП <...> та КП <...> на постанову господарського суду міста Києва у справі за позовами КП <...>, КП <...> і КП <...> до ДПА України про визнання недійсним наказу, керуючись ст.ст. 198, 202, 205, 207 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги КП <...> та КП <...> задовольнити. Скасувати постанову господарського суду міста Києва від 19.01.2007 р. Ухвалити нову постанову, якою позови задовольнити. Визнати недійсним узагальнююче податкове роз’яснення щодо застосування положень Указу Президента України від 03.07.98 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», затверджене наказом ДПА України № 352 від 23.06.2006 р.Постанова набирає чинності з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАСУ.Головуючий суддя Судді: |
